2.Мова і мислення

Мова – це найважливіший засіб спілкування між людьми. Вона є засобом, за допомогою якого люди обмінюються думками і досягають взаєморозуміння. Уміння говорити – не природжена, а набута здатність людини. Мова входить у соціальний досвід людства, розвивається разом із суспільством і засвоюється кожною людиною тільки завдяки спілкуванню з іншими людьми.

Оскільки мова є засобом оформлення людської думки, то цілком природно постає питання про співвідношення між мовою і мисленням. Мова і мислення виникли одночасно в процесі розвитку пізнавальної діяльності людини і становлять діалектичну єдність. Це виявляється в тому, що мова можлива тільки в єдності з мисленням. Без неї не може бути оформлена, закріплена й збережена думка. Саме вираження думки, як і розчленування відповідного змісту думки на певні елементи, здійснюється за допомогою слів і мови. Отже, не буває мислення без мови, так само як і мова не може існувати без мислення, а лише в безпосередній єдності з ним.

Метою мислення є отримання нових знань, їх систематизація, тоді як мова лише обслуговує пізнавальну діяльність людини, допомагаючи їй оформити думки і закріпити знання, передати їх, тобто людина мислить, щоб дізнатись і зрозуміти, а говорить для того, щоб передати думки, почуття, побажання. Розрізняючи одиниці мислення і мови, треба зауважити, що елементи мислення (поняття, судження) – це образи, копії предметів дійсності. Їм відповідають елементи мови: поняття знаходять свій вияв у слові, а судження – у реченні, проте не кожному слову відповідає певне поняття і не кожне речення виражає.

Мова (власне, мовлення) – явище матеріальне. Всі її одиниці зрештою втілюються у матеріально виражених мовних елементах – звуках. Мислення як властивість особливо організованої матерії – мозку, реалізуючись у поняттях, судженнях, висновках, навпаки, не матеріальне, а ідеальне,воно не має властивостей матерії.

І мова, і мислення характеризуються специфічними ознаками. Ці ознаки досить істотні, на них неможна не зважати при докладній характеристиці як мови, так і мислення, бо саме врахування їх вказує, що мова й мислення не є тотожними, хоча й перебувають у діалектичній єдності, в нерозривному зв’язку. Розуміння специфіки мови і мислення не суперечить положенню про їх єдність і взаємозумовленість, жодною мірою не свідчить про відрив мови від мислення. Єдність, нерозривність мови і мислення, їх взаємозумовленість – незаперечний факт.

Головна функція мови полягає в тому, що вона є інструментом мислення. У промові ми формулюємо думку, але, формулюючи її, ми її і формуємо, тобто створюючи мовну форму, мислення саме формується.

3. Фізіологічні основи мислення.

Одна з важливих проблем сучасної психології є вивчення фізіологічних механізмів мислення. І не випадково ця проблема досліджується психологами, філософами, теологами, фізіологами, нейробіологами. Вона хвилює і кібернетиків, які займаються моделюванням штучного інтелекту.

1. Мислення – це складний аналітико-синтетичний процес, у якому бере участь перша і друга сигнальні системи при домінуванні другої.

Інформація, яка поступає через різні органи чуття ( зору, слуху, нюху, дотику тощо) до кори півкуль головного мозку, об’єднується з тією, яка закладена у пам’яті . Далі йде процес її осмислення, прийняття рішення і т.д. Наприклад, коли щось рухоме, пухнасте доторкнеться нашої руки, то ми по-різному будемо реагувати на це, в залежності від того, почуємо ми в цей час муркотіння кішки чи рев ведмедя. Рішення буде прийняте різне. Тут інтегруються дотикові сприймання з слуховими і йде процес їх осмислення.

Де саме в корі півкуль головного мозку здійснюються ці складні процеси фільтрації і абстрагування даних і як вони здійснюються, поки що науці невідомо. Можливо “сенсорна кора”, яка складається з ряду сенсорних зон більш високого порядку, отримує, фільтрує і інтегрує інформацію, яка поступає від різних органів чуття. А потім ця інтегрована ( об’єднана ) сенсорна картина подій передається до лобових долей кори великих півкуль головного мозку. Завдяки міцним двостороннім зв’язкам кори півкуль головного мозку з лімбічною системою до цієї картини добавляється емоційний відтінок, а також інформація, взята з пам’яті. Інші нервові зв’язки подають інформацію, яка дозволяє лобовій долі оцінювати поточні вимоги організму і оточуючого середовища та вибирати серед них що краще і що гірше для організму у даній ситуації.

2.Лобові ділянки відповідальні за вибір цілей , які людина ставить перед собою на майбутнє, а також за оцінку різних обставин, від яких залежить досягнення цих цілей.

Дані про людей з пошкожденими лобовими долями підтвержують їх вирішальну роль у виробленні суджень, побудові планів. У людей з такими пошкодженнями виникають труднощі у пристосуванні до життєвих конфліктів і до змінених умов.

За допомогою стійких нервових зв’язків лобова кора взаємодіє з скроневою долею у виконанні вищих психічних функцій, в тому числі і мислення. Наприклад, унікальна здатність людини – використання мови, - грунтується на асоціаціях лівої скроневої та лобових долей.

3. Великі півкулі головного мозку контролюють різні види мислення. Основні відмінності в роботі півкуль головного мозку вперше виявив американський вчений, лауреат Нобелівської премії Р.Сперрі, який одного разу з лікувальною метою ризикнув розсікти міжпівкулеві зв’язки у хворих епілепсією і з здивуванням виявив, що дві півкулі, здавалось би єдиного мозку, ведуть себе як два зовсім різні мозки. З тих пір накопичено з цієї проблеми багато цікавих фактів. У клінічних умовах з лікувальною метою була розроблема методика тимчасового ( на 1-2 години) відключення однієї з півкуль, і людина у таких умовах працювала лише однією півкулею.

Встановлено, що у правої півкулі мовні можливості різко обмежені. П р а в а півкуля “німа”, за допомогою неї людина впізнає предмети, але назвати їх не може. Вона відповідає за переробку невербальної інформації ( поданої не словами, а символами і образами), керує навиками, зв’язаними з зоровим і просторовим досвідом, переробляє інформацію одночасно і цілісно. За допомогою неї людина здійснює паралельну обробку інформації, тобто одночасно обробляє багато різної інформації. Вона здатна розглядати проблему в цілому, не застосовуючи аналізу. Права півкуля відповідає за сприймання місця розміщення і просторову орієнтацію в цілому. Основною сферою спеціалізації правої півкулі є інтуїція. Вона також забезпечує сприймання музики, розуміння метафор. Забезпечує розуміння не лише в буквальному смислі того, що чує і що читає людина, а і в переносному. Крім цього, за допомогою правої півкулі людина мріє, фантазує, творить різні історії, проявляє задатки до зображувального мистецтва. Погіршується словесне і покращується образне сприймання. Погіршується словесно-логічна пам’ять, появляються негативні емоції.

Виходячи з сказаного, можна зробити висновок, що права півкуля відповідальна за просторове, конкретно-образне , інтуїтивне та художнє мислення.

Л і в а півкуля переробляє вербальну інформацію. Вона відповідає за мову та її розуміння, контролює здібності до читання і письма. Людина з її допомогою називає предмети, розпізнає числа і символи, легше запам’ятовує факти, імена, дати та їх написання.Словниковий запас стає багатший і різноманітніший, відповіді більш розгорнуті і деталізовані. Людина надто багатослівна. Мова монотонна, людина не здатна уловлювати інтонацію. Образне сприймання гірше, абстрактне – краше. Страждає образне мислення. За допомогою лівої півкулі людина переробляє інформацію послідовно (поетапно) та аналітично . Люди, які перенесли операцію у лівій півкулі головного мозку, страждають важкою формою афазії. Отже, ліва півкуля відповідальна за аналітичне та словесно-логічне мислення.

Вище охарактеризована спеціалізація півкуль головного мозку справедлива для 95% людей. До них належать практично всі правші. Спеціалізацію півкуль у ліворуких , яких приблизно 15%, визначити важче. Дві півкулі дійсно мають спеціалізовані функції, але в непошкодженому мозку, бо вони становлять єдине ціле – один мозок.

У зв’язку з різними функціями півкуль головного мозку у нейробіологів виникло питання про те, чи не є цьому причина в анатомічних і фізіологічних відмінностях півкуль. До недавнього часу вважалось, що дві півкулі анатомічно ідентичні.Але дослідження в останні десятиріччя показали, що це зовсім не так. Ділянка скроневої долі (центр Верніке) лівої півкулі більша, ніж правої (у 70% обстежених). Сільвієва борозна, яка відділяє скроневу долю від іншої частини півкуль, у лівій півкулі – більш довша і більш пряма, а в правій - вона сильніше зігнута вверх. Існують різні методи встановлення лівокортикального та правокортикального мислення .