6) Заходи, передбачені в рішенні Суду про дружнє врегулювання. Відновлення попереднього юридичного становища стягувача здійснюється,

зокрема, шляхом:

а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі;

б) повторного розгляду справи адміністративним органом.

Звернути увагу суддів, що при перегляді судових рішень у цивільних справах у зв’язку з винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів визнан­ня судового рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визна­на Україною, таким, що порушує міжнародні зобов’язання України, позиція відповідної міжнародної судової установи щодо порушеного права є обов’язко­вою. Ухвала Суду, що винесена за результатами розгляду скарги у зв’язку із зазначеними винятковими обставинами, постановлена згідно зі ст. 358 ЦПК України, в будь-якому разі має відповідати позиції міжнародної судової устано­ви, юрисдикція якої визнана Україною, та не може їй суперечити. Винесення ухвали, що за своїм змістом суперечить чи ставить під сумнів позицію відповідної міжнародної судової установи, означає невиконання Україною своїх міжнародно-правових зобов’язань, які, згідно із загальновизнаним міжна­родно-правовим принципом належного виконання державами своїх зобов’язань, покладаються на всі гілки державної влади, у тому числі й судову.

Відповідно до ст. 360 ЦПК України, ухвалені Верховним Судом України рішення або постановлені ним ухвали набирають сили з моменту їх проголошен­ня і оскарженню не підлягають. Судам слід мати на увазі, що це положення не позбавляє особу, стосовно якої постановлено ухвалу, у разі, якщо ухвала суду су­перечить повністю чи частково рішенню відповідної міжнародної судової устано­ви, права, після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових уста­нов чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, як передбачено абзацом 3 ст. 55 Конституції України.

Відповідно до п. 2 ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України за винятковими обставинами, якщо вони оскаржені з мотивів визнання судових рішень міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України.

Відповідно до ст. 242 КАС України, за наслідками провадження за виняткови­ми обставинами більшістю голосів колегії суддів приймається одна з таких поста­нов Верховного Суду України:

1)    про повне або часткове задоволення скарги;

2)    про відмову в задоволенні скарги.

Судам слід мати на увазі, що, на відміну від ЦПК України, Кодекс адміністра­тивного судочинства України унеможливлює ухвалення постанови, що супере­чить рішенню міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, що має сприяти виконанню Україною своїх міжнародно-правових зобов’язань. Пункт 3 ст. 243 КАС України прямо передбачає, що Верховний Суд України задо­вольняє скаргу в разі визнання судового рішення міжнародною судовою устано­вою, юрисдикція якої визнана Україною, таким, що порушує міжнародні зо­бов’язання України. При цьому Верховний Суд України може скасувати його повністю або в частині та направити справу на новий розгляд до суду першої, апе­ляційної чи касаційної інстанції залежно від того, суд якої інстанції першим до­пустив порушення міжнародних зобов’язань. Верховний Суд України може та­кож скасувати судові рішення і прийняти нову постанову.

Слід звернути увагу, що на відміну від цивільного процесуального законодавст­ва, КАС України прямо вказується на можливість оскарження постанови Верхов­ного Суду України у випадку, якщо воно винесене у порядку перегляду судових рішень, які визнані міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України. Відповідно до п. З ст. 242 КАС України, постанова Верховного Суду України є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого п. 2 ст. 237 цього Кодексу.

Слід мати на увазі, що господарське процесуальне законодавство України та­кож передбачає можливість перегляду рішень у господарських справах на підставі їх визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Украї­ною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України. Відповідно до ст. 111¹⁴, п. 31 та п. 4 ст. 111¹⁵ Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також на підставі визнання постанов чи ухвал міжнародною су­довою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України.

Стаття 111¹⁶ГПК України передбачає, що касаційна скарга, касаційне подан­ня Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України можуть бути подані не пізніше одного місяця з дня її прийняття. При цьому судам слід мати на увазі, що у п. 2 ст. Ш¹⁶ ГПК України прямо  вказується, що у разі виникнення підстав для оскарження постанови чи ухвали  Вищого господарського суду України після закінчення зазначеного строку Вер­ховний Суд України зобов’язаний прийняти касаційну скаргу (подання) до свого провадження. Тобто у разі подання скарги до Верховного Суду України на підставі ухвалення рішення про визнання постанов чи ухвал у господарських справах міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України, у термін, що переви­щує один місяць з дня їх прийняття, ця скарга має бути ним прийнята.

Відповідно до ст. ПІ¹⁸ ГПК України, Верховний Суд України за результатами розгляду касаційної скарги, касаційного подання Генерального прокурора Ук­раїни на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України має право:

1)   залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

2)   скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого госпо­дарського суду України;

3)   скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі.

Слід враховувати, що згідно зі ст. ПІ¹⁹ ГПК України однією з підстав для ска­сування постанов чи ухвал Вищого господарського суду України є їх невідпо­відність міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. При цьому ухвалення рішення про визнання постанов чи ухвал у господарських справах міжнародною судовою установою, юрисдикція якої виз­нана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов’язання України, має розглядатися як визнання невідповідності цих постанов та ухвал міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та вва­жатися підставою для їх скасування Верховним Судом України.

Статтею ПІ²⁰ ГПК України передбачається, що за результатами розгляду ка­саційної скарги на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України ухва­люється постанова Верховного Суду України. Згідно з п. З ст. 111²⁰ ГПК України постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає. При цьому судам слід мати на увазі, що це положення не позбавляє особу, стосовно якої винесено постанову, у разі, якщо вона суперечить повністю чи частково рішенню відповідної міжнародної судової установи, права, після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, як це передбаче­но абзацом 3 ст. 55 Конституції України.

Кримінально-процесуальний кодекс України (далі — КПК України) не перед­бачає права оскарження судових рішень у зв’язку із винятковими обставинами. Судам слід мати на увазі, що відсутність у КПК України положень, що регулюють провадження за винятковими обставинами, не означає, що у разі визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, судового рішення у справі, що розглядалася в межах кримінального процесу, таким, що по­рушує міжнародні зобов’язання України, таке рішення міжнародної установи не породжує обов’язку переглянути відповідні рішення національних судів у межах національної правової системи та забезпечити відновлення порушених прав та свобод осіб. Такий підхід підтверджується положеннями Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав люди­ни». У статті 10 цього Закону, де повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, визначається як шлях відновлення поперед­нього юридичного стану стягувача, йдеться про виконання рішень Європейсько­го суду з прав людини з будь-якої категорії справ, у тому числі й кримінальних, що розглядалися в межах кримінального процесу, і, відповідно, можуть бути пе­реглянуті лише у порядку кримінального судочинства України. Таким чином, у разі визнання міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, судового рішення у кримінальній справі, таким, що порушує міжна­родні зобов’язання України, таке рішення має бути переглянуто в порядку ви­ключного провадження згідно з положеннями глави 32 КПК України.

Особливої уваги потребує розгляд місця у системі нормативно-правових актів, що регулюють діяльність адвокатури, Положення про кваліфікаційно-дис­циплінарну комісію адвокатури та Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури, Пра­вил адвокатської етики, Положення про оплату праці адвокатів за призначенням.

Стаття 1 Правил адвокатської етики, що були схвалені Вищою кваліфі­каційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 р. (протокол від 1—2 жовтня 1999 р. № 6/V) встановлює співвідношення Правил ад­вокатської етики і чинного законодавства про адвокатуру. Відповідно до цієї статті норми Правил адвокатської етики не відміняють і не замінюють положень чинного законодавства про адвокатуру, а доповнюють і конкретизують його. Дія цих Правил поширюється на всі види професійної діяльності адвоката і в частині, визначеній Правилами, — на іншу його діяльність (дії), котра може вступити в су­перечність з професійними обов’язками адвоката або підірвати престиж адво­катської професії. Дія Правил адвокатської етики поширюється також на членів органів адвокатури, помічників адвокатів у частині, яка застосована до їх діяль­ності. Дія Правил поширюється на відносини, що виникли після їх прийняття.

Право офіційного тлумачення Правил адвокатської етики належить виключ­но Вищій кваліфікаційній комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України.

Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури та Поло­ження про Вишу кваліфікаційну комісію адвокатури було затверджено Указом Президента України від 5 травня 1993 р. № 155/93. Це Положення відповідно до Закону України «Про адвокатуру» визначає порядок організації та діяльності кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Кваліфікаційно-дисцип­лінарні комісії створюються в Автономній Республіці Крим (далі — АРК), облас­тях, містах Києві та Севастополі. Основним завданням кваліфікаційно-дис­циплінарної комісії є визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, та вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів. У своїй діяльності кваліфікаційно-дисциплінарна комісія керується Конституцією України, актами законодавства України, актами Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури, прийнятими у межах її компетенції, а також цим Положенням.

Положення про порядок оплати праці адвокатів за надання юридичної допо­моги громадянам у кримінальних справах, затверджене Міністерством юстиції України від 27 листопада 1991 р. № 9-396-1255, Міністерством фінансів України від 27 листопада 1991 р. № 16-209, втратило чинність відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 16 серпня 2005 р. № 90/5.