9.3 Управління інтелектуальною власністю на різних етапах життєвого циклу

9.3.1 Етапи життєвого циклу опів

У життєвому циклі ОПІВ можна виділити п'ять основних етапів:

1. розроблення (створення) ОПІВ;

2. набуття прав на них;

3. використання (комерціалізація) ОПІВ;

4. захист прав на ОПІВ;

5. утилізація ОПІВ.

Коротко розглянемо основні моменти, які необхідно брати до уваги для здійснення ефективного управління інтелектуальною власністю на різних етапах її життєвого циклу.

9.3.2 Управління на етапі створення опів

Управління ІВ розпочинається з пошуку або генерування нових ідей, які могли б забезпечити у майбутньому конкурентоздатність нових товарів чи послуг. Тобто це прогнозування неіснуючих товарів на неіснуючому ринку при відсутності інформації про плани конкурентів. Інструментом для вирішення цього занадто складного завдання є маркетинг. На першому етапі, щоб уникнути ускладнень у подальшому, варто домовитися про розподіл прав на створювані ОПІВ між основними учасниками цього процесу: замовником, виконавцем, користувачем тощо. Коли ще немає прибутку, домовитися набагато легше, ніж тоді, коли він з'явиться.

Якщо залучені до розробки треті сторони — партнери або спонсори, то до початку розробки партнерського дослідного проекту, що може генерувати ОПІВ, необхідно укласти договір про співпрацю. Цей договір має визначити зміст співпраці й структури та процеси управління проектом, а також виконати суттєві умови щодо використання результатів досліджень, розподілу прав на них. Якщо їх не враховувати заздалегідь, вони можуть призвести до конфлікту пізніше.

Найкраще відповідальність за управління ОПІВ доручити одній особі. Якщо відповідальних буде більше, то виникає можливість плутанини на ринку і система прийняття рішень серед співавторів буде неефективною. Управління ОПІВ повинно відповідати не тільки за формальні реєстрації, але й за фізичні дії щодо небезпечного зберігання лабораторних журналів, конфіденційної інформації тощо.

Ефективним інструментом для відбору ідей є порівняння характеристик технології або товарів, що вироблятимуться за майбутньою технологією, з аналогічними технологіями або товарами конкурента. Для цього виконують технічний аналіз конкурента (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

*) параметри вигадані;

**) параметри взяті з фірмових каталогів.

Порядок заповнення таблиці:

1. У графі 2 записати не менше п'яти ключових технічних факторів, за якими можна порівняти себе з конкурентами. Такими факторами можуть бути:

— фізичні характеристики (наприклад, вага, розміри тощо);

— робочі характеристики (швидкість, потужність, продуктивність, простота експлуатації, довговічність тощо);

— виробничі характеристики (легкість складання, спосіб виготовлення, кількість технологічних стадій) та інші.

2. У графі 3 записати коментарі для кожного фактора продукту, а в графах 4-6 — коментарі для кожного фактора продуктів конкурентів. Тут не слід піддаватися спокусі дати кращу характеристику свого продукту, ніж продукту конкурентів.

3. Ранжирувати компанії за кожним із факторів з найкращої до найгіршої, наприклад, використовуючи таку шкалу: відмінно

(+2), добре (+1), середню (0), погано (-1), дуже погано (-2).

4. Проставити цифри, отримані під час ранжирування факторів, у правому нижньому куті граф 3-6 для кожного з них.

5. Скласти цифри у графах 3-6 (вертикально) і записати результат у квадратиках напроти напису «загальний бал» .

6. Порівнюючи отримані суми, визначити рейтинг своєї технології або продукту. Якщо він виявиться нижчим, ніжу конкурента, то, можливо, цю ідею варто відкинути або ж зосередити увагу на тих параметрах (з метою їх поліпшення), за якими ваша технологія або товар поступаються продукту конкурентів.

Шкала оцінок: (+2) дуже добре; (+1) добре; (0) середньо; (-1) погано; (-2) дуже погано.

Приклад. Припустимо, що одна з українських фірм планує розробити і вивести на ринок вітчизняну модель стільникового телефону «Альфа», у такому разі необхідно внести в таблицю принаймні п'ять основних характеристик для телефону «Альфа» і для телефонів фірм-конкурентів.