43. Єеп і проблема координації економічного розвитку країн-учасниць.

Головною сферою інтеграційного розвитку в рамках ЄС була і залишається економіка. в цьому плані центральною задачею є формування уніфікованого економічного простору, в якому всі діючі особи, як фізичні, так і юридичні, були б поставлені в усіх країнах ЄС у рівні умови незалежно від своєї національно-державної належності. Союз проводить вельми активну політику по відношенню до країн «третього світу»; по лінії ЄС надається допомога пострадянським країнам (програма економічної реконструкції у відношенні до країн центральної і східної європи (phare) і програма технічної допомоги країнам СНД (TACIS)).

Економічні успіхи ЄС в перші роки створення цього об’єднання призвели до формування хибної думки про те, що поглиблення інтеграції однозначно сприяє зменшенню міжрегіональних диспропорцій і підвищенню конкурентоспроможності кожного регіону. Проте з приєднанням Великобританії до ЄС, а потім Греції, Іспанії та Португалії стало очевидним, що інтеграція не забезпечує автоматичного вирішення регіональних проблем. Тому активна політика ЄС була спрямована на послаблення соціально-економічної диференціації між регіонами, зменшення рівня відсталості регіонів з несприятливими умовами розвитку. Для фінансування найменш розвинутих регіонів було створено Європейський фонд регіонального розвитку, що стало першим кроком удосконалення регіональної політики на першому етапі розширення ЄС. Важливе значення для розвитку регіонів мали задекларовані у Маастрихтському договорі основні засади створення Комітету регіонів, принцип субсидіарності та надання можливості представникам місцевих органів влади брати участь у засіданнях Ради міністрів ЄС під час розгляду проблем регіонального рівня.

Основні інструменти реалізації політики вирівнювання: інвестиційні гранти, субсидіювання відсоткових ставок, податкові пільги, податкова знижка на амортизацію, субсидії, пов’язані з використанням робочої сили, транскордонні пільги [11, с. 55]. Істотна увага приділяється інтеграції прикордонних регіонів через двостороннє міжнародне співробітництво та створення єврорегіонів, які забезпечили б

розвиток транскордонної співпраці.

Таким чином, основою міжрегіональної співпраці в країнах ЄС є мережа відповідних інституцій (Комітет Регіонів, Європейський фонд регіонального розвитку, єврорегіони) та використання таких інструментів, як Програми з питань сусідства, Програми європейської територіальної співпраці.

44. Єес: стратегія і принципи формування.

Із завершенням формування спільного ринку і переходом на вищий щабель інтеграції перед ЄС постає нова стратегічна мета → шляхом утворення спільного ринку, економічного і валютного союзу, спільної зовнішньої і внутрішньої політики, сприяти гармонійному і збалансованому розвитку економічної діяльності, стійкому і без інфляційному зростанню, яке зберігало б навколишнє середовище, досягнення високого ступеня конвергенції економічних показників, високого рівня зайнятості і соціального захисту населення, підвищення життєвого рівня і якості життя.

Цілі ЄС:1).сприяти стійкому й гармонійному економічному і соціальному прогресу, особливо утворенням простору без внутрішніх кордонів, економічного і соціального згуртування й утворення економічного і валютного союзу, 2).сприяти утвердженню індивідуального союзу на міжнародних теренах, особливо здійснення економічної зовнішньої політики й політики безпеки, 3).посилення захисту прав і інтересів громадян держав-членів за допомогою введення громадянства Союзу, 4).розвиток тісного співробітництва в галузі правосуддя та внутрішніх прав, 5).повністю зберігати досягнутий рівень інтеграції Співтовариства.