62. Міжнародна мобільність факторів виробництва і проблема вибору національних стратегій міжнародної економічної поведінки.

Міжнародне переміщення чинників виробництва включає:

- переміщення трудових ресурсів, тобто міграцію робочої сили, викликану різницею у рівні доходів, кращими перспективами соціального просування або зайнятості та ін.;

- переміщення капітала, суть якого полягає у вилученні з обігу частини національного капітала і включенні його у виробничий процес або інший обіг в інших країнах.

Міжнародна мобільність трудових ресурсів — найбільш проста для розуміння форма руху чинників виробництва. Дійсно, коли ми говоримо про міжнародну мобільність праці, то мова йде про проблеми, пов'язані з фізичним переміщенням робочої сили з однієї країни в іншу. Більш складною формою є міжнародне переміщення капіталу, оскільки вона не тотожна переміщенню машин, устаткування, споруд і т. ін. Засоби виробництва фізично переміщу­ються між країнами як товари виробничого призначення.

Термін "міжнародний рух капіталу" означає потоки фінансових ресурсів за кордон, головним чином у вигляді: а) міжнародного кредиту та б) прямих зарубіжних інвестицій. Інакше кажучи, це передача грошей кредиторами позичальникам в інших країнах або власниками підприємств за рубежем своїм філіям або дочірні підприємствам.

Міжнародні потоки капіталу підрозділяються на приватні та державні. Приватні вкладення капіталу можуть бути довгострокові (облігації, акції, використання патентів або авторських прав) і короткостроковими (кредитні векселя тощо, строком до одного року і менше). Довгострокові вкладення капіталу здійснюються у вигляді: а) прямих інвестицій і б) портфельних інвестицій. Прямі інвестиції — це кредитування або придбання акцій в зарубіжному підприємстві, котре у значній мірі знаходиться у влас­ті інвестора або під його контролем.

Портфельні інвестиції — це кредитування або придбання акцій зарубіжному підприємстві, що не належить або непідконтрольне інвестору.

Причини міжнародного переміщення чинників виробництва за о суттю не відрізняються від причин міжнародної торгівлі. кожного разу, коли між країнами виникають істотні відмінності у забезпеченості чинниками виробництва, з'являється прагнення перемістити надлишкові чинники виробництва в країни, де існує дефіцит, заради отримання більшого прибутку.

63. Міжнародне конкурентне середовище, інтеграція та національні (регіональні) конкурентні переваги.

Міжн конкур середовище в наш час дуже жорстоке, тому варіація в конкурентних перевагах різних країн відображаються в їх різних структурних затратах(тобто конкурентноздатною ціною),а також в різних рівнях кваліфікації (конкурентоспроможність по диференціації продукту).Вони в свою чергу визначаються великими базовими факторами виробництва: природними ресурсами, робочою силою капіталом та ступенем економічного розвитку: рівнем доходу на душу населення, загальним рівнем затрат та цін, науковою та технічною кваліфікацією.

Наявність ресурсів та кваліфікації визначає вибір продуктів ,котрі країна може технічно виробити, в той час як відносні витрати, ціна та диференціація продукції визначає економічну вигоду від виробництва продукції, в яких вона має відносні переваги перед іншими країнами. В спрощенні формі теорія конкурентних переваг зароджує міжнародне виробництво та відношення торгівлі. Основою конкурентоспроможності країни є конкурентні переваги. Конкурентна перевага досягається виходячи з того, як країна організує та виконує окремі види діяльності. Спосіб, яким країна виконує окремі види діяльності та всю їх послідовність, визначає конкурентна стратегія.

Конкурента перевага країни – це такий стан при якому всі ресурси країни використовуються настільки плідно, що вона виявляється більш прибутковим, ніж її головні конкуренти. Це свідчить про те, що країна має міцне положення на ринку товарів та послуг, його продукція конкурентоспроможна та користується постійним попитом. Крім цього, країна має стійке фінансове положення. При цьому потреби в фінансових ресурсах для поточного стратегічного та перспективного розвитку задовольняються за рахунок власних коштів, що дозволяє крані своєчасно забезпечувати себе й іншими ресурсами: технічними, технологічними, кадровими, інформаційними та іншими.

Функції конкурентних переваг наступні:

• забезпечення норми прибутку, що перевищує середньо-галузевий рівень;

• здобуття та утримання міцних позицій на ринку.

Конкурентна перевага - це перетворення переваги в ресурсах та вміннях в позиційну перевагу, яка в свою чергу створює можливість генерування стійкого прибутку. Повне визначення конкурентної переваги повинно описувати не тільки сам стан переваги, але й те як ця перевага може бути досягнута.

Конкурентна перевага складається з позиційної переваги та переваги у ефективності, що є результатом відносної (в порівнянні з конкурентами) переваги у вміннях і ресурсах, що використовуються у виробництві. Такі вміння та переваги є основою для створення позиційної переваги за цінами і/або диференціацією. Таким чином конкурентна перевага визначається як суттєва перевага над суперниками на ринку за цінами або диференціацією і/чи прибутковістю, яка є підсумком даних позиційних стратегій.

На національному рівні включення у процес глобалізації виводить на перший план проблему конкурентноздатності. І не тільки у її економічному вимірі, а й гуманітарному, технологічному, політичному, тобто у її найширшому розумінні. Держава має стимулювати експорт своїх товарів та підтримувати вітчизняного виробника та розвивати та випускати наукомісткі, високотехнологічні товари, гарантувати єдині "правила гри" для всіх суб'єктів господарювання.Саме в цьому і заключається кореляційна функція нац . середовища і її перевага у регулюванні господарск. процесів. . На регіональрому рівні кожна країна має свої конкурентні переваги: -розташування територіальне та природне; - ресурси; - виробничий потенціал; - розвинена інфраструктура; - наявність кваліфікованої і дешевої робочої сили. Нова стратегія економічного і соціального розвитку має спиратися на національні пріоритети, індикативне планування та прогнозування. Держава має попереджувати стихійні зміни ринкової кон'юнктури, забезпечувати достатній рівень своєї економічної безпеки, зокрема надійну стабільність грошово-фінансового середовища, регулювати базисні макроекономічні відтворювальні пропорції. Лише конкурентоспроможна на світових ринках держава повною мірою користується перевагами глобалізації, а, отже, гарантує гідні стандарти якості життя своїм громадянам., та повною мірою інтегруватися у міжнародне конкурентне середовище.