Політичні концепції марксизму

Противагою до політичних концепцій класичного лібера­лізму був марксизм. Марксисти (К. Маркс, Ф. Енгельс) виник­нення держави пояснювали розподілом праці та привласнен­ням засобів виробництва. Держава розглядалася ними як знаряддя панівного класу, що використовується для підко­рення пригноблених класів. Непримиренність антагоністич­них класів призводить, на їх думку, до класової боротьби, а основною силою революційного процесу є пролетаріат. Марксисти вважали, що революційне насильство є необхідною умовою переходу до нового суспільного ладу. Вони запере­чували парламентаризм та доцільність поділу влади.

Розвиток зарубіжної політології у хх ст.

Основні віхи політичної думки І половини XX ст.

На­прикінці XIX - на початку XX ст. ст. домінуючою методо­логією у політичній науці був позитивізм, принципи якого були сформульовані О. Контом, Г. Спенсером, Е. Дюркгеймом. Розвиток науково-технічного прогресу, політичні, соціально-економічні перетворення призвели до кризи по­зитивізму, на зміну якому на початку 20-х рр. XX ст. фор­мується неопозитивізм, формами якого були логічний пози­тивізм, філософія аналізу, такі принципи як біхевіоризм, кількісний об'єктивізм та ін.

У 20-х рр. XX ст. дослідники перейшли від вивчення уп­равлінських і загальнотеоретичних питань до з'ясування відносин суспільства з державним механізмом та досліджен­ня громадської думки.

Розвиток політичної науки у 20-30-х рр. пішов кількома шляхами. В одних державах (СРСР, Німеччина, Італія, Іспанія) вона стала елементом ідеології та пропаганди. У інших, наприклад у США, політологія перетворилася на поведінкову науку, спрямовану на вивчення мотивів і чин­ників, що впливають на політичну поведінку людей.

Розвиток світової політичної думки після 2-ї світової війни. У повоєнні роки політологія отримала статус самостійної науки. До 60-х рр. провідним напрямком у розвитку політичної думки був біхевіоризм (від англ. bеhаvіоur - по­ведінка), для якого головним завданням був опис фактів, удосконалення методики спостереження, а не розробка по­нять чи пояснення суспільних явищ. У центрі його уваги були дослідження із політичної поведінки в інституціях вла­ди, електоральної поведінки, політичного лідерства, функці­онування засобів масової інформації, дослідження політич­них партій, порівняльний аналіз партійних систем і ре­жимів. У напрямі біхевіоризму виділяється концепція масо­вих комунікацій і концепція плюралізму еліт.

У 60-х рр. біхевіоризм був підданий різкій критиці за фрагментарний підхід до аналізу фактів, що заважає гло­бальному підходу.

До сучасних політичних концепцій належить концепція тоталітаризму (Р. Арон, З. Бжезінський, К. Фрідріх та ін.) та суспільно-політичної модернізації (3. Бжезінський,).

Автори теорії політичної модернізації вважають, що тенденцією розвитку політичної системи є перехід від традиційного до сучасного типу суспільства.

Виділяють два типи політичної модернізації: спонтанну (США, Англія) і повторну або "модернізацію навздогін" (країни Азії, Африки, Латинської Америки) тобто, розвиток на основі запозичених апробованих інститутів.

Серед сучасних концепцій політичної модернізації виді­ляється сформульована 3. Бжезінським концепція транс­формації посткомуністичних суспільств у сучасні демокра­тичні суспільства.

В кінці XX ст. в центрі уваги учених постала проблема глобалізації, втілення в життя актуального гасла "Думай глобально, дій локально!". Термін "глобалізація" увійшов в науковий обіг з ініціативи пред­ставників "Римського клубу" в 60-х рр. і використовується для характеристики сучасних соціальних, економічних, політичних, трудових, міграційних, інформаційних, кому­нікаційних, торгових, фінансових, транспортних та інших процесів всеохоплюючого характеру. Глобалізація є якіс­но новою стадією розвитку світогосподарських зв'язків і означає "постінтернаціоналізацію" суспільного життя.

Процес глобалізації сприяє взаємозв'язку і взаємозалеж­ності всіх країн і етнонаціональних спільнот, "спресовує" світ у єдине ціле, перетворює всю планету на "світове село", формує т. зв. "світову культуру", забезпечує поширення в усьому світі таких політичних цінностей, як поділ влади, парламентаризм, політичний плюралізм, багатопартійність, пріоритет прав людини та багатьох інших.

В цілому у другій половині XX ст. набули розвитку на­прями, ідеї, концепції, сформульовані у довоєнний час. Підсумовуючи виділимо деякі із них:

теорія демократії, теорії еліт; структурио-функціональний аналіз та ін.