Методи і прийоми музично-естетичного виховання, навчання і розвитку дітей

1. Загальне поняття про методи і прийоми музично-естетичного виховання.

2. Характеристика окремих методів і прийомів.

3. Своєрідність методів виховання засобами музики.

4. Виховуючий і розвиваючий характер навчання.

1. Загальне поняття про методи і прийоми музично-естетичного виховання.

Методи музично-естетичного виховання уявляють собою різноманітні способи керівництва процесом музично-естетичного виховання, спрямованого на формування особистості і всебічний музичний розвиток дитини дошкільного віку. Методи музичного виховання здійснюються в умовах безпосереднього контакту педагога з дітьми, його впливу і дієвої допомоги в процесі їхньої активної навчальної і самостійної музичної діяльності.

Враховуючи вікові і індивідуальні особливості дітей кожного періоду дошкільного дитинства і в зв’язку з цим рівень загального і музичного розвитку, педагог цілеспрямовано створює обстановку на музичних заняттях, яка забезпечує загальну музично-творчу спрямованість всієї діяльності дітей в процесі їхнього спілкування з музикою.

Відбір методів, які використовуються в музичному вихованні дітей, виходить із взаємопов’язаних джерел пізнання.

Такими джерелами є:

• почуттєвий – музика, в якій емоційно, образно відображається зовнішній світ, який оточує дитину;

• специфічний в цій області мистецтва – звуковий, який впливає на сприйняття і викликає співпереживання художніх музичних образів;

• логічний – діяльність мислення, виражена в слові педагога, що впливає на свідомість, думку і творчу уяву дитини;

• практичний – художня музична діяльність дітей, яка дозволяє їм самостійно, дієво перевіряти музичні образи, впевнятися в їхній правдивості і красі, висловлювати своє ставлення до них в процесі художньо-творчої музичної практики.

Отже, музика відображає в художніх образах об’єктивне життя, яке оточує дітей і являється в музичному вихованні першоджерелом особливого художньо-образного пізнання, яке набувається через зовнішні чуттєві органи шляхом слухового відчуття і сприйняття. Музика, яка викликає гаму настроїв, емоцій, почуттів дитини під впливом близьких, знайомих для неї художніх образів музичного твору, визначає своєрідність наочно-слухового методу в музично-естетичному вихованні. Однак сприйняття музичних образів завжди пов’язане з художньо-образним мисленням, конкретно-почуттєвим проявом думки.

Теплов стверджував: «Сприйняття музики у всій глибині і змістовності є можливим тільки в контексті інших засобів пізнання, які виходять за межі музики». Для дитини одним з таких засобів пізнання, особливо близьким і зрозумілим є конкретно-образне слово педагога. Сутність життєвих явищ і об’єктів відбивається в думці і виражається в словах. Думка, слово – це другий ступінь пізнання. Слово педагога допомагає дитині зрозуміти ідею і зміст музичного твору, запевняє у вірності його сприйняття. Звідси наступний метод – словесний, звернутий до свідомості дитини, який поглиблює її переживання з художнім музичним образом, надаючи йому осмисленості, переконуючи в його правдивості.

В процесі сприйняття, емоційного співпереживання образам музичних творів дитина осмислює їх. Вона знаходиться під впливом художнього музикального образу, сила якого викликає до нього відповідне естетичне ставлення. Поступово дитина підходить до відображення художніх образів, яким вона співчуває, в доступній для неї виконавській діяльності – в співі, музичній грі, танці, грі на дитячих музичних інструментах, до своєрідної продуктивної творчої діяльності під керівництвом педагога. Таким чином виявляється третій – художньо-практичний метод, який містить у своїй основі музичну творчо-виконавську діяльність, тісно пов’язану з процесом навчання. Вона дає дитині можливість дієвої перевірки правильності музичного сприйняття і художньої думки в активній, різносторонній і самостійній діяльності.

Наочно-слуховий, словесний і художньо-практичний методи в педагогічному процесі взаємопов’язнані. Цього вимагає специфіка музично-естетичного виховання і пов’язаного з ним навчання, в яких почуття і думка, емоційний і свідомий компоненти утворюють єдність, яка забезпечує дитині осмислення і силу співпереживання музичних образів. Збагачуючи сприйняття і викликаючи відповідні емоції, наочність не може бути використана у відриві від пояснюючого образного слова, яке розкриває ідею і зміст твору, впливає на свідомість і уяву. Практична діяльність в процесі музичного виховання дозволяє дитині на основі емоцій і думок, які виникли, проявити свої творче ставлення до художнього образу в діяльності, виразити його в співі, виразних ігрових і танцювальних рухах так, як вона відчула, зрозуміла, осмислила.

Використання кожного із вказаних методів та їхнє сполучення в кожному окремому випадку залежить від конкретних педагогічних завдань, змісту і складності музичного твору, врахування віку, рівня загального і музикального розвитку дітей, ступеня засвоєння ними музичного матеріалу, прояву інтересу, індивідуальних особливостей дитини.

Слід враховувати настрій, загальну і індивідуальну активність, якість виконання пісні, танцю, які виникають в процесі занять. Все це вимагає від педагога гнучкості, знання психофізіологічних, вікових та індивідуальних особливостей дітей, педагогічної майстерності.

Методи виховання і навчання безперервно удосконалюються Скаткіним, Лернер, Огородніковим, Конніковою.

На початку роботи з маленькими дітьми педагог поступово знайомить їх з музикою, сприяє виникненню перших художніх сприймань і вражень (допомагає орієнтуватись в новій для них області – музичному мистецтві). Терпляче і послідовно він вводить їх у світ яскравих образів, знайомить з початковими знаннями, уміннями, способами дій.

В процесі оволодіння деякими знаннями, уміннями і навичками дитина поступово підходить до більшої самостійності. У зв’язку з цим на музичних заняттях, в процесі практичної діяльності педагог використовує і інші методи, які дозволяють йому впливати на зміст і характер діяльності дітей, враховуючи при цьому ступінь оволодіння ними матеріалу.

Навчаючи і залучаючи дитину до самостійних дій, враховуючи зростаючу активність, великі можливості, педагог в одному випадку користується методом прямого впливу, пропонуючи дитині зразок і спосіб виконання (спів пісні, її фрагментів, виконання рухів танцю), в інших використовує метод опосередкованого педагогічного впливу на самостійну діяльність дітей. Наприклад, в сюжетній музикальній грі або грі-спектаклі, коли дії дітей визначаються змістом музичного твору, його художніми образами, педагог тактовно пояснює, спрямовує діяльність дітей. При цьому він уточнює емоційну характеристику ігрового образу (маленька, весела пташка, сердитий вовк) і спонукає дитину до більшої виразності рухів.

В старших групах педагог-музикант користується методом проблемного виховання і навчання, який особливо спонукає і розвиває у дітей самостійні пошуки вирішення творчих завдань, які їм пропонує педагог.

В творчій пошуковій діяльності у дитини розвиваються пізнавальні здібності, проявляється інтерес до виконання нею ігрової ролі, до характеристики даного образу, намагання до правдивого відтворення його в русі.

Керівництво змістовною і різноманітною музично-художньою діяльністю дітей педагог здійснює шляхом комплексного підходу, який визначає оптимальний всебічний художній вплив, виховний вплив на формування моральних якостей особистості дитини засобами музики. Це досягається в музично-естетичному вихованні дитини шляхом залучення високохудожніх за змістом музичних творів і взаємопроникнення методів і прийомів в їх оптимальному сполученні.

При відборі методів і прийомів керівництва враховується рівень загального і художнього розвитку дітей даної вікової групи, індивідуальних і вікових особливостей (групи в цілому і окремої дитини), музичних здібностей, схильностей, інтересів, можливості самостійних способів дій, а також перспективи їх подальшого художнього музикального розвитку.

В процесі музикально-художнього навчання дітей сполучення і використання вже названих і ряду інших методів і прийомів знаходиться в залежності від завдань естетичного виховання, а також від різних сторін педагогічного процесу.

Методи і прийом визначаються:

1. Джерелом, з якого діти набувають знання (використання наочних засобів, прийомів, словесно-образних емоційних пояснень, використання ТЗН);

2. Видами художньої діяльності і їх навчальними завданнями (прийоми розвитку художнього сприйняття репродуктивної і творчої діяльності у відповідності з програмою музикального навчання);

3. Типами і етапами музично-художніх занять (специфіка прийомів окремих видів художньо-музикальної діяльності; прийоми в залежності від типу занять – комплексних, тематичних, обліково-контрольних; прийоми при початковій зустрічі із завданнями, при реалізації їх, при переносі в нові ситуації)

4. Завданнями розвитку художньо-творчих здібностей (прийоми розвитку музичного слуху, зорової спостережливості, спеціальних здібностей – почуття ритму, композиції; формування продуктивної творчості);

5. Вимогою врахування вікових можливостей дітей (прийоми навчання молодших дітей: ігрові ситуації, розважальність, яскрава наочність, вказівки вихователя, його активна роль; прийоми навчання старших дітей: формування художніх інтересів, схильностей, розвиток самоконтролю, самооцінки, зміна характеру наочності у відповідності з вказівками вихователя, зростання ролі пошукових ситуацій, способів самостійних дій);

6. Індивідуально-диференційованим підходом – встановлення правильних взаємин в процесі колективних занять між:

а) прийомами індивідуального підходу;

б) підходами до невеликих груп дітей, які поєднані за схожою художньою підготовленістю;

в) прийомами звернення до всієї групи (фронтальний підхід).

Кожний основний метод – наочно-слуховий, словесний, художньо-практичний – заключає у собі певний комплекс різноманітних методичних прийомів, які, відповідаючи його основному завданню і специфіці, деталізують, конкретизують, уточнюють цей метод.

Широке творче використання педагогом окремих методичних прийомів і їхніх сполучень збагачує методику музичного виховання і цілому, індивідуалізує її, попереджає від сталих штампів, допомагає творчо працювати.