3. Теорема Рибчинського

В 1955 р. англійський економіст Т.Рибчинський довів теорему співвідношення між зростанням пропозиції факторів та нарощуванням обсягів виробництва, яка відома як теорема Рибчинського: зростання пропозиції одного з факторів виробництва призводить до збільшення обсягів виробництва і доходів у тій галузі, де цей фактор використовується відносно інтенсивніше, і до скорочення виробництва й доходів у галузі, де цей фактор використовується менш інтенсивно.

Одним із конкретних проявів закономірності, яка описується теоремою Рибчинського, є так звана "голландська хвороба". Коли в 70-х pp. Голландія почала розробку родовищ природного газу в Північному морі, то швидке нарощування обсягів видобутку газу супроводжувалося перетіканням ре­сурсів у цю галузь із галузей обробної промисловості, що призводило до скорочення в них обсягів випуску та експорту. Аналогічні процеси спостерігалися також у Великій Британії, Норвегії та інших країнах, де велася інтенсивна розробка нових родовищ.

— збільшення пропозиції одного з факторів виробництва спричиняється до непропорційно більшого у відсотковому відношенні збільшення виробництва в тій галузі, для якої цей фактор використовується інтенсивніше, і до скорочення виробництва та доходів у галузі, в якій цей фактор використовується відносно менш інтенсивно

Теорема Рибчинського: якщо відносні товарні ціни залишаються сталими й обидва товари продовжують вироблятися, то збільшення пропозиції певного фактора зумовлює збільшення випуску того товару, який використовує даний фактор більш інтенсивно, і зменшення випуску того товару, який використовує даний фактор менш інтенсивно. Теорема встановлює зв`язок між змінами в забезпеченні країн факторами виробництва і змінами у виробництві двох товарів за умови, що товарні ціни залишаються сталими.

4. Теорія специфічних факторів виробництва

Основні поняття. Специфічний фактор виробництва – фактор, який використовується лише в одній галузі та не переміщується в інші. Мобільний фактор виробництва – фактор, який вільно переміщується між галузями національної економіки. Загалом до мобільних факторів виробництва належать праця, капітал, технологія.

Теорія специфічних факторів виробництва (Самуельсона-Джонса) – фактори, які є специфічними для експортного сектору, розвиваються (їх обсяг збільшується), а фактори, які є специфічними для сектору, що конкурує з імпортом, зменшуються, тобто – доходи власників фактору специфічного для експортних галузей збільшуються, а доходи власників фактору специфічного для галузей, що конкурують з імпортом, зменшуються.

Різна забезпеченість країн факторами виробництва призводить до різниці у відносній пропозиції та відносних цінах на товари, що, у свою чергу, веде до виникнення міжнародної торгівлі.

Прикладом використання теорії специфічних факторів є виробництво промислових і споживчих товарів у країні.

Рис. 3.1. Модель специфічних факторів виробництва на прикладі споживчих та промислових товарів

На практиці для вимірювання ступеня експортної чи імпортної спеціалізації факторів виробництва пропонується використання даних про частку доходів цих факторів в доданій вартості експортних та імпортозаміщуючих виробництв, а також в національному доході в цілому:

Таким чином, показник ступеня експортної (чи імпортної) спеціалізації фактора залежить прямо пропорційно від різниці частки доходу фактора у вартості експорту і у вартості продукції, що конкурує з імпортом та обернено пропорційно від частка доходу оцінюваного фактора у національному доході.