Практичне заняття № 2

Тема. Прогнозування обстановки та планування заходів захисту населення в зонах радіоактивного, хімічного та біологічного зараження. Застосування засобів індивідуального та колективного захисту у разі виникнення надзвичайних ситуацій.

Засоби індивідуального захисту (3І3) використовуються для захисту людини від отруйних речовин, сильнодіючих отрут, радіоактивних речовин і бактеріологічних засобів і за своїм призначенням поділяються на засоби захисту органів дихання та засоби захисту шкіри.

Засоби захисту органів дихання

Найпростіші засоби захисту органів дихання – протипилова тканинна маска, ватно-марлева пов'язка. Вони захищають органи дихання від радіоактивного пилу і деяких видів бактеріологічних засобів, а для захисту від отруйних речовин непридатні.

Протипилова тканинна маска складається з двох частин – корпусу і кріплення. Корпус маски шиють з 4–5 шарів тканини. Зовнішні шари роблять з тканини без ворсу, а внутрішні – для кращої фільтрації – з ворсом. Кріпленням слугують смужки тканини, пришиті збоку корпусу. Маски виготовляються семи розмірів відповідно до висоти обличчя: до 80 мм – перший розмір, 80–90 мм – другий, 91–100 мм – третій, 101–110 мм – четвертий, 111–120 мм – п'ятий, 121–130 мм – шостий, 131 мм і більше – сьомий розмір. Готову маску перевіряють і приміряють. Розкрій виконують за викрійками або лекалами, при цьому обов'язково роблять припуски приблизно в 1 см. Викрійку (лекало) накладають на шматок тканини вздовж дольової нитки.

Ватно-марлева пов'язка (рис.4) виготовляється зі шматка марлі розміром 100х50 см. Його розстеляють на столі, посередині на площі 30х20 см кладуть шар вати завтовшки 1–2 см (якщо немає вати, то замінюють марлею в 5–6 шарів). Вільний край марлі по довжині загинають з обох боків на вату, а на кінцях роблять розрізи (30–35 см).

Пов'язка повинна добре закривати ніс і рот, тому верхній її край має бути на рівні очей, а нижній – заходити за підборіддя. Нижні кінці зав'язують на тім’ї, верхні – на потилиці. Для захисту очей необхідно надіти спеціальні окуляри, які щільно прилягають до обличчя.

Рисунок 4 – Виготовлення ватно-марлевої пов'язки (розміри у см)

Респіратори застосовують для захисту органів дихання від радіоак-тивного і ґрунтового пилу. Найбільш поширені респіратори Р–2 і ШБ–1 («Пелюсток»).

Респіратор Р–2 складається із фільтрувальної напівмаски з наголовником. Напівмаска має два клапани вдиху і один – видиху. У клапана видиху є запобіжний екран. Зовнішня частина напівмаски виготовлена з поліуретанового пінопласту зеленого кольору, а внутрішня – з тонкої повітронепроникної плівки, до якої вмонтовано два клапани вдиху. Між поліуретаном і плівкою є фільтр із полімерних волокон. Респіратор має носовий затискач, щоб притиснути напівмаску до перенісся (рис. 5).

Рисунок 5 – Респіратор Р-2

Принцип дії респіратора ґрунтується на тому, що при вдиху повітря послідовно проходить крізь фільтрувальний поліуретановий шар маски, де очищається від грубодисперсного пилу, потім крізь фільтрувальний полімерний волокнистий матеріал, де очищається від тонкодисперсного пилу. Після очищення повітря крізь клапани вдиху потрапляє у підмасковий простір та в органи дихання. При видиханні повітря з підмаскового простору виходить через клапан видиху.

Респіратори Р–2 виготовляються трьох розмірів відповідно до висоти обличчя: 99–104 мм – перший розмір, 109–110 мм – другий розмір, понад 110 мм – третій розмір.

Зберігаються респіратори у запаяному поліетиленовому пакеті. Щоб підігнати респіратор Р–2 до свого обличчя, треба перевірити його справність, надіти напівмаску на обличчя так, щоб підборіддя і ніс були всередині: одна тасьма наголовника, що не розтягується, повинна бути на тім’ї голови, а друга – на потилиці; за допомогою пряжок, що є на тасьмах, потрібно відрегулювати її довжину (для чого треба зняти напівмаску) таким чином, щоб надіта напівмаска щільно прилягала до обличчя; кінці носового затискача притиснути до носа.

Респіратори надягають за командою "Респіратор надіти!" або самостійно. Знявши респіратор, треба провести його дезактивацію: видалити пил із зовнішньої частини напівмаски щіткою або витрусити, внутрішню поверхню напівмаски протерти тампоном і просушити. Респіратор покласти в поліети-леновий пакет і закрити його кільцем.

Респіратор ШБ–1 ("Пелюсток") широко застосовувався під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і надійно захищав від радіоактивного зараження. Це респіратор одноразового користуванні безрозмірний; фільтрувальним елементом у ньому є тканина Петрянова.

Фільтрувальний протигаз призначений для захисту органів дихання, очей, шкіри обличчя від впливу отруйних речовин (ОР), радіоактивних речовин (РР), бактеріологічних засобів (БЗ) і деяких сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), а також від різних шкідливих домішок, що є у повітрі.

У системі цивільної оборони країни для захисту населення використо-вуються такі фільтрувальні протигази: для дорослого населення – ЦП–5, ЦП–5М, ЦП–7, ЦП–7В; для дітей – ПДФ–Д, ПДФ–Ш, ПДФ–2Д, ПДФ–2Ш, КЗД (камера захисна дитяча).

До складу комплекту цивільного фільтрувального протигаза ЦП-5 входять два основні елементи: лицьова частина ШМ–62У і фільтрувально-поглинальна коробка ЦП–5. Крім того, протигаз комплектується сумкою для зберігання і перенесення та коробкою з плівками, що не запотівають (рис. 6).

а) 1 – фільтрувально-поглинальна коробка; 2 – лицьова частина; 3 – окулярний вузол; 4 – клапанна коробка; 5 – сумка для протигаза; 6 – коробка з непітніючими плівками;

б) шолом-маска з мембранною коробкою, що входить у комплект (ЦП–5М)

Рисунок 6 – Протигаз ЦП–5

Усередині фільтрувально-поглинальної коробки ЦП–5 є протиаеро-зольний фільтр і шихта. Лицьова частина – шолом-маска, виготовлена з натурального або синтетичного каучуку. У шолом-маску вмонтовано окулярний вузол і клапанну коробку, яка має один клапан вдиху, два – видиху і слугує для розподілу потоків повітря. Плівки, що не запотівають, виготовлені з целюлози і мають однобічне желатинове покриття, їх вставляють з внутрішнього боку скелець протигаза желатиновим покриттям до очей і фіксують затискними кільцями. Желатин рівномірно поглинає конденсовану вологу, завдяки чому зберігається прозорість плівки. Протигаз ЦП–5М має шолом-маску з переговорним пристроєм мембранного типу і вирізи для вух.

Шолом-маска протигаза ЦП–5М виготовляється 5 розмірів (0, 1, 2, 3, 4, 5).

Для визначення розміру лицьової частини необхідно вимірювати сантиметровою стрічкою вертикальний обхват голови, що проходить по замкнутій лінії через маківку, щоки і підборіддя. Результат вимірювання округляється до 0,5 см і за таблицею 1 визначається розмір шолома-маски. Арабська цифра розміру протигаза ставиться з правого боку шолом-маски в підборідді у кружочку діаметром 12 мм.

Таблиця 18 – Визначення розміру протигазу ЦП–5

Лицьова частина протигаза	Розмір лицьової частини і відповідне йому вертикальне охоплення голови, см
	0	1	2	3	4
ШМ–62 ЦП–5	до 63	63,5-65,5	66-68	68,5-70,5	71 і більше
ШМ–66МУ ЦП–5М	до 63	63,5-65,5	66-68	68,5 і більше

Нині для захисту дорослого населення, в тому числі й особового складу невоєнізованих формувань, дедалі більше використовується новий цивільний протигаз ЦП–7 (Рис. 7).

За будовою аналогічний ЦП–5 розрізняється лише лицьовою частиною, виготовленою у вигляді маски з наголовником. Крім того, протигаз ЦП–7В має пристосування для прийому води в зараженій атмосфері.

Протигаз складається з фільтрувально-поглинальної коробки ЦП–7К, лицьової частини, плівок, що не запотівають, захисного трикотажного чохла і сумки. Його маса без сумки – до 900 г, маса фільтрувально-поглинальної коробки ЦП–7К – 250 г. Опір диханню при вдиху, коли швидкість постійного струменя повітря дорівнює 30 л/хв, становить не більше 16 мм водяного стовпчика, коли 250 л/хв – не більше 200 мм вод. ст.

Лицьову частину виготовляють трьох розмірів (арабська цифра розміру ставиться з правого боку маски в підборідді у кружечку діаметром 12 мм). Вона складається з маски об'ємного типу з "незалежним" обтюратором, окулярної вузла, переговорного пристрою, вузлів клапанів вдиху і видиху, обтічника, наголовника і притискних кілець для кріплення плівок, що не запотівають.

«Незалежний» обтюратор – це смужка тонкої гуми для забезпечення герметичності лицьової частини протигаза. Обтюратор щільно прилягає до обличчя і може розтягуватися самостійно, незалежно від корпусу маски, при цьому механічна дія лицьової частини на голову людини незначна.

1 – лицьова частина; 2 – фільтрувально-поглинальна коробка; 3 –трикотажний чохол; 4 – вузол клапана вдиху; 5 – переговорний пристрій (мембрана); 6 – вузол клапана видиху; 7 – обтюратор; 8 – наголовник (потилична пластина); 9 – лобова лямка; 10 – скроневі лямки; 11 – щічні лямки; 12 – пряжка; 13 – сумка; 14 – пристрій для прийому води в зараженій атмосфері

Рисунок 7 – Протигаз ЦП–7

Наголовник призначений для закріплення лицьової частини. Він має потиличну пластину і 5 лямок: лобову, дві скроневі й дві щічні. Лобова і скронева лямки приєднуються до корпуса маски трьома пластмасовими, а щічні – металевими пряжками, що самі затягуються. На кожній лямці з інтервалом в 1 см нанесено упори ступінчастого типу для надійного закріплення лямок у пряжках. На кожному упорі є цифра, що вказує його порядковий номер. Це дає змогу точніше фіксувати стан лямок при підгонці маски.

На фільтрувально-поглинальну коробку надягається трикотажний чохол, який захищає її від дощу, бруду, снігу, грубодисперсних часток аерозолю.

У наш час з'явилася можливість користуватися протигазом як засобом індивідуального захисту хворих з легеневими і серцево-судинними захворюваннями певного ступеня важкості.

Наявність переговорного пристрою у нового протигаза забезпечує спілкування на відстані, а також полегшує користування технічними засобами зв'язку.

Таблиця 19 – Визначення розміру протигазу ЦП–7

Сума вимірювань, см	Розмір лицьової частини маски	Номери упору лямок наголовника маски
		лобної	скроневих	щічних
до 118,5	1	4	8	6
119–121	1	2	7	6
121,5–123,5	2	3	7	6
124–126	2	3	6	5
126,5–128,5	3	3	6	5
129–131	3	3	5	4
131,5 і більше	3	3	4	3

Для визначення розміру маски протигаза ЦП–7 (ЦП–7В) необхідно сантиметровою стрічкою виміряти величину вертикального (замкнута лінія, що проходить через маківку, щоки і підборіддя) і горизонтального (замкнута лінія, що проходить через лоб, скроні і потилицю) обхвату голови. Результати вимірювань округляються до 0,5 см і додаються. За допомогою таблиці 19 за сумою двох вимірювань визначається розмір маски і номера упорів лямок наголовника з боку кінців лямок відповідно до ростовочних інтервалів.

Перш ніж надягати протигаз, треба прибрати волосся з лоба і скронь, бо, потрапивши під обтюратор, воно призводить до порушення герметичності. Жінки зачісують волосся назад, знімають гребінці, шпильки.

Протигаз ЦП–7 надівається у такій послідовності:

- взяти лицьову частину обома руками за щічні лямки так, щоб великі пальці зсередини тримали лямки;

- зафіксувати підборіддя у нижньому заглибленні обтюратора; рухом рук догори і назад натягнути наголовник і підтягнути до упору щічні лямки.

Крім протигазів типу ЦП–5 і ЦП–7 промисловістю випускаються дитячі протигази, що забезпечують захист органів дихання від отруйних речовин (ОР), радіоактивних речовин (РР), а також деяких сильнодіючих отруйних речовин (СДОР). До них відносяться протигази ПДФ–2д, призначені для дітей дошкільного віку від 7 до 17 років (рис. 8).

До комплекту цих протигазів входить: фільтрувально-поглинальна коробка, лицьова частина, коробка з плівками, що не запотівають і сумка. ПДФ–2Д комплектується лицьовими частинами 1-го і 2-го, а ПДФ–2Ш – 2-го і 3-го розмірів. Маси комплектів: дошкільного – до 750 г, шкільного – до 850 г.

1 – корпус; 2 – обтюратор; 3 – з'єднувальна трубка; 4 – окулярний вузол, 5 – вузол клапана вдиху; 6 – вузол клапана видиху; 7 – фільтрувально- поглинальна коробка; 8 – накидна гайка; 9 – наголовник; 10 – гарантійні тісьма, 11 – сумка

Рисунок 8 – Дитячі протигази

Фільтрувально-поглинальна коробка ЦП–7К за конструкцією аналогічна до коробки ЦП–5, але має менший опір вдиху. Лицьова частина складається з корпусу (маска об'ємного типу з "незалежним" обтюратором, відформованим як одне ціле з нею) і з'єднувальної трубки. Корпус лицьової частини має окулярний вузол, вузли клапанів вдиху і видиху, наголовник.

З'єднувальна трубка закінчується накидною гайкою з ніпельним кільцем. Протигаз носять у сумці з двома відділеннями – для фільтрувально- поглинальної коробки і лицьової частини. Всередині сумки є кишеня для коробки з плівками, що не запотівають. Протигази носять так, щоб плечова тасьма була на правому плечі, а сумка – на лівому боці, верхнім обрізом на рівні пояса.

Підбираються дитячі протигази у такий спосіб, як і протигаз ЦП–7. Підбирати і збирати протигаз для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку повинні тільки дорослі (також одягати і знімати його). Діти середнього і старшого шкільного віку можуть це виконувати самостійно.

Підготовка протигаза до експлуатації: перевірити комплектність та цілість частин і вузлів, з'єднати лицьову частину з фільтрувально-поглинальною коробкою (загвинтити накидну гайку з'єднувальної трубки до упору на горловину коробки), вставити плівки, що не запотівають.

Щоб перевірити, чи правильно складено і підібрано протигаз, потрібно: надіти протигаз, закрити долонею отвір у дні коробки і зробити плавний глибокий вдих. Якщо повітря не проходить під маску, то лицьова частина підібрана правильно і протигаз складено правильно; якщо повітря при вдиху проходить, то необхідно знову перевірити правильність складання повторно – герметичність. Якщо повітря знову проходить, то підтягнути на одну поділку скроневої й щічної лямок або замінити розмір лицьової частини на менший.

Ізолюючі протигази ІП–46, ІП–4, ІП–5 (Рис. 9) забезпечують захист органів дихання, очей і шкіри від будь-яких СДОР, незалежно від властивостей і концентрації. Вони дають змогу працювати навіть там, де зовсім немає кисню у повітрі. У протигазі ІП–46М або ІП–5 можна виконувати неважку роботу під водою на глибині до 7 м. Принцип роботи ізолюючих протигазів ґрунтується на виділенні кисню з хімічних речовин при поглинанні вуглекислого газу і вологи, які видихаються людиною.

Ізолюючий протигаз складається з лицьової частини, регенеративного патрона, дихального мішка і сумки. Оскільки цей протигаз забезпечує повну ізоляцію органів дихання від навколишнього середовища, то час перебування в ньому залежить від запасу кисню в регенеративному патроні; характеру виконуваної роботи: при важких фізичних навантаженнях – протягом 45 хв, при середніх – 70 хв, а при легких або в стані відносного спокою – 3 год.

1 – лицьова частина; 2 – регенеративний патрон; 3 – пусковий пристрій; 4 – дихальний мішок; 5 – каркас; 6 – сумка; 7 – чохол; 8 – нагрудник

Рисунок 9 – Ізолюючі протигази

Промислові протигази призначені для захисту робітників і службовців від СДОР, що застосовуються у виробництві. Промислові протигази комплек-туються лицьовими частинами від цивільних протигазів, а залежно від складу шкідливих речовин їх коробки спеціалізовано за призначенням. Коробки різного призначення розрізнюються кольором і буквеними позначеннями. Спеціалізація коробки характеризується її маркою, літерними позначеннями і кольором забарвлення. Призначення коробок великих габаритних розмірів наведене в таблиці 20.

Таблиця 20 – Промислові протигази

Марка коробки	Колір коробки	СДОР, від яких захищає протигаз
А	Коричневий	Від фосфор- і хлорооганічних отрутохімікатів, пари, органічних сполук (бензин, ацетон, бензол, сірководень, тетраетилсвинець, толуол, спирт, ефір)
В	Жовтий	Від фосфор- і хлорорганічних отрутохімікатів, кислих газів і парів (сірчастий газ, хлор, сірководень, синильна кислота, окиси азоту, фосген, хлористий водень)
Г	Одна половина чорна, друга - жовта	Від пари ртуті, ртутьорганічних отрутохімікатів на основі етилмеркурхлориду
Е	Чорний	Від миш’яковистого і фтористого водню
КД	Сірий	Від аміаку, сірководню та їх сумішей
БКФ	Зелений	Від пари органічних речовин, миш’яковистого і фосфористого водню
М	Червоний	Від окису вуглецю у присутності невеликих кількостей аміаку, миш’яковистого та фосфористого водню, парів органічних сполук
СО	Сірий	Від окису вуглецю

Медичні засоби індивідуального захисту

Медичні засоби індивідуального захисту – це аптечка індивідуальна (АІ–2), індивідуальний протихімічний пакет (ІПП–8) і пакет перев'язувальний індивідуальний.

Аптечка індивідуальна (АІ–8) призначена для самодопомоги при пораненнях та опіках (обезболювання), для профілактики або послаблення враження РР, БЗ і ОР нервово-паралітичної дії (рис. 10).

В її гніздах зберігаються такі медичні засоби індивідуального захисту:

гніздо 1 – протибольовий засіб для зняття больового шоку;

гніздо 2 – засіб при отруєнні фосфорорганічними ОР;

гніздо 3 – протибактеріальний засіб № 2;

гніздо 4 – радіозахисний засіб № 1;

гніздо 5 – протибактеріальний засіб № 1;

гніздо 6 – радіозахисний засіб № 2;

гніздо 7 – протиблювотний засіб.

В інструкції, що додається до АІ–2, описано порядок приймання ліків.

Рисунок 10 – Аптечка індивідуальна

Індивідуальний протихімічний пакет ІПІІ–8 призначений для знезара-ження краплиннорідких ОР, що потрапили на відкриті ділянки шкіри та одяг. До комплекту входять флакон з дегазувальним розчином і чотири ватно-марлеві тампони (рис. 11). Посуд і тампони запаяні в герметичну оболонку з поліетилену. При використанні ІПП–8 тампони щедро змочують розчином. (Слід пам'ятати, що цей розчин – отруйна рідина, і стежити, щоб він не потрапив у очі.) Першим тампоном видаляють із шкірного покриву ОР щипковим рухом, наступна обробка – протирання враженої ділянки (рис. 12).

1 – загальний вигляд; Рисунок 12 – Знезараження шкіри

2 – флакон з дегазуючим розчином;

3 – тампони

Рисунок 11 – Індивідуальний

протихімічний пакет

Пакет перев'язувальний індивідуальний призначений для надання допомоги при пораненнях і опіках. Він складається з бинта, двох ватно-марлевих подушечок, шпильки й чохла. У разі потреби пакет відкривають, виймають бинт з двома стерильними подушечками, не торкаючись руками їх внутрішньої поверхні. Подушечку накладають на рану і прибинтовують, кінець закріплюють шпилькою. При наскрізних пораненнях рухому подушечку переміщують по бинту так, щоб закрити вхідний і вихідний отвори рани. Чохол, внутрішня поверхня якого стерильна, використовується для накладання герметичних пов'язок. До кожного пакета додається інструкція з його застосування.

Засоби захисту шкіри

Звичайні засоби захисту шкіри – це предмети одягу та взуття, що можуть бути у кожної людини. Найпростішим засобом захисту шкіри є робочий одяг (спецівка) – куртка і штани, комбінезони, халати з капюшонами, зшиті з брезенту, вогнезахисної чи прогумованої тканини або грубого сукна. Вони не тільки захищають шкіру від радіоактивних речовин і бактеріологічних засобів, а й не пропускають протягом деякого часу краплиннорідкі отруйні речовини. Одяг з брезенту захищає від отруйних речовин (взимку – до 1 год, влітку – до 30 хв).

Із предметів побутового одягу найпридатнішими для захисту шкіри є плащі й накидки з тканини прогумованої або вкритої хлорвініловою плівкою, зимові речі – пальта з грубого сукна або драпу, ватянки тощо. Від краплин-норідких ОР пальто із сукна або драпу разом з іншим одягом захищає: взимку – до 1 год, влітку – до 20 хв; ватянка – до 2 год. Для захисту ніг потрібні гумові чоботи, боти, калоші: вони не пропускають краплиннорідкі ОР до 3–6 год. На руки треба надягти гумові або шкіряні рукавиці.

Одяг слід застібнути на всі ґудзики, гачки або кнопки, комір підняти, поверх нього шию пов'язати шарфом чи хусткою; рукава обв'язати навколо зап'ястків тасьмами; штани випустити поверх чобіт (бот) і знизу зав'язати. Щоб посилити герметичність одягу, застосовують спеціальні клапани, що закривають розрізи піджаків або курток на грудях, пришивають клини у місцях розрізів на рукавах, штанах. Можна пошити капюшон з цупкої тканини або синтетичної плівки для захисту шиї й голови (рис. 13).

а – викройка нагрудника; б – капюшон; в – у капюшоні, масці й окулярах; г – герметизуючі клини, пришиті до розрізів куртки і штанів

Рисунок 13 - Герметизація повсякденного одягу

Звичайний одяг просочують спеціальним розчином, щоб не проникала пара й аерозолі отруйних речовин. Для цього треба: 250–300 г мильної стружки або подрібненого господарського мила розчинити у двох літрах нагрітої до 60–70°С води, долити 0,5 л олії і, підігріваючи, перемішувати протягом 5 хв. до утворення емульсії. Комплект одягу покласти у таз і залити гарячим розчином. Потім трохи викрутити і висушити. Підготовлений у такий спосіб одяг можна надягати на натільну білизну. Розчин не шкодить тканині, не подразнює шкіру.

Спеціальні засоби захисту шкіри за принципом захисної дії поділяють на ізолюючі й фільтрувальні.

Ізолюючі засоби захисту шкіри виготовляють з повітронепроникних матеріалів – спеціальної еластичної та морозостійкої прогумованої тканини. Вони можуть бути герметичними й негерметичними. Герметичні засоби захисту закривають усе тіло і захищають від пари і крапель ОР, негерметичні – тільки від крапель ОР. Крім того, вони захищають від РР та БЗ.

До ізолюючих засобів захисту шкіри належать: захисний комбінезон костюм, легкий захисний костюм Л–1 і загальновійськовий захисний комплект.

Захисний комбінезон складається зі зшитих в одне ціле куртки, штанів і капюшона. Захисний костюм відрізняється від комбінезона тим, що ці три частини виготовлені окремо (рис. 14). У комплект захисного комбінезона і костюма входять, крім того, підшоломник, гумові чоботи і гумові рукавиці. Захисні комбінезони і костюми випускають трьох розмірів:

1-й – для людей зростом до 165 см, 2-й – від 165 до 172 см; 3-й – више 172см.

а – захисний комбінезон; б – захисний костюм; в – підшоломник; г – гумові рукавиці; д – гумові чоботи

Рисунок 14 – Засоби захисту шкіри

а – штани з панчохами; б – підшоломник; в – сорочка з капюшоном;

г – двопальцеві рукавиці; д – сумка для зберігання костюма; е – одягнений Л-1

Рисунок 15 – Легкий захисний костюм Л–1

Легкий захисний костюм Л–1 (Рис.15) складається із сорочки з капюшоном, штанів, пошитих разом з панчохами, двопальцевих рукавиць і підшоломника. Його розміри аналогічні розмірам захисного комбінезона костюма. Л–1 використовується у розвідувальних підрозділах ЦО.

Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК) складається із захисного плаща з капюшоном, захисних панчох і рукавиць. Плащі випускаються п'яти розмірів: 1-й – для людей зростом до 165 см, 2-й – від 65 до 170 см, 3-й – від 171 до 175 см, 4-й – від 176 до 180 см, 5-й – вище 180 см. Підошва захисних панчох має гумову основу. Панчохи надівають поверх звичайного взуття і прикріплюють до ніг хлястиками і шпениками, а до поясного паска – тасьмою. ЗЗК можна носити як накидку та одягати у рукави як комбінезон (рис.16).

До фільтрувальних засобів захисту шкіри належить захисний фільтрувальний одяг (ЗФО–58), що складається з комбінезона особливого покрою, онуч, чоловічої натільної білизни і підшоломника (рис. 17). Крім того, у комплекті є онучі для захисту шкіри на ногах від подразнення. ЗФО–58 застосовується у комплекті з протигазом, гумовими чобітьми і рукавицями.

а – у вигляді накидки; б – одягнений у рукави; в – у вигляді комбінезона

Рисунок 16 – Загальновійськовий захисний комплект (ЗЗК)

а – комбінезон: 1) – капюшон; 2) – шнурки для затягування капюшон

3) – головний клапан; 4) – нагрудний клапан; 5) – штрипки-підрукавники;

б – підшоломник; в – одягнений ЗФО–58

Рисунок 17 – Захисний фільтрувальний одяг (ЗФО–58)

Деякі особливості використання засобів індивідуального захисту від сильнодіючих отруйних речовин

Багатогранність фізико-хімічних і токсичних особливостей СДОР покладає певні умови на використання засобів індивідуального захисту від них, що позначається на часі захисної дії засобів, які необхідно враховувати при їх використанні. Час захисної дії індивідуальних засобів захисту залежить від типу СДОР, його концентрації і змінюється в широких інтервалах (табл. 21).

Таблиця 21 – Час захисної дії коробок великих розмірів промислових протигазів за контрольними шкідливими речовинами

Марка коробки	Контрольна шкідлива речовина	Концентра-цій контро-льної шкід-ливої речо-вини, г/м³	Кратність перебіль-шення ГДК	Час захисної дії коробки, хв.
				Без фільтру	З фільтром
А	Бензол	25 ±1	5000	120	50
В	Синильна кислота	10±1	30000	60	30
Продовження таблиці 21
В	Сірчаний газ	8,8 ±0,3	860	90	45
Г	Пар ртуті	0,001	1000	6000	4800
Е	Миш'яковий водень	10 ±0,2	30000	360	120
КД	Сірководень	4,6 ±0,1	460	240	80
КД	Аміак	2,3 ±0,1	100	240	120
СО	Окис вуглецю	6,2 ±0,3	300	150	-
М	Окис вуглецю	6,2 ±0,3	300	90	-
М	Аміак	2 ±0,1	100	90	-
М	Бензол	10 ± 1	2000	50	-
БКФ	Миш'яковий водень	10±0,2	33		110
БКФ	Синильна кислота	3±0,3	10		70

Примітка: час захисної дії коробок марок Б, КД, М, БКФ перевіряється окремо за кожною контрольною шкідливою речовиною на різних коробках.

Таблиця 22 – Час захисної дії коробок малих розмірів промислових протигазів за контрольними шкідливими речовинами

Марка коробки	Контрольна шкідлива речовина	Концентра-цій контро-льної шкід-ливої речо-вини, г/м³	Кратність перебіль-шення ГДК	Час захисної дії коробки, хв.
				МКП	МКПФ
А	Бензол	10	2000	100	50
Продовження таблиці 22
В	Сірчаний газ	2	200	140	57
КД	Сірководень	2	200	170	60
	Аміак	2	100	75	30
Є	Сірчаний газ	2	200	360	150
Г	Пар ртуті	0,001	1000	6000	4800
	Аміак	1	50	25	15

Примітка:

1. Час захисної дії коробок марок КД і Г провіряється окремо з кожної контрольної шкідливої речовини на різних коробках.

2. Час захисної дії коробок визначено для умов: об'ємна швидкість постійного потоку газоповітряного середовища (30±0,5) л/хв.; відносна вологість повітря (50±3)%: температура навколишнього середовища (20±5)°С.

Необхідно враховувати, що засоби індивідуального захисту, які забезпечують захист від сильнодіючих отруйних речовин (СДОР), надають негативний вплив на організм людини, утруднюють при певних умовах виконання покладених завдань внаслідок погіршення теплообміну організму людини з навколишнім середовищем та в результаті обмеження рухомості гранично допустимі терміни виконання різних робіт у засобах індивідуального захисту наведені в таблицях 23–26.

Таблиця 23 – Гранично допустимі терміни роботи в засобах індивідуального захисту, годин (при позитивній температурі навколишнього повітря, відносній вологості повітря 50 %, V = 2 м/с з урахуванням можливості загального перегріву організму людини)

Параметри		Температура навколиш-нього повіт-ря, °С	Засоби індивідуального захисту
			Фільтруючий протигаз +ОЗК+ захисні панчохи і рукавички	Фільтруючий протигаз +ОКЗК+ОЗК
Фізичне наванта-ження	Легке	10	Необмежене	6-8
	Середнє		Необмежене	4-5
	Важке		Необмежене	3-5
	Легке	20	Необмежене	2
	Середнє		Необмежене	0,6
	Важке			0,4
	Легке	30	Необмежене	1
	Середнє		4	0,5
	Важке		1	0,4
	Легке	40	Необмежене	0,7
	Середнє		2	0,4
	Важке		0,6	0,3

Примітка:

1. При хмарній похмурій погоді час роботи збільшується на 20 – 30 %.

2. Час відновлення теплового стану до вихідного рівня складає не менше 1 години: кожний наступний цикл роботи зменшується на 1/3.

3. Захисний плащ ОЗК одягнений в положення «плащ в рукави».

Для поліпшення умов праці в засобах індивідуального захисту шкіри ізолюючого типу одним із найбільш допустимих і простих способів є періодичне обливання їх водою при позитивній температурі повітря.

Таблиця 24 – Гранично допустимі терміни роботи в 3І3 при позитивній температурі навколишнього повітря під безпосередньою дією промінів сонця при відсутності вітру і опадів, г (годин)

Параметри		Температура навколишнього повітря, °С	Засоби індивідуального захисту
			Фільтруючий протигаз + Л-1 або ОЗК при захисному плащі, одягненому у виді комбінезону
Фізичне наванта-ження	Легке	20–24	1,5–2,0
	Середнє	20–24	0,7–1,0
	Важке	20–24	0,3–0,5
	Легке	25–29	1,0–1,5
	Середнє	25–29	0,3–0,6
	Важке	25–29	0,3–0,4
	Легке	Більше 30	0,7–1,0
	Середнє	Більше 30	0,3–0,6
	Важке	Більше 30	0,2–0,3

Примітка: При роботі в тіні, в похмуру і вітряну погоду гранично допустимі терміни безперервної роботи в засобах індивідуального захисту можуть бути збільшені в 1,5–2 рази.

Таблиця 25 – Гранично допустимі терміни роботи на суші при використанні ізолюючих дихальних апаратів, хв

Засоби індивідуального захисту	Фізичне навантаження на людину
	Легке	Середнє	Важке
Індивідуальний дихальний апарат (ІДА)	180	75	40
ІДА+Л-1 при захисному плащу, одягненому у виді комбінезону	180	60	30

Таблиця 26 – Гранично допустимі терміни роботи в 3І3 при негативній температурі навколишнього повітря, швидкості вітру 2 м/с з урахуванням можливості загального переохолодження організму людини, г (годин)

Фізичне навантаження	Парамет-ри	Температура навколишньо-го повітря, °С	Засоби індивідуального захисту
			Фільтруючий протигаз+ табельне військове обму-ндирування + захисні панчохи і рукавички	Фільтруючий протигаз +табельне військове об-мундирування з ватяною курткою і брюками (без шинелі)	Фільтруючий протигаз+табе- льне військове обмундирування з ватяною курткою і брюками +
	Легке	Мінус 40	0,5	0,6	Д
	Середнє		0,7	1,5	7
	Важке		1,5	4	Необмежене
	Продовження таблиці 26
	Легке	Мінус 30	0,6	0,8	1,7
	Середнє		1,2	4	Необмежене
	Важке		3	Необмежене	Необмежене
	Легке	Мінус 20	0,8	1,2	2,8
	Середнє		Необмежене	Необмежене	Необмежене
	Важке		Необмежене	Необмежене	Необмежене
	Легке	Мінус 10	2,8	Необмежене	Необмежене
	Середнє		Необмежене	Необмежене	Необмежене
	Важке		Необмежене	Необмежене	Необмежене

Примітка:

1. Табельне військове обмундирування включає натільну сорочку і кальсони з байки, бавовнопаперове обмундирування, шинель суконна, онучі байкові, чоботи кирзові, шапку-ушанку.

2. При температурі навколишнього повітря 0°С і вказаних комбінаціях засобів захисту час роботи при всіх фізичних навантаженнях не обмежується.

Вимоги до вибору і порядку використання засобів індивідуального захисту (ЗІЗ):

- в осередках хімічного ураження до отримання даних хімічної розвідки про вид отруйної хімічної речовини всі роботи проводяться в ізолюючих ЗІЗ органів дихання і шкіри;

- при наявності даних оцінювання хімічної обстановки вибір ЗІЗ визначають залежно від типу і концентрації ОХР. Всі види ЗІЗ видають рятівникам в індивідуальне користування.

- передання іншим особам ЗІЗ, якими користувалися, дозволяється тільки після дегазації;

- в час отримання 3І3 в користування проводять примірку і підготовку їх відповідно до антропометричних даних і випробувань на їх справність до роботи;

- при високих концентраціях отруйних хімічних речовин (ОХР) і недостатньому вмісті кисню (менше 18 %) в осередку хімічного ураження використовують тільки ізолюючі засоби органів дихання;

- непридатні засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) повинні бути вилучені з експлуатації і відправлені на ремонт або знищення.

Деякі правила користування і зберігання протигазів

Особливості користування протигазом узимку

При користуванні протигазом узимку в сильні морози можливе затвердіння гуми, обледеніння окулярів, змерзання пелюстків видихального клапана чи примерзання їх до клапанної коробки, замерзання вологи, що потрапила в сполучну трубку.

Попередження й усунення зимових незручностей:

- надівши протигаз, періодично обігрівати клапанну пробку руками, одночасно продуваючи видихальний клапан;

- при сильному морозі і незараженій атмосфері час від часу обігрівати лицьову частину під бортами пальта;

- при вході в тепле приміщення дати можливість металевим частинам протигаза погрітися, після чого ретельно протерти шолом і металеві частини сухою тканиною;

- знятий шолом (маску) насухо протерти, продути видихальний клапан для видалення вологи і часток льоду.

Особливості користування пошкодженим протигазом:

- при незначному розриві маски щільно притиснути порване місце долонею до обличчя;

- при великому розриві маски, пошкоджені стекол окулярів, розриві сполучної трубки, пошкодженні видихального клапана (коли не можна закрити рукою отвір клапанної коробки) необхідно:

а) затримати подих, закрити очі і зняти маску;

б) відгвинтити сполучну трубку від протигазної коробки і взяти горловину протигазної коробки в рот, затиснути ніс і дихати (очі не відкривати);

- при незначному розриві чи проколі сполучної трубки затримати подих, затиснути пальцями пошкоджене місце і продовжувати дихання;

- при великому ушкодженні сполучної трубки протигаза загально-військового зразка приєднати протигазну коробку безпосередньо до шолома-маски.

Зміна протигаза в отруєній атмосфері

Для заміни в отруєній атмосфері пошкодженого протигаза необхідно:

- затримати подих, закрити очі;

- зняти маску пошкодженого протигаза;

- надягти маску справного протигаза, зробити різкий видих, відкрити очі, відновити подих;

- вкласти коробку справного протигаза у свою сумку.

Правила зберігання протигаза:

- оберігати протигаз від ударів, поштовхів і струсів;

- не тримати у вологому місці і ні в якому разі не допускати потрапляння води в коробку;

- не сушити і не зберігати протигаз біля натопленої печі чи опалювальних приладів;

- бережно поводитися з видихальним клапаном (якщо клапан засмічений або склеївся, обережно продути його);

- зберігати протигаз у зібраному вигляді в сумці (із закритим клапаном) підвішеній на лямці чи поставленій на полицю дном униз.

Забороняється:

- зберігати в сумці які-небудь сторонні предмети;

- зберігати протигаз поблизу летючих рідин (бензин, гас);

- виймати клапан.

Укриття населення в захисних спорудах

Укриттю в захисних спорудах у разі потреби підлягає населення відповідно до його приналежності до груп (працююча зміна, населення, яке проживає в небезпечних зонах).

Захисні споруди – це інженерні споруди, спеціально призначені для захисту населення від ядерної, хімічної і бактеріологічної зброї, а також від можливих вторинних вражаючих чинників при ядерних вибухах і застосуванні звичайних засобів ураження. Залежно від захисних властивостей ці споруди підрозділяються на сховища і протирадіаційні укриття (ПРУ). Крім того, для захисту людей можуть застосовуватися найпростіші укриття.

Тому в розв’язанні задачі захисту населення у сховищах і протирадіаційних укриттях важливе місце належить забезпеченню населення такими спорудами. Зрозуміло, що надійний захист може бути забезпечено лише в тому випадку, якщо мається достатня кількість цих споруджень, при необхідності вони можуть бути використані людьми при відповідному сигналі в лічені хвилини. Сховища і ПРУ звичайно будуються завчасно, ще в мирний час. При виникненні безпосередньої загрози нападу супротивника, а також у воєнний час при нестачі завчасно побудованих сховищ і протирадіаційних укриттів будуть будуватися сховища з готових будівельних елементів і конструкцій з цегли, бетону, лісоматеріалів і пристосовуватися під ПРУ підвальні приміщення.

Сховища

До сховищ належать споруди, що забезпечують найбільш надійний захист людей від усіх вражаючих чинників ядерної зброї – від ударної хвилі, світлового випромінювання, проникної радіації (включаючи нейтронний потік) і від радіоактивного зараження. Сховища захищають також від отруйних речовин і бактеріальних засобів, від високих температур і шкідливих газів у зонах пожеж і від обвалів а уламків руйнувань при вибухах.

Люди можуть знаходитися в сховищах тривалий час, навіть у завалених сховищах безпека їх забезпечується протягом декількох діб. Надійність за-хисту в сховищах досягається за рахунок міцності конструкцій, що обгоро-джують, і перекриттів їх, а також за рахунок створення санітарно-гігієнічних умов, які забезпечують нормальну життєдіяльність людей у сховищах на ви-падок зараження навколишнього середовища на поверхні радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами чи засобами виникнення масових пожеж.

Найбільш поширені вбудовані сховища. Під них звичайно викорис-товують підвальні чи напівпідвальні поверхи виробничих, суспільних і житлових будинків. Також під них можуть бути пристосовані різні підземні переходи і галереї, метрополітени, гірські виробки.

Сховища повинні розташовуватися в місцях найбільшого зосередження людей, для укриття яких вони призначені. Сховище (рис. 18) складається з основного приміщення, призначеного для розміщення людей, що укриваються, і допоміжних приміщень-входів, фільтровентиляційної камери, санітарного вузла, приміщення для опалювального пристрою, а в ряді випадків і приміщень для захищеної дизельної установки і артезіанської скважини. У сховищах великої місткості можуть бути виділені приміщення під комору для продуктів харчування і під медичну кімнату.

1 – захисно-герметичні двері, 2 – шлюзові камери, 3 – санітарно-побутові відсіки, 4 – основне приміщення для розміщення людей, 5 – галерея, 6 – камера, 7 – кладова для продуктів, 8 – медична кімната

Рисунок 18 – Сховище

Приміщення, призначене для розміщення людей, що вкриваються, розраховується з визначеної кількості людей: на одну людину передбачається не менш 0,5 м площі підлоги та 1,5 м внутрішнього обсягу. Велике за площею приміщення розбивається на відсіки місткістю по 50–75 чоловік. У приміщенні (відсіках) обладнуються дво- чи триярусні нари-ослони для сидіння і полиці для лежання; місця для сидіння влаштовуються розміром 0,45х0,45 м, а для лежання – 0,55х1,8 м.

Для того щоб у приміщення, які укриваються, не проникав заражений радіоактивними, отруйними речовинами і бактеріальними засобами повітря, вони добре герметизуються. Це досягається підвищеною щільністю стін і перекриттів таких приміщень, закладенням у них усяких тріщин, отворів та ін., а також відповідним устаткуванням входів.

Сховище звичайне має не менш двох входів, розташованих у протилеж-них сторонах. Вбудоване сховище повинне мати, крім того, аварійний вихід.

Входи в сховище у більшості випадків обладнуються у виді двох шлюзо-вих камер (тамбурів), відділених від основного приміщення і перегороджених між собою герметичними дверима.

Ззовні входу влаштовуються міцні захисно-герметичні двері, здатні витримати тиск ударної хвилі ядерного вибуху. Вхід може мати передтамбур.

Аварійний вихід являє собою підземну галерею з виходом на територію, що не завалюється, через вертикальну шахту, що закінчується міцним оголовком (територією, що не завалюється, вважається територія, розташована на відстані від навколишніх будинків, яка дорівнює половині висоти найближчого будинку плюс 3 м). Аварійний вихід закривається захисно-герметичними ставнями чи дверима, іншими пристроями, що відкриваються, для відсічення ударної хвилі.

У фільтровентиляційній камері розміщується фільтровентиляційний агрегат, що забезпечує вентиляцію приміщень сховища й очищення зовнішнього повітря від радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів.

Фільтровентиляційний агрегат – це звичайно агрегат ВФА–49, ФВК–1 чи ФВК–2, що складається з фільтрів-поглиначів, протипилового фільтра, вентилятора, і входить у систему фільтровентиляції сховища. У цю систему, крім того, входять повітрянозабірний пристрій, воздуховоди, клапани-відсікачі ударної хвилі ядерного вибуху, регулювальна апаратура.

Фільтровентиляційна система може працювати в двох режимах: чистої вентиляції і фільтровентиляції. У першому режимі повітря очищується від грубодисперсного радіоактивного пилу (у противопильному фільтрі), у дру-гому – від інших радіоактивних речовин, а також від отруйних речовин і бак-теріальних засобів (у фільтрах-поглиначах).

Кількість зовнішнього повітря, поданого в сховище, та режим чистої вентиляції встановлюється залежно від температури повітря в кількості від 7 до 20 м/год, за режимом фільтровентиляції – від 2 до 8 м/год на людину. Подача повітря здійснюється по повітроводах за допомогою вентилятора.

При розташуванні сховища в місці, де можлива сильна чи пожежна зага-зованість території сильнодіючими отруйними речовинами, може передбача-тися режим повної ізоляції приміщень сховища з регенерацією повітря в них.

Мережі повітроводов, розташовані в сховищі, фарбуються у такі кольори: режим чистої вентиляції – у білий, режим фільтровентиляції – у червоний. Труби рециркуляції повітря фарбуються також у червоний колір.

Якщо сховище загерметизоване надійно, то після закривання дверцят, ставень і приведення фільтровентиляційного агрегату в дію тиск повітря всередині сховища стає трохи вищим атмосферного (утворюється так званий підпір).

У сховищі облаштовують різні інженерні системи: електропостачання (труби з електропроводкою, пофарбовані в чорний колір), водопостачання (труби, пофарбовані в зелений колір), опалення (труби, пофарбовані в коричневий колір). У ньому облаштовують також радіотрансляційну точка (гучномовець) і встановлюють телефон (при можливості організується радіозв'язок). У приміщеннях сховища розміщують, крім того, комплект засобів для ведення розвідки (дозиметричні прилади, прилади хімічної розвідки тощо), захисний одяг, засоби гасіння пожежі, аварійний запас інструмента, засоби аварійного освітлення, запас продовольства і води.

У сховищі повинні бути також документи, що визначають характеристи-ку і правила змісту його: паспорт, план і табель оснащення сховища, схема зовнішніх і внутрішніх мереж указівкою відключаючих пристроїв, журнал перевірки стану сховища й ін.

Протирадіаційні укриття

При аваріях на АЕС по сліду руху хмари вибуху випадають радіоактивні речовини. Цими речовинами заражаються місцевість, споруди, посіви, водойми та інше; люди, які потрапили на слід хмари вибуху поза укриттями, можуть одержати ураження в результаті потрапляння радіоактивних речовин в організм під час подиху чи з їжею, водою, а також у результаті зовнішнього опромінення. З часом рівні радіації на місцевості знижуються і доходять до безпечних для людини значень. Під час випадання радіоактивних речовин і спаду рівнів радіації до безпечних значень люди, щоб уникнути ураження, повинні знаходитись у захисних спорудах.

Захист від радіоактивних речовин, крім сховищ, забезпечують протирадіаційні укриття. Вони добре захищають людей від випромінювань в умовах радіоактивного зараження, а також від потрапляння радіоактивних речовин в органи дихання, на шкіру й одяг. ПРУ, крім того, здатні захищати людей від теплового випромінювання, а також від радіаційного випромінювання (у тому числі – й від нейтронного потоку), від безпосереднього потрапляння на шкіру й одяг людей крапель отруйних речовин і аерозолів бактеріальних засобів.

Захисні властивості протирадіаційних укриттів від радіоактивних ви-промінювань оцінюються коефіцієнтом захисту, що показує, у скільки разів рівень радіації на відкритій місцевості на висоті 1 м більший від рівня радіації в укритті. Іншими словами, коефіцієнт захисту показує, у скільки разів ПРУ послаблює дію радіації, а отже, і дозу опромінення людей.

Протирадіаційні укриття влаштовуються так, щоб коефіцієнт захисту їх був найбільший. Вони облаштовуються, насамперед, у підвальних поверхах будинків і споруд. Підвали в дерев'яних будинках послаблюють радіацію в 7–12 раз, у кам'яних будинках – у 200–300 разів, а середня частина підвалу кам'яного будинку в кілька поверхів – у 500–1000 разів. Під ПРУ можуть бути використані також наземні поверхи будинків і споруд; найбільш придатні для цього внутрішні приміщення кам'яних будинків.

Усі щілини, тріщини й отвори в стінах і стелях приміщень ретельно за-шпаровують, місця введень опалювальних і водопровідних труб проконопа-чують. На перекриття насипають шар ґрунту в 60–70 см; перекриття за необ-хідності попередньо підсилюється (додатковими балками, стійками). Зовні стін, що виступають вище поверхні землі, роблять ґрунтове обсипання.

Рисунок 19 – Протирадіаційне укриття

Вентиляція заглиблених укриттів місткістю до 50 чоловік здійснюється природним провітрюванням через приточний і витяжний короби. Короби можуть бути у виді азбестоцементних, керамічних чи металевих труб; внутрішній перетин їхній 200–300 см. Короби повинні мати зверху козирки, а внизу (в приміщенні) – щільно пригнані засувки (заслінки). У приточному коробі нижче засувки (заслінки) варто робити кишеню для осадження пилу. Для забезпечення тяги витяжний короб повинен бути встановлений на 1,5–2 м вищий приточного. У будинках замість витяжного короба можна використовувати димоходи, а в інших будинках капітального типу – наявні вентиляційні канали. В укриттях місткістю більше 50 чоловік повинна бути примусова вентиляція хоча б у вигляді вентиляційного пристрою найпростішого типу.

При облаштуванні під ПРУ погреба попередньо підсилюють його перекриття, потім на перекриття насипають шар ґрунту в 60–70 см, кришку люка (лазу) щільно підганяють, роблять витяжний вентиляційний короб.

При облаштуванні під укриття овочесховища в стінах і перекритті ретельно зашпаровують отвори і щілини. Ґрунтовий шар перекриття збільшують до 60–70 см; частина стін, що піднімаються над поверхнею землі, обсипають ґрунтом. У сховище залишають тільки один вхід, інші входи закривають, прорізи закладають мішками з піском чи цеглою. У тамбурі залишеного входу встановлюють додаткові двері чи підвішують завісу. Залишають трохи приточних і витяжних каналів (з розрахунку), інші наглухо закривають.

У ряді випадків можливо зведення окремо стоячих протирадіаційних укриттів, які стоять окремо. Для будівництва їх використовують промислові (збірні залізобетонні елементи, цеглу, арматуру, труби, прокат) чи місцеві (лісоматеріали, камінь, саман, хмиз, очерет) будівельні матеріали. Узимку можна використовувати промерзлий ґрунт, лід чи сніг.

ПРУ, що окремо стоїть, як правило, є заглибленою спорудою. Для будівництва його насамперед риють котлован, у якому встановлюють укриття; при установці дерев'яного кістяка використовують різні конструкції: суцільну рамку, рамно-блокову, рамно-щитову, безрубочну і т.д. Після збирання кістяка і з'єднання його елементів між собою всі щілини в стінах і перекритті ретельно зашпаровують дрантям, сухою травою; проміжок між стінами котловану і кістяком засипають ґрунтом, через кожні 20–30 см шар ґрунту трамбують. Потім насипають ґрунт у місці прилягання перекриття до землі по всьому периметру укриття. Над перекриттям влаштовують гідроізоляцію, використовуючи руберойд, толь, поліетиленову плівку чи укладають шар глини товщиною 10 см. Глину попередньо зволожують і перемішують до стану густого тіста; шар її повинен бути випуклим, щоб могла стікати вода. На гідроізольовані перекриття насипають шар ґрунту в 60-70 см.

При устрої протирадіаційного укриття, як і при будівництві сховища, велику увагу приділяють устаткуванню входу в нього. Вхід, як правило, влаш-товують під кутом 90° до основного приміщення укриття; роблять його у виді герметичного тамбура, місця примикання опорних рам тамбура до стін ретельно проконопачують дрантям чи мохом. На вхід у тамбур і вихід з нього навішують завіси зі щільного матеріалу. Завіса повинна бути з двох полотнин, ширина нахлесту однієї полотнини на іншу - не менш 25 см. Вхідний проріз тамбура замість завіси може обладнатися щільними дверима. Внутрішнє устаткування протирадіаційного укриття аналогічне устаткуванню приміщень сховища, призначених для розміщення людей.

Найпростіше укриття–щілини

Найбільш доступними найпростішими укриттями є щілини – відкриті й особливо перекриті.

Якщо, приміром, люди укриються навіть у простих, відкритих щілинах, то імовірність їхнього ураження ударною хвилею, тепловим та радіаційним випромінюванням зменшиться в 1,5–2 рази порівняно з розташуванням на відкритій місцевості; можливість опромінення людей у результаті радіоактивного зараження місцевості зменшиться в 2–3 рази, а після дезактивації заражених щілин – у 20 разів і більше. Якщо ж щілини перекрити, то захист від теплового випромінювання буде повним, від ударної хвилі збільшиться в 2,5–3 рази, а радіоактивного випромінювання при товщині ґрунтового обсипання поверх перекриття 60–70 см – у 200–300 разів. Перекриття щілини буде охороняти, крім того, від безпосереднього попадання на одяг і шкіру людей радіоактивних, отруйних речовин і бактеріальних засобів, а також від ураження уламками будинків, що руйнуються.

Треба, однак, пам'ятати, що щілини, навіть перекриті, не забезпечують захисту від отруйних речовин і бактеріальних засобів. При користування ними у випадках хімічного й бактеріологічного зараження варто застосовувати засоби індивідуального захисту органів дихання та шкіри.

Довжина щілини визначається кількістю людей, що укриваються в ній. При розташуванні людей, що укриваються сидячи, довжина щілини визначається з розрахунку 0,5–0,6 м на одну людину. У ряді випадків у щілинах можуть передбачатися місця для лежання з розрахунку 1,5–1,8 м на людину. У щілині на 10 чоловік, наприклад, можна рекомендувати 7 місць для сидіння і 3 місця для лежання. Така щілина буде мати довжину 8–10 м. Нормальна місткість щілини – від 10 до 15 чоловік, найбільша – до 50 чоловік.

З метою ослаблення вражаючого впливу ударної хвиля на перекриту щілину роблять зигзагоподібною чи ламаною, довжина прямої ділянки повинна бути не більше 15м.

Рисунок 20 – Відкрита щілина

Місце будівництва щілини потрібно вибирати переважно на ділянках без твердих ґрунтів і покриттів. У містах найкраще будувати щілини в скверах, на бульварах і у великих дворах, у сільській місцевості – у садах, на городах, пустирях, а також на інших вільних сухих і добре провітрюваних ділянках. Не можна будувати щілини поблизу вибухонебезпечних цехів і складів, резервуарів із сильнодіючими отруйними речовинами, біля електричних ліній високої напруги, магістральних газо – і теплопроводів та водопроводів. При виборі місця для щілини потрібно враховувати, крім того, вплив рельєфу й опадів на характер можливого радіоактивного зараження місцевості; майданчик для неї варто вибирати на незатоплюваному ґрунтовими, паводковими і зливовими водами ділянці, у місці зі стійким ґрунтом (виключаючи зсуви).

Відстань між сусідніми щілинами повинна бути не меншою за 10 м. Будівництво щілини варто починати з розбивки і трасування її – позначення плану щілини на обраному місці. На границях майданчика й у місцях зломів її забивають коли; між колами натягають трасирувальні шнури, вздовж яких лопатами відриваються канавки. Планування щілини повинне бути зроблене з таким розрахунком, щоб поверхневі води вільно стікали в сторони, не потрапляючи в щілину. Якщо щілину розташовують на схилі, то вище неї варто відривати канаву для відводу вод.

Потім із майданчика знімають дерен, якщо він є. Дерен складають осторонь від щілини, щоб пізніше використовувати його для закріплення брустверів чи обсипання перекриття щілини.

Відриття щілини необхідно починати не по всій її ширині, а трохи від-ступивши всередину від ліній трасування (приблизно на 20 см). По мірі за-глиблення в землю поступово розширюють щілину до потрібних розмірів, поверху до трасирувальних ліній. Одночасно ведеться обробка (вирівнювання) стін щілини. У твердих ґрунтах стіни роблять крутішими, у слабких – пологими.

При відритті щілини ґрунт викидають в обидві її сторони, на відстань не ближче 50 см від крайок щілини. Це дасть можливість у наступному укласти елементи перекриття щілини на твердий, стійкий ґрунт.

В одній зі стін щілини на глибині 130–140 див роблять сидіння шириною приблизно 35 см. Сидіння бажано обшити дошками (тесом). По дну щілини відривають водовідвідну канавку з ухилом у бік входу до щілини, а перед входом – прямо для збору води (водозбірний колодязь). У стінах щілини відриваються ніші (поглиблення) для збереження запасів продуктів харчування і води.

У хитких (слабких, сипучих) ґрунтах стіни щілини варто обладнати “одягом крутості”. Для цього можна використовувати дошки, тес, жердини, хмиз (у виді фашин) та інші наявні на місці матеріали. З метою закріплення матеріалу, використовуваного для “одягу крутостей”, встановлюють стійки і розпірки між ними; відстань між стійками 2–2,5 м. У стійких ґрунтах закріплювати щілини не обов'язково.

Підлогу в щілині бажано робити дощатою, однак можна обмежитися і земляною.

У щілині на 10–20 чоловік, як правило, влаштовують один вхід; у щілині більшої місткості необхідно влаштовувати два входи, по обидва боки її. Входи варто розташовувати з боку, протилежної центру чи міста іншого об'єкта, по якому можливий удар супротивника із застосуванням ядерної зброї. Входи в щілину доцільно робити довжиною 2–2,5 м східчастими (5–6 сходинок розмірами приблизно 30–40 см кожна), під прямим кутом до прилягаючої ділянки щілини.

ЗМІСТ ЗВІТУ

Практичне заняття студенти виконують самостійно під керівництвом викладача. На початку занять доводиться до відома тема заняття, питання які необхідно розглянути під час занять, ставиться відповідна задача. Викладач постійно знаходиться у прямому спілкуванні із студентами, при необхідності надає практичну допомогу.

Робота виконується в учнівському зошиті, який має титульний лист із назвою прізвища студента, групи та факультету, де навчається студент.

Виконана робота вважається: студент розібрався з поставленими завданнями, занотував у конспекті основні терміни і визначення, навів відповідні графіки, схеми, які відповідають темі заняття. Робота захищається студентом по закінченню заняття або під час консультацій по контрольним питанням, які знаходяться в кінці даних методичних вказівок