- •І. Основні поняття соціології Тема 1. Соціологія як наука. Предмет, структура та функції соціології
- •1. Соціологія як наука про суспільство
- •2. Місце соціології серед інших наук
- •3. Структура соціологічних знань
- •4. Функції соціології
- •Тема 2. Соціалізація людини. Особистість та суспільне життя
- •1. Основи суспільного життя (природні, економічні, культурні)
- •2. Етапи та моделі соціалізації
- •3. Особистість як предмет аналізу (потреби, інтереси, цінності)
- •Тема 3. Культура як об'єкт вивчення соціології
- •1. Основні елементи, форми та різновиди культури
- •2. Функції культури
- •Тема 4. Соціальні зв'язки та відносини
- •1. Різновиди соціального зв'язку
- •2. Соціальні інститути
- •3. Система соціального контролю
- •4. Соціальні організації
- •Тема 5. Соціальні спільності
- •1. Загальні положення та поняття
- •2. Соціальна група та її характеристика
- •4. Цільові групи
- •5. Територіальні спільності
- •6. Етнічні спільності
- •7. Спільності, засновані на схожості поведінки
- •Тема 6. Соціальна структура суспільства
- •1. Загальні положення
- •2. Соціально-професійна структура
- •3. Етнічна структура
- •2. Соціальна група та її характеристика
- •4. Цільові групи
- •5. Територіальні спільності
- •6. Етнічні спільності
- •7. Спільності, засновані на схожості поведінки
- •Тема 6. Соціальна структура суспільства
- •1. Загальні положення
- •2. Соціально-професійна структура
- •3. Етнічна структура
- •4. Соціально-демографічна структура
- •5. Соціально-поселенська структура
- •Тема 7. Соціальна стратифікація і мобільність
- •1. Природа та різновиди соціальної стратифікації
- •2. Природа соціальної нерівності
- •3. Соціальна мобільність
- •4. Соціальне відтворення та трансформація суспільства
- •Тема 8. Соціальні процеси та соціальні зміни
- •1. Природа та різновиди соціальних процесів
- •2. Міграційні процеси
- •3. Соціальні зміни
- •4. Соціальний рух
- •Рекомендована література (до і розділу)
- •Іі. Технологія проведення соціологічних досліджень Тема 1. Організація, методика і процедури соціологічного дослідження
- •1. Поняття соціологічного дослідження, його характеристика, різновиди та етапи проведення
- •2. Програма та її елементи
- •Тема 2. Методи збору соціологічної інформації
- •1. Метод опитування та його різновиди
- •2. Експертне оцінювання
- •3. Спостереження
- •4. Соціометричні процедури
- •5. Експеримент у соціології
- •6. Аналіз документів (традиційний, кількісний)
- •7. Тестові методики
- •8. Методики виміру соціальних установок
- •Рекомендована література (до II розділу)
- •Частина друга. Соціологія історія становлення та розвитку Вступні зауваги
- •І. Етапи формування знань про суспільство. Протосоціолопя - сучасна соціологія
- •Тема 1. Ранні етапи формування соціальних знань. Протосоціологія
- •1. Розвиток соціальних знань у Стародавньому світі. Погляди на суспільство Демокріта, Платона, Арістотеля
- •2. Соціальні знання епохи Середньовіччя (теорії а. Блаженного, ф. Аквінського, т. Мора, т. Кампанелли)
- •Тема 2. Класична соціологія XIX ст.
- •1. Виникнення та розвиток соціології як самостійної науки. Натуралізм о. Конта
- •2. Органістична школа г. Спенсера
- •3. Соціальний дарвінізм
- •4. Расовоантропологічна школа
- •5. Географічна школа в соціології
- •6. Психологічний напрям у соціології
- •7. Соціологічна теорія марксизму
- •8. Німецька формальна філософія
- •9. Соціологічна спадщина м. Вебера
- •10. Французька соціологічна школа. Соціологічні концепції е. Дюркгейма
- •11. Емпіричні дослідження XIX ст.
- •12. Соціологічні ідеї в. Парето
- •Тема 3. Соціологія росії (XIX - поч. XX ст.)
- •1. Становлення та особливості російської соціології
- •2. Основні напрями розвитку російської соціологічної думки XIX - поч. XX ст.
- •Тема 4. Розвиток соціальних та соціологічних знань в україні до XX ст.
- •1. Розвиток соціальних знань в Україні (до кінця XIX ст.)
- •2. Розвиток соціологічних знань в Україні (кінець XIX - поч. XX ст.)
- •Тема 5. Західна соціологія першої половини XX ст.
- •1. Загальна характеристика
- •2. Американська соціологія кінця XIX - початку XX ст.
- •3. Розвиток емпіричної соціології
- •4. Соціоінженерія
- •5. Теоретичні розробки 20-40-х років
- •6. Формування теоретико-методологічних засад соціології в 40-60-х роках
- •Тема 6. Новітня соціологія
- •1. Проблеми методології
- •2. Теорія конфлікту
- •3. Символічний інтеракціонізм
- •4. Феноменологія
- •5. Етнометодологія
- •6. Критична соціологія (теорії модернізації)
- •7. Ліворадикальна соціологія
- •8. Соціологія постіндустріального розвитку
- •9. Теорія соціального обміну
- •10. Натуралістичний виклик соціології
- •11. Неофункціоналізм
- •12. Структуралістичні концепції
- •13. Постмодернізм
- •Тема 7. Розвиток вітчизняної соціології в радянський період. Сучасна українська соціологія
- •1. Особливості становлення вітчизняної соціології в радянський період
- •2. Українська соціологія сьогодні
- •Частина третя. Соціологія: спеціальні та галузеві теорії і. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії Тема 1. Різновиди соціологічних теорій
- •Тема 2. Економічна соціологія
- •Тема 3. Соціологія праці та управління
- •Тема 4. Теорія соціального управління
- •Тема 5. Соціологія підприємництва
- •Тема 6. Соціологія екології
- •Тема 7. Соціологія релігії
- •Тема 8. Соціологія засобів масової комунікації
- •Тема 9. Соціологія виховання
- •Тема 10. Соціологія освіти
- •Тема 11. Соціологія науки
- •Ема 12. Соціологія вільного часу
- •Ема 13. Соціологія способу життя
- •Тема 14. Соціологія конфлікту
- •Тема 15. Соціологія девіантної поведінки
- •Тема 16. Соціологія права
- •Тема 17. Соціологія політики
- •Тема 18. Соціологія громадської думки
- •Тема 19. Соціологія виборчого процесу та електоральна соціологія
- •Тема 19. Соціологія виборчого процесу та електоральна соціологія
2. Розвиток соціологічних знань в Україні (кінець XIX - поч. XX ст.)
Теоретичні узагальнення та ідеї багатьох мислителів XIX ст. створили підґрунтя для подальшого розвитку соціального знання як соціологічної (в сучасному розумінні) думки з елементами соціологічного знання. Подальший розвиток соціологічної думки в Україні вже характеризувався сплетінням ідей національно-визвольного руху з аналізом та розвитком передових соціологічних теорій, ідей, методів дослідження.
Одним з перших мислителів, публіцистів, фундаторів української соціології був Михайло Драгоманов (1841-1895), який привніс до українського наукового простору соціологічне бачення, застосував принципи та поняття нової дисципліни, використав термін "соціологія" у своїх працях. Соціологію він розумів як універсальну науку про суспільство. Драгоманова характеризують як людину енциклопедичних знань, як прогресивного європеїста. Популяризаторство передових поглядів та теорій західноєвропейських мислителів, класиків соціології - характерна ознака його наукової діяльності.
При аналізі суспільних явищ Драгоманов виступав за багатофакторний підхід, підкреслюючи важливість усіх чинників, що впливають на суспільний розвиток (економічних, політичних, культурних), піддаючи критиці соціологію марксизму, котра, на його думку, перебільшувала вагу економічних чинників суспільного життя, недооцінювала інші.
У сфері інтересів М. Драгоманова як соціального дослідника були і проблеми влади, державності, прав і свобод особи, етичності політики - все, що тепер є об'єктом політичної соціології та етнополітологи. Важливою темою його політичної соціології був розгляд принципів централізму та федералізму (форм державотворення). Драгоманов був прихильником децентралізації влади і місцевого самоврядування, вбачаючи кращі зразки федералізму у минулих козацьких республіках України. Його ідеї побудови нового суспільства виростали на таких поняттях, як "соціальний рух", "історичний процес", "політична революція", "народність", "державні союзи". Загалом можна сказати, що Драгоманов у своїй творчості використав соціальні знання як знаряддя політичної боротьби.
Найвидатнішим фундатором української соціологічної думки був Михайло Грушевський (1866- 1934) - провідний український вчений, історик світового рівня, енциклопедист-просвітник, етнолог, фольклорист, видатний державний та політичний діяч, перший "президент Української Народної Республіки" (голова Центральної Ради). Життєвий шлях М. Грушевського - це поєднання плідної наукової і видавничої роботи із суспільно-політичною діяльністю. Як вчений і водночас впливовий громадсько-політичний діяч, він приділяв увагу теоретичним і практичним політичним проблемам розбудови молодої Української держави. Комплекс цих проблем містив у собі як суто соціологічні питання - соціально-класова структура суспільства, проблема взаємовідносин міста і села, динаміка громадських суспільно-політичних настроїв, так і соціологічні аспекти питань державного будівництва - проблеми суспільно-політичного устрою, національної політики, суспільної моралі. Теоретичну спадщину і творчий шлях Грушевського як соціолога умовно можна окреслити двома етапами за напрямами розвитку його соціологічних поглядів.
Перший - пов'язаний із діяльністю в науково-практичній сфері, розробкою соціологічної проблематики розвитку людського суспільства, його форм і законів еволюції –так звана "генетична соціологія". Цей період пов'язаний з діяльністю першого Українського соціологічного інституту, який було започатковано М. Грушевським у Відні в 1919 р.
Другий етап його діяльності - більш практично-політичний за своїм змістом і пов'язаний насамперед з громадсько-політичною роботою. Умовно його називають "політичною соціологією" Грушевського. Вчений прагне відповісти на питання, "що таке суспільство, які закони його розвитку та прогресу". При цьому він спирається на "історичні факти", на концепції суспільного процесу, будуючи свої умоглядні висновки на об'єктивних засадах - на соціальному знанні. Його теоретико-методологічні доробки формувалися під впливом концепції видатного французького соціолога Є. Дюркгейма.
М. Грушевський шукав причини та фактори створення соціальності, виникнення й існування людського суспільства, вивчав трансформації традиційних типів суспільства, проводячи етнологічні та етнографічні дослідження та порівняння. На суто українському етнокультурному матеріалі Грушевський вперше в історії української соціології досліджує значний етнографічний літературний матеріал суто соціологічними методами, аналізуючи проблему походження спільності у різних її історичних формах. Це одна зі складових його "генетичної соціології". У розвитку власної концепції Грушевського вагому роль відіграли знання, набуті в галузі історичної науки.
Свою діяльність вчений спрямовує у напрямі - "політична соціологія" - це комплекс ідей, концепцій, які тісно пов'язані з його громадсько-політичною діяльністю. Головна ідея цього соціологічного напряму - право українського народу на самовизначення і створення власної незалежної держави. Обґрунтовуючи історично, теоретично та юридично право українського народу на власну державу, Грушевський довів, що український народ існує як окремий історичний, культурний та етнічний суб'єкт. В черговий раз поставала нагальна потреба - довести, що Україна мусить бути самостійною етнодержавною одиницею. Старання Грушевського, як і багатьох його попередників і послідовників, були відповіддю на довготривалу політичну експансію в Україні інших держав: Росії, Польщі, Австро-Угорщини та ін. Вчений пропагував ідеї соціальної єдності, гармонії, громадянського миру на демократичних засадах, які є актуальними і сьогодні.
Перетворити соціологію на справжню науку про суспільство - таким було одне з найважливіших завдань у сфері соціальних наук, яке ставив перед собою видатний український теоретик права, філософ, соціолог і громадський діяч Богдан Кістяківський (1868-1920). Його громадська, наукова, та політична діяльність переплелися в одне ціле. Його вчителями були видатні соціологи того періоду - Г. Зіммель, М. Вебер та ін. Співпрацював з І. Франком, М. Павликом.
Б. Кістяківський велику увагу приділяв аналізу основних понять соціальних наук та обґрунтуванню наукових критеріїв соціологічного дослідження. Ним обґрунтовано основні вимоги науковості у соціології. Перша була пов'язана із формуванням основних понять - "суспільство", "держава", "право", "культура", які інтерпретував виходячи з реального повсякденного світу. Друга вимога зводилася до вияву причинових відносин у соціальній сфері соціології, розгляду проблем можливості і дійсності, необхідності та випадковості у соціальних процесах. Третя вимога стосувалася проблеми цінностей у соціологічному пізнанні і була запозичена у Вебера.
Вчення про право - найбільш опрацьована частина теоретичної спадщини Кістяківського. За своєю природою ідея права, на думку вченого, належить до сфери цінностей. Природа права має двоїстий характер. З одного боку, це сфера соціальних відносин, між окремими індивідами та соціальними групами, це сума норм, що забезпечують компроміс між різними вимогами. З іншого боку - це зовнішня форма існування справедливості і свободи. Кістяківський виокремлює основні, на його думку, підходи до аналізу права:
? соціологічний, який спрямований на аналіз права як природного явища (вивчення законів його виникнення та розвитку);
? психологічний, що ототожнюється з рівнем вивчення правової свідомості індивіда, групи;
? догматичний (юридичний) - вивчення системи правових норм або правового порядку у певному типі суспільства;
? нормативний, за якого припускається, що у праві реалізуються "трансцендентальні" цілі – раціональна та етична, які містять, вважає вчений найважливіші людські цінності - свободу та справедливість.
Чимало уваги Кістяківський приділяв і проблемам української національної культури.
В'ячеслав Липинський (1882-1931) – відомий як видатний український соціальний мислитель, громадський діяч, соціолог. В історію української соціологічної думки він увійшов як видатний політичний мислитель, який має оригінальне та самобутнє розуміння природи нації, влади, еліти. Аналізуючи рушійні сили соціально-історичних процесів в Україні, він звертається до таких нетрадиційних для науки понять, як "сила землі", "воля", "органічність груп", "еліта". Правляча еліта, на його думку, – це домінанта розвитку держави. Тлумачення ролі еліт, їхньої циркуляції багато в чому переплітаються з класичними теоріями В. Парето та Г. Моска (видатними італійськими соціологами).
Майже всі соціологічні поняття В. Липинського є прямою проекцією інтересів політичної боротьби. Його соціологічні постулати отримують свій статус лише під кутом зору їхньої придатності для вирішення певних політичних завдань. Липинського називають філософом саме "української політики", бо він розвивав власну теорію "територіальної свідомості" як визначальної складової національної ідеології". Дані соціальні розробки є в чомусь співзвучними з відомими теоріями "психології народу" М. Лацаруса, X. Штейнталя, В. Вундта, Г. Лєбона.
Одному із фундаторів вітчизняної соціології - Микиті Шаповалу (1882-1932) випало стати і видатним політичним та громадським діячем України. Незважаючи на вагомість та інтерес, які викликають його праці, слід зазначити, що більшість з них все-таки опинилась поза науковим обігом. Перебуваючи за кордоном та в еміграції,
М. Шаповал розробив основи української соціології. Один із пріоритетів наукових розробок М. Шаповала - проблеми етнонаціонального розвитку України. Він прагнув з'ясувати наукову істину в цьому питанні - розкрити соціальний зміст поняття "нація", виділити основні моменти націоґенези, використовуючи саме соціологічну методологію та методи. Соціологічні теорії, на думку вченого, безпосередньо повинні спиратися на емпіричний матеріал, котрий вчений вважав "хлібом" для соціології і разом з тим виступав проти голого теоретизування, "філософування" в ній. Виходячи із цих позицій соціологічного мислення, М. Шаповал уявляв собі націю як особливу соціальну спільність, котра займає і певне місце в соціальній стратифікації суспільства і динамічно розвивається в ньому і періодично виступає суб'єктом боротьби інтересів. Особливо гострі дискусії точилися щодо "шовіністського" ставлення Росії до України упродовж історії.
Розглядаючи генезис української нації в історичному ракурсі, Шаповал особливо виділяв роль так званих культурно-психологічних елементів у розвитку національного зв'язку - мови, побуту, культури.
Вчений особливе значення надавав раціональній свідомості, культурі, мистецтву – тим елементам культури, навколо яких починалася окрема "психологічна організація", перша система національного зв'язку. М. Шаповал був впевнений, що в культурі як факторі націоґенези і об'єктивної ознаки нації найбільш рельєфо проявляється також і суб'єктивний фактор - національна свідомість. Основними працями вченого були "Загальна соціологія", "Соціологія українського відродження".
Контрольні запитання:
1. Особливості та головна спрямованість розвитку соціального знання в Україні.
2. М. Драгоманов, М. Грушевський, Б. Кістяковський, В. Липинський, М. Шаповал - класики української соціології.
Рекомендована література (до теми 4):
Бурлачук В., Молчанов М. Степаненко В. Біля витоків соціологічної думки в Україні. – K., 1995.
Піча В. М., Черниш Н. Й., Кондратюк Н. Г. З історії української соціологічної думки. –Львів, 1995.
Ручка А. О., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології. – К., 1993.
Соціологія. Курс лекцій / За ред. Пічі В. М. –К., 1996.
Соціологія / За заг. ред. В. П. Андрущенка, проф. В. І. Горлача. – К., 1998.
Соціологічна думка України: Навч. пос. / М. В. Захарченко, В. Ф. Бурлачук та ін. – К.. 1996.
Черниш Н. З історії розвитку соціології України. – Львів, 1995.
Шаповал М. Соціологія українського відродження. – К., 1994.
Шаповал М. Загальна соціологія. – К., 1996.
Юренко А. Микита Шаповал про "сутність нації" як соціального феномена // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2001, № 1.