Наочно-виразний показ прийомів виконання як метод навчання

Показ прийомів займає одне з основних місць в методиці педагога. Таким наочно-виразним показом може бути виконання для дітей як музичного твору в цілому, так і окремих фрагментів.

Наприклад, щоб ознайомити дітей з новою піснею, яку вони будуть розучувати, педагог виконує її повністю. Своїм співом він намагається привернути увагу дітей до художнього образу маленького твору, дати їм можливість сприйняти його цілісно, викликати емоційний відгук, співпереживання образу, залучити до загальної емоційної налаштованості на пісню, дати приклад емоційного наочно-виразного виконання як еталону на майбутнє її виконання самими дітьми. Так, педагог співає святкову пісню «Дім під небом блакитним» І.Кириліної або душевну ліричну «Калинонька» Філіпенка. Виразна інтерпретація цих пісень педагогом дасть змогу дітям зрозуміти настрій кожної пісні і заспівати їх емоційно-урочисто, лірично-задумливо.

Отже, виразність дитячого виконання знаходиться в залежності від виконання дорослого, який зможе вірно передати емоційний характер пісні, образність, своє ставлення.

Розуміючи виключно важливе значення цього прийому, педагог спрямовано працює, готуючись до демонстрації пісні, прискіпливо аналізує її зміст, нотний і літературний текст, всі вказівки композитора. Він виражає в своєму співі єдність задуму композитора і власну інтерпретацію виконання. Не менш важливим методичним прийомом є наочно-виразне виконання фрагментів пісні в межах окремих музичних фраз, речень, періодів, частин. Це необхідне з метою показу правильності інтонації, дихання, характеру звучання, емоційної виразності виконання, які пов’язані з художнім образом.

Все перераховане використовується в залежності:

• від педагогічних завдань,

• змісту і характеру пісні,

• особливостей її побудови,

• вимог до виконання,

• ступеня засвоєння матеріалу дітьми.

Наочно-виразний показ прийомів виконання використовується і при деталізації музичних завдань:

• уточнити мелодичну інтонацію музичної фрази, речення, їх ритму,

• показати зміну темпу – уповільнення, прискорення, точний початок пісні після вступу.

Всі прийоми, які діти використовують в наступних вправах, допомагають зрозуміти, осмислити залежність виконання пісні від її змісту, емоційного характеру, структури, правильного інтонування мелодії, вимови слів; відпрацьовують співочі навички, розвивають слух, дикцію.

Кваліфікований показ педагогом цих деталей викликає у дітей намагання оволодіти даним умінням, розвиває художній смак, виховує музикальність, відпрацьовує навички емоційно-виразного виконання.

Метод наочно-виразного показу прийомів виконання важливий для музично-ритмічної діяльності дітей – музичних ігор, танців, хороводів, вправ. Перш за все тут важлива узгодженість рухів з музикою. Це вимагає від педагога безумовного володіння відповідними навичками.

Як і у співі, такий показ для сприйняття дітей стоїть на рівні еталона, викликає захват і бажання самим відтворити рух за зразком.

Дуже важливий показ танцю в цілому, коли він побудований на рухах в парі або його можна показати в невеликому колі. Зразок танцю дає дітям змогу побачити його в цілому від початку до кінця. Спочатку педагог попередньо навчає дітей правильному виконанню окремих елементів – танцювальних рухів. Коли діти оволодіють цими рухами (наприклад, перемінний крок, галоп, крок польки), їх навчають виконувати весь танець. Дітям вже неважко демонструвати спосіб виконання танцювальних рухів, і вся увага зосереджена на змісті танцю, послідовності фігур, відчутті партнера і всього колективу. Тому, користуючись наочним показом окремих танцювальних рухів, на яких побудований танець, педагог вимагає від дітей точного їх відтворення. Аналогічно цьому і при розучуванні різних вправ з предметами або без них дітям пропонують наочні зразки точного відтворення цих вправ. Зразки являються обов’язковими для дітей і уявляють собою необхідну техніку музично-ритмічних рухів, яка відповідає вимогам програми в дитячому закладі.

У той же час, коли діти розучать вправу і добре оволодіють предметами (прапорці, стрічки, квіти), необхідно поставити перед ними творчі завдання – придумати варіанти вправи, доповнити рухи, змінити їх.

Пропонуючи завдання, педагог починає з наочного прикладу – сумісного складення варіанта якоїсь вправи з дітьми (ніби радячись із ними). Такий прийом привчає дитину до усвідомлення можливості зміни вправи, показує спосіб, як це можна зробити цікаво по-іншому. Краще за все вигадати нове, своє на запропонований невеликий і нескладний (теж новий) музичний твір, попередньо декілька разів прослухавши його. Дослідження і кращий практичний досвід показують, що дітям старших груп подобаються такі творчі завдання, але при цьому необхідно кваліфіковане керівництво педагога.

Прекрасною формою прояву творчості у старших дітей є імпровізації двох і більше дітей, а також двох підгруп (наприклад, дві протилежні шеренги танцюють по черзі).

Досвід показує, що діти, спираючись на раніше розучені танцювальні рухи, проявляють свою творчість з великим захватом. В перетанцюваннях стимулом до творчого підйому є момент змагальності – «хто кого перетанцює». Кваліфікований педагог спрямовує це творче змагання, слідкує, щоб воно проходило дружньо, цікаво – як захоплююча колективна діяльність. Бажано разом з дітьми проаналізувати такий перепляс, тактовно відмітивши більш або менш вдалі моменти.

Окрім вказаних наочно-виразних прийомів виконання в музично-ритмічній діяльності дітей, педагог використовує покази-зразки, які допомагають дитині в її творчих пошуках ігрового образу.

В процесі музичної сюжетної гри педагог спостерігає за її ходом і ігровими діями дітей, бачить, кому важко правильно передавати рухи, характерні для даного образу. В такому випадку педагог може сам показати рухи даного ігрового персонажа у відповідності з музикою.

Орієнтовні наочні зразки (2-3) служать для відтворення рухів того чи іншого ігрового образу, але не для копіювання. Орієнтовні зразки збагачують уяву дитини, стимулюють до творчих пошуків характерних рис ігрового персонажу (веселий зайчик, вайлуватий ведмідь, злий вовк). Не один, а два або три добре підготовлених наочно-виразних показів-зразків рухів допомагають дитині зрозуміти, що можна по-різному виконати один і той самий ігровий образ у відповідності до музики, побачити різні його варіанти (які можуть послужити для неї опорою, творчим стимулом при втіленні в образ). В процесі ігрових образних вправ педагог спрямовує самостійну творчу діяльність дітей, даючи виразні словесні характеристики персонажу («Зайчику весело на лісовій галявинці, він радіє сонечку, стрибає, пританцьовує», або: «Вовк голодний, злий, стрибає і приглядається, чи нема кого поміж кущами»). Така характеристика, яка промовляється тихо-виразно, не перекриваючи звучання музики, налаштовує дитину на емоційно-виразну інтерпретацію, підсилює уяву, впливає на створення яскравого ігрового образу.

Окрім показу педагогом орієнтовного (творчого) або обов’язкового (техніка руху) зразка, бажано звернути увагу дітей на вдалу передачу ігрового образу або на технічно правильне виконання танцювального руху окремою дитиною (або невеликою групою дітей). Однак цей прийом вимагає від педагога великого такту по відношенню до тих, на кого звернуто увагу (не перехвалити, не викликати непотрібної самовпевненості), і до тих, кому показують, щоб не викликати негативні емоції від усвідомлення своєї безпомічності.

Таким чином, в музично-виконавській і творчій діяльності дітей наочний виразний показ прийомів виконання в співі і музично-ритмічному русі має важливе значення. Він допомагає дитині набути доступні для неї технічні навички співу і руху і стимулюють вдалі самостійні творчі пошуки.

До самостійної творчості діти підводяться поступово, шляхом посильних для них творчих завдань, які пропонуються в порядку послідовності від простих до більш складних.

Так, спочатку при навчанні дітей педагог систематично спонукає їх до доступної простої емоційної виразності рухів в музичних іграх, танцях, вправах, звертаючи їхню увагу на характер музики. Потім підводить дитину до створення музичного ігрового образу (в сюжетній грі) у відповідності з характером музики. Враховуючи деякий досвід танцювальних рухів, який діти мають, педагог пропонує імпровізувати рухи першої частини танцю із збереженням встановлених рухів у другій її частині. Далі дітям пропонується самостійне просте інсценування сюжету ігрової пісні під спів вихователя і підспівування її дітьми. В старших групах, враховуючи набуту техніку різних рухів, рівень загального і музичного розвитку дітей, їхню зростаючу творчу активність, дітям пропонують завдання більш складні: емоційно-виразно передати ігровий образ в сюжетних музичних іграх («Риболови і рибки»); показати ігрові дії в несюжетних музичних іграх у відповідності з емоційним характером музики («Шукай», «Тин»); імпровізувати рухи першої і другої частин танцю на народну мелодію; інсценувати сюжет ігрової пісні («Тень-тень»).

Найбільш складним для дітей старших груп є завдання емоційно і виразно виконати нову ігрову роль в межах короткого сюжетного епізоду під нову музику

Наочно-виразний показ прийомів виконання важливий і при навчанні дітей грі на музичних інструментах.

Показ перш за все необхідний для відпрацювання правильного навички спілкування з кожним інструментом: положення інструмента на площині, прийом звуковилучення звуку. Окрім того, дітей слід знайомити з різним характером звуковилучення звуку на металофоні: різке – стаккато, м’яке – при звичному виконанні, а також прийом гліссандо.

При ознайомленні дітей з інструментом необхідно спочатку виконати на даному інструменті знайомі для них мелодії – показати характер і тембр звучання. Це викликає у дітей цікавість і бажання самому навчитися грати. Дитину треба вчити грати певну знайому мелодію народної або дитячої пісні. Після того, як вона ознайомиться з інструментом, запропонувати комусь з дітей самому дібрати мелодію. Самостійне індивідуальне спілкування з музичним інструментом дає змогу дитині вслухатися в звуки, активізувати слух, що допомагає контролювати свої дії на клавіатурі або струнах (цитра), імпровізувати – безпосередньо спілкуватися з музикою. Музикальні інструменти, зокрема, металофон, бажано використовувати в розвитку дитячої творчості.

Створюючи свою просту мелодію, наприклад, на металофоні, дитина чує чисте звучання створеної нею мелодії і гостріше відчуває її у порівнянні із співом цієї мелодії (інколи неточним). Музичний інструмент допомагає дитині в розвитку слуху, зосереджує сприйняття, надає свободу творчим діям і полегшує її музикальну діяльність.