- •1. Варіанти стратегії автаркії: недоліки і переваги.
- •2. Варіативність міжнародних економічних стратегій розвитку: макроекономічні складові.
- •3. Варіативність планетарної стратегії стійкого розвитку.
- •4. Варіативність політики автаркії: економічна самодостатність; структурна закритість; економічна закритість; автаркія експансії.
- •5. Варіативність стратегії глобалізації і економічної уніфікації світового простору.
- •6. Варіативність стратегій розвитку транзитивних країн.
- •7. Варіативність сучасних макроекономічних політик і стратегій економічного розвитку.
- •8. Вестернізація як стратегічний проект. Стратегія «Золотого мільярда».
- •9. Взаємозалежність глобальних і національних стратегій стійкого економічного розвитку.
- •10.Види, рівні, суб'єкти та об'єкти міжнародних економічних стратегій.
- •11. Глобалізація економіки як чинник формування нових геостратегічних концепцій розвитку.
- •12. Глобалізація і економічне домінування: сучасні реалії.
- •13. Глобалізація і конфронтаційні стратегії
- •14. Глобалізація і механізми реалізації стратегій розвитку
- •15. Глобалізація і нове індустріальне суспільство.
- •16. Глобалізація і постіндустріальне суспільство
- •17. Глобалізація як закономірність розвитку світового господарства і як західний проект.
- •18. Глобалізація як західний проект.
- •19. Глобалізація як стратегія і як основа транснаціоналізації світової економіки.
- •20. Глобалізм і національна економіка: інтеграція і протистояння.
- •21. Глобальні економічні проблеми сучасності і їхнє відображення у міжнародних стратегіях економічного розвитку.
- •22. Глобальні проблеми сучасності та антикризові стратегії економічного розвитку.
- •23. Горизонтальний та вертикальний зрізи цивілізаційних процесів і варіативність світових стратегій.
- •24. Державна економічна внутрішня та зовнішня політика і міжнародні економічні стратегії.
- •25. Диверсифікованість світових економічних стратегій: цивілізаційний підхід.
- •26. Досвід реалізація стратегій економічного розвитку у провідних країнах світу.
- •27. «Економічне диво» (цивілізаційний досвід країн Південно-Східної Азії).
- •28. Еволюція світового ринкового господарства і міжнародних стратегій економічного розвитку.
- •29. Економічна допомога країн-лідерів країнам з перехідною економікою як інструмент управління трансформаційними процесами у цих країнах.
- •30. Економічне середовище, види й суб'єкти міжнародних економічних стратегій.
- •31. Економічний глобалізм і економічний антиглобалізм у геостратегічному контексті.
- •32. Економічний націоналізм – стратегія захисту національних економік в умовах глобалізації.
- •34. Економічні аспекти цивілізаційної поведінки по лінії Схід-Захід.
- •35. Економічні інтереси і міжнародні стратегії економічного розвитку.
- •36. Економічні реформи в Китаї: цивілізаційний контекст успіху.
- •37. Економічні стратегії домінування у глобальному середовищі: переваги і суперечності.
- •38. Експансіоністські складові стратегій світового економічного домінування.
- •39. Етапи еволюції світового господарства і світових економічних стратегій.
- •40. Етапи кардинальних змін у міжнародних економічних стратегіях.
- •41. Єс: мета,стратегія,принципи формування,проблеми розвитку.
- •42. Європейський Союз, етапи формування та еволюція стратегій.
- •43. Єеп і проблема координації економічного розвитку країн-учасниць.
- •44. Єес: стратегія і принципи формування.
- •45. Єс у контексті цивілізаційної взаємодії.
- •46. Загальнонаціональні та індивідуальні приватні економічні інтереси і міжнародні стратегії економічного розвитку країни.
- •47. Зовнішньоторговельна політика як чинник стратегії соціально-економічного розвитку.
- •48. Інноваційні, інформаційно-технологічні, фінансово-економічні, інституціональні й соціальні засади трансформації світових економічних стратегій в умовах глобалізації.
- •49. Інтеграційні стратегічні пріоритети країн цсє: мета і сучасні реалії
- •51. Класифікація стратегій економічного розвитку за ознаками (домінуючих країн, транзитивних економік, та країн, що розвиваються).
- •52. Конкурентне середовище та національні (регіональні) конкурентні переваги як складові стійкого розвитку глобальної економіки.
- •54. Концептуальні основи трансформації міжнародних економічних стратегій в умовах глобалізації.
- •55. Координація розвитку глобальної економіки Міжнародним валютним фондом та Світовим банком.
- •56. Координуючі наднаціональні інституції снд і їхня ефективність
- •57. Країни як суб'єкти і об'єкти глобальних економічних стратегій домінуючих країн.
- •58. Країни як суб'єкти світових економічних стратегій в умовах глобалізації
- •59. Країни-лідери і наднаціональні економічні регулюючі інституції.
- •60. Критерії стійкого розвитку країн у глобальному середовищі.
- •62. Міжнародна мобільність факторів виробництва і проблема вибору національних стратегій міжнародної економічної поведінки.
- •63. Міжнародне конкурентне середовище, інтеграція та національні (регіональні) конкурентні переваги.
- •64. Міжнародні економічні стратегії і екологічна рівновага
- •65. Міжнародні стратегії економічних трансформацій на пострадянському просторі
- •66. Міжнародні урядові установи оон і економічна доцільність координуючого впливу на окремі сфери національних економік.
- •67. Моделі розвитку національних економік і диверсифікація світових економічних стратегій.
- •68. Наднаціональна координація процесів стійкого розвитку.
- •69. Наднаціональні міжнародні і регіональні економічні регулюючі інституції та їхня роль у реалізації світових економічних стратегій.
- •70. Наздоганяльні стратегії національного економічного розвитку
- •71. Національна економіка в глобальному середовищі: стратегія автаркії і наслідки її реалізації – см. №1
- •72. Національна економіка в глобальному середовищі: стратегія відкритості і наслідки її реалізації.
- •73. Національні економіки перехідного типу в глобальному середовищі: основи економічної стратегії.
- •74. Національні економічні стратегії розвитку країн-лідерів.
- •4. Шведська, Скандинавська модель (соціально-демократична).
- •75. Національні переваги та національні пріоритети як основа національних економічних стратегій розвитку.
- •76. Національні стратегії економічного прориву. Мобілізаційна модель.
- •77. Нова стратегія єс «Європа 2020».
- •78. Основні світові концепції економічного розвитку і стратегії міжнародної економічної поведінки країн.
- •79. Основні цивілізаційні розбіжності у принципах економічної організації суспільств і цивілізаційна обумовленість економічних стратегій розвитку країн світу.
- •80. Особливості інтеграційних стратегій країн Азіатсько-Тихоокеанському регіону.
- •81. Перевага відсталості і стратегії економічного розвитку («економічне диво»).
- •82. Передумови й фактори формування, множення й диверсифікованості міжнародних економічних стратегій.
- •83. Постіндустріальний світовий розвиток і особливості формування сучасних стратегій.
- •84. Проблеми вибору стратегії економічного розвитку в світлі цивілізаційних викликів: синтез і цивілізаційна ідентичність.
- •85. Проблеми домінування та інтеграції.
- •86. Проблеми економічного розвитку в світлі цивілізаційних викликів.
- •87. Проблеми міжнародного економічного домінування.
- •88. Проблеми формування планетарної стратегії стійкого розвитку і економічні інтереси країн-лідерів.
- •89. Процеси глобалізації і економічний націоналізм.
- •93. Ринкова економіка, економічна демократія і стратегії міжнародного економічного розвитку країн з ринковою економікою.
- •94. Світові «центри тяжіння» і інтеграційні процеси: варіативність міжнародних економічних стратегій.
- •95. Світові економічні ресурси як база реалізації стратегій соціально-економічного розвитку.
- •96. Світові макрорегіональні угрупування і варіативність міжнародних економічних стратегій.
- •97. Світові фінансово-економічні кризи у контексті глобалізації і антикризові стратегії регіональних співтовариств.
- •98. Середовище та фактори формування міжнародних стратегій економічного розвитку.
- •99. Синтез економічних стратегій у межах окремих цивілізацій: межі диверсифікації.
- •100. Система міжнародних організацій з регулювання світової торгівлі та їхні стратегічні цілі.
- •101. Специфіка стратегії автаркії домінуючих, транзитивних країн та країн, що розвиваються.
- •103. Специфіка стратегій по лінії Схід-Захід.
- •105. Співвідношення національних, регіональних та глобальних стратегій економічного розвитку.
- •106. Сприяння з боку наднаціональних інституцій адаптації реформаторських моделей у транзитивних країнах як напрям координуючого впливу.
- •107. Стратегії «наздоганяючого розвитку» та їхня результативність.
- •108. Стратегії виживання (інерційні стратегії) економічного розвитку
- •109.Стратегії держави в умовах глобалізації.
- •110.Стратегії економічного зростання і державне регулювання ринкової економіки.
- •111.Стратегії мвф: умови та наслідки їхньої реалізації.
- •112.Стратегії наднаціональних інституцій і їхній вплив на формування національних стратегій та стратегій світового економічного розвитку.
- •113.Стратегії постсоціалістичних країн у світовому інтеграційному полі.
- •114. Стратегії розвитку країн, що розвиваються.
- •115.Стратегії Світового банку, єбрр: мета і реальні наслідки.
- •116.Стратегії та проблеми розвитку європейської спільноти і національних держав.
- •117. Стратегії тнк і національні стратегії міжнародного економічного розвитку.
- •118.Стратегії тнк і національні стратегії міжнародного економічного розвитку.
- •119. Стратегії тнк у контексті стратегій домінування країн-лідерів.
- •120.Стратегічна мета та цивілізаційні чинники формування світових економічних співтовариств.
- •121.Стратегічні завдання гатт/сот у регулюванні міжнародної торгівлі та світового економічного розвитку.
- •122.Стратегія автаркії експансії («автаркії великих просторів»)
- •123.Стратегія відкритості і проблеми забезпечення стійкого розвитку світової економіки.
- •124. Стратегія відкритості: недоліки і переваги.
- •125. Стратегія глобалізації: базові принципи формування.
- •126. Стратегія домінування і концепція «полюсів розвитку»
- •128. Стратегія сталого розвитку оон і економічна допомога країнам, що розвиваються.
- •129. Сучасний глобалізм та антиглобалізм у геостратегічному контексті.
- •130. Сучасні антикризові стратегії країн-лідерів.
- •131. Сучасні геополітичні стратегії світового розвитку: «геополітичні розломи».
- •132. Сучасні світові інноваційні економічні стратегії.
- •133. Теорія і політика економічної інтеграції як напрям світового економічного розвитку.
- •134. Цивілізаційна диверсифікація і постсоціалістичні країни.
- •135. Цивілізаційна специфіка і міжнародні стратегії економічного розвитку країн Заходу.
- •136. Цивілізаційна специфіка міжнародних економічних стратегій країн Ісламу.
- •137. Цивілізаційна специфіка стратегій ринкових трансформацій у країнах Центральної та Східної Європи.
- •138. Цивілізаційний контекст трансформацій світових економічних стратегій в умовах глобалізації.
- •139. Цивілізаційний чинник розвитку національних економік.
- •140. Цивілізаційні аспекти формування міжнародних стратегій економічного розвитку.
- •141. Цивілізаційні виміри стратегій економічного розвитку країн світу.
- •142. Цивілізаційні виміри стратегій економічного розвитку.
- •143. Цивілізаційні витоки економічного націоналізму.
- •144. Варіативність сучасних економічних стратегій і вибір України.
- •145. Гатт/сот і Україна: підсумки переговорних процесів.
- •146. Еволюція стратегій розвитку економіки України як транзитивної країни.
- •147. Економіки національних держав та регіонів у контексті інтересів України.
- •148. Економічна політика України в контексті розширення єс.
- •149. Економічна політика України в контексті створення єеп.
- •150. Єс: етапи формування й еволюція стратегій. Україна і єс.
- •151. Мета і напрямки координуючого впливу наднаціональних інституцій і Україна.
- •152. Національна стратегія сталого розвитку України.
- •153. Національні переваги і національні пріоритети України як основа стратегічної моделі розвитку.
- •154. Постсоціалістичні країни у світовому інтеграційному полі. Інтеграційний вибір України.
- •155. Проблема формування Україною національної економічної внутрішньої та зовнішньої стратегій розвитку на основі урахування аспектів варіативних світових економічних стратегій.
- •156. Стратегії єбрр і Україна: підсумки стратегічного партнерства.
- •157. Стратегії мвф. Мвф і Україна: підсумки стратегічного партнерства.
- •Стратегії ринкових реформ в Україні в контексті світового досвіду.
- •159. Стратегії розвитку України у глобальному середовищі.
- •160. Стратегії Світового банку і Україна: підсумки стратегічного партнерства.
- •161. Стратегія України в контексті євроінтеграції.
- •Україна – єеп у контексті міжнародних економічних стратегій.
- •Україна – єс у контексті міжнародних економічних стратегій.
- •164. Україна в міжнародному конкурентному середовищі: вибір стратегії розвитку.
- •165. Україна і наднаціональні регулюючі світові та регіональні економічні інституції: підсумки стратегічного партнерства.
- •166. Україна і стратегії регіоналізації.
- •167. Україна у геостратегічному контексті.
- •168. Україна як об’єкт геополітичних стратегій.
- •169. Україна: вибір оптимальних стратегій економічного розвитку в умовах глобалізації
- •170. Цивілізаційна специфіка ринкових трансформацій в Україні.
52. Конкурентне середовище та національні (регіональні) конкурентні переваги як складові стійкого розвитку глобальної економіки.
Одним з головних завдань економічної політики держав в умовах стійкого розвитку глобальної економіки є створення сприятливих умов для підвищення конкурентних переваг національних економік. Ці умови поєднуються в одне поняття конкурентного середовища, в якому компанії можуть вільно здійснювати свою діяльність, утримувати та нарощувати частку ринку, забезпечуючи всесторонній розвиток економіки країни в цілому. Для цього насамперед необхідно активізувати внутрішні ресурси країни. Основою конкурентоспроможності країни є конкурентні переваги, оскільки визначаючи свою конкурентну стратегію стійкого розвитку, пріоритетними напрямками діяльності вибираються ті, в яких країна має певну силу(переваги).
Конкурента перевага країни – це такий стан при якому всі ресурси країни використовуються настільки плідно, що вона виявляється більш прибутковим, ніж її головні конкуренти. Це свідчить про те, що країна має міцне положення на ринку товарів та послуг, його продукція конкурентоспроможна та користується постійним попитом. Крім цього, країна має стійке фінансове положення. При цьому потреби в фінансових ресурсах для поточного стратегічного та перспективного розвитку задовольняються за рахунок власних коштів, що дозволяє крані своєчасно забезпечувати себе й іншими ресурсами: технічними, технологічними, кадровими, інформаційними та іншими.
Портер визначив 4 детермінанти, що забезпечують конкур переваги:
1.параметри факторів виробництва (робоча сила, сировина, виробничі потужності, капітал, науковий потенціал);
2.наявність конкурентоспроможних споріднених галузей;
3.характер попиту на внутр ринку;
4.стратегія фірм.
Ці детермінанти утворюють “національний ромб”. Особливе значення має активізація урядом такої складової ромбу, як інтелектуальний потенціал, професійна майстерність, науково-технічна база.
Конкурентна перевага на основі тільки одного-двох детермінантів можливе лише в галузях з сильною залежністю від природних ресурсів чи в галузях, де мало застосовуються складні технології і навички. Втримувати таку перевагу, як правило не вдається, так як воно швидко переходить з країни в країну, а глобальні компанії можуть легко нейтралізувати його, діючи «в обхід» за допомогою глобальної стратегії. Щоб утримати конкурентну перевагу в наукоємних галузях, складової будь-якої розвинутої економіки, необхідно мати преваги у всіх складових «ромба».
Варіація національних( конкурентних) перевагах різних країн відображаються в їх різних структурних затратах(тобто конкурентноздатною ціною),а також в різних рівнях кваліфікації (конкурентоспроможність по диференціації продукту). Вони в свою чергу визначаються великими базовими факторами виробництва: природними ресурсами, робочою силою, капіталом та ступенем економічного розвитку: рівнем доходу на душу населення, загальним рівнем затрат та цін, науковою та технічною кваліфікацією.
53. Концептуальні засади сучасних реформаторських стратегій розвитку країн із перехідною економікою.
Концептуальними засадами сучасних реформаторських стратегій розвитку країн з перехідною економікою є такі:
Формування та розвиток ринкових відносин. Держава повинна бути активним реформатором, особливо за умов економіки перехідного типу.
Шлях розвитку повинен бути випереджаючого характеру, адже відомо, що «той, хто доганяє, ніколи не наздожене.
Пристосування до сучасних умов цивілізаційного розвитку. Застосовувати найновіші досягнення НТП та впроваджувати у виробництво та менеджмент інноваційні технології.
Необхідною умовою є пристосування моделі до умов національного економічного середовища, менталітету та інших національних особливостей. Можливим є застосування синтезу різноманітних моделей.
Необхідним є формування єдиного світогляду соціально-активної частини населення.
На сьогоднішній день виділяють декілька моделей реформаторських стратегії ринкових трансформацій в країнах з перехідною економікою. Кожна з них має своє концептуальне підґрунтя.
1) ринкова «шокова терапія», яка провадилася в Польщі. Методологічну концепцію проведеної реформи становлять "соціалістичний фрейдманізм" або "гелбрайтовський соціалізм" . «Шокова терапія» — швидке руйнування адміністративної системи управління, прискорена приватизація, максимальна відкритість економіки для іноземних товарів і капіта-
лу. Реформи у Польщі були впроваджені дуже швидко, однак, платою за це було зубожіння населення, 70% якого водночас опинилося за межею бідності. Основними заходами переходу до ринку були: майже повна відмова держави від цінового регулювання та перехід до неокласичної моделі: попит–пропозиція, жорстка бюджетна політика, відмова від багатьох соціальних програм, приборкання інфляції шляхом реалізації непопулярних для населення заходів (замороження підвищення заробітної плати, індексації доходів), прийняття закону про банкрутство, відмова уряду щодо підтримки збиткових підприємств, швидка приватизація, лібералізація ринку, відмова від директивного планування та перехід до індикативного тощо. Позитивним наслідком реформ був швидкий перехід до ринкової економіки, негативним – дуже висока "соціальна ціна", яка мала прояв у стрімкому розшаруванні населення.
2) угорська «оксамитова революція» — градуалістська стратегія: означає поступовий еволюційний перехід до ринкових відносин шляхом різних взаємопов’язаних перетворень, які починались ще при командно-адміністративній системі. Ринкове середовище тут також формується ще в межах старої системи. Основною відмінністю градуалізму від "шокової терапії" була етапність у здійсненні ринкових реформ та забезпечення мінімальних соціальних стандартів. «Оксамитова революція» характеризується поступовим трансформаційним переходом до вільних ринкових відносин, депресією власності при приватизації, домінуванні корпоративної власності.
3) чехословацька ( спиралась на «оксамитову революцію»): цивілізована «м’яка» дестабілізація (роздержавлення) державної власності цивілізованими методами, шляхом акціонування й корпоратизації. Створена в Чехії і Словаччині правова основа привернула значні закордонні інвестиції, що дало можливість стабілізації економіки і грошових систем, забезпечення високого рівня виробництва й використання виробничих можливостей.
4) китайська «модель державного корпоративізму» (Китай, В’єтнам, Монголія) — Трансформація економіки і перехід на ринкові засади передбачається в надрах старої командно адміністративної системи. Процес трансформування визначено як поступовий, тривалий, поетапний. Система державного управління й планування не ліквідується, а пристосовується до нових умов.
5) «ринковий соціалізм» (розвивається Кубою). Це поступовий інерційний перехід, який характеризується збереженням державного контролю за розміщенням ресурсів, прямим контролем за власністю, підтримкою дрібної приватної власності, соціальним патерналізмом.
6) прибалтійська: Специфіка її полягає в незначних масштабах народного господарства й ефективного використання факторів зовнішньої допомоги для стабілізації виробництва, споживання і фінансово-грошової системи1
7) російська, ґрунтується на формальній приватизації, роздержавленні, внаслідок чого утворюються великі транснаціональні компанії олігархічного типу. Державна бюрократія зберігає сильні позиції.