Тема 1 .Україна під час Другої Світової війни Лекція 1. Радянсько-німецькі договори і західноукраїнські землі
1. Українські землі у геополітичних планах СРСР і Німеччини Міжнародна обстановка 30-х років
Наростання загрози нової Світової війни стає особливо відчутним після встановлення нацистського режиму у Німеччині, на чолі з Адольфом Гітлером. Прагнучи світових загарбань, фашисти Німеччини, з 1933 року, стали відкрито готувати країну, армію до війни, проголошуючи майбутній новий переділ світу. Фашистські країни об’єдналися у Антикомінтернівський пакт, явно направлений проти СРСР. Склалася вісь «Рим –Берлін-Токіо». Недалекоглядна політика Англії і Франції дозволила Гітлеру не тільки відкрито порушити умови Версальського договору, але й здійснити перші загарбання. Жертвами фашистів стали Австрія, Чехія, Моравія, Ефіопія, Маньчжурія та інші території. Фашистська Угорщина окупувала Закарпаття. Ці події, а також військові конфлікти з Японією, непокоїли уряд Радянського Союзу. В країні люди відчували загрозу нової війни. Усі спроби створити антигітлерівську коаліцію виявилися марними. Переговори СРСР з Англією і Францією зайшли в глухий кут.
підписання пакту Молотова –Ріббентропа у Москві
Пакт Молотова –Ріббентропа
Не бажаючи допустити об’єднання фашистських країн «вісі Рим-Берлін-Токіо» з Англією і Францією і створення єдиного капіталістичного фронту проти СРСР, а також бажаючи відтягнути неминучу війну, лідер комуністичної партії СРСР Й.Сталін вирішив піти на політичне зближення з нацистською Німеччиною. А.Гітлер пішов на цей крок, плануючи заручитися нейтралітетом СРСР під час майбутньої війни з Польщею. Саме він і запропонував Сталіну укласти договір про ненапад. Обидві сторони також прагнули узгодити деякі територіальні питання.
23 серпня 1939 року в Москві було підписано радянсько-німецький договір про ненапад на 10 років(відомий в історичній літературі як пакт Молотова-Ріббентропа). Обидві сторони зобов’язувалися усі суперечки і конфлікти мирним шляхом. За «секретним додатковим протоколом» передбачалося на майбутнє розмежування сфер впливу у Європі. Ряд його положень стосувалися українських земель, що перебували під владою Польщі. Німеччина збиралася просунутися до так званої «лінії Керзона». Тому західноукраїнські землі , що перебували під Польщею, передавалися СРСР.
Верховна Рада СРСР затвердила договір. Обидві держави продемонстрували свою імперську сутність, відійшовши від світових норм зовнішньої політики. Даний пакт розв’язував руки гітлерівцям у їх загарбаннях. Водночас це було продовженням мирних зовнішньополітичних ініціатив СРСР і зокрема УРСР, які у багатьох міждержавних правових актах засуджували насильство стосовно жителів західної України, пропонували дати їм право на самовизначення. Також, у разі відсутності подібного договору, після загарбання Німеччиною Польщі, СРСР опинився б у небезпечній близькості з ворожою агресивною країною.
Входження Червоної Армії на Західну Україну
1 вересня 1939 року нацистська Німеччина напала на Польщу. Розпочалася Друга світова війна.
17 вересня 1939 року Червона Армія ( в складі ІІ фронтів – Українського, під керівництвом С.Тимошенка і Білоруського, під командуванням М.Ковальова) перейшла радянсько-польський кордон і вступила на Західну Україну і Західну Білорусію, що перебували під Польщею.
22 вересня радянські війська увійшли до Львова. Невдовзі майже усі західні землі (близько 190 тис.км.кв. з населенням 12 млн. чол..) були зайняті. Під Німеччиною залишалися лише Лемківщина та Холмщина(Закарпаття перебувало під владою Угорщини, а Буковина – Румунії).
Жителі Західної України вітають бійців Червоної Армії
Населення Західної України зустріло прихід радянських військ з радістю і надією. Вони розглядали це як звільнення від окупації Німеччиною і від колоніального стану у Польщі. Були хліб, сіль і квіти, у тому числі навіть від деяких поляків. У Рівному і Збаражі представники польської адміністрації особисто виїздили назустріч військовим колонам Українського фронту.
Колишні члени Комуністичної партії Польщі і КПЗУ організували ряд невеликих повстань в містах до приходу Червоної Армії. Вони включилися в роботу по створенню органів влади – ревкомів, селянських комітетів, ділили поміщицьку землю тощо. Прості робітники і селяни виходили з синьо-жовтими і червоними прапорами, іконами. Але з підозрою і недовірою відносилися до приходу радянської влади заможне населення, українська політична еліта, частина інтелігенції, члени Організації українських націоналістів(ОУН). Польська армія отримала наказ своїх генералів відступати до румунського кордону, «не вступати у бій з більшовиками». Сам польський уряд втік до Румунії, згодом - до Англії. Чекісти СРСР провели арешти незадоволених приходом радянської влади польських військовослужбовців(дехто з них все ж чинив збройний опір). Після розслідування частина їх була страчена .Найбільша частина була розстріляна у Катинському лісі під Смоленськом у травні 1940 року.
Радянський плакат про допомогу СРСР народам Західної України і Західної Білорусії
Договір «Про дружбу і державний кордон»
28 вересня 1939 року СРСР і Німеччина підписали додатковий договір «Про дружбу та державний кордон». У офіційному документі підтверджувався мир на 10 років. У таємному протоколі були остаточно розмежовані сфери впливу, визначені чіткі кордони. У сфері впливу Німеччини залишалися Холмщина, Посяння і Лемківшина, а СРСР додатково отримував Північну Буковину, Бессарабію і Литву. Керівництво СРСР розцінювали ці події як «історичне об’єднання слов’янських народів», «зміцнення кордонів братніх для СРСР народів», а Німеччина – як «розширення життєвого простору для арійської нації».
Наслідки договорів:
Негативні:
порушення обома державами міжнародних політичних і правових норм;
СРСР дезорієнтував світовий комуністичний, антифашистський рух, раптом перетворившись у посібника фашистів; багато людей у самому СРСР, що відверто ненавиділи фашизм відчували себе обманутими;
Німеччина зміцнила свої позиції в Європі, захопила частину європейських земель, здійснювала масові репресії(зокрема на західноукраїнських землях);
Позитивні:
нарешті відбулося возз’єднання українських земель, що були штучно роз’єднані багато століть;
це затримало на деякий час їх окупацію фашистами;
якби в той час возз’єднання не відбулося, зараз Україна мала кордон поблизу Рівно і ці землі так би й залишилися під владою Польщі;
почалася індустріалізація і просвіта західноукраїнських земель.
2 Вирішення долі західноукраїнських земель
Народні Збори Західної України
22 жовтня 1939 року відбулися вибори до Народних Зборів Західної України. 1484 депутати одностайно прийняли Декларацію про встановлення радянської влади, націоналізацію промисловості, поміщицьких земель, про возз’єднання західноукраїнських земель з УРСР в рамках СРСР. Народні Збори надіслали прохання до Верховної Ради СРСР.
Засідання Народних Зборів Західної України Виступ 1 секретаря КП(б)У М.С.Хрущова
Нова територія
З 13-15 листопада 1939 року проходила позачергова, ІІІ сесія Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки. Ухвалено Закон «Про включення Західної України до складу УРСР».
Послання до Верховної Ради рішень Народних Зборів Західної України 1939 року
На новій радянській території було утворено 6 областей: Львівська, Станіславська(Івано-Франківська), Волинська, Тернопільська, Рівненська, Дрогобицька. Це був початок возз’єднання українських земель у єдиній соборній державі.
У 1940 році уряд СРСР надіслав ультиматум Румунії з вимогою передати Північну Буковину і Бессарабію. Румунія задовольнила цю вимогу, що й було затверджено сесією Верховної Ради УРСР. Була заснована нова республіка – Молдавська, куди ввійшла частина українських земель Придністров’я. Закарпаття відійде до СРСР лише у 1945 році.
3. Перший етап радянізації західноукраїнських земель
Проведення реформ
Після возз’єднання радянська влада розпочала проведення на нових землях
політичних, соціально-економічних і культурних перетворень. Реформи включали наступні заходи(див. таблицю):
Заходи |
Наслідки |
1.Ліквідація старої системи управління, впровадження нової, радянської системи |
Старі чиновники, поляки за національністю, звільнялися, на посади були поставлені комуністичні партійні працівники з УРСР, інколи з числа західноукраїнських комуністів |
2. Заборона діяльності інших політичних партій, крім КП(б)У |
Так у січні 1941 році відбувся Львівський процес над 59 членами ОУН, з яких 42 чол. були страчено |
3. Розпочата націоналізація промисловості і прискорена індустріалізація |
Цей процес не був завершений, його перервала війна. Крім того націоналізація промисловості, вихід з ринкової системи знизив ефективність роботи підприємств. |
4. Проведена конфіскація поміщицьких і монастирських земель, наділення землею селян |
Спочатку населення вітало цей процес, але примусова колективізація викликала протести селян. На 1941 рік 170 тисяч селянських господарств об’єдналися у 2500 колгоспів |
5. Впроваджено систему соціального забезпечення |
Встановлено 8 - год. роб. день, зарплати, пенсії, відпустки, вихідні тощо, введено безкоштовне медичне обслуговування(місцеве населення навіть не знало про стаціонарне медичне обслуговування; будувалися лікарні, поліклініки, санстанції, які приїхали обслуговувати тисячі лікарів з УРСР; наприклад, на Буковині було побудовано 200 лікарень, де працювало більше 500 лікарів); частину мешканців переселили з підвалів і убогих старих будинків в добре обладнані квартири польської еліти
|
6. Проводилися деполонізація і українізація, оновлення системи освіти |
ліквідована польська модель освіти, розширилась кількість шкіл з українською мовою навчання, дозволялась українська мова у державних установах; почалася боротьба з неписьменністю. Так до 1940 року було відкрито 7 тис. державних шкіл, з яких 6 тис. здійснювали навчання українською мовою |
7.Заходи в у культурно-просвітницькій, релігійній сфері і організації дозвілля |
Виникли хорові і танцювальні колективи, драмгуртки, бібліотеки; українізовано Львівський оперний театр, Львівський університет ім.. І.Франка; з’явилися українські газети; у Львові засновано філіал Академії Наук УРСР. Одночасно відбувалася антирелігійна пропаганда, закривалися окремі храми. Було закрито «Просвіти» і Наукове товариство ім..Т.Шевченка |
Загальні наслідки
Більшість реформ в цілому викликали симпатії і довір’я у місцевого населення до радянської влади, хоча «українізація» була суворо обмежена радянськими рамками. Добре населення віднеслося й до націоналізації 2 тисяч підприємств, бо переважна їх кількість були польськими і це не зачіпало інтереси місцевого українського населення. Але сталінський тоталітарний режим й тут наклав свій відбиток. Усі реформи впроваджувалися звичними командно-адміністративними методами, без урахувань місцевих особливостей. Порушувався звичний уклад життя західних українців. Викликала заперечення антирелігійна пропаганда, закриття храмів, переслідування греко-католицьких священиків.
Усі, хто заперечував радянську владу, викликав підозру у нелояльності підлягали депортації. Так, у лютому 1940 року відправили до Казахстану і Сибіру колишніх польських чиновників і адміністраторів українського походження, що співпрацювали з польським режимом. У квітні 1940 року подібна участь спіткала політичних діячів ОУН, УНДО, навіть окремих діячів КПЗУ, а також «класових ворогів»- буржуазію, куркулів.
Однак, об’єднання усіх земель України у складі УРСР, мало, без сумніву, велике позитивне значення. Вперше за багатовікову історію українці опинилися в межах однієї держави. Радянська влада, попри усі її недоліки, допомогла збагатити економічний і духовний потенціал. Але з часом радянська репресивна система підштовхнула до розуміння, що майбутнє – за незалежною українською державою.
Лекція 2. Напад і окупація України військами нацистської Німеччини та її союзників
1. Плани нацистської Німеччини стосовно України і напад
План «Ост»
22 червня 1941 року, здійснюючи загарбницький план «Барбаросса», гітлерівська Німеччина напала на СРСР. При цьому загарбники віроломно порушили пакт про ненапад 1939 року. Союзниками Німеччини виступили Фінляндія, Румунія, Італія та Угорщина.
Гітлер у своїх планах відводив Україні особливе місце: «На Україні безмежно родюча земля. І ця земля чекає на нас…Я сподіваюсь, що ми зможемо забезпечити собі базу продовольства на Україні. Вона постачатиме ресурси, які нам потрібні.»
Адольф Гітлер та його план «Ост» генерал –фельдмаршал Гердт фон Рундштедт
За спеціальним планом «Ост» передбачалося:
знищення радянської державності в УРСР;
виселення з України за 30 років мільйонів людей, частину з яких передбачалося знищити, частину вивезти рабами до Німеччини, ще одну частину виселити до Сибіру;
вивозити до рейху корисні копалини, використовувати і частково вивозити землю, сільськогосподарські продукти;
частину територій України передати сателітам(союзникам) Німеччини;
пограбувати Україну, тобто вивезти матеріальні і художні цінності, устаткування підприємств;
заселити Україну німецькими колоністами, перетворити її у типову колонію – сировинний придаток «третього рейху».
Армії і командуючі
На УРСР наступала група німецьких армій «Південь», під командуванням фон Рундштедта. Це був досвідчений військовий, що прославився під час загарбання фашистами Франції. Наступ вівся у направленні Київ – Донбас – Крим. Складовою частиною німецьких військ, що рухалися на Львів були й батальйони окремих українських добровольців «Нахтігаль» і «Роланд», що планували боротися з радянським режимом, сподіваючись на дозвіл німцями українського державотворення. Румунські війська повинні були завдати допоміжного удару на півдні – через Молдавію, на Одещину, Причорномор’я, Крим.
Арміям загарбників протистояли Південно-Західний фронт Червоної Армії, під командуванням генерал - полковника М. Кирпоноса(прикривав Київщину) та Південний фронт генерала І. Тюленева (прикривав Одещину).
генерал-полковник Михайло Петрович Кирпонос генерал армії Іван Володимирович Тюленєв
Михайло Кирпонос(1892-1941) походив з звичайної селянської родини з Чернігівщини. Воював під час громадянської війни у Червоній Армії, був командиром полку. У 1927 році закінчив Військову Академію імені М.Фрунзе. Прославився у радянсько-фінській війні, під час штурму Виборгу, за що отримав нагороди – Орден Леніна і медаль Золота Зірка, а також почесне звання Героя Радянського Союзу. Достатньо досвідченим був і генерал Іван Тюленєв(1892-1978). Син селянина з Симбірської губернії, він служив на флоті, а також воював прапорщиком царської армії під час І Світової війни. За відчайдушну хоробрість, мужність став повним кавалером знака Ордену Святого Георгія. В часи громадянської війни очолював розвідку Кінної Армії С.Будьонного, командував кавалерійським корпусом. Став одним з трьох радянських генералів армії, разом з Г.Жуковим і К.Мерецковим. У серпні 1941 року, у важких боях під Дніпропетровськом генерал проявив особисту мужність, був важко поранений. На посаді командуючого Південним фронтом його замінить Яків Черевиченко(1894-1976). Родом з робітничої родини. У чині унтер-офіцера служив у царській армії під час І Світової війни. У громадянську війну служив у Червоній Армії, командував кавалерійським полком. У 1935 році закінчив Військову Академію імені М.Фрунзе. Командував Одеським воєнним округом. Особливо відзначиться пізніше, а саме 28 листопада 1941 року, коли війська ввіреного йому Південного фронту здійснять блискучий раптовий наступ і звільнять місто Ростов - на – Дону, що стане першою крупною перемогою Червоної Армії у 1941 році. Але це буде одна з не багатьох перемог невдалого для червоних військ 1941 року.
Причини невдач Червоної Армії у 1941 році
Нападаючи на СРСР, нацистська Німеччина розраховувала на «блискавичну війну»(«бліцкриг»), розгром Червоних військ орієнтовно до осені 1941 року.
Раптовий напад, порушення німцями попередніх домовленостей, призвели до значних поразок Червоної Армії у 1941 році. Серед причин невдач Червоної армії були (див. таблицю):
Причина |
Підтверджуючі факти |
1. Віроломне порушення Німеччиною радянсько-німецького пакту про ненапад підписаного у 1939 році терміном на 10 років |
Раптовий напад дозволив Німеччині у 1941 році захопити стратегічну ініціативу і мати на напрямку головних ударів значну перевагу, прорвати оборону радянських військ
|
2. Недостатня підготовка Червоної армії і її командування для можливої відсічі ворогу |
Час, виграний завдяки укладенню радянсько-німецького пакту 1939 року не був достатньо ефективно використаний для посилення боєздатності Червоної Армії, розвитку сучасної воєнної промисловості, техніки тощо |
3. Масові репресії, що охопили військові кадри, та великі прорахунки у військовому будівництві |
Внаслідок сталінських репресій 30-х рр. загинуло, або було ув’язнено велику кількість талановитих військових начальників(серед них М.Тухачевський, В.Блюхер, О.Єгоров, І.Якір, І.Уборевич, В.Примаков, інші ); невдала дислокація Київського, Західного воєнних округів, фортифікаційні укріплення будувалися близько біля кордону |
4. Недостатня військова стратегічна, теоретична підготовка |
Червоних командирів в військових закладах вчили тільки наступальній стратегії(«війна малою кров’ю на території противника»), вони погано володіли мистецтвом оборони |
5.Ігнорування сталінським керівництвом секретної інформації, здобутої радянськими розвідниками |
Так були проігноровані дані, надіслані розвідниками Р.Зорге, Ш.Радо, про можливість нападу фашистів 22 червня 1941 року(це розцінювалося Л.Берією як дезинформація); зокрема українець М.Глущенко(Ярема),генерал-майор І.Проскуряков теж давали точні дані про можливість початку війни |
6. Деяка перевага Німеччини та її союзників у військовій силі
|
Під час наступу Німеччина та її сателіти мали 190 дивізій(5,5 млн. чол.). Їм протистояли війська західних фронтів СРСР – 170 дивізій( 2900 тис. чол.). Радянські війська мали перевагу лише в авіації, але значна кількість літаків буде втрачена вже в перші дні війни |
Оборона бійців Червоної Армії (фото 1941-1942 років)
2. Перші дні війни на Україні
Героїзм прикордонників
Вранці і протягом дня 22 червня 1941 року бомбовим ударам було піддано Київ, Одесу, Севастополь, Львів, залізничні вузли, аеродроми. Було втрачено біля 1200 літаків, з них 800 – на землі. Офіційно Німеччина звинуватила СРСР у невиконання зобов’язань в зв’язку з договорами про ненапад. Першого удару отримали українські прикордонники. В деяких місцях не було зв’язку, мала місце розгубленість, паніка. В зв’язку з розгромом складів не завжди вистачало зброї. Але було безліч прикладів героїзму, мужності, вдалого протистояння ворогу у важких умовах. Добре оборонявся Любомильський партизанський загін під Ковелем, під командуванням підполковника Г. Сурженко. У перший же день війни вони знищили близько 600 ворожих солдат і офіцерів. Героїчно протистояла ворогу 13 застава лейтенанта Олексія Лопатіна (Володимиро-Волинський прикордонний загін біля с. Скоморохи). 11 днів і ночей, без відпочинку, билися герої. Щоб не попасти в полон есесівцям, що оточували заставу, вирішили відходити. Відхід прикривав сержант Василь Петров. Коли закінчилися набої і наблизилися фашисти Петров підірвав себе гранатою. Ворог зумів проникнути на територію застави, лише коли там не залишилося нікого.
Командир дивізії СС Л. Грювель писав у щоденнику: «Якщо кожен буде так захищати свою землю, як лейтенант Лопатін то нам не захопити Росію і через тисячу років…».
Герой Радянського Союзу лейтенант О.В. Лопатін Герой Радянського Союзу сержант В.В.Петров
Генерал –фельдмаршал Г. фон Рундштедт писав: «Ніде ми не бачили такої стійкості, завзятості. 2-3 прикордонника займають вогньову точку і ми не можемо зрушити їх з позиції».
Данило Страхов у ролі лейтенанта та Борис Галкін у ролі старшини у фільмі «Ми з майбутнього»
Повітряні і танкові бої
Відзначилися своїм героїзмом й українські льотчики П.Бринько, Д.Кокорєв. У повітряному бою в районі м. Замброва (Західна Україна) у молодшого лейтенант Дмитра Кокорєва відмовили кулемети. І він пішов на таран «Мессершмідта-110», збивши німця гвинтом свого літака. Але повертаючись попав під вогонь німецьких зеніток і загинув. Усього він збив 5 ворожих літаків, за що нагороджений Орденом Червоного Прапора.
радянський літак-винищувач МІГ-3 німецький літак «Мессершмідт-110»
П’ять днів і п’ять ночей точилися бої на лінії Луцьк-Броди-Рівне-Дубно. Це була перша крупна танкова битва початку війни. У ній брало участь близько 2000 танків. Німецьким танкам генерала Клейста протистояли механізовані корпуси генерала Кирпоноса. Радянські частини змогли затримати танкові групи фашистів і дали змогу відійти військам Південно-Західного фронту на запасні позиції. Під час одного з боїв екіпаж лейтенанта А.Ситника, після закінчення снарядів, пішов на таран, знищивши декілька німецьких танків.
Радянський танк БТ-7 Німецький танк Pz Kpfw III
Водночас перші дні війни показали й окремі вади радянських танків Т-25 і БТ-7. Ця модель, що мала лише протикульну броню, вже застаріла, вимагала термінової реконструкції. Як згадує полковник Ю.Бородін, танки швидко виходили з ладу й танкісти були змушені діяти як піхотинці. Героями боїв також стали В.Данін, Д.Куліш, С.Денисов, В.Воронін. І все ж , незважаючи на мужній, відчайдушний опір, противник в перші дні війни зміг прорватися в глиб української території на 30-50 кілометрів. Зіграли свою роль розгубленість, плутанина, відсутність зв’язку, панічні настрої, раптові оточення тощо.
Форма радянських офіцерів і солдат Форма офіцера і солдата вермахту
3. Заходи уряду УРСР
Надзвичайні заходи
На початку війни Ставка верховного головнокомандування СРСР запровадила режим воєнного часу в усіх прифронтових областях. Військові отримали надзвичайні повноваження. Сумнівних людей, підозрілих осіб панікерів, боягузів знищували. За Директивою ЦК ВКП(б) вимагалося організувати евакуацію людей і матеріальних цінностей, формування партизанських загонів і підпільних груп для боротьби з ворогом. Основне гасло «Все для фронту, все для перемоги!» 30 червня 1941 року було утворено Державний Комітет Оборони(ДКО) на чолі з Й.Сталіним. Створено Раду по евакуації на чолі з М.Шверніком.
7 липня 1941 року було опубліковано Звернення до українського народу Президії Верховної Ради УРСР і ЦК КП(б)У – заклик на рішучу відсіч ворогу, а також до мобілізації усіх військовозобов’язаних і формування добровільного ополчення.
Плакати часів Великої Вітчизняної війни
Мобілізація і евакуація
Українським урядом були здійснені наступні заходи (див. таблицю):
Захід |
Результат |
1.Мобілізація |
З червня по серпень 1941 р. в регулярну армію мобілізовано 2,5 млн. громадян України. В Народне ополчення набрано 1млн. 300тис.чол віком від 16 до 60 років. Понад 2 млн. працювали на на будівництві оборонних фортифікаційних споруд, ритті окопів. |
2.Перебудова народного господарства на воєнний лад |
Машинобудівні заводи Києва, Харкова, Запоріжжя, Одеси, Дніпропетровська перейшли на випуск танків, літаків, гармат, снарядів, мін, зброї, амуніції тощо. Вводиться ненормований робочий день, відпустки тимчасово були відмінені |
3. Забезпечення армії харчами |
На 10 жовтня 1941 року заготовлено 143 млн. пудів хліба |
4. Евакуація |
Комісія з евакуації(керівник Д.Жила) змогла евакуювати з України на Схід СРСР 550 підприємств, велику кількість техніки, матеріальних і художніх цінностей, наукові, навчальні заклади АН УРСР, театри, кіностудії; евакуювало 3,5 млн. цивільного населення |
Проведені заходи змогли забезпечити мобілізацію усіх сил українського народу задля відсічі загарбникам. Звичайно не все проходило вдало. Під час спішної евакуації був і хаос, метушня. Не все вдалося вивезти, частину довелося знищити, дещо дісталося і ворогу. Але подібної евакуації не здійснила жодна країна світу. Це був подвиг радянських людей.
Прибуття евакуюваних у місто Іваново Російської Федерації Фрагмент картини К.Васильєва
4. Контрнаступи та оборонні бої 1941-1942 років
Контрнаступ Червоної Армії
У 1941 році на Україні важкі оборонні бої з ворогом перемежалися з спробами контрнаступу.
У червні 1941 року 5 армія генерала-майора танкових військ Михайла Івановича Потапова(1902-1965) здійснила рішучий контрнаступ на Дубно. У боях відзначився радянський танковий корпус № 8 під командуванням Миколи Кириловича Попеля (1901-1982). Прославлений танкіст народився в селянській родині Херсонської губернії. Учасник громадянської та радянсько-фінської війн. У 1941 році, під час важкого бою під Дубно, бригадний комісар Микола Попель попав зі своїми танками в оточення, але з допомогою хоробрих, винахідливих ударів і маневрів зміг вирватися з оточення, нанісши великих, невиправних втрат противнику.
Актор Д. Юрченко у ролі Миколи Попеля у фільмі «Агресія» Червоноармійці у 1941 році
У червні німецькі війська групи «Південь» не змогли виконати завдання – захопити столицю України – Київ. Радянський Південно-Західний фронт стабілізував своє становище. Оборона Києва
Тому у липні 1941 року Рундштедт планував силами 2 відбірних німецьких армій і однієї танкової групи прорвати Південно - Західний фронт, захопити Київ, одночасно здійснивши глибокий охоплюючий маневр через Білу Церкву на південно-східному направленні силами двох армій, румунського і італійського корпусів, щоб оточити і знищити Південно-Західний фронт. Але танкова армія генерал-майора М.Потапова здійснюючи флангові контрудари руйнувала плани фашистів. Вони були затримані в районі Житомира, Бердичева. Генерал-полковник М.Кирпонос добудував нові оборонні рубежі Києва, доповідав у Ставку про те, що Київ вдасться втримати.
З 11 липня по 19 вересня 1941 року відбувалася героїчна оборона Києва. За призивом ЦК КП(б)У на допомогу солдатам прийшли студенти, викладачі вузів, робітники меблевої фабрики ім. Боженка. Вони проявляли чудеса хоробрості, мужності, захищаючи Батьківщину. Так студент Яків Близнюк кинувся під ворожий танк і підірвав його ціною власного життя. Солдати 6 армії вермахту вимушені були перейти навіть до оборони! Але танковим корпусам Клейста і Гудеріана прорвати радянську оборону північніше і південніше Києва, захопити Стародуб, Чернігів, Кременчук. Нависла загроза оточення радянських військ.
Плакати часів Великої Вітчизняної війни
Генерал-полковник М.Кирпонос і представник Ставки генерал армії Г.Жуков просили Й.Сталіна дозволити відвести війська на лівий берег Дніпра. Але Сталін наказав триматися до кінця. Лише 17 вересня прийшов наказ залишити Київ. Відхід військ затягнувся. Частина червоноармійців попали в оточення. В бою загинули генерал-полковник М. Кирпонос, полковник М.Бурмистренко.
Генерал-майор М.І. Потапов Представник Ставки, заступник наркома оборони генерал Г. К.Жуков
Генерал-майор Михайло Потапов вступив у рукопашний бій з фашистами, але був поранений осколком снаряда. Потрапив в полон і довгий час був ув’язнений у німецьких концтаборах. Декілька тисяч солдат і офіцерів були полонені. 19 вересня 1941 року ворог вступив до Києва.
Додаток. Чи знаєте ви що
Незважаючи на здачу Києва жодне велике місто Європи не мало мужності захищатися так довго(Київ захищався 2 місяці, у той час як Голландію гітлерівці загарбали за 5 днів, Данію- за 1 день, Бельгію – за 19 днів, Польщу – за 35 днів, Францію – за 44 дні , Норвегію – за 63 дні).
Оборона міста
Оборона Одеси
У липні – серпні 1941 року продовжувалися рішучі бої біля Житомира, Умані, Одеси.
Оборона Одеси відбувалася 3 5 серпня по 16 жовтня 1941 року – 73 дні. На місто наступали 18 румунських дивізій, що значно перевищувало кількість захисників. Але Приморська армія генерал-майора Івана Юхимовича Петрова трималась стійко. Іван Петров(1896-1958) походив з родини чоботаря з Брянщини. Закінчив учительську семінарію і юнкерське училище у Москві. Служив поручиком у царській армії. Брав участь у громадянській війні. У Червоній армії був комісаром, відзначився у боротьбі з поляками під час Радянсько-Польської війни, та у боротьбі з басмачами у Туркменістані, де він керував полком. Був начальником Ташкентського піхотного училища.
Генерал Іван Юхимович Петров Генерал І. Петров на передовій лінії оборони
Під Одесою румуни і німці втратили близько 200 тисяч вбитими, пораненими, полоненими. Але у зв’язку з небезпекою захоплення Криму, вичерпаністю сил, Ставка наказала евакуювати Приморську армію генерала І. Петрова морським шляхом у Севастополь. Одесу було захоплено.
25 жовтня 1941 року фашисти змогли прорватися до Харкова і захопити місто.
Оборона Севастополя
3 30 жовтня 1941 року – по 4 липня 1942 року продовжувалася героїчна оборона Севастополя(250 днів). Мужньо протистояли загарбникам солдати армії Петрова та матроси Чорноморського флоту.
О. Дейнека Оборона Севастополя
Мужність
і відвагу у боях проявили бійці і
командири батальйонів морської
піхоти
під командуванням полковників
П.Горпищенко,
Є.Жидилова, В.Вилипанського.
Матроси обв’язувалися гранатами,
кидалися під німецькі танки, підпалювали
ворожі БТР пляшками з запалювальною
сумішшю. Хоробро билися з ворогом солдати
стрілкової дивізії ім. Чапаєва
генерал-майора Т.Коломійця,
полковника М.Гузя,
артилеристи майора М.Богданова
та багато інших. Відбили три великих
атаки ворога. Вперто відбивали атаки
ворога захисники Малахова кургана,
Історичного бульвару, Лабораторного
шосе. В ті дні героїзм був масовим. Пліч
о пліч за кримську землю билися люди
багатьох національностей. Дніпропетровчанин
( родом з села Анно-Зачатівка) єфрейтор
Іван
Богатир скосив
своїм кулеметом не одну сотню гітлерівців.
Влучний стрілець, він добре володів і
снайперською гвинтівкою. Більше години
німці настуали на дзот, але єфрейтор
мужньо оборонявся. Розвідниця, кримчанка
Марія
Байда
винесла з полю бою сотні поранених
бійців, вивела солдат, що раптом потрапили
в оточення, до позицій своїх. Пізніше
потрапила у фашистський полон. Трималася
мужньо і достойно. Звільнена з концтабору
у Альпах у 1945 році. Снайпер Ной
Адамія знищив
200 солдат ворога. Звання Героя Радянського
Союзу також отримали кулеметниця Ніна
Онілова
і снайпер Людмила
Павлюченко.
Захисників міста підтримували кораблі
флоту, підводні човни. Коли фашисти
заблокували Севастополь з усіх сторін,
катер старшого лейтенанта Дмитра
Глухова
миттєво промчав по мінному полю, викликав
вибухи 11 мін і залишився неушкодженим.
Дорога до Севастополя знову була вільною.
Іван
Богатир(1919-1982)
Ной Адамія(1917-1942)
Марія Байда(1922-2002) Прориваючись
крізь оточення ворога кораблі
Чорноморського флоту привозили
боєприпаси, харчі, забирали на Велику
Землю поранених, вели артилерійський
вогонь по ворожим позиціям. У дні оборони
трудовий героїзм проявили жителі міста:
робітники Морського заводу під обстрілом
ворога ремонтували бойову техніку,
кораблі, спорядили два бронепоїзди,
плавучу батарею №3 «Не
чіпай мене!»,
що прикривала місто від нальотів
фашистської авіації з моря. Німці назвали
її «квадрат
смерті».
У гірських штольнях, під землею, були
столова, клуб, дитячий садок, госпіталь,
хлібозавод. Неабияку міжність, витривалість
проявили й медпрацівники, які за 8 місяців
десяткам
тисяч
людей, повернули
до
лав бійців
30927поранених
10686 хворих.
Снайпер Людмила Павлюченко (1916-1974) Залп ескадри Фашисти кинули у бій усі засоби і сили. Ворожа авіація скинула на місто 15 тисяч бомб, артилерія випустила біля 8 тисяч снарядів і близько 14 тисяч мін. Оточені звідусіль радянські бійці усе ж виконали свій обов’язок , знищивши 300 тисяч окупантів. Останні захисники боролись за мис Херсонес, біля бухт Стрілецька, Козача до 4 липня, а потім залишили місто. Оборона Севастополя зірвала плани фашистів по захопленню Кавказу і Закавказзя у 1941-1941 роках. І все ж за 4 місяці Німеччина оволоділа значною частиною України і Криму. Місто Керч знаходилося у важкому становищі з жовтня 1941 року, переживаючи щоденні нальоти авіації противника. Незважаючи на це, з міста вдалося евакуювати 30 тисяч жителів. 16 листопада 1941 року Керч була захоплена ворогом.
5. Спроби контрнаступу на Україні після битви за Москву
Українці в битві за Москву
З вересня по грудень 1941 року відбувалися важкі оборонні бої під Москвою.
Була майже безнадійна ситуація і великі втрати серед захисників. Але з 6 грудня 1941 року війська Червоної Армії, отримавши підкріплення, перейшли у контрнаступ і відкинули ворога на 100-250 км на захід.
Перемога у битві за Москву мала величезне значення: це була перша велика поразка нацистів на німецько-радянському фронті. План «блискавичної війни» був зірваний. У боях за Москву проявили героїзм і українські офіцери і солдати. Серед них генерал-майор Кирило Москаленко, льотчик, лейтенант Михайло Бондаренко, солдат Григорій Петренко( знищив 18 ворожих танків). 20 українців стали Героями Радянського Союзу.
Контрнаступ радянських військ під Москвою
Розпочався загальний наступ Червоної Армії. Але зважуючи її реальні можливості та силу і міць противника, молоді генерали Г.Жуков та К.Роккосовський рекомендували перейти до глибокої оборони з невеликими контр наступами. Але, втративши реальний грунт під ногами Ставка затвердила ряд широкомасштабних наступів. Зокрема планувалося визволити Крим і Україну від фашистів.
Керченсько-Феодосіївська операція
З 26 грудня 1941 року по 2 січня 1942 року радянські війська здійснювали Керченсько-Феодосіївську десантну операцію. Спочатку був успіх. 30 грудня 1941 року радянські війська визволили Керч. Почалося відновлення міста. Але цілковитому успіху операції завадили штормова погода, панування у небі ворожої авіації, недостатня підготовка бійців, та некомпетентність генерала Д.Козлова та керівника Головного Політичного управління Л. Мехліса. Останній, вважаючи себе командуючим операції, поводився зухвало, ні з ким не радився. Допущені прорахунки дозволили німецькому генералу Манштейну захопити Крим і південь України. Єдиний успіх операції – тимчасове звільнення Керченського півострова, що дозволило прорватися до Севастополя з суші і евакуювати частину червоних військ Криму на Таманський півострів. 4 липня 1942 року, з наказом Ставки, радянські війська залишили Севастополь. Але всіх не вдалося переправити на Велику землю. Декілька тисяч бійців захищались в Аджимушкайських каменоломнях до жовтня 1942 року, потім пішли в катакомби. Були організовані підпільні групи і партизанські загони для боротьби з ворогом.
Катастрофа під Харковом
Незважаючи на критичні зауваження Генерального штабу стосовно нової операції, Й.Сталін наполягав на здійсненні Південно-Західним фронтом широкомасштабного наступу на Харків. Пряму відповідальність за цю непродуману операцію несуть також маршал С. Тимошенко і Л. Мехліс.
Маршал С.К.Тимошенко Генерал-лейтенант І.Х.Баграмян
12 травня 1942 року розпочався наступ радянських військ. Спочатку він був вдалим. Червоні прорвали оборону фашистів, просунулися на 30 км. Але далі розпочався сильний опір. Замість того, щоб перейти до оборони( за ініціативою генерала І.Баграмяна), радянські війська продовжили наступ. Внаслідок потужних контрударів гітлерівців, в оточенні опинилися 240 тисяч солдат і офіцерів(3 радянські армії). Це була справжня катастрофа! На деякий час успіх попередніх операцій було втрачено. Червоні відступили.
22 серпня 1942 року, коли радянські війська залишили м. Свердловськ Ворошиловградської області(нині –Луганської), уся територія України опинилася під гітлерівською окупацією.
Лекція 3. Окупаційний режим нацистів і розгортання руху Опору в Україні у 1941-1942 роках
1.Розчленування України
Захопивши УРСР, окупанти ліквідували українську державність, знищили цілісність її території, поділивши її землі на 4 частини(див. таблицю):
Північна Буковина, Ізмаїльщина, Одещина, землі між Бугом і Дністром |
Об’єднані у Трансністрію і передані Румунії |
Західноукраїнські землі: Львівська, Дрогобицька Станіславська, Тернопільська області |
Об’єднані в дистрикт(округ) «Галичина» і приєднані до Польської німецької колонії |
Східноукраїнські землі: Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донбас |
Підпорядковувалися німецькому воєнному командуванню, як прифронтові області |
Основна територія УРСР |
Перетворювалася у рейхкомісаріат «Україна», з цетром у м.Рівне(на чолі рейхкомісар Еріх Кох) |
Рейхкомісаріат «Україна» було поділено на 6 округів з центрами у Дніпропетровську, Мелітополі, Миколаєві, Києві, Житомирі, Рівному. Закарпаття продовжувало залишатися у складі Угорщини.
Карта рейхкомісарату «Україна»
2. Нацистський «новий порядок» і окупаційний режим
Основи політики А.Розенберга
Політика фашистського рейхміністра східних територій А.Розенберга базувалася на здійсненні плану «Ост», що був розроблений спільно з А.Гітлером та Г.Гімлером. Він передбачав перетворення України у аграрно-сировинний придаток «третього рейху», пограбування країни, проведення масового фізичного знищення та депортацій населення, часткове онімечення слов’янського населення, перетворення людей на рабів. А.Розенберг писав: «Слов’яни повинні працювати на нас і помирати. Розмноження їх небажане».
Альфред Розенберг – нацистський рейхміністр, ідеолог Еріх Кох – гауляйтер України
Сутність «нового порядку нацистів» На Україні було встановлено жорстокий окупаційний режим, який фашисти називали новим порядком(див. таблицю):
Заходи |
Наслідки |
Зміна влади та каральні органи нового режиму |
|
Знищення та підкорення жителів України |
|
Пограбування України |
|
Національний гніт та депортація |
|
Економічний гніт |
|
Політичний і духовний гніт |
|
Насильницька депортація (з плакату) Розстріляне мирне населення у Бабиному Яру
Новий порядок, встановлений фашистами на захоплених територіях викликав лише ненависть народу. Ширився рух Опору, в якому брали участь сотні тисяч патріотів України.
3. Різновиди та організація Руху Опору
Різновиди Руху Опору в Україні
К. Васильєв «Прощання слов’янки» М.Реріх «Партизани»
«Новий порядок» нацистів приніс українському народу такі поневіряння, що недавнє радянське минуле здавалося вершиною справедливості. На українській землі наростав народний гнів, формувався Рух Опору окупантам. Поступово сформувалося три течії Руху Опору(див. таблицю):
Різновид Руху Опору |
Мета |
Діяльність |
Радянський партизанський і підпільний рух(основний час існування :1941-1944) |
Сприяти вигнанню і знищенню німецько-фашистських загарбників, відновити УРСР, радянський соціалістичний устрій |
|
Націоналістичний Рух Опору (основний час існування :1942-1944) |
Визволення України з під влади Німеччини, не допустити відновлення на Україні радянського устрою; агітація за незалежну Україну |
|
Польський визвольний Рух (основний час існування :1939-1945) |
За відновлення незалежної Польщі |
|
Спочатку гнів народу виражався стихійно: невихід на роботу, зриви виконань замовлень, псування хлібу, зрив поставок харчів, відібраних окупантами, до Німеччини, псування обладнання, розклеювання саморобних листівок, створення невеличких загонів, визволення полонених. У той же час ЦК ВКП(б) придавало дуже велике значення «малій війні».
Організація радянського Руху Опору
29 червня 1941 року опублікована Директива ЦК ВКП(б) про утворення на захоплених ворогом територіях мережі партизанських загонів і підпільних організацій. Член ЦК КП(б)У, голова Верховної Ради М.Бурмистренко звернувся до партійного активу Києва з пропозицією організації Руху Опору в тилу ворога. Пропонувалося залучати до боротьби досвідчених ветеранів громадянської війни, передовиків виробництва, активну молодь. Вже у червні-липні 1941 року було організовано 23 підпільних обласних комітети(обкоми) партії, 685 міських і районних підпільних комітетів, 4316 підпільних організацій і бойових груп КП(б)У. 3500 спеціально навчених груп було залишено для організації партизанських загонів. Залишали сотні комуністів, для їх організації та керівництва. Першим підпільникам і партизанам було дуже важко. Зв’язку з командуванням Червоної Армії не було. Не було загального органу для керівництва, координації дій. Не вистачало гарної зброї, вибухівки, патронів, рації, медикаментів. А головне – був відсутній досвід боротьби в нових умовах. Населення, залякане німцями, було малоактивним, чекало скорого визволення Червоною Армією. Тому багато перших груп і загонів було розгромлено спецзагонами вермахту, заарештовано гестапо. Так з 3500 груп до кінця 1942 року «дожили» лише 25-30 груп. Їх боротьба була малоефективною. Лише у 1942 році, після перемоги у битві під Москвою, яка вселила надію у перемогу, Рух Опору став активнішим. Населення пізнало методи «фашистської демократії» і охочіше йшло до партизан, допомагало підпільникам.
П. Пономаренко- керівник Центрального штабу Т. Строкач – голова Українського штабу паризан. руху
Ставка Верховного Головнокомандування СРСР стала уважніше відноситися до партизан, допомагати їм. Під час зустрічі у Москві зникла недовіра до діячів партизанського руху. У травні 1942 року, з метою координації дій Руху, при Ставці було створено Центральний штаб партизанського Руху, під керівництвом ПантелеймонаПономаренка. Штаб укріпив дисципліну, відповідальність діячів, боровся з анархізмом і проявами авторитаризму серед командирів загонів. Було налагоджено зв’язок партизан з «Великою Землею». У партизанські загони, підпільні групи постачалися харчування, медикаменти, зброя, боєприпаси, агітаційна література, спецапаратура, засилалися воєнні та медичні спеціалісти, професійні розвідники.
У червні 1942 року було створено Український штаб партизанського Руху, під керівництвом Тимофія Строкача(1903-1963). Він народився на Далекому Сході у родині українських переселенців. Брав участь у громадянській війні. Згодом служив у прикордонних військах НКВС. Брав участь у обороні Києва. Очоливши партизанський рух, Т.Строкач реорганізував і зміцнив його. Завдяки його організаційним діям партизанський і підпільний Рухи в Україні стали одними з найдієвіших і найефективніших антифашистських Опорів у Європі.
4. Комуністичне та комсомольське підпілля
Київське підпілля
Нацисти проявляли нечувану жорстокість відносно жителів Києва. Вони підривали будинки, знищили Успенський Собор, калічили робітників за нескореність, розстріляли у Бабиному 100 тисяч чоловік.
Для боротьби з нацистськими окупантами у Києві було утворено підпільний обком, під керівництвом двічі Героя Радянського Союзу Олексія Олексійовича Федорова(1901-1989). О.Федоров народився у 1901 році в Катеринославі. З дитинства служив наймитом, воював в Червоній Армії під час громадянської війни, згодом – один з партійних керівників на Чернігівщині.
О.Федоров – керівник Київського підпільного обкому Актор В.Щербаков в ролі Федорова у серіалі «Підпільний обком діє»
Підпільники здійснювали теракти проти гітлерівських офіцерів, проводили диверсії, саботаж, визволяли полонених, захоплювали ворожі документи. У кінці 1941 року Федоров створив на Чернігівщині партизанський загін.
З 1942 року Київський підпільний обком очолив Іван Васильович Сергієнко. Обком проводив розвідувально-диверсійну роботу і готував збройне повстання. Крім нього у Києві діяли підпільні організації «Смерть німецьким окупантам», «Арсеналець», «Київський робітник», розвідувально-диверсійна група І.Кудрі, група В.Кудряшова, інші(усього 693 патріоти). Гестапівцям, з допомогою свого інформатора вдалося вийти на слід керівника підпільної групи Володимира Кудряшова. Під час арешту на дніпровському мосту він відстрілювався, але був схоплений. Під час допитів нацисти не щадили командира – усе тіло Кудряшова було понівечено гумовими палицями, посічене нагайками. Але він не сказав ні слова. Перед стратою Кудряшову вдалося передати листа батькові, при допомозі хлопчика-підлітка. Дівчина-підпільниця передала його через лінію фронту до КП(б)У. Ось цей лист:
В казематах гестапо я держал себя как подобает коммунисту. Я умру с непоколебимой верой, что освобождение от ненавистного фашизма наступит скоро и что советский народ будет торжествовать победу. Привет всем, кто с нами работал, помогал и жил надеждой на освобождение в священной борьбе против фашизма. Передайте моему сыну Саше, чтобы он рос честным для народа, мужественным и смелым и чтобы врагов ненавидел так, как его отец. Ваш В. Кудряшов. |
Володимир Кудряшов Професор Петро Буйко Вчитель Володимир Моргуненко Посмертно В Кудряшову було присвоєно звання Героя. Професор Петро Михайлович Буйко у 1942 році працював лікарем Фастівської лікарні, залишаючись бійцем підпільної групи. Таємно лікував партизан і підпільників, рятував багатьох простих людей від відправки у Німеччину, примусових робіт, видаючи їх за хворих. У липні 1943 року, під загрозою викриття і арешту- пішов у партизанський загін. Під час німецької облави був схоплений. Фашисти по звірячому били професора, намагаючись дізнатися, де партизани, а потім спалили живцем. Його іменем названа вулиця у Києві. Активні дії підпільників продовжувалися. У січні 1943 року гестапо заарештувало І.Сергінка, а згодом активних діячів підпілля – О.Пироговського, К.Івкіна. І все ж до визволення Києва радянськими військами київські підпільники знищили сотні гітлерівців, здійснили 19 аварій німецьких потягів, знищили 500 автомашин, 18 військових складів, звільнили тисячі військовополонених та остарбайтерів(багато з них пішли в ліс до партизан, вступили до Червоної Армії).
«Партизанська іскра»В.Моргуненка
Вчитель з Миколаївщини Володимир Степанович Моргуненко залишився на Україні для організації підпільної боротьби з фашистами. Задля прикриття своєї таємної діяльності, він вдавав з себе людину, лояльну до гітлерівського режиму. Попрохав окупаційні власті призначити його директором середньої школи с.Кримки на Миколаївщині. З місцевих патріотів, учнів-комсомольців у 1941 році він організував підпільну організацію «Партизанська іскра», що діяла на Миколаївщині. Підпільники здійснювали агітаційну роботу серед населення, та диверсії проти ворога, в яких В.Моргуненко брав особисту участь. У лютому 1943 року фашисти заарештували декілька десятків комсомольців-підпільників, зв’язкових. Був схоплений і їх учитель. На допитах В.Моргуненко не сказав ні слова. На бланку протоколу допиту він власноручно написав:
Я у такому дусі вихований і буду виховувати так дітей, до кінця життя… |
28 лютого 1943 року В.Моргуненко і більшість членів «Партизанської іскри» були розстріляні.
Подвиг «Молодої гвардії»
Іван Туркенич Уляна Громова Сергій Тюленин Олег Кошовий
Антифашистська організація «Молода гвардія»(110 бійців) виникла у липні 1942 року у м. Краснодоні Ворошиловградської(Луганської) області, після окупації міста німцями. Більшість молодих людей, як правило, учорашніх школярів, були комсомольцями. Командиром молодогвардійців став Іван Васильович Туркенич(1920-1944), а комісаром - Віктор Йосипович Третякевич(1924-1943). Велику роль у діяльності організації зіграли сміливі і відчайдушні молоді люди: Сергій Тюленин (керівник бойової групи), Олег Кошовий(комісар безпеки), Іван Земнухов(начальник штабу), Люба Шевцова, Уляна Громова(члени штабу), інші. Організація займалася шкідництвом, здійснювала диверсії у електромеханічних майстернях, підірвала німецький штаб, виготувала і розповсюдила більше 5 тисяч листівок. Герої влаштували підпал будівлі біржі праці, знищивши списки тих, кого готували до вивозу до Німеччини, тим самим врятували більше 2000 чоловік від угону до Німеччини. Вони готували повстання. Але 1 січня 1943 року, після сміливого нападу на німецькі автомашини, були схоплені Віктор Третякевич і Євген Мошков. Згодом, зрадник Г.Почепцов видав поліції інших молодогвардійців. Їх люто допитували, мучили, а згодом, у кінці січня 1943 року, частину розстріляли, а частину – скинули у глибоку шахту.
Кадри з кінофільму С.Герасимова «Молода гвардія»
Герої трохи не дожили до визволення(місто визволили радянські війська у лютому 1943 року). Подвигам молодогвардійців присвячений роман О.Фадєєва «Молода гвардія».
Ніжинське підпілля
Яків Батюк Будинок підпільників Пам’ятник Я.Батюку у Ніжині
Адвоката з міста Ніжина Якова Петровича Батюка(1918-1943) німці називали «сліпим диверсантом».Дійсно, Яків в дитинстві втратив зір, але це не завадило йому добре вчитися, отримати юридичну освіту. У 1941 році він просився на фронт, але сліпого чоловіка не брали. Через райком комсомола Яків Батюк отримав згоду на організацію підпілля у Ніжині. У підпільну групу ввійшло 60 чоловік місцевих жителів, нелегалів, військовополонених. Офіційно, Я.Батюк працював директором артілі по виробництву канатів. З допомогою батька, Петра Батюка, зняв будинок на окраїні міста, який став явочною квартирою. Підпільники здійснили декілька диверсій. Яків Батюк організував страйк робітників на підприємстві проти окупаційних властей, і німці його позбавили посади. Надалі, Я.Батюк роздобув друкарську машинку, з допомогою сестри Євгенії виготовляв листівки. Він надавав правдиві свідчення Інформбюро про становище на фронтах, описував злочини, звірства фашистів. Йому вдалося налагодити зв'язок з партизанським загоном Стратилата. З допомогою членів організації – завптекою О. Богдана, лікарів В.Смолянчук, А.Афоніна підпільники здобували ліки, які передавали партизанам. Підпільникам вдалося також здобути 150 гвинтівок, тисячі патронів, гранат, навіть декілька авіабомб, які були передані партизанам у ліс. Підпільники здійснили декілька диверсій: пустили під укіс вантажний поїзд, зруйнували телефонно-телеграфну лінію Ніжин-Бахмач. Через свого агента гестапо вийшло на слід відважних підпільників. Було заарештовано 26 бійців, інші встигли перейти до партизан у ліс. Після десятиденних тортурів у тюрмі, не зламавши бойових дух бійців, окупанти в ніч на 7 вересня 1943 року розстріляли їх. А вже через вісім днів ніжинці вітали своїх визволителів. Полтавське підпілля
Підпільна організація «Нескорена Полтавчанка» виникла влітку 1941 року у Полтаві, у кількості дев’яти комсомольців. ЇЇ засновниця -студентка Харківського університета Єлена(Ляля) Костянтинівна Убийвовк. Вона приїхала на літні канікули до батьків і тут її застала війна. Начальником штабу став Сергій Сапіго. Підпільники проводили антифашистську агітацію, розповсюдили більше 2 тисяч листівок, здійснювали диверсії на заводі, де ремонтувалися фашистські танки, організували втечу радянських військовополонених до лісу у партизанський загін комуніста Жарова.
Єлена Убийвовк Пам’ятник нескореним полтавчанам (Полтава) Згодом налічувалося вже двадцять підпільників, озброєних пістолетами, гвинтівками. Гестапо довго не могло піймати підпільників. З допомогою спец групи «Цепелін», дивізії СС «Мертва голова» у травні 1942 року вдалося розкрити підпілля. Лялю Убийвовк допитували 26 разів. Їй вдалося передати з тюрми 4 передсмертних листа. Ось один з них:
ПИСЬМО РОДНЫМ 24-25 мая 1942 г. Родные мои мама, папа, Верочка, Глафира. Сегодня, завтра - я не знаю когда - меня расстреляют за то, что я не могу идти против своей совести, за то, что я комсомолка. Я не боюсь умирать и умру спокойно. Я твердо знаю, что выйти отсюда я не могу. Поверьте - я пишу не сгоряча, я совершенно спокойна. Обнимаю вас всех в последний раз и крепко, крепко целую. Я не одинока и чувствую вокруг себя много любви и заботы. Умирать не страшно. Целую всех от всего сердца. Ляля. |
У кінці травня, шестеро підпільників( серед них Є.Убийвовк, С.Сапіго, В.Сорока, Б.Сірга), що так і не видали своїх товаришів, були розстріляні біля кладовища Полтави. Багатьом було надано звання Героя. Л.Убийвовк письменник О.Гончар присвятив повість «Земля гуде».
«Народна гвардія імені Івана Франка»
У 1942 році група західноукраїнських і польських комуністів та соціалістів утворила у Львові підпільну організацію «Народна гвардія», що узяла собі ім’я письменника-соціаліста Івана Франка. У цю безпрецедентну по кількості бойових груп, розгалужену організацію входило біля 600 чоловік, що діяли на території Львівської, Дрогобицької, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Керувала організацією Воєнна Рада, в якій головну роль грали підпільники І.Вовк, М.Березин, Т.Гаєвський, В.Сергованцев, Є.Перебийніс поляк Кароль Кирилюк інші. Організація мала свій статут, присягу, зв’язки з партизанськими загонами. Підпільники пустили під укіс 30 німецьких ешелонів з живою силою і технікою, зруйнували 22 залізничні мости, 238 адміністративних об’єкти, пошкодили 6 ворожих літаків на аеродромі, знищили близько 1,5 тисячі німецьких солдат і офіцерів тощо. З їх допомогою з концтабору втекло 600 полонених червоноармійців. Інтернаціональна за своєю суттю, Народна гвардія мала тісні зв’язки з польським Рухом Опору, підпільною єврейською організацією м. Броди.
У лютому 1944 року німці виявили і заарештували частину радянських підпільників Львова. Але групі В.Сергованцева вдалося втекти від переслідування, переховуватися та діяти до приходу радянських військ.
У 1942-1943 роках на Україні не залишилося жодного району, де б не діяли підпільні організації. Серед кращих були «Визволення Вітчизни»(Львів), «Патріот Батьківщини»(Херсон), «Ленінська іскра»(Дружковка Донецької області), «Добровільна організація патріотів»(Запоріжжя), «Спартак»(Кіровоград), інші. Героями підпільного руху стали І.Бакулін(Харківський підпільний обком), О.Бородій(Житомирський підпільний обком), В.Ревякін(Севастопольська підпільно-партизанська організація), П.Макаров(Кримське підпілля), М.Сташков, Г.Савченко (Дніпропетровський підпільний обком КП(б)У), П.Тараскін (Житомирсько-Малинська підпільна організація) тощо. Усього в період окупації діяло 22 підпільних обкоми КП(б)У, 13 великих підпільних центрів, понад 200 міськкомів і райкомів партії, 3,5 тисячі підпільних груп.
4. Радянські партизани у 1941-1942 роках
Організація партизанського руху
Мужні люди – місцеве населення, партійний і комсомольський актив, бійці Червоної Армії, що потрапили в оточення, відстали від своїх підрозділів, ховалися в лісах, горах, збирали на полях боїв зброю, створювали бойові загони партизан. Згодом, поступово, вони налагоджували зв’язки з «Великою Землею», з керівництвом СРСР. Після утворення у 1942 році Центрального штабу партизанського руху, а згодом, у червні 1942 року – Українського штабу партизанського руху( керівник - Т.Строкач), у партизанські загони, з допомогою літаків, засилалися радіостанції, зброя, медикаменти, харчування, боєприпаси, агітаційна література, військові і медичні спеціалісти.
Партизанський загін Сидора Ковпака
У 1941 році в Сумській області став діяти Путивльський партизанський загін, під керівництвом Сидора Артемовича Ковпака(1887-1967).
С.Ковпак – голова Путивльського міськкому С.Ковпак – організатор загону Комісар загону С.Руднєв
( кадри з фільму «Дума про Ковпака»; в ролі Ковпака – Костянтин Степанков)
Сидір Ковпак народився на Полтавщині у бідній селянській сім’ї. Хоробро воював у І Світовій війні, за що отримав з рук царя Миколи ІІ Георгіївський хрест. У 1919 році вступив до лав РКП(б), брав участь у громадянській війні(створив власний партизанський загін). Воював у червоноармійських загонах В.Чапаєва, О.Пархоменка, М.Фрунзе проти білогвардійських армій Колчака, Денікіна, Врангеля, мав великий бойовий досвід. Після війни – на військовій службі, згодом – голова Путивльського міськкому Сумської області УРСР. З початком Великої Вітчизняної війни С.Ковпак вдало організував евакуацію, але сам залишився на окупованій території, задля організації партизанського загону. Невеличка група партизан захопила у німців автомати, міномети і навіть танк, з якого вони громили німецьких карателів у 1941 – на початку 1942 року. Душою загону, його залізною волею був Сидір Ковпак. Підстаркуватий, завжди спокійний, мудрий Сидір Артемович(усі його називали «Дідом») мав гострий розум, спостережливість, неабияку інтуїцію та хитрість. Ковпак ніколи не впадав у відчай, йому завжди допомагав бити ворога влучний український гумор. Його загін, об’єднавшись на Сумщині з невеличким загоном Семена Васильовича Руднєва(1899-1943) та іншими, перетворився у справжню партизанську армію, що вела значні бойові дії з противником, здійснила 5 великих рейдів по ворожим тилам. Керівником загону розвідників у Ковпака став кінематографіст і письменник Петро Петрович Вершигора(1905-1963), який пізніше очолив партизанське з’єднання.
Семен Руднєв і Сидір Ковпак Петро Вершигора Дівчата-партизанки з загону С.Ковпака
Поет, капітан Платон Воронько згадував, що партизани, любили і поважали С.Ковпака, вважали його своїм рідним батьком, що «про все потурбується…, буває і полає, а ніхто не сердиться». Поважали і С.Руднєва: «Семен Васильович, то чоловік дуже грамотний, високий, академію закінчив. Він ніби над нами як совість партійна. Нам дуже пощастило, що в нас такі командири. Вони разом – то велика сила». Активними діячами, героями загону стали Григорій Базима, Радик Руднєв(син комісара), Давид Бакрадзе, медсестри Маруся Медведь, Тамара Литвиненко інші.
За свою організаторську, керівну діяльність, бойові подвиги С.Ковпак буде нагороджений чотирма орденами Леніна, Орденом Червоного прапора, Орденом Б.Хмельницького та іншими нагородами.
Олексій Федоров Олександр Сабуров Микола Попудренко
Інші партизанські загони на Україні
У 1941 –на початку 1942 року сформувався Чернігівський партизанський загін Олексія Федоровича Федорова, (який, як нам вже відомо керував Київським підпільним обкомом, а також створив Волинський підпільний обком). Його загін діяв також на території Ковельщини, Київщини, у Брянських лісах, пізніше – об’єднав в собі декілька загонів, перетворившись у могутнє партизанське з’єднання. Весною 1942 року партизани Сумської області об’єдналися в партизанське з’єднання, під керівництвом Олександра Миколайовича Сабурова(1908-1974). Також, на півночі України діяли партизанські загони Миколи Попудренка, Петра Куманька, в центрі – кавалерійське з’єднання Михайла Наумова. На Дніпропетровщині виникло партизанське з’єднання (спочатку -700 бійців) під командуванням Ф.Рижикова та А.Резниченка. В Ново московських лісах діяли загони Жученка, Масалигіна, Шаховича , Кабака. Партизани Дніпропетровщини знищили 3000 німців, поліцаїв, визволили з полону 3145 червоноармійців і 5 тисяч громадян, яких забрали у рабство. На Західній Україні були створені партизанські загони Д.Мєдвєдєва, М.Конищука, П.Собесяка, П.Самчука. Серед Героїв партизанського руху: В.Бегма, Д.Бурченко, С.Кондратенко, С.Олексенко, С.Стаценко, С.Щетинін, Г.Яценко інші.
Добре воював і Черкаський партизанський загін Ф.Савченка, що діяв на території п’яти районів Київщини і так добре бив фашистів, що за голову Савченка німці обіцяли нагороду – 25 тисяч окупаційних карбованців.
Велике значення для розгрому окремих сил противника, знищення ворожих комунікацій мало здійснення партизанських рейдів.
Рейд — (англ. raid) – це бойові дії військ, партизанських загонів у тилу противника, направлені на виконання конкретних воєнних завдань.
У вересні 1942 року, на нараді партизанських командирів і секретарів підпільних обкомів у Москві були поставлені задачі:
широка організація диверсійної діяльності в районах Київщини, Житомирщини;
розвідати укріплення, що будуються німцями на правому березі Дніпра;
провести глибокі рейди в тил противника на Правобережжя, розпалювати полум’я народної війни.
У листопаді 1942- лютому 1943 роках об’єднані партизанські загони С.Ковпака, М.Наумова і О.Сабурова здійснили 700 –км рейд з Брянських лісів на Правобережну Україну. Вони вступали в бої з окремими німецькими і угорськими загонами. В листопаді 1942 року партизани розгромили німецький гарнізон у Львові, визволили з полону багато людей.
Провели операцію «Сарненський хрест» по знищенню шляхів сполучень противника. Взимку партизани у Поліссі, на лісовому озері, прямо на кризі, що була досить міцною обладнали аеродром і за одну ніч прийняли шість літаків з Москви з обладнанням, зброєю, ліками, харчами. Прибули й спеціалісти, та урядовці з нагородами героям партизанського руху.
Документи П.Зіберта(Кузнєцова) Г. Цілінський в ролі М.Кузнецова у фільмі «Сильні духом»
Розвідник Микола Кузнєцов
В тилу ворога хоробро діяли й радянські розвідники. Легендарний розвідник Микола Іванович Кузнєцов(1911-1944), з партизанського загону Д.Медвєдєва діяв у лігві фашистів –м.Рівне. Добре володіючи німецькою мовою, М. Кузнєцов, під виглядом обер-лейтенанта інтендантської служби Пауля Зіберта, здобував цінну для радянського командування інформацію, секретні документи. Він знищив декількох нацистських злочинців, що відзначилися своїми жорсткостями, каральними акціями проти народу України: головного суддю рейхкомісаріата, імперського радника, віце-губернатора Галичини, інших високопоставлених німецьких офіцерів.
Рух Опору в Україні набирав силу. Тільки в партизанському русі брали участь більше 300 тисяч чоловік. На 1943 рік в Україні було 46 великих партизанських з’єднань, близько 2000 загонів і диверсійно-розвідувальних груп.
Лекція 4. Націоналістичний Рух на початку війни
1. Організація українських націоналістів(ОУН) на початку війни
ІІ Великий збір ОУН і обрання Андрія Мельника
На початку Другої Світової війни ОУН продовжувала сповідувати т.зв. «інтегральний націоналізм» з характерною антипольською і антиросійською направленістю. Але перед усе оунівці виступали за незалежну Україну з «сильною» владою.
Андрій Мельник(ОУН-М) Степан Бандера(ОУН-Б) Микола Сціборський (ОУН-М)
Після загибелі керівника ОУН Є.Коновальця вирішено було скликати ІІ великий Збір ОУН. Він відбувся 27 серпня 1939 року у Римі(Італія). На ньому було поставлено питання обрання керівника ОУН і корегування методів боротьби в нових умовах. Керівником ОУН став Андрій Атанасович Мельник(1890-1964).Він народився на Львівщині у 1890 році (тоді – Австро-Угорщина), служив сотником Українських січових стрільців, що воювали на боці австрійських військ, попав у російський полон, але втік з нього. Пізніше був організатором військ Центральної Ради УНР, згодом служив у січовиків Директорії. У 20-х роках – переїхав до Польщі, вів на Галичині боротьбу з польським урядом, очоливши бойовиків «Молодої громади». З 1934 року – член УВО, крайовий комендант ОУН, голова Сенату ОУН. У 1939 році Мельник очолив Провід ОУН.
Розкол ОУН
Однак частина радикальних оунівців - крайовиків виступили проти цього рішення. У лютому 1940 року діячі крайової екзекутиви ОУН сформували в Кракові власний Провід і обрали своїм керівником Степана Андрійовича Бандеру(1909-1959), (якого звільнили у вересні 1939 року з Варшавської тюрми, після загарбання Польщі німцями). Таким чином, у 1940 році відбувся розкол ОУН на ворогуючі між собою організації ОУН-М(прибічники Мельника) і ОУН-Б(або «Революційна ОУН» – прибічники Бандери). Між ними точилася міжусобна війна.
Союз з Німеччиною і українські батальйони
Співробітництво українських націоналістів з німецькою розвідкою і контррозвідкою почалося ще в часи Веймарської республіки. Їх об’єднала спільна негативна реакція на рішення Версальського миру 1919 року, а з приходом до влади А.Гітлера – дещо спільне в ідеології, загальна антипольська і антирадянська спрямованість. Керівник ОУН А.Мельник також виступав за опору українського національно-визвольного руху на сильного союзника. Мельник давно і тісно співробітничав з нацистською розвідкою Німеччини – Абвером, тому що вбачав у німців союзників у боротьбі з Польщею. Маючи обіцянки керівника Абверу(розвідки ІІІ рейху) Вільгельма Канариса, Мельник сподівався після загарбання Польщі фашистами стати «вождем» України. Його найближчий соратник, теоретик українського націоналізму Микола Сціборський підготував Конституцію, за якою на Україні передбачалося утворення тоталітарної корпоративної (професійно-станової) держави, на чолі з А.Мельником. Таким чином він сподівався з допомогою німецьких військ визволити Україну.
Начальник Абверу В. Канарис Партійний діяч ІІІ Рейху, рейсляйтер М. Борман
С.Бандера до союзу з Німеччиною відносився більш обережно. Не відкидаючи самої ідеї співпраці, він більше виступав за створення українських збройних формувань та підготовку антирадянського повстання в УРСР. Вищі керівники Третього рейху відносилися до Українського руху та діячів ОУН по різному. Керівник Абверу –В.Канарис вважав, що варто їх підтримати і використати у боротьбі з Червоною Армією, згодом – як поліцаїв і диверсантів; нацистський партійний діяч М.Борман – категорично заперечував це і відносився вороже. А.Гітлер коливався, згоджувався на доцільність їх тимчасового використання, але серйозно не сприймав.
Український батальйон «Нахтігаль» Керівник батальону «Роланд» Є.Побігущий
Напередодні війни з СРСР частина українських націоналістів проходила тренування у спец таборах Німеччини. Було утворено диверсійний загін під командуванням полковника Романа Сушка, згодом виникнуть Дружини українських націоналістів(ДУН). В лютому 1941 року керівник ОУН-Б С.Бандера домовився з В.Канарісом і німецьким генералом В.фон Браухічем про вишкіл 800 українських старшин, що повинні були стати ядром союзної з вермахтом української армії. Так виникли два українських батальйони «Нахтігаль і «Роланд». Батальйон Нахтігаль»(«Соловей») (330 бійців) був приєднаний до спец полку Абверу «Бранденбург-800» (пізніше брав участь у бойових діях на території СРСР). Керівники батальйону: обер-лейтенант Альфред Херцнер( з німецької сторони) та сотник Роман Шухевич(«Щука») ( з української сторони). Старшина – обер-лейтенант Т.Оберлендер. Батальйон «Роланд», яким керував Є. Побігущий, спочатку перебував у Румунії, згодом, як поліцейський підрозділ, був перекинутий в СРСР, у Білорусію для поліцейських і каральних функцій.
Бійців озброїли німецькою зброєю, дали польову форму. Вони отримали наступні задачі:
знищення радянських військ;
забезпечення пересування німців по Україні;
охорона ешелонів з полоненими і боєприпасами;
допомога німцям у каральних акціях, у створенні органів влади і поліції на загарбаних територіях.
Меморандуми ОУН
Командир «Нахтігалю» Р.Шухевич (Львів, 1941) Виступ Андрія Мельника(1942)
Розглядаючи Німеччину як союзника у боротьбі проти СРСР обидва провідники(керівники) ОУН у червні 1941 року надіслали А.Гітлеру і іншому керівництву ІІІ Рейху Меморандуми(див. таблицю):
Меморандум ОУН(М) |
Меморандум ОУН(Б) |
1. Ставилося питання про утворення на колишній території СРСР Української держави з кордонами від гирла Дунаю на заході до Волги і Кавказу на сході; |
1. Державність радянського зразка (УРСР) є безперечним кроком вперед, у порівнянні з існуванням українців у Російській імперії, але усе ж це – лише сурогат державності, і він не може влаштовувати, тому вимагається реальний суверенітет України, як держави незалежної і лише союзної до Німеччини; |
2. Встановлення тоталітарного політичного устрою, схожого на устрій нацистської Німеччини; |
2. Українці перед усе захищатимуть інтереси власного народу; |
3. Примусове переселення етнічних українців з Далекого Сходу і Сибіру до новоутвореної України, задля досягнення етнічної однорідності. |
3. Українці вітатимуть німців як визволителів, якщо будуть впевнені у майбутньому відновленні незалежної України. |
Але великої уваги німецькі кола на Меморандуми не звернули(лише один з чиновників обурився тоном цих документів). У А.Гітлера були власні плани стосовно земель України і всього СРСР і він не бажав ділитися плодами перемоги.
2. Участь українських націоналістів у війні і спроби відновлення української державності
Військові загони українських націоналістів під час нападу на СРСР
У червні 1941 року, під час нападу німецько-фашистських загарбників на СРСР, разом з ними наступали й українські батальйони. Один з лідерів ОУН(Б) Я.Стецько закликав до оунівців: «На землі рідній нехай не здригнеться ваша рука!».
Репресії у Львові ( 1941 р.) Страчені в укр.. місті Письменник Т.Бой-Желенський
Ввійшовши вранці 30 червня 1941 року разом з німцями до Львова у складі диверсійного полку Абверу «Бранденбург- 800» українські вояки з «Нахтігалю» стали причетні до того жахливого за своїм масштабом терору, який вчинило у Львові гітлерівське командування. По заздалегідь підготовленим спискам німці і оунівці вривались до будинків, знищували поляків, євреїв, комуністів. Основні розстріли відбулися у ніч з 3 на 4 липня 1941 року. Серед загиблих – письменник Т.Бой-Желенський, відомий математик і польський політичний діяч К. Бартель, професор математики В.Стожик, професор-єгиптилог В.Михайличенко, професор-терапевт Я.Грек, ректор університету, професор судової медицини В.Сарадський, професор-хірург Т.Островський, хірург-комуніст Т.Маларчук, інженер С.Блюменталь інші(є версії, що не до всіх вбивств оунівці були причетні). Під керівництвом служби Безпеки ОУН М.Лебідя і Р.Шухевича оунівці захопили владу у Золочеві, Тернополі, Вінниці, пізніше – у Києві, влаштувавши там криваві розправи . Роман Шухевич після закінчення німецької офіцерської школи отримає звання гауптштурмфюрера СС і залізний хрест за боротьбу з більшовизмом. Митрополит Андрій Шептицький відслужив на честь гітлерівців урочисту месу. Пізніше він розчарується у визволителях, буде переховувати у себе євреїв-біженців. З українців-колабораціоністів буде формуватися поліція.
«Акт відновлення Української держави»
Ввечері 30 червня 1941 р., в будинку «Просвіти» у Львові, після проведення спеціальних Національних Зборів, спецгрупою ОУН-Б було проголошено «Акт відновлення Української держави». Під час цієї акції були присутні декілька десятків чоловік та офіцери Абверу Е.Айкерн і Г.Кох. На чолі новоствореного уряду став найближчий соратник С.Бандери Ярослав Стецько. На башті Князівської гори було піднято національний прапор.
Ярослав Стецько Митрополит УГКЦ Андрій Шептицький
Але ця подія мала суперечливе значення. З одного боку – офіційне проголошення незалежності, з іншого – це здійснювалося невеликою групою ОУН-Б без урахування інтересів інших політичних сил(зокрема – ОУН-М і представників УНР в екзилі). Крім того у 3 пункті акту суверенність України була підмінена принизливою роллю держави-сателіта(див. документ):
АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави… 2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України — Києві з волі українського народу. 3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Европі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації. голови цілі покоління найкращих синів України. Українська Національна Революційна Армія, що творитисьме на українській землі, боротисьме дальше спільно з Союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі. Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава! |
Під час проголошення Акту була присутня прогітлерівська риторика (напр.. «Слава великому Фюреру!»), що відштовхнуло багатьох патріотів від підтримки Акту. Через радіостанцію і листівки оунівці квапилися запевнити українське населення, що діють з схвалення Берліну. Вони добилися від старого, немічного митрополита УГКЦ Андрія Шептицького благословення для Української держави.
Початок репресій серед діячів ОУН
Але реакція офіційного Берліну була зовсім іншою. Фюрер Німеччини Адольф Гітлер заявив, що не може бути навіть мови про незалежність України. Українським націоналістам заявили: « Фюрер – єдиний, хто керує боротьбою. Ми не союзники, а завойовники!». 9 липня 1941 року український уряд Я.Стецька було розігнано. Порозумітися з Гітлером не вдалося. Трохи раніше, в Кракові, гестапо раптово заарештувало С.Бандеру, звинувативши його у присвоєнні значних коштів наданих Німеччиною для ОУН на антирадянську боротьбу.
20 серпня 1941 року, на захоплених українських землях, гітлерівці утворили рейхкомісаріат «Україна». Його очолив Еріх Кох. Повороття до незалежності вже не могло бути.
У вересні 1941 року С.Бандеру, Я.Стецька і ще 300 членів ОУН помістили до концтабору. З них – 15 чоловік німці розстріляли, але Бандера і Стецько залишилися в живих. Вони утримувались у таборі «Заксенхаузен» у пристойних умовах. Арештовано було й двох братів С.Бандери. Що стосується ОУН-М, то ця організація не чинила нічого, не узгодженого з німецькою адміністрацією. Від Акту 30 червня вони відмежувались. Їхні «похідні групи» разом з німцями брали участь у штурмі Києва. Київський курінь ОУН-М брав участь у репресіях(у масових розстрілах у Бабиному Яру).
3. Недовга доба культурного відродження в Києві
Культурне відродження в Києві. Олена Теліга
Після захоплення Києва представники ОУН-М розпочали відновлення осередків української культури і освіти(відкривали театри, школи, видавали газету «Українське слово»). Бургомістром Києва був обраний професор історії О.Оглоблин, потім – В.Багазій.
Олена Теліга Олег Ольжич Олександр Оглоблин
Визначна роль у культурному відродженні належала Олені Іванівні Телізі(1906-1942). Олена Шовгенева(Теліга) народилася у Петербурзі(варіант – під Москвою) у інтелігентній родині інженера-гідротехніка. З дитинства захоплювалася російською культурою, зокрема – творами О.С.Пушкіна, що в майбутньому вплине на її заняття поезією. Життя Олени круто змінилося після 1917 року. Не прийнявши Жовтневої революції, її батько Іван Шовгенев переїхав на Україну, до родичів, працював викладачем у Київському політехнікумі. Саме тут, під час навчання у приватній гімназії Києва, Олена вивчила українську мову, захопилася культурою України. У 20-х роках Олена емігрувала до Чехословаччини, де навчалася українській філології у педінституті м.Праги. Тут вона одружилася з кубанським козаком Михайлом Телігою, почала писати українські вірші. У1929 році Олена і Михайло переїхали до Варшави. Жили дуже скрутно. Але Олена мала гарну зовнішність, тому змогла заробляти гроші, працюючи танцівницею у нічних кабаре та топ-моделлю. Пізніше влаштувалася вчителькою молодших класів. У 1939 році вона переїздить до Кракова, де при сприянні свого товариша Олега Ольжича(Кандиби) захоплюється українським інтегральним націоналізмом, вступає до ОУН.
Вона вірила в те, що після падіння СРСР вдасться відновити Україну незалежну. У 1941 році, прибувши до Києва, вона створює Спілку українських письменників, видає власний журнал «Літаври». Але співробітництво з фашистами принесло згодом гірке розчарування. Фашистські репресії серед діячів ОУН-М
Похідна група Олега Ольжича створює у Києві Українську Національну Раду(голова Микола Величковський). У вересні 1941 року члени Української Національної Ради теж зробили спробу оголосити про відновлення Української держави. Андрій Мельник був оголошений «вождем» українського народу. Але вже у жовтні 1941 року німці розпочали арешти серед ОУН-М. Уся редакція газети «Українське слово» була заарештована, було закрито школи, театри, заборонено журнал «Літаври». Нацистам не потрібно було українське відродження. У лютому 1942 року багатох мельниківців - І.Рогача, О.Телігу, М.Телігу, В.Багазія, П.Олійника було розстріляно у Бабиному Яру. Олег Ольжич рятується втечею до Львова, але у 1944 році німці його заарештовують . Український поет був закатований гестапівцями під час допиту. У 1944 році було заарештовано і ізольовано у «Заксенхаузені»і Андрія Мельника. Така була плата за співпрацю з фашистами. Продуктивній діяльності українських націоналістів також заважали постійні конфлікти двох ОУН з неминучими людським жертвами. Гітлерівські спецслужби переконували уряд у ненадійності співпраці з ОУН. Частина мельниківців пішли у глибоке підпілля, частина зайняли нейтральні позиції.
4. Оунівське підпілля 1941-1942 років
Нова тактика боротьби
Після репресій, розчарування співпраці з фашистською Німеччиною, ОУН-Б, та група О.Ольжича з ОУН-М у кінці 1941 року переходять на антинімецькі позиції. На нелегальній І конференції ОУН-Б у жовтні 1941 року група оунівців(М.Лебідь, Д.Мирон, Л.Климів, В.Кук) визначають нову тактику боротьби:
перейти в підпілля й готуватися до майбутньої боротьби;
шляхом проникнення своїх людей у підрозділи української допоміжної поліції здійснювати військовий вишкіл(тренування) кадрів;
визнати Німеччину окупантом України, але в бої з німецькими військами поки що не вступати;
добиватися поширення впливу на населення.
Таким чином тактику ОУН можна було назвати підготовчою, вичікувальною. На ІІ конференції ОУН у 1942 році теж зазначається необхідність ретельної підготовки до боротьби «у слушний час», коли Німеччина і СРСР послаблять одне одного у війні. Було утворено ряд бойових підрозділів ОУН з місцевих мешканців у Полтаві, Одесі, Дніпропетровську, Харкові, Донецьку. Проголошувалися гасла «Смерть Гітлеру!», «Смерть Сталіну!», «Смерть зрадникам України!», «Хай живе вільна Україна!». На жаль, траплялися й антипольські і антиєврейські гасла.
«Поліська Січ» – перша Українська Повстанська Армія
Більш активніше боролася з фашистами створена у серпні-вересні 1941 року «Поліська Січ» Тараса Дмитровича Бульби-Боровця(1908-1981).
Тарас Бульба –Боровець Актор Г.Гладій в ролі Р.Шухевича у фільмі «Нескорений»
Т. Боровець не був членом ОУН. Він по своїм поглядам був ближче до українських соціал-демократів, співчував ідеям Директорії, мав зв’язки з урядом УНР у вигнанні. Сам походив родом з Волині(перебувала у складі Польщі). Працював каменярем. Був дуже незадоволений дискримінаційною політикою польського уряду стосовно українців. Декілька разів заарештовувався польськими спецслужбами, в 1934-35 роках ув'язнений у Березі Картузькій. У 1939-41 роках, під час радянської влади, продовжував роботу по організації націоналістичного підпілля на Поліссі й Волині. На початку Великої Вітчизняної війни, в 1941 році сформував і очолив партизанську Поліську Січ в місті Олевську. Боровець теж спочатку співпрацював з німцями, але швидко зрозумів, що нацисти діють лише у власних інтересах. В лютому 1942 року повстанські загони на чолі з Боровцем діяли в лісах Волині, Полісся, проводячи боротьбу вже як з німецькими окупантами, так і з окремими червоноармійськими загонами. Вони першими взяли назву УПА(Українська Повстанська Армія). Але Т.Бульба-Боровець, на відміну від ОУН, більш лояльно відносився до різних нацменшин, не відкидав можливості співпраці і з радянськими партизанами у боротьбі проти німців. Так, наприклад, Бульба заключив договір з радянським партизанським загоном на шість місяців; вони здійснили спільний напад на станцію Шепетівка, знищили німецький загін.
ОУН-Б створює нову УПА
Через деякий час урядуючий провідник ОУН-Б Микола Лебідь(1909-1988) теж починає реорганізовувати нечисленні загони С. Качинського і І.Перегійняка у партизанську армію, яку стали також називати УПА(Українська Повстанська Армія).ЇЇ створення повито легендами. Останнім часом датою утворення УПА називають 14 жовтня 1942 року(день Покрови Святої Богородиці), хоча за думкою провідних істориків ця військова структура виникає лише навесні 1943 року.
УПА налічувала декілька десятків тисяч бійців(бандерівці, частина мельниківців, бульбівців ), що діяли в основному на Волині, Поліссі, в Галичині. Очолив УПА Дмитро Клячківський(пізніше-Р.Шухевич).
Але ні за чисельністю, ні за дисципліною УПА не відповідала критеріям армійської формації( не мали навіть артилерії, не говорячи вже про моторизовані з’єднання). Скоріше, це просто були загони озброєних людей партизанського типу. З 1943 року УПА розпочинає воєнні дії як проти радянських військ, так і з польською Армією Крайовою та з німецькими загонами. Роз’єднаність Радянського і Націоналістичного рухів послабила Рух Опору в Україні проти німецьких загарбників.
Лекція 5. Україна в 1943 році
1. Українці на фронтах Великої Вітчизняної війни і початок визволення України від нацистів
Українці у Сталінградській битві і перші визволені населені пункти
Історична перемога Червоної Армії під Сталінградом(17липня 1942 - 2 лютого 1943р.) поклала початок корінному перелому в ході війни на користь СРСР. В боях на Волзі пліч -о- пліч з воїнами багатьох національностей билися і воїни – українці: В.Глущенко, П.Довженко, М.Чорноголов, Г.Якименко(вони оборонялися в знаменитому «будинку сержанта Павлова» в Сталінграді). Герой Радянського Союзу Михайло Панікахо підбив танк пляшкою з запалювальною сумішшю і загинув смертю героя(його назвали «Сталінградський Данко»). Взагалі, в битві за розгром німецького угрупування фельдмаршала Паулюса, 6 тисяч українців нагороджені орденами і медалями СРСР, 15 воїнів отримали Героя Радянського Союзу.
подвиг Михайла Панікахи(фрагмент діорами) Об’єднання фронтів під Сталінградом (1943)
Під час Сталінградської битви, ще з листопада 1942 року, робилися спроби контрнаступу з метою визволення УРСР. Війська І гвардійської армії генерала В.Кузнецова першими вступили на українську землю.
18 грудня 1942 року його війська звільнили перший населений пункт – село Півнівка Мілоського району Ворошиловградської області. Зараз тут височить монумент «Україна – визволителям», що символізує співдружність різних народів в боротьбі за справу визволення України. Радянські воїни героїчно билися за районний центр –Мілове. Особливу міжність проявив капітан Ф.Чечерєв, який перший увійшов до міста і кинувся з гранатою під німецький танк.
В лютому 1943 року Червона Армія розгорнула широкий наступ на фронті 1600 км. Воронезький фронт генерала П.Голікова визволив Донбас, а 16 лютого – Харків. Місцеві жителі згадували: «Воїнів, обіймали, цілували. Радощам не було меж…» Але радянські війська, знесилені Сталінградом, відірвані від тилів, не змогли утримати позиції. 19 лютого 1943 року, німці, вдаривши з-за Краснограда, зупинили наступ радянських військ. Поблизу Північного Донця і Дніпра точилися важкі бої. Довелося залишити північно-східні райони Донбасу і Харкова(важливу роль зіграли прорахунки Ставки).
Радянський
середній танк Т-34
Німецький важкий танк «Тигр»
Українці у Курській битві
З 5 липня – 23 серпня 1943 року розгорнулася грандіозна битва на Курському виступі, одна з найбільш вирішальних у ІІ Світовій війні.
Радянські війська розгромили 30 дивізій ворога. Особливо відчайдушний бій відбувся під Прохорівкою, в якому брали участь з обох сторін до 1500 танків. Радянські війська перемогли.
Льотчик-винищувач Іван Кожедуб Курська Битва( фото1943 р.) В битві прославилися герої-українці: герой Радянського Союзу лейтенант Микола Прудкий ( командир танкового розвідувального підрозділу, добре оборонявся від німців біля села Красніково, був поранений, але не покинув танку до повної передачі розвідданих; згодом помер від ран, вдячні місцеві жителі спорудили на його честь обеліск); тричі Герой Радянського Союзу льотчик Іван Кожедуб(сам з Сумщини, збив під час битви 9 ворожих літаків). 30 воїнів України отримали звання Героя Радянського Союзу.
Командир
танкового підрозділу М. Прудкий
Золота
Зірка Героя СРСР
Орден
О.Невського
У 1943році змінилася форма Червоної Армії: введені погони, повернені офіцерські звання, що були колись у царській армії.
Визволення Харківщини і Донбасу
Перемога Радянської Армії на Курській дузі дозволила розпочати більш інтенсивне визволення України. У серпні 1943 року війська Івана Конєва і Миколи Ватутіна здійснили Харково - Білгородську військову операцію. Харків було оточено з трьох боків і 23 серпня нарешті визволено назавжди. За п’ять місяців окупації німці майже повністю спалили місто. Було висаджено в повітря сотні будинків, вивезено багато цінностей(навіть трамвайні рейки, меблі, обладнання магазинів, дрова тощо). У радянському шпиталі фашисти розстріляли 450 людей, 60тисяч кинуто у концтабори, 150 тисяч вивезено рабами до Німеччини. Поступово зруйноване життя відновлювалося.
Форма солдата та офіцера Радянської Армії з 1943 року Орден Б.Хмельницького
Після Міуської операції, з 13 серпня по 22 вересня 1943 року була проведена Донецька наступально-визвольна операція. Гітлер оголосив про особливе значення Донбасу, як промислового і сировинного центру вермахту. Генерал-фельдмаршал Манштейн обороняв Донбас, маючи 540 тисяч солдат, 1100 літаків, велику кількість техніки. Значну роль у визволенні України зіграв Родіон Якович Малиновський(1898-1967). Він народився в Одесі. Разом з матір’ю вони жили дуже скрутно. З дитинства Родіону доводилося багато працювати в наймах у поміщика. Але він встигав і вчитися, самостійно освоїв французьку мову. З початком І Світової війни 16-річний Родіон вмовив солдат взяти його з собою на фронт. Став відважним і влучним кулеметником, заслужив Георгіївський хрест і звання єфрейтора. Пізніше служив у Французькому експедиційному корпусі. У 1919 році повертається в Росію, переходить до Червоної армії, бере участь у разгромі Колчака. Пізніше закінчив Військову Академію ім.. Фрунзе.
Маршал Р.Я.Малиновський Маршал Ф.І.Толбухін Маршал І.С.Конєв Воював у складі республіканських військ у Іспанії. Під час Великої Вітчизняної війни командував корпусом, фронтом. Не меншу роль у визволенні України зіграв Федір Іванович Толбухін. Південно-Західний фронт Радянської Армії(командуючий Р.Малиновський) і Південний фронт(командуючий Ф.Толбухін) створили чисельну перевагу над силами противника і активно витісняли його з українських міст, визволяючи один населений пункт за іншим. 7 вересня 1943 року рейхсфюрер СС Г.Гіммлер віддав наказ про знищення усіх матеріальних цінностей при відступі. Німці спалювали міста, села, підривали електростанції, мости, забивали шахти трупами розстріляних, затоплювали їх, руйнували підприємства. 8 вересня 1943 року радянські війська визволили Донецьк(Сталіно) – центр Донбасу. Гітлерівське командування було вимушено віддати наказ про відступ за Дніпро.
У вересні 1943 року радянські війська провели Чернігівсько - Прип’ятську військову операцію. Центральний фронт під командуванням Костянтина Роккосовського форсував Десну, визволив Чернігів, а Степовий фронт під командуванням Івана Конєва – Полтаву, Суми. В цей період уряд впровадив новий престижний орден – імені Богдана Хмельницького. Також відбулося перейменування фронтів, що визволяли нашу територію в Українські (І,ІІ, ІІІ і ІV).
2. Битва за Дніпро і падіння «Східного валу»
«Східний вал»
Визволивши промислові центри Донбасу, радянські війська підійшли до Дніпра на всьому 750-км фронті середньої течії річки.
Німці ще з серпня готували оборонні стратегічні рубежі на Дніпрі – «Східний вал». Вони врахували багатоводність, ширину і високий протилежний берег річки. Для будівлі укріплень німці зігнали місцеве населення і перекинули з Західної Європи будівельні спецчастини. Ними було вирубано велика кількість дерев, спалено сел на лівому березі Дніпра, що не дати радянським воїнам переправитися. Також, нацисти поповнили власні війська свіжими дивізіями з Північної Італії. Але надії на «Східний вал» не виправдалися.
Карта визволення радянськими військами України у 1943 році Форсування Дніпра
Битва за Дніпро(вересень-листопад 1943року)
В ніч на 21 вересня 1943 року почалася героїчна епопея – форсування радянськими військами Дніпра. Таку потужну водну перешкоду долали з допомогою понтонів(на цих плавучих мостах переправляли техніку), річкових пароплавів, катерів, барж. В хід йшли також рибальські човни жителів, гумові човни, надувні автомобільні камери, плоти, пусті діжки, стовбури дерев, рятувальні круги і т.д. Нерідко переправа здійснювалася під інтенсивним вогнем противника, багато солдат гинуло. Висадившись на правому березі, бійці здійснювали штурм « Східного вал»у. Було захоплено 20 плацдармів німців.
Епізоди переправи радянських військ через Дніпро у 1943 році (кадри з фільму «Визволення»)
У вересні – грудні 1943 року силами трьох фронтів була проведена широкомасштабна Нижньодніпровська наступальна операція. Радянські війська змогли звільнити Північну Таврію і створити на правому березі Дніпра крупний плацдарм довжиною 450 км від Запоріжжя до Черкас. Бійців підтримали місцеві жителі, партизани. Командуючий ІІІ Українським фронтом генерал армії Родіон Малиновський здійснив небувалий за своїми масштабами нічний штурм Запоріжжя 14 жовтня 1943 року. Бої у крупних населених пунктах відрізняються особливою складністю. Труднощі виростають ще й тому, що в непросто керувати військами(три армії і два корпуси) вночі. Але добре продумана організація, сміливість полководця, раптовість нападу принесли нечуваний успіх: місто захопили з значно меншими втратами, ніж, як звичайно, вдень. Крім того Родіон Якович примітив хворобливу чутливість німецько-фашистських військ до флангових ударів, вміло використовував цю слабість противника і дуже винахідливо будував плани операцій. Так, у Нікопольско-Криворізькій операції ІІІ Українського фронту він наніс флангові удари на другорядних направленнях, примусивши німецьке командування направити на ці ділянки резервні танкові дивізії, й раптово наніс головний удар в центрі оперативного розташування фронту. Німці впали в паніку, і радянські війська перемогли. У Березнувато-Снігурівській операції він діє навпаки. Німці чекали ударів з флангів, але Р. Малиновський здійснює його в центрі, розсікає ворожі війська і розбиває їх по частинам. Це й є справжня майстерність полководця. У жовтні 1943 року радянські війська звільнили також Кременчук, Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ. Була знищена оборона гітлерівців на річці Молочна. Втікаючи, фашисти, за наказом рейхкомісара Е.Коха усе знищували. Підривали будинки, заводи, фабрики. Коли спалювали село – знищували й усю худобу.
У середині грудня 1943 року німці змогли підтягнути значні резерви і зупинили наступ радянських військ. Криворіжжя визволити поки що не вдавалося. Війська СРСР отримали значні втрати.
Визволення Києва
Київська наступальна операція здійснювалася силами І Українського фронту під командуванням Миколи Федоровича Ватутіна(1901-1944). Микола Ватутін народився в родині селянина-середняка. Відмінно закінчив школу, почав навчання у комерційному училищі, але був змушений залишити його з-за нестачі коштів. Його манила кар’єра військового. Найулюбленішим його романом усе життя залишався «Війна і мир»Л.М.Толстого, де його захоплювали описи битв з Наполеоном та образ князя Андрія Болконського.
Микола Ватутін С. Харченко у ролі Ватутіна у фільмі «Визволення» Маршал К.Рокоссовський
З 1920 року - у Червоній Армії, брав участь у боях з Врангелем. Його військовий талант примітили, направили у Полтавське піхотне училище. Згодом завершив військову Академію ім. Фрунзе. За характером Микола Федорович був мовчазним, серйозним, по військовому – скупим і точним на слова. А очі були відкриті, чесні. Усі справи доводив до кінця. Добре показав себе у Сталінградській і Курській битвах, при визволенні України. І все життя у сумці возив книгу Л.М.Толстого - усе перечитував…
Й.Сталін віддав наказ визволити столицю України до Свята Великого Жовтня – 7 листопада. На допомогу І Українському фронту прийшов І Білоруський під командуванням Костянтина Костянтиновича Рокоссовського. Спочатку М.Ватутін пробував здійснити наступ на Київ з Букринського плацдарму на південному заході. Розгорнулися важкі бої. Але сили ворога тут були значні. Крім того, танки генерала Павла Рибалка не змогли розвинути наступ з району Букрина з-за складного рельєфу місцевості. Не вистачало й плавзасобів, авіації. Тоді М.Ватутін і К.Рокоссовський задумали унікальну операцію: війська(зокрема танкову армію П.Рибалка) таємно перекинули на Лютизький плацдарм (на північ від Києва). Щоб приховати від фашистів відхід основної частини військ – виробили і розставили велику кількість макетів. Це було зроблено настільки майстерно, що ні ворожа розвідка, ні авіація не помітили передислокації військ. Армії допомагали багато місцевих селян, жителів міст. Мати двох солдат Олена Тригуб ночами, під вогнем противника, переправляла бійців. Рибалка Д. Левковець і його дружина перевезли без сну десятки десантників.
Маршал Павло Семенович Рибалко Генерал Кирило Семенович Москаленко
Допомагали й юні герої-розвідники: В.Іванов, М.Пєтухов, І.Семенов, П.Іваненко(усі отримали надалі нагороди). 3 листопада відбувся раптовий рішучий наступ радянської армії з Лютизького плацдарму. Такого могутнього удару фашисти не очікували! Була використана й психологічна атака(спалах прожекторів в ночі, звуки сирени - це була ідея генерала Рибалка). Після запеклих боїв, в ніч на 6 листопада 1943 року танковий корпус генерала М.Шолуденка і батальйон Д.Чумаченка(з армії П. Рибалки) ввірвались в Київ. За ними - 38 армія генерала К.Москаленка.
Бій за Києв Початок відбудови зруйнованого Києва
Так, о 4 годині ранку 6 листопада 1943 року столицю України було визволено. Розвідники капітана Андрєєва і лейтенанта Саморукова підняли червоні знамена в центрі Києва. В боях за Київ загинули близько 260 тисяч бійців. Визволення Києва мало міжнародне значення. Лондонське радіо на декількох мовах світу сповістило про велику перемогу Червоної Армії на Дніпрі. «Німеччина чує похоронні дзвони»,- говорилося в сповіщенні.
За форсування Дніпра 2438 бійців отримали звання Героя Радянського Союзу.
Раптовий прорив фашистів та його ліквідація
Радянська Армія визволила Житомир. В цей час німецьке командування отримало наказ Берліна будь якою ціною повернути втрачені території. Було перекинуто значні танкові і піхотні дивізії ворога. В кінці листопада 1943 року, в районі Бердичева і Фастова танкові дивізії німців нанесли сильний удар радянським військам. Густий туман зашкодив радянським танкам, крім того відчувалося значне стомлення бійців і нестача боєприпасів. Жорстокі бої продовжувалися до грудня. Щоб прорватися до міста, німці вводили щоденно по 300-400 танків. Ціною великих втрат гітлерівці захопили Житомир., Коростень і Радомишль.
Але вже 24 грудня 1943 року, завдяки резервам, І Український фронт перейшов у наступ. До 1 січня 1944 року захоплена ворогом територія була визволена. Таким чином, форсування Дніпра і Київська наступальна операція завершили корінний перелом на радянсько-німецькому фронті. Радянська армія визволила значну територію Правобережної України і всю Лівобережну.
3. Мобілізаційні заходи і політика радянської влади на визволених територіях.
Плакати, присвячені воїнам-визволителям
Урочиста зустріч і мобілізація
Жителі міст і сел радо зустрічали своїх визволителів – воїнів Радянської Армії. Виносили хліб і сіль, молоко, квіти, висловлювали щирі слова подяки. Часто в їх очах стояли сльози, адже у багатьох сім’ях були загиблі на фронті, замучені фашистами, забрані у Німеччину та у концтабори. Велика кількість молодих людей, що палали ненавистю до фашистів, приєднувалися до армії.
Водночас воєнкомати здійснювали додаткову мобілізацію, адже потрібно було поповнити військо. В Радянську Армію влилося 3,5 млн. чоловік, в основному з тих, що були евакуйовані до східних районів СРСР. Також, з 1943 року, почали призивати в армію осіб від 47 років. Це було зроблено тому, що давалася відстрочка від служби хворим, учням, студентам, а також тим, хто працював в оборонній промисловості. Водночас, у цьому процесі спостерігалися і певні вади, що пояснювалися умовами того часу. Молодим бійцям не вистачало часу на навчання, їх швидко кидали у бій і нерідко ця «необстріляна» молодь гинула. Взагалі, в складі Радянської Армії і ВМФ воювало більше 6 мільйонів українців.
Урочиста зустріч Радянської Армії
Особливості політики на визволених територіях
На визволених територіях радянська влада вітала і нагороджувала тих, хто боровся з фашизмом у тилу з ризиком для життя. Однак ті, хто проживав під фашистами на окупованій території і працював на них часто попадали під підозру і перевірку органів НКВС. Тепер на них було немовби невидиме тавро «ненадійних громадян». Заарештовували тих, хто служив при німцях поліцаями, зраджував свій народ. Над ними влаштовували судові процеси і нерідко суворо карали. Також, безжально суворо відносилися до тих червоноармійців, офіцерів, що потрапляли в німецький полон. Інколи їм давали шанс «змити кров’ю» свою вину перед Батьківщиною. Відправляли до «штрафбату», посилали на найважчі участки бою. Тим хто добре проявив себе, мужньо і достойно воював надавали прощення, могли повернути офіцерське звання. Але багато людей з «штрафбату» гинули в боях.
4.Героїчна праця українців в тилу
Микола Швернік Радянські плакати часів війни
Налагоджування роботи тилу
Перемоги Червоної Армії у значній мірі забезпечувалися наполегливою і самовідданою працею трудівників тилу. Велику роль у налагоджуванні роботи тилових підприємств зіграла Рада по евакуації на чолі з Миколою Михайловичем Шверніком (з України евакуацію здійснював його заступник Д.Жила).Основна частина обладнання, вивезеного з України, у листопаді — грудні 1941 року прибула в промислові центри Уралу та Сибіру. Чимало фабрик і заводів розмістилися у Казахстані, Поволжі та середньоазіатських республіках СРСР. Місцеві органи влади, трудящі східних республік СРСР прийняли на себе весь тягар турбот, пов'язаних з розміщенням і введенням у дію евакуйованого обладнання, влаштуванням і забезпеченням прибулого населення. Завдяки напруженій праці як евакуйованих, так і місцевих виробничих колективів темпи відновлення і пуску евакуйованих підприємств були надзвичайно високими. Більша частина цих заводів і фабрик почала давати продукцію уже навесні 1942 року. На середину 1942 року переведення народного господарства країни на воєнні рейки у цілому завершилося, а на кінець цього року створено потужну воєнну економіку. Майже половину її потенціалу становило обладнання, евакуйоване з України. Працюючи на повну силу, воно давало продукції більше, ніж до війни. Збройні Сили почали отримувати необхідну кількість бойової техніки, озброєння та боєприпасів. Наприклад, 19 жовтня 1941 року на Урал прибула основна група інженерів і техніків ХТЗ, в вже 8 грудня вийшла з цехів перша партія танків Т-34.
Трудовий героїзм робітників, селян і інтелігенції
Трудове подвижництво трудящих мас проявилося у виробничому змаганні, яке розгорнулось в усіх галузях народного господарства, на всіх підприємствах. Мільйони трудівників тилу економили час при виконанні фронтових замовлень, заощаджували паливо, сировину, брали зобов'язання випускати протягом зміни продукцію понад план, змагалися за звання «кращий сталевар», «кращий вибійник», «кращий токар», обслуговували по кілька верстатів. У трудових змаганнях брали широку участь і евакуйовані з України робітники. Висловлюючи їх спільну думку, знатний бурильник з Криворіжжя О. І. Семиволос говорив: «На далекому Уралі, ми, криворіжці, з надією і хвилюванням стежимо за перемогами Червоної Армії, яка п'ядь з п'яддю визволяє рідну українську землю…» . Зокрема бригада українського сталевара В. М. Амосова на Златоустівському металургійному заводі, ставши ініціатором швидкісного сталеваріння, за роки війни дала танковій промисловості понад 35 тис. т сталі. 40 тисяч шахтарів Донбасу влилися в шахтарські колективи на сході СРСР. М.Ізотов очолив трест «Челябвугілля», а Герой Соціалістичної праці О.Стаханов – шахту №31 тресту «Карагандавугілля». Працювали у надзвичайно тяжких умовах: робочий день тривав 12 годин на добу, профспілкові відпустки були фактично відмінені. Вихідні дні випадали рідко. Жити евакуйованим доводилося на квартирах у місцевих жителів. Продовольче постачання, що здійснювалося за картковою системою, було незначним. Дещо в кращому становищі були металурги і шахтарі. Але робітники та службовці, а разом з ними і мільйони в'язнів таборів ГУЛАГу, серед яких було багато українців, усі сили віддавали виконанню головного завдання — збільшенню випуску оборонної продукції.
Подоланню труднощів і створенню необхідних умов для роботи сприяло те, що українських трудящих з теплом і розумінням зустріли жителі інших союзних республік, які близько до серця сприйняли всі поневіряння, що випали на долю багатостраждального народу України. Саме завдяки цьому змогли продуктивно працювати у тилу евакуйовані з УРСР сільгоспартілі та МТС. Деякі з них стали школою умілого господарювання і передового досвіду для місцевих аграріїв. Справжньою дослідною ділянкою казахського колгоспу стала бригада механізаторів на чолі з відомою українською трактористкою П. М. Ангеліною. Вона навчала казахських дівчат тракторним справам. Невдовзі у республіці було створено до 200 жіночих тракторних бригад з 11 тисяч трактористок.Хоч у зв'язку з окупацією західних районів посівні площі значно скоротилися, завдяки терміновому освоєнню перелогових земель на сході та інтенсифікації праці селян в умовах тривалої і виснажливої війни ні масових голодувань, ні епідемій допущено не було.
В історії української інтелігенції назавжди залишиться праця у східних районах країни наукових та вузівських колективів, театрів, кіностудій, музеїв, творчих спілок України. Вчені, які працювали у складі Академії наук республіки, численних вузах у тилу, внесли чималий вклад у зміцнення боєздатності Червоної Армії. Швидкісне автоматичне зварювання уперше впровадив на танкових заводах колектив Інституту електрозварювання АН УРСР на чолі з академіком АН УРСР Є. О. Патоном. Завдяки цьому значно зріс випуск найкращих у той час в світі танків Т-34 і КВ, інших видів зброї. Багато тисяч поранених воїнів були повернуті у лави діючої армії завдяки плідній діяльності колективів медиків на чолі і видатними ученими України о. о. Богомольцем, м. д. Стражеском, В. П. Філатовим .
Лекція 6.Рух Опору в Україні у 1943 році
1.Радянський партизанський рух 1943 року
Початок славетних партизанських рейдів
У 1943 році антигітлерівська підпільна і партизанська боротьба досягли найвищої напруги. Незважаючи на значні втрати, кількість партизанських загонів зростала. На 1 січня 1944 року у радянському партизанському русі
беруть участь до 59 тисяч чоловік.
І. Рабічев «Від народної помсти ворогу не втекти» В.Касіян «Гнів Шевченка – зброя перемоги»
1943 рік став роком глибоких рейдів партизанських з’єднань в тил противника, на Правобережну Україну. Це були добре підготовлені операції, забезпечені надійним зв’язком, зброєю, вибухівкою, боєприпасами, харчуванням. Це постачання здійснювалося радянською владою з Великої землі(перевозили спеціальні літаки, що сідали на заздалегідь підготовлені партизанами площадки у лісі). З лютого по квітень 1943 року відбувся перший значний рейд кавалерійського партизанського з’єднання Михайла Наумова з Сумщини, через Полтавщину, Кіровоградщину, Одещину, Вінниччину, Київщину, Житомирщину і до Білорусії. За 65 днів було здійснено багато бойових операцій.
Актор О.Булдаков в ролі Олексія Федорова у серіалі «В лісах під Ковелем»
З березня по червень 1943 року було здійснено рейд Чернігівського партизанського з’єднання під командуванням Олексія Федорова з Чернігівщини – на Правобережжя, до Волині.
Карпатський рейд з’єднання Сидора Ковпака
К.Степанков (Ковпак) і В.Білохвостик(Руднєв) у фільмі «Карпати», «Карпати»(«Дума про Ковпака»)
Але найбільших успіхів досягло партизанське з’єднання Сидора Артемовича Ковпака. З червня по жовтень 1943 року відбувся знаменитий героїчний Карпатський рейд з’єднання С. Ковпака по західним областям України. За п’ять місяців партизани з боями пройшли Полісся, Рівненську, Львівську, Тернопільську, Станіславську області, форсували р.Случ, Горинь,Збруч, Дністер, Прут. Партизани дотримувалися правил: 1)вирушати в похід з настанням темноти , вдень – відпочивати в лісах чи глухих селах, здійснювали розвідку; 2)не йти довго в одному напрямку, надавати перевагу обхідним шляхам перед прямими; 3) натраплячи на великі гарнізони, застави, засідки німців – знищувати їх до останку; 4) нікому не виходити з колони, не порушувати стрій ; 5) завжди бути готовими через 2 хвилини, після появи ворога, зайняти кругову оборону і відкривати вогонь з усіх видів зброї тощо. Завдяки залізній дисципліні, блискучій організації, професійності, що ґрунтується на часто гіркому досвіді ковпаківці мали значний успіх. Вони розгромили німецькі гарнізони в Скалаті, Галичі, Росиліні, Солотвині, Рафалівці. Злітали в повітря ворожі нафтопромисли, залізниці, німецькі штаби, мости; горіли танки, автомобілі німців. Героєм-розвідником загону став Іван Архипов – винахідливий боєць – жартун, до того ж блискучий шахіст. Він переодягався в німецьку форму, сідав на мотоцикл, заїжджав до якогось села і був настільки серйозним і вимогливим, що місцеві поліцаї виструнчувались перед ним як перед начальством. Він суворо розпитував у них про пости , охорону, лаяв за недбалість і їхав до лісу. Якось він у цивільному одязі здійснював розвідку, але село виявилось зайняте німцями. Щоб пройти через село, Архипов зайшов до місцевого млина, обсипав одяг і обличчя мукою і спокійно пройшов селом, рахуючи німців та їх техніку – його приймали за місцевого жителя. Не меншими героями були командири відділень у Ковпака – українець Федот Матюшенко, грузин Давид Бакрадзе (артилерист), начальник штабу український поет Платон Воронько і угорець Габор Туровці (який більш за все на світі ненавидів угорського диктатора Хорті). Життєрадісний , щиросердий Габор часто ходив у ризиковані і складні розвідки. Але з одного завдання він не повернувся. Як дізналися вже після війни, Габор Туровці, під час виконання завдання, попав в полон до ворога. Два тижні його катували, а потім стратили.
О.Шовкуненко Портрет С.Ковпака Ковпаківці під час походу (фото 1943 року)
4 серпня 1943 року ковпаківці розгромили німецький гарнізон в Делятині, підірвали мости, залізниці, нафтові вишки. Німці кинули проти Ковпака величезні сили вермахту, поліції, підпалили ліси. На жаль, виснажливими для партизан були й бої з загонами УПА на Галичині. 11 разів загін Ковпака проривався з оточень, зазнав великих втрат. Загинув прославлений комісар Семен Руднєв. Усе це змусило ковпаківців розділитися на невеликі групи і відходити. З великим труднощами партизани повернулися на Житомирщину, але завдання рейду було виконане. Рейди провели також загони О.Сабурова, Я.Мельника, П.Вершигори. Не менш хоробро діяли в тилу у німців загони П.Куманька, Ф.Рижикова, І.Бовкуна, І.Хитриченка, М.Попудренка.
Інші справи партизан і розвідників
У серпні 1943 року, під час Курської битви, партизанські загони провели бойові операції «Рейкова війна», «Концерт», «Ковельський вузол» по виведенню з ладу шляхів сполучень( доріг, мостів, ешелонів ворога). Здобували цінну розвідінформацію, захоплювали «язиків». Важливу інформацію також здобув розвідник Микола Кузнєцов з загону Дмитра Медвєдєва(розташування, кількість ворога, знаходження штабів, аеродромів). Розвідники здобули цінну інформацію про ставку Гітлера у Вінниці, про спроби використання нової зброї на радянсько-німецькому фронті, про підготовку наступу під Курськом. Лише у 1943 році УШПР отримав 1260 донесень агентури. Інколи підпільні групи, ще до приходу радянських військ, піднімали повстання проти фашистів. Так, у лютому 1943 року, спалахнуло повстання в Павлограді. 19 бойових груп(500 бійців) після доби боїв перемогли і захопили місто у свої руки. Їм допомагали окремі загони Червоної Армії, що прорвалися сюди. Але величезні сили німців 22 лютого змогли відтіснити повстанців і знову захопити Павлоград.
Радянський партизанський і підпільний рух, в який було залучено більш ніж 250 тисяч бійців, став важливим фактором перемог Радянської Армії у війні з німецьким фашизмом. 96 партизан і підпільників стали Героями Радянського Союзу, а С.А.Ковпак і О.Ф.Федоров – двічі Героями. 63,5 тисяч партизан були нагородженні почесними орденами і медалями.
2. Активізація дій УПА
Початок антинімецьких дій УПА
Українська Повстанська Армія у 1943 році діє в основному на Галичині, Волині і Поліссі, поступово поповнюючи свої ряди за рахунок місцевого населення, що не витримувало жорстокого фашистського гніту. Також до УПА приєдналася частина «бульбівців». Через деякий час УПА вже нараховувала до 80 тисяч бійців, переважно з ОУН-Б. Керівником став Дмитро Клячківський. До формування УПА були причетні В.Івахів, С.Качинський, Р.Шухевич, В.Сидор.
Злочини німецької влади на Західній Україні( масові розстріли біля Луцька, спалення села Кортеліси на Ковельщині тощо) змусили ОУН-Б заключно розірвати співробітництво з гітлерівцями і розпочати воєнні дії проти них.
Фото УПА (1943) Бійці УПА М.Пелех, Г.Домнюк, Д.Білінчук
7 лютого 1943 року сотня Г.Перегийняка(«Коробки») напала на німецькі поліцейські бараки в містечку Володимирець на Рівненщині. З цього часу починається антинацистська боротьба українського націоналістичного руху. УПА дотримується партизанської тактики, схожої на дії радянських партизан. Але радянські партизани і УПА мали різне концептуальне походження, а звідси й різні завдання. Керівництво СРСР розглядало бойові дії радянських партизанів в тилу німецьких військ як форму допомоги Червоній Армії, цілком підпорядковану подіям на фронті. Головним завданням партизанів вважалися диверсії на комунікаціях і удари по воєнних об'єктах окупантів, які працювали на потреби фронту. Для націоналістів партизанська боротьба була формою збройної самооборони українського населення на окупованій території. Метою її був захист населення та та підготовка збройного повстання в слушний час, тобто після виснаження вермахту і Червоної армії у взаємній боротьбі. Тому поза увагою українських повстанців, як правило, залишалися залізниці, військові комендатури, штаби, місця зосередження і базування бойової техніки. Радянські партизани відносилися до УПА по різному. З загонами Тараса Бульби-Боровця (які теж називалися УПА) навіть об’єднувалися для спільних боїв з німцями але ненадовго. Занадто різною бачили майбутню Україну ті, хто співчував соціалізму і ті, хто виступав за самостійну Україну з невідомим, невизначеним до кінця устроєм. Радянські командири ставили дії УПА проти німців не дуже високо. 24 квітня 1943 року командир радянського партизанського з'єднання І. Шитов доповідав Українському штабу партизанського руху: "Диверсійною діяльністю націоналісти не займаються, в бій з німцями вступають тільки там, де німці знущаються з українського населення, і коли німці нападають на них".
Т. Бульба-Боровець- отман Поліської Січі , організатор УПА Д. Клячківський (К.Савур) – перший командир УПА(ОУН-Б)
Заходи німців протиУПА
Навесні 1943 року УПА з’являється на Черкащині, в районі Холодного Яру, де були сильними антибільшовицькі тенденції. До них приєднуються місцеві жителі, (деякі з них воювали проти червоних ще наприкінці громадянської війни). В квітні 1943 року УПА вже знищила близько 600 німців. В період з червня по жовтень 1943 року УПА провела до сотні боїв з німцями, знищивши декілька тисяч окупантів, втративши приблизно 1 тисячу своїх людей. Визволивши окремі села УПА Волині і Полісся пробувала здійснювати власну політику: встановлювали свою адміністрацію, службу зв’язку. У серпні 1943 року ОУН-Б видала «Розпорядження в земельній справі»: безземельні і малоземельні селяни наділялися землею, дозволялося утворення кооперативів. Але цей документ мав декларативний характер, бо влада ОУН-УПА в селах була нетривалою, через деякий час їх вибивали німці, а потім прийшла і радянська армія.
Заходи німців проти УПА В рейхкомісаріаті «Україна», тобто в тилу у фашистів, виникли великі націоналістичні і комуністичні партизанські краї і зони. У німецьких зведеннях вони характеризувалися як «заражені бандами райони». Влітку 1943 року на Волині і Поділлі фашисти провели проти повстанців масштабні операції з використанням танків і літаків. З радянськими партизанами німцям було справитися майже неможливо, але й так само німці не змогли ліквідувати діючу в їхньому тилу відносно невелику УПА, що не мала ні артилерії, ні військової техніки. Тоді німці розгорнули широку пропагандистську кампанію, звинувачуючи повстанців у сприянні більшовикам. В свою чергу, керівництво ОУН-Б заборонило командирам загонів УПА і провідникам ОУН вступати в контакт з окупантами. Однак протинімецькі збройні акції УПА, які тривали від початку 1943 р. до середини 1944 р., не мали стратегічного значення і не впливали на хід боротьби між Німеччиною і Радянським Союзом. Вони лише обмежували діяльність німецької окупаційної адміністрації стосовно економічної експлуатації території Волині—Полісся, де знаходилася матеріальна база українського визвольного руху.
3. Політична еволюція ОУН
ІІІ Надзвичайний збір ОУН-Б
Щоб протистояти радянській і німецькій пропаганді і збільшити власний вплив серед українського населення діячі ОУН вирішили переглянути свої програмні положення.
Агітаційні плакати ОУН-УПА
21-25 серпня 1943 року відбувся ІІІ Надзвичайний збір ОУН-Б. В новій програмі ОУН зазначалося:
основна мета: боротьба за незалежну демократичну республіку «Україна»;
відміна гасла «Україна для українців», обіцянки ввести рівність усіх громадян, незалежно від національності( в зв’язку з цим навіть було заборонено вживати слова «москаль», «кацап», звертаючи увагу на те, що українці і росіяни однаково зазнали від німецького лиха);
свобода слова, думок, переконань;
давалися обіцянки :
відмінити колгоспи, безкоштовно передати усі землі селянам, ввести свободу форм господарювання;
ввести соціальні гарантії : 8-годинний робочий день, право на профспілки, пенсії тощо;
усі заводи і фабрики – під робітничий контроль, введення змішаної економіки(державна, приватна);
право на існування різних політичних партій і течій;
введення обов’язкової середньої освіти;
5. Було засуджено як фашистську, так і комуністичну ідеологію.
Основні гасла: «Смерть Гітлеру!», «Смерть Сталіну!», «Воля народам і воля людині!».
Наслідки ІІІ Збору ОУН-Б Змінилося одноособове керівництво на колективне: створено бюро Проводу(Р.Шухевич, Д.Маєвський, З.Матла).
ОУН-Б провела роз’яснювальну роботу серед населення(листівки). Їх нова платформа привабила до них більше населення(вступали до УПА українці-східняки, росіяни, євреї, татари, вірмени, литовці ). З 1943 року в УПА вводяться військові звання від стрільця до генерала, вводяться нагороди за хоробрість. Були сформовані ударні групи: «УПА-Захід», «УПА-Схід», «УПА-Північ»,»УПА-Південь». І все ж не усі діячі ОУН згодилися з даною програмою. Крім того об’єднанню сил заважали конфлікти ОУН-Б і ОУН-М(так служба безпеки «бандерівців» знищувала «мельниківців» і навпаки).Деякі з ОУН, в зв’язку з наближенням Радянської Армії не втрималися і знову вдалися до контактів з гітлерівцями, щоб боротися з радянською владою. Але в цілому, політична еволюція ОУН була корисною.
4. Збройні дії ОУН-УПАу 1943 році
Зміна тактики ОУН-УПА
Вже взимку 1943 — 1944 рр. керівництво ОУН і УПА взяло курс на фактичне уникнення боїв з німцями. Це пояснювалося наближенням лінії радянсько-німецького фронту. У боях з німцями УПА несли великі втрати. У той же час наближався визвольний наступ Радянської Армії і керівництво УПА вирішило не витрачати зусиль на боротьбу з німецькими фашистами, які й так терплять поразку від радянських військ. Німці ж вирішили примиритися з ОУН і знову взяти її за союзника. Впродовж березня — липня 1944 р. у Тернополі і Львові відбувся ряд зустрічей уповноважених німецької поліції безпеки і СД дистрикту «Галичина» з довіреною особою проводу ОУН-Б — греко-католицьким священиком І. Гриньохом. Однак ці переговори мали характер виявлення намірів і закінчилися безрезультатно.
Радянський плакат, що закликав до дружби між народами Сатиричний плакат про УПА
Боротьба УПА з радянськими партизанами та радянською владою
УПА активно боролася з радянськими партизанами. Спочатку були спроби примирення і переговорів: наприклад ковпаківці вели агітацію серед УПА, і деякі бійці приєдналися до партизанського загону С.А.Ковпака, а бійці УПА пропускали червоних партизан через свою територію. Комісар з’єднання С. Ковпака С.Руднєв говорив: «Можна жити окремо, але ворога бити спільно». Але уряд СРСР категорично заборонив будь які альянси з бандерівцями, стверджуючи, що «Бандера прибув в Україну в німецькій тачанці». Почалися бої радянських партизан і УПА. Хоча УПА часто програвала, їй все ж вдалося істотно ускладнити бойову діяльність радянських партизанів у багатьох районах Волині і Полісся, перешкодити їм в диверсіях.
З наближенням радянського фронту УПА почала стикатися і з регулярними військами Червоної Армії. Часто УПА нападала на села, де була відновлена радянська влада, вбивала сільських активістів, тих , хто був за радянську владу. В Інструкції ОУН командиру УПА говорилося: « Жодне село не повинно визнати радянську владу. Усіх, хто її визнав – знищувати. Не треба боятися, що люди проклянуть нас за жорстокість. Хай з 40 мільйонів населення України залишиться половина – нічого страшного». Деякі дослідники вважають, що саме нечувана жорстокість окремих бойових груп УПА і змушувала західних українців визнавати радянську владу.
Антипольська боротьба ОУН-УПА
Значну частину своїх зусиль у 1942-1943 роках УПА витратила на боротьбу з польським національно-визвольним рухом, з Армією Крайовою, що підкорялася польському емігрантському уряду у Лондоні. УПА вважала за необхідне ліквідувати другорядні фронти Опору на Україні. Деякі члени ОУН, що виступали за примирення, звинувачували у всьому Д.Клячківського. Ця боротьба перетворилася у справжню етнічну різанину, як з боку УПА, так і з боку Армії Крайової. Це все майстерно підігрівали гітлерівці, яким була вигідна ворожнеча двох слов’янських народів. Від цього найбільше страждало мирне населення. В основі українсько-польського конфлікту воєнного часу корінився один чинник — земля. І ця боротьба нерідко набувала кривавого характеру тому, що йшлося не про визначення державної приналежності регіону, а про користування конкретною ділянкою землі, яка годувала. Крім того польський еміграційний уряд неприкрито заявляв, що після поразки Гітлера, буде «Велика Польща у старих кордонах». Це викликало ненависть у ОУН.
Пам’ятники жертвам Волинської трагедії
В результаті сталася Волинська трагедія, коли оунівці знищили польське населення Волині. У відповідь розпочалися винищувальні дії польського підпілля, спрямовані проти українців і німецьких колоністів. Вони були ініційовані наказом головного коменданта Армії Крайової генерала Т. Коморовського (псевдонім - Бур) від 4 серпня 1943 року про початок загальної «відплатної акції» за участь українців у «антипольських акціях» разом з німцями у 1940-1943 роках. Армія Крайова тероризувала Холмщину. На території Хрубешувського і Томашівського повітів було спалено до червня 1944 року близько півтори сотні українських сіл, в яких мешкало до 15 тисяч осіб. У цій міжнаціональній боротьбі немає правих і винуватих. Це була спільна трагедія.
Лекція 7. Завершення розгрому німецько-фашистських загарбників в Україні
1. Січнево-лютневий 1944 року наступ радянських військ
Початок наступальних операцій 1944 року
З початком 1944 року Радянський Союз вступив у завершальний етап війни. Перед військами ставилася задача остаточного витіснення ворога з території СРСР. Почався рік з наступальної операції Ленінградського фронту, що призвела до ліквідації блокади Ленінграда у січні 1944 року. В битві за Ленінград 68 українців отримали почесне звання Героя Радянського Союзу. Розпочинається наступ радянських фронтів у Білорусії та на Україні. Визволення України здійснювали: І Український фронт(командуючий М.Ватутін), ІІ Український фронт(командуючий І.Конєв), ІІІ Український фронт(командуючий Р.Малиновський), ІV Український фронт(командуючий Ф.Толбухін). Їм допомагали І і ІІ Білоруські фронти. Усього Українські фронти налічували 2,3 млн.солдат і офіцерів, 28800 гармат і мінометів, 2000 танків і САУ, 2370 літаків. Їм протистояла німецька група армій «Південь»(командуючий Е.Манштейн, а з березня 1944 року – В.Модель). У німців було до 2 млн. солдат і офіцерів,16800 гармат і мінометів, 2200 танків і штурмових гармат, 1490 літаків. Маючи деяку перевагу, радянське командування вирішило розчленити сили фашистів, розгромити їх по частинам.
Наступ радянських військ розпочався з Житомирсько-Бердичевської операції, що проводилася з 24 грудня 1943 року по 16 січня 1944 року.
Німці були вибиті з Житомира і Бердичева. 8 січня 1944 року ІІ Український фронт визволив Кіровоград.
Корсунь-Шевченківська битва(24січня-17лютого1944)
Противник надавав великого значення утриманню Правобережної України і розраховували на Корсунь-Шевченківський виступ на Дніпрі (80 км південніше Києва), щоб знову заволодіти Києвом і розбити радянські війська.
Початок Корсунь-Шевченківської битви був важким. 170 тисяч німецьких солдат і офіцерів укріпилися на виступі. Їм допомагали елітна танкова дивізія СС «Вікінг» й бригада СС «Валлонія», що й не думали здаватися. Німці здійснювали постійні атаки. Радянські бійці, трималися, відчували й своєрідну гордість, адже у ХVІІ столітті в цих місцях воював і бив польських феодалів славетний гетьман Б.Хмельницький (його орденом нагороджували кращих бійців Великої Вітчизняної війни). За планом радянського командуючого Миколи Ватутіна, війська І Українського фронту(М.Ватутін) і ІІ Українського фронту(І.Конєв)(255 тисяч чол..) повинні були наступати відповідно з півночі і півдня й оточити ворога.
В.Павлов у ролі генерала М.Ватутіна та А.Масюліс у ролі фельдмаршала Е.Манштейна у фільмі «Контрудар» На підготовку наступу радянське командування відводило тиждень. Погана погода заважали передислокації військ. Німці билися люто. Але радянські війська все ж здійснили наступ з обох сторін і 28 січня з’єдналися біля м. Звенигородська. Таким чином, у «котлі» опинилися 10 гітлерівських дивізій, артилерійські, саперні, танкові частини(80 тисяч німецьких солдат і офіцерів). Ультиматум про здачу було відхилено. Танки Е. Манштейна пробували прорватися з оточення, а їм на допомогу йшли 7 танкових частин вермахту, які послав Гітлер для розблокування військ Манштейна. Але не дійшовши якихось 10 км ці частини були зупинені.
Фрагменти битви: спроби прориву німців і знищення їх радянськими військами(кадри з фільму «Якщо ворог не здається»).
Вирватися з «котла» вдалося небагатьом. Вночі 17 лютого, під час заметілі, німці пішли на останній прорив. Значна їх кількість була розгромлена радянськими військами, 55 тисяч потрапили в полон. Деякі німці втекли до лісу, замерзли там. Частину їх була полонена партизанами, а частина – Донським Кавалерійським корпусом (донські козаки). На ранок 17 лютого1944 року було ясно видно повну перемогу радянських військ. Цю битву називали «другим Сталінградом», а також «Каннами ХХ століття»(нагадувала цю легендарну битву). На честь перемоги Москва салютувала з 224 гармат.
Майже одночасно, в січні-лютому 1944 року, Червона Армія завдала сильних ударів по ворогу під Рівно і Луцьком, Нікополем і Кривим Рогом при значній допомозі партизанських загонів Федорова, Сабурова, Бегми, що діяли в лісистих, заболочених місцевостях. Але не обійшлося без гірких втрат. 29 грудня 1944 року , під час особистого обстеження місцевості, був важко поранений, а згодом помер відомий генерал Микола Ватутін. При в’їзді у с.Милятин, його автомашина була обстріляна загоном УПА. Офіцери відстрілювалися, але врятувати командуючого не змогли. І Український фронт очолив маршал Георгій Жуков. Нацисти дуже сподівалися на весняне бездоріжжя. На нараді фюрер Німеччини заявив, що весна буде союзником німецького, а не російського солдата. Але ці надії не виправдалися.
Маршал Г.Жуков(зліва) біля пораненого М.Ватутіна(кадр з фільму «Визволення)
Весняний наступ радянських військ
В
березні- квітні 1944 року
війська І
Українського фронту провели
Проскурівсько-Чернівецьку
військову операцію,
розколовши ворожі війська на дві частини.
Танкові червоні частини ІІ
Українського фронту
з ходу форсували Південний Буг, Дністер,
Прут, визволили
Проскурів, Тернопіль, Чернівіці, Вінницю,
перейшли державний кордон Румунії.
Наступ радянських військ 1943-1944 року А І Український фронт дійшов до чеських земель, у передгір’я Карпат.
В цей час війська ІІІ Українського фронту 10 квітня 1944 року визволили Одесу.
Зустріч
визволителів на Сумщині
Бій і парад переможців на вулицях Одеси
2.Кримська наступальна операція і депортація татар
Визволення Криму радянськими військами
Поті ІV Український фронт, при допомозі Приморської армії, та Чорноморського флоту розпочали Кримську наступальну операцію.
Локалізована ворожа група в Криму була ще досить сильною: більш ніж 200 тисяч солдат вермахту, 3600 гармат і мінометів, 215 танків, 148 літаків. Були побудовані масивні укріплення. Радянському командуванню вдалося сконцентрувати 470 тисяч бійців, 5 тисяч гармат, 559 танків і САУ, більше тисячі літаків. Це були значні сили, але ж потрібно було штурмувати неприступну фортецю. Наступ планувався з двох сторін: ІV Український фронт під командуванням Федора Івановича Толбухіна – через Перекоп, а Приморська армія під командуванням Андрія Івановича Єрьоменка разом з Азовською флотилією – через Керченську протоку.
Після тривалої артилерійської підготовки і авіаційних атак , 8 квітня радянські війська розпочали штурм Перекопських укріплень і прорвали їх. 13 квітня було визволено Сімферополь, а Приморська армія, 11 квітня здобула Керч.
Вхід передових частин до Криму Андрій Іванович Єрьоменко Тепла зустріч з ріднею
5-9 травня 1944 року здійснювався штурм Севастополя радянськими військами.. Особливо жорстокі, кровопролитні бої відбувалися за Сапун-Гору. Дев’ять годин відбувався штурм, і нарешті радянські війська захопили висоту.
Т.Мальцев
Штурм Сапун-гори радянськими військами
Радянський
прапор над визволеною Керчю
Після розгрому 17 німецької армії, залишки якої були скинуті в море, тривали невеликі локальні бої. Знищувати залишки гітлерівців допомагали підпільники і партизани Ревякіна і Макарова. 12 травня 1944 року Крим було визволено повністю. Кримська перемога мала вражаючі наслідки. У 1941-1942 роках «непереможній» армії Гітлера потрібно було аж 250 днів, щоб оволодіти Севастополем. У 1944 році радянські війська завершили штурм Севастополя за 5 днів, визволивши його від фашистів. Багато дивізій ворога було знищено. Чорноморський флот повернувся на свою головну базу в Севастополі. Активізувалася антифашистська боротьба у Болгарії, Румунії, Угорщині.
Депортація кримських татар
Населення Криму вітало своїх визволителів. Але після радості прийшла й біда. У травні 1944 року, за наказом Державного Комітету Оборони й особисто Й.Сталіна було вирішено усіх кримських татар, за співробітництво з фашистськими окупантами, виселити у Середню Азію. Керувалися статтею Кримінального Кодексу: «Самовільне залишення поля бою…, здача у полон, що не була викликана бойовими обставинами…, перехід на бік ворога, викликають найвищу міру соціального захисту з конфіскацією майна». Дійсно, частина татар дезертувала з Червоної Армії і співробітничала з окупантами. З 1942 року почалося формування 8 батальонів кримських татар, що допомагали німцям. Було сформовано Татарський Національний Комітет, який пізніше очолив Е.Киримал. Він фактично став маріонетковим урядом у зайнятому німцями Криму. Були також сформовані колабораційні «національні комітети» вірмен, греків і болгар, що проводили репресії, займалися боротьбою з радянськими партизанами. Але , водночас, багато татар воювали у Червоній Армії(були Герої й двічі Герої СРСР, більше ста татар були в партизанах), деякі татари просто жили на окупованій території, але з фашистами не співробітничали. Замість того, щоб провести справедливе розслідування і покарати дійсно винних, звинуватили весь
народ.
Депортація кримських татар Згідно постанови ДКО СРСР татарам було дозволено «взяти з собою особисті речі, одяг, побутовий інвентар, посуд і харчів у кількості до 500 кг на родину». Але ж їм мало відвели часу на збори, швидко грузили у вагони і вивозили. На новому місці часто не було належних умов для проживання ( видавалася допомога по 5 тисяч карбованців на родину, але цього не вистачало). На новому місці не було ліків. Багато людей, особливо літнього віку, померли від хвороб. З часом татари почали працювати на заводах і в колгоспах. Всього в Узбецьку РСР і Марійську АРСР з Криму було вивезено 225 тисяч людей. Подібна доля спіткала грецьке, вірменське – пізніше болгарське населення. Над ними довгий час було тавро «зрадників». В Криму залишилося обмаль греків і татар, окремі райони обезлюдніли, занепало господарське життя. 3. Визволення Західної України і вигнання нацистів з нашої землі
Початок заключного етапу визволення
Влітку 1944 року розпочався заключний етап визволення України від німецько-фашистських загарбників. В цей час становище Німеччини та її союзників значно погіршилось. 6 червня 1944 року англо-американські війська відкрили ІІ фронт в Нормандії та на півдні Франції. Це дозволило відтягнути з радянсько-німецького фронту на Захід 60 дивізій ворога.
Радянське командування провело у Білорусії широкомасштабну операцію «Багратіон», що була блискуче завершена на кінець серпня 1944 року.
У цій операції 200 українських воїнів отримали звання Героя Радянського Союзу. Влітку 1944 року І Український фронт під командуванням Івана Степановича Конєва розпочав наступ на Рава-Руському та Львівському направленнях.
Фрагменти битви під Бродами у фільмі «Ми з майбутнього- 2»
«Бродовський котел»
На підступах до Львова, у липні 1944 року, радянським військам в районі міста Броди вдалося оточити 8 німецьких дивізій. У «Бродовський котел» потрапила також українська дивізія «СС Галичина», наспіх сформована з колишніх поліцаїв і колабораціоністів( командир – Ф.Фрайтаг). Але воювати з регулярними частинами радянської армії, під залпами «катюш», виявилося значно важче, ніж з партизанами. Німці використали дивізію як «гарматне м'ясо», майже вся вона загинула. У «Бродовському котлі» було знищено 38 тисяч німецьких окупантів, 17 тисяч були захоплені у полон.
Зустріч І Укр. фронту у передмісті Львова Жителі Львова прямують на святковий мітинг з нагоди звільнення
Останні бойові операції
З 13 липня по 29 серпня 1944 року тривала Львівсько-Сандомирська операція радянських військ. Її проводили силами трьох Українських фронтів. Було знищено групу німецьких армій «Північна Україна». 27 липня радянські війська звільнили Львів, а також Станіслав і Перемишль. Частина німецьких військ відступила до Карпат, а частина втекла за Віслу. На початку серпня радянські війська визволили Дрогобич, Самбор і Борислав.
З 20-29 серпня 1944 року радянськими військами була здійснена Яссо-Кишинівська операція. ІІ Український фронт (командуючий з травня 1944 р. Р.Малиновський) і ІІІ Український фронт( командуючий з травня 1944 року Ф.Толбухін) розгромили німецьку армію «Південна Україна»(22 дивізії), визволили Ізмаїльську область і Молдавію. Румунія заявила про свій вихід з гітлерівської коаліції і оголосила війну Німеччині.
Окремо проводилася складна операція по визволенню Карпат.
Переправа загону через Південний Буг Жителі Чернівців вітають радянських воїнів
З 8 вересня по 28 жовтня 1944 року здійснювалася Карпатсько-Ужгородська операція. Війська ІV Українського фронту( з серпня 1944 року командуючий Є.Петров) 8 жовтня 1944 року визволили останній населений пункт УРСР у довоєнних межах – село Лавочне Дрогобицької області. 14 жовтня в Києві відбулося урочисте засідання з нагоди повного визволення України. Але радянські війська, ввійшовши на територію фашистської Угорщини, продовжували визволення української території Закарпаття. Жителі радісно зустрічали прихід радянської армії, раділи визволенню від гніту диктатури Хорті. 26 листопада 1944 року І з’їзд Народних комітетів Закарпаття прийняв Маніфест про воз’єднання Закарпатської України з УРСР.
27 жовтня радянські війська здобули Дрогобич, а згодом визволили інші населені пункти Закарпаття. Таким чином, 28 жовтня 1944 року уся Україна була звільнена від ворога. Битва за Радянську Україну тривала майже 2 роки. Україна була вільна від загарбників, але пограбована і зруйнована. Тільки прямі збитки коштували 300 мільярдів карбованців.
Урочисте засідання у Києві з нагоди визволення України 1 секретар КП(б)У М.Хрущов на мітингу
4. Боротьба радянських партизан, розвідників і підпільників 1944 року
Нові риси партизанського руху
Партизанський рух у 1944 році набуває нових рис:
окремі партизанські загони були розформовані, а бійці влилися у регулярну діючу армію;
інші великі загони були поділені на менші, але більш маневрені загони і групи;
в тил до фашистів засилалися нові групи, загони, які складалися з більш професійних, добре підготовлених бійців.
Нові рейди радянських партизан у тил ворога
Загалом в цей період на Україні діє 101 загін і 37 розвідувально-диверсійних груп, добре навчених, оснащених радіозв’язком, різноманітною зброєю тощо. У 1944 році відбулися нові глибокі рейди партизанських з’єднань в тил противника(рейди здійснили 19 партизанських з’єднань і 25 партизанських загонів).
Актор М.Волонтир у ролі П.Вершигори. Співдружність українських і польських партизан(кадри з фільму Т.Левчука «Від Бугу до Вісли»
З 5 січня по 1 квітня 1944 року відбувався Львівсько-Варшавський рейд І Української дивізії С.А.Ковпака під командуванням Петра Петровича Вершигори(1905-1963). Герой Радянського Союзу Петро Вершигора народився в Молдавії в українській учительській сім’ї. У юності завідував хатою-читальнею, служив у Червоній Армії, дослужився до старшини. Дуже цікавився літературою і мистецтвом і у 1938 році закінчив Московську кіноакадемію. Працював на Київській кіностудії режисером-постановником документальних фільмів, писав п’єси, сценарії, повісті. З 1941 року йде добровольцем бити фашистів. У перший же день війни показав себе геройськи: вступив у вогньовий поєдинок з німецьким автоматником, переміг, замінив пораненого командира взводу. Пізніше став професійним розвідником. У 1942 році його і дівчину радистку закинули у тил ворога у районі Брянська з метою диверсії на залізничному вузлі та для виконання розвідоперацій. Невдовзі П.Вершигора був нагороджений орденом Червоного Прапора, отримав звання полковника. Згодом воював у партизанському загоні С.А.Ковпака,(там його прозвали «Борода»), а у 1944 році керував Львівсько-Варшавським рейдом. Узявши старт з Житомирської області УРСР, І Українська дивізія ім. С.А.Ковпака пройшла по тилам ворога близько 2100 км до кордону Східної Прусії нацистської Німеччини через окуповані області Рівненської, Волинської та Львівської областей УРСР, згодом – через Люблінське і Варшавське воєводства Польщі. Повернулася назад через Польщу до Білорусії.
У травні-липні 1944 року дивізія П.Вершигори здійснила Неманський рейд, завдавши сильного удару по стратегічно важливим об’єктам противника у Гродненській області Білоруської СРР. Усього П.Вершигора брав участь у 5 партизанських рейдах. За вміле командування, героїзм та мужність він отримав звання Героя Радянського Союзу, був удостоєний військового звання «генерал-майор». У 1944 році радянські партизани продовжили операції «Концерт», «Рейкова війна». Було здійснено 1037 диверсій, знищено 11 тисяч залізничних вагонів з зброєю, снарядами ворога.
Діяльність розвідників-підпільників. М.Гефт і В.Авдєєв
Меморіальна дошка М.Гефта у Одесі Актор Л.Норейка у ролі М.Гефта(зліва) у фільмі «Повість про чекіста»
Радянські розвідники-підпільники, з ризиком для життя, проникали у тил ворога, для здобуття важливої інформації, здійснення спецоперацій. Легендарний розвідник , Герой Радянського Союзу Микола Артурович Гефт(1911-1944) народився в Одесі у родині українських німців. До війни закінчив Інститут інженерів водного транспорту. У 1941 році, коли гриміла війна, Гефт з молодою дружиною й синами був евакуйований до безпечного Казахстану. Але потім прийшов до органів радянської розвідки, розповів свою біографію і запропонував свої послуги у розвідувальній діяльності. Йому повірили(він добре знав німецьку), направили до розвідшколи. У 1943 році Гефт з парашутом вистрибнув з літака у районі захопленої гітлерівцями Одеси. У німецькому штабі видав себе за червоноармійця - перебіжчика, що є противником радянської системи. Як німцю за національністю, йому повірили. Микола Гефт став працювати на Одеському судоремонтному заводі, показавши себе знаючим, досвідченим інженером - фахівцем. Ніхто з нацистів не підозрював про справжні погляди й наміри Гефта. Він створив підпільну групу радянських патріотів, здобував цінну інформацію, здійснював крупні диверсії на німецьких кораблях. Розвідник діяв настільки вміло і професійно, що його підпільна група не втратила жодної людини, виконала завдання й дожила до визволення Одеси радянськими військами. Потім, у складі розвідгрупи «Авангард», Гефт здійснював розвідку у Польщі, в районі Кракова. Під час цієї операції він загинув у бою з фашистами у 33-річному віці. М.Гефт удостоєний багатьох нагород. Ще один розвідник-чекіст Василь Дмитрович Авдєєв(1908-1944) організовував боротьбу донецького підпілля проти німців. Він розпочав свою кар’єру ще у період громадянської війни .У 30-х роках сміливо засудив сталінські репресії, за що отримав кілька років таборів. На початку війни його звільнили. У 1944 році, за завданням радянської розвідки організувати повстання, Авдєєв проник у захоплену фашистами Одесу. Він здійснив декілька терористичних актів проти німців і румун. З двома помічниками десантниками Д.Гавшином і Є.Баркаловим він розпочав підготовку анфашистського повстання у Одесі. Але румунські фашисти вислідили розвідника і після довгої погоні й переслідування поранили його. Авдєєва відправили до лікарні під охороною. Прийшов до тями у палаті. Знаючи, що його чекають нелюдські знущання і допити, під час яких він може не витримати і видати товаришів, Василь Авдєєв, дочекавшись, коли охоронник покинув палату, покінчив життя самогубством. Посмертно він був нагороджений Орденом Червоного Прапора.
Євген Березняк – легендарний майор Вихор
Є.С.Березняк Актор Вадим Бероєв в головній ролі фільму «Майор Вихор»
Також всесвітньовідомим розвідником став Герой України Євген Степанович Березняк(нар.1914 року), більше відомий як «майор Вихор». Він походив з Катеринослава(Дніпропетровська). До війни вчителював, а згодом одяг військову форму. У 1943 році відмінно закінчив школу військової розвідки у Москві, окрім української та російської мов добре знав німецьку і польську. У серпні 1944 року, Березняк(майор Вихор), разом з розвідгрупою «Голос»(радистка, мінер) десантувався у лісі, поблизу окупованого фашистами польського міста Кракова. У Кракові, з-за зрадництва зв’язкового, Березняк був схоплений агентами гестапо. Під час допитів відважний розвідник вдався до хитрої тактики. Зізнавшись, що він є радянським розвідником, Є.Березняк сповістив, що з іншими розвідниками з групи «Голос» він повинен зустрітися на міському ринку у найближчий четвер. Але проходячи по ринку з переодягненими під міщан гестапівцями, Вихор, скористашись натовпом, втік з під охорони.
Актор В.Бероєв у ролі Вихора-Березняка (фільм «Майор Вихор»). Фото м. Кракова(Польща) Потім знаходився на нелегальному становищі, увійшов у контакт з польським підпіллям. Березняка відрізняли холодний розум, інтелект, винахідливість, відважність, що межувала з значним ризиком. Група Є.Березняка-Вихора повністю розвідала Краківський укріп район, зібрала і передала у штаб І Українського фронту інформацію про дислокацію нацистських військ. Було отримано план замінування Кракова і перешкоджено знищенню цього унікального міста.
За врятування Кракова Євген Березняк після війни отримав від уряду Польщі Золоту Відзнаку Кракова, Срібний Хрест Польщі і звання «почесного громадянина Кракова».Також був нагороджений орденами і медалями СРСР і України.
Президент України В.Ющенко сповіщає про надання Є.Березняку звання «Герой України»
5. УПА і ОУН на завершальному етапі війни
Утворення УГВР і нові задачі УПА
Голова президії УГВР Кирило Осьмак Листівка –заклик УГВР про підтримку серед інтелігенції
Ще у 1943 році у середовищі головного командування Української Повстанської армії (УПА) виникла ідея створення такого представницького органу, що мав об’єднати усі націоналістичні сили і керувати визвольною боротьбою в Україні. Тому, у липні 1944 року, неподалік від Самбора на території, захищеній УПА, відбувся установчий Великий Збір ОУН-УПА, на якому відбулося утворення Української головної визвольної ради(УГВР). Головою президії УГВР став Кирило Осьмак, членами президії— І. Вовчук, І. Гриньох, В. Мудрий. Головою уряду — Генерального секретаріату УГВР став Роман Шухевич. УПА була формально підпорядкована УГВР. Але об’єднати усі сили не вдалося. Представники ОУН-М відмовилися увійти в УГВР, оскільки ОУН-Б зберігала фактичний контроль над повстанською армією.
УГВР поставила перед УПА наступні задачі:
боротися з окупантами України, перешкоджати радянській владі при відновленні УРСР, та протистояти Польській Армії Крайовій відновити контроль над окремими західними землями України;
добитися щоб області України не визнавали радянську владу; передача усієї влади УГВР;
щодо питання про боротьбу УПА з нацистською Німеччиною, було вирішено, що «політично зв’язуватися сьогодні з Німеччиною неможливо».
Тому, наказом від 22 серпня 1944 року по групі УПА «Захід—Карпати» війна ОУН і УПА з Німеччиною остаточно згорталася. В наказі зазначалося, що «німці з опущенням української території перестають бути для нас окупантом і головним ворогом». Внаслідок цього наказувалося «оминати усякі удари як з німцями, так і з мадярами».
Взагалі, протинімецькі збройні акції УПА, що відбувалися до середини 1944 року не мали стратегічного значення і не впливали на хід боротьби між Німеччиною і Радянським Союзом.
Загін УПА (фото липня 1944 року) Вхід до схрону УПА
Антирадянська і антипольська боротьба УПА
У той же час УПА продовжувала боротьбу з частинами Червоної Армії та Армії Крайової Польщі. Так, 24 квітня 1944 року відбувся великий бій поблизу селища Гурби на Рівненщині між УПА-Південь (командир М.Свистун-Ясин) та радянським військом (командир генерал Д.Марченко). Не маючи достатнього озброєння УПА потерпіла поразку(загинуло 3588 повстанців, 1,5 тис. здалися в полон). «Служба Безпеки»ОУН-УПА активізувала свої дії(з перемінним успіхом) і проти Армії Крайової на Волині, під час яких обидві сторони мали чималі втрати. Були й випадки примирення українських і польських повстанців, їх планів сумісної боротьби з червоними, але це тривало недовго.
Сподіваючись укріпити український національно-визвольних рух у боротьбі з радянською владою, німці у вересні 1944 році випустили з концтабору лідерів націоналістичного руху Степана Бандеру, Ярослава Стецька і Андрія Мельника. Вони сподівалися на відновлення співпраці. Але С.Бандера виступив за самостійність дій ОУН-УПА (було вирішено лише використати допомогу німецьких саперів у будівництві схронів – спецсховищ під землею, де були розташовані склади зброї і окремих харчів, штаби і казарми, шпиталі, друкарні, радіостанції тощо).Для поповнення УПА і розгортання антирадянського фронту залучалися представники інших національностей, «ображених» радянською владою: татари, вірмени, греки(сотник В.Плетінь-Шум побував навіть на Кубані, щоб підняти тамтешніх українців). За лютий 1944-грудень 1945 року вояки УПА здійснили близько 6600 нападів на гарнізони Радянської Армії, частини НКВС, та села, що визнали радянську владу, втративши при цьому у відкритих боях 150 тисяч бійців. 29 лютого 1944 року група УПА П.Олійника смертельно поранила з засідки командувача І Українського фронту генерала армії Миколу Ватутіна. Після цього випадку розгорнулася повномасштабна війна радянських загонів НКВС і УПА. Обидві сторони вдавалися до жорстоких дій. Радянська влада захоплювала заручників, практикувала масове виселення людей з окремих західних сел до Сибіру за підтримку УПА. У той же час УПА діяли згідно наказу Р.Шухевича страчувати усіх, хто буде співпрацювати з радянськими органами влади, «не жаліючи ні їхніх дітей, ні батьків…Катування застосовувати в присутності населення». Руйнували колгоспну техніку, вбивали сільських активістів. Після визнання митрополитом А.Шептицьким радянської влади(написав листа до Й.Сталіна), та візиту групи уніатських священиків на чолі з Й.Сліпим до Москви, Служба Безпеки УПА стратила 60 священиків.
Усього в операціях Червоної Армії та підрозділів НКВС проти УПА з лютого 1944 року по жовтень 1945 року було вбито до 90 тисяч повстанців, взято в полон 104990, здалися добровільно – 48880осіб. При цьому втрати радянських військ склали 13420 вбитими і пораненими.
Володимир Кубійович Павло Шандрук Плакат, що закликав вступати у дивізію СС «Галичина»
Дивізія СС «Галичина»
Дивізія СС «Галичина» не має відношення до діяльності ОУН-Б і УПА, хоча окремі оунівці у ній брали участь. Одним з ініціаторів її утворення став діяч національного руху, географ Володимир Кубійович, що був прихильником співробітництва з німцями. «Ми не можемо перемогти, бо не маємо добре підготовленої армії»,- говорив Кубійович. Він очолив створений ним Український центральний комітет у Кракові(1941-1944), діяльність якого координувалася німецькими окупаційними властями(у 1944 році він був підпорядкований т.з. Українському національному комітету під керівництвом бригадефюрера СС П.Шандрука). Кубійович і УЦК були наближені до ОУН-М, певний час їх підтримував митрополит УГКЦ А.Шептицький. Після перемоги радянських військ у Сталінградській битві, за ініціативою губернатора Галичини О.Вехтера і В.Кубійовича, при підтримці рейсфюрера СС Г.Гіммлера, 28 квітня 1943 року було оголошено про формування стрілецької дивізії СС «Галичина»(14 гренадерська дивізія Ваффен СС Галичина). Вояки набиралися з жителів дистрикта «Галичина». Незабаром дивізія нараховувала 11 тисяч чоловік. Агітатори запевняли, що дивізія служитиме «українській справі», хоча вона була, за словами історика С.Кульчицького, «типовим колабораціоністським утворенням». Бійці складали присягу:
Я присягаю перед Богом цією святою клятвою, що у боротьбі проти більшовизму буду безумовно підкорятися вищому керівництву німецьких військ, Адольфу Гітлеру, і хочу як відважний солдат присвятити своє життя виконанню цієї клятви |
На фото: бійці дивізії СС «Галичина»(1943-1944 роки) Незважаючи на німецьких інструкторів, дивізія була погано навчена і озброєна, найчастіше використовувалася для каральних функцій, та як «гарматне м’ясо» у боях. ЇЇ кидали проти українських та білоруських радянських партизан, вона брала участь у спаленні села Гута у Польщі (разом з загоном «Сіромахи»). У липні 1944 року дивізія СС «Галичина» нарешті отримала честь брати участь у справжній битві проти Червоної Армії – під Бродами, де майже вся загинула (див. попередній матеріал). Вона втратила 3700 чол., багато потрапили в полон і розбіглися.
Бійці Дивізії СС «Галичина» під Бродами(1944) Радянські танкісти у битві під Бродами (1944) З серпня 1944 року дивізію набирають заново, перетворюють у «І Українську Армію»(П.Шандрук). Вона брала участь у придушенні Варшавського та Словацького повстань, у боротьбі проти югославських партизан Й.Броз-Тіто, а у 1945 році здалася військам союзників СРСР.
Галицький крайовий провід ОУН-Б засудив діяльність цієї дивізії, як «шкідливу» для українського національного руху. Відмовився підтримати її й лідер ОУН-М Андрій Мельник. 6. Початок відбудови України
Україна, зруйнована війною(фото 1944-1945 рр.)
Наслідки війни
Наслідки війни для України були вражаючими. Республіка була пограбована і зруйнована, загинуло багато людей(див. таблицю).
Людські втрати |
Загинуло 8 мільйонів людей: 2,5 млн. у боях і 5,5 млн. цивільних осіб і військовополонених. Якщо додати померлих від хвороб, депортованих і «мобілізованих» у рейх, то це буде велика цифра-14,5 млн. людей. З 900 тис. мешканців Києва залишилося 186 тисяч
|
Матеріальні втрати |
Промисловість і с/г знаходилися у повній розрусі. Знищено бл.17 тис. підприємств, 28 тис. колгоспів, 1300 МТС. Зруйновано , спалено 30 тис. сел. Без даху залишилися 12 млн.людей. Німці вивезли 1 млн. фруктових дерев, ешелонами вивозили чорнозем, картоплю, цукор, масло, зерно, м'ясо тощо. |
І секретар КП(б)У М.Хрущов і полковник Л.Брежнєв У.Черчілль, Ф.Рузвельт і Й.Сталін у Ялті(1945)
Заходи уряду
Початок відновлення економіки |
|
Відновлення політичної структури, системи управління, розширення прав |
Звичайно ці заходи змінили становище УРСР в рамках СРСР, але в незначній мірі. |
Важлива політична подія |
Лютий 1945 року – в Ялті проходила Кримська(Ялтинська) міжнародна конференція держав СРСР, Великобританії і США. Було вирішено багато важливих питань сучасності, устрою післявоєнної Європи. Й.Сталін наполягав на конференції на необхідності надати Україні місце в ООН. Ці рішення дещо зміцнили авторитет і становище УРСР( і усього СРСР) у світі. |
Лекція 8. Українські наука і мистецтво в роки війни
1. Освіта
Становище на окупованих територіях
Війна завдала величезних збитків вітчизняній освіті і науці. Тисячі шкіл, вузів, технікумів було спалено, зруйновано, багато дітей не навчалося, десятки тисяч вчителів були на фронтах. Нацистська Німеччина спробувала встановити свій варіант освіти на окупованих територіях. Рейхміністр східних територій А.Розенберг писав Е.Коху: «можливо допустити утворення початкових і професійних шкіл…». В навчальній програмі зазначалося: «навчити елементарним розрахункам до 500, дати грамоту в межах 4-класної школи». Пропагандувалося обов’язкове вивчення німецької мови, викладання географії обмежувалося знаннями про розташування Німеччини і столиці рейху – Берліну. Радянських вчителів, що залишилися в окупації, безжально знищували. Тільки в одному Києві німці вбили і замучили близько 200 вчителів, що виступали проти такого навчання. Але все ж окупанти ненадовго дозволили існування невеликої кількості українських шкіл, але вже у 1942 році вони були закриті.
Онімечений навчальний заклад (фото 1942р.) Німецька пропаганда і агітація(реконструкція) Вузи працювали під тотальним контролем нацистів. Проводилися розстріли української наукової інтелігенції, що не хотіла працювати на німців. В Харкові фашисти розстріляли близько 7 тисяч вчених.
Радянська школа в евакуації
Велика кількість шкіл і вузів були евакуйовані радянською владою в тил. В Саратові, Куйбишеві, Новосибірську, у Пермській, Свердловській областях, у Середній Азії працювали школи з українською та російською мовами навчання, викладало близько 5,5 тисяч українських педагогів. Але все ж обладнання, приміщень та вчителів не вистачало. В класах часто було по 40-45 учнів. На 1943-1944 роки навчалося 1,77 млн. учнів. На жаль, не всі учні закінчували навчання. Старші діти залишали школу, ставали до станка на заводі, щоб працювати на оборону Батьківщини.
Школа в радянському тилу Повернені з евакуації
Вищі учбові заклади
Були евакуйовані також і вузи. У 1942 році у Кзил-Орді(Казахстан) почав працювати Об’єднаний Український Університет, де викладали педагоги Київського і Харківського університетів. У Туркменію переїхав Одеський державний університет, до Ташкенту – Київський інженерний інститут тощо. Загалом, близько 70 вузів продовжували роботу в тилу, надаючи вищу і спеціальну освіту.
У жовтні 1944 року, коли з України радянські війська вигнали фашистів, було відновлено роботу 133 вузів.
2. Наука. Українські вчені – фронту
Налагодження наукової роботи
З початком війни науково-дослідні центри УРСР були передислоковані на Схід. Евакуйовано майже 400 академіків, членів-кореспондентів, інших науковців. Академія Наук УРСР, під керівництвом академіка Олександра Олександровича Богомольця спочатку знаходилася в Уфі, а з 1943 року – у Москві. При АН УРСР було створено Науково-технічний комітет сприяння обороні, який також очолював О.Богомолець. Дослідження проводилися у галузі фізики, хімії, математики, біології. На оборону працювали 8 лабораторій.
О.О.Богомолець Є.О. Патон В.П.Філатов С.П.Корольов
Вчені внесли чималий вклад у зміцнення боєздатності Червоної Армії.
Вклад українських вчених в оборону
Швидкісне автоматичне зварювання корпусів танків уперше впровадив на танкових заводах колектив Інституту електрозварювання АН УРСР на чолі з академіком АН УРСР Євгеном Оскаровичем Патоном, який отримав звання Героя Соціалістичної праці. Впроваджувалося дугове електрозварювання і при виготовленні авіабомб. Завдяки цьому значно зріс випуск найкращих у той час танків Т-34 і КВ, інших видів зброї. Інститут чорної металургії випробовував бойові якості нових снарядів. Були розроблені прилади для авіації, радіолокації, пеленгації, різноманітні міни, снаряди нової, більш сучасної конструкції. Група вчених під керівництвом Миколи Доброхотова досліджувала виплавку броньованих сталей. Академік О.Богомолець, разом з колективом Інституту клінічної фізіології винайшов сироватку для лікування ран. Академік Олександр Палладін з Інституту біохімії створив спеціальний препарат для згортання крові. Плідно працювали українські медики. Микола Стражеско вивчав методи лікування ранової інфекції і ранового сепсису. Відомий офтальмолог Воломир Філатов досяг успіхів у пересадці рогівки ока пораненим бійцям. Завдяки досягненням у галузі польової хірургії стали відомі М.Коломійченко, Р.Кавецький, інші. Завдяки досягненням вітчизняних медиків на 15% знизилася смертність серед поранених радянських бійців. Учені врятували життя мільйонам людей.
У госпіталі Допомога пораненому на полі бою
Український вчений з Житомира Сергій Корольов, (що був незаконно репресований перед війною), у 1941 році, разом з російським вченим Андрієм Туполєвим розпочинає роботу у спецлабораторії Казані над проектом літака-бомбардувальника ТУ-2, а згодом розробив реактивний двигун для пікіруючого бомбардувальника ПЕ-2. У 1944 році С.Корольова включають до складу комісії з вивчення ракетної техніки.
Вчені – суспільствознавці своїми публікаціями зміцнювали моральний стан діючої армії, розвінчували ідеологію фашизму, проводили лекції на воєнно-історичну тематику, збирали матеріал для історичних досліджень. Багато учених воювали на фронтах, брали участь у русі Опору: П.Буйко, Д.Пойда, Л. Павлюченко, М.Бакулін, В.Сиротенко інші.
3. Українська література в роки війни
Книговидавництво, преса і радіомовлення
В роки війни продовжувалося видання української преси, книг. В тилу виходили газети «Радянська Україна», «Правда України», «Література і мистецтво», журнали – «Україна», «Українська література», «Перець». Багато письменників воювали, бували на фронтах у якості воєнних кореспондентів. Фронтовиками були О.Гончар, Ю.Збанацький, О.Бердник, П.Воронько, П.Вершигора, М.Дашкієв інші. О.Довженко, бувши воєнним кореспондентом, добровольцем прибув на Південно-Західний фронт, брав участь в боях і за героїзм був нагороджений орденом Червоного Прапора. Багато письменників загинули на фронтах Вітчизняної війни: поет В.Булаєнко, поет В.Левицький, письменник М.Трублаїні. Під час війни писалися твори патріотичного, публіцистичного характеру.
Журнал «Перець» О.Довженко і А.Малишко Остап Вишня У 1943 році було перевидано «Кобзар» Т.Шевченка(20 тисяч примірників). Примірники було відправлено у партизанський край, на окуповану територію. Вірші Шевченка надихали бійців на боротьбу з ворогом, на захист рідного краю.У період Великої Вітчизняної війни ще більше зросла роль радіомовлення як засобу масової інформації та ідейно-політичної роботи. Вже в листопаді 1941 року почали функціонувати радіостанції ім. Т. Г. Шевченка у Саратові «Радянська Україна» в Москві, а з 1943 року — пересувна радіостанція «Дніпро» у прифронтовій смузі. Інформацію з фронту яскраво і виразно читала диктор, письменниця Марія Пригара. Ці радіостанції щодня інформували населення радянського тилу і окупованої території про найважливіші новини й події фронтах і в цілому в країні. За прослуховування радіостанції ім. Шевченка фашисти страчували людей.
Павло Тичина Олександр Корнійчук Микола Бажан
Кращі твори української літератури
Війна активізувала творчі сили української радянської літератури. Високим патріотичним пафосом, ненавистю до ворога й глибокою вірою в перемогу сповнені поетичні, прозові, драматичні й публіцистичні твори письменників. Павло Тичина видав збірку «Творча сила народу», відомий вірш «Я утверждаюсь»; Максим Рильський - поему «Народ безсмертен », тонкий трагедійний вірш «Слово про рідну матір». Свою поему «Клятва», з словами «Ніколи Вкраїна не буде рабою фашистських катів», Микола Бажан читав на радіостанції ім. Т.Шевченка у Саратові. На ній же сміливу доповідь «Київ в історії України» прочитав М.Рильський, за що навіть мав зауваження від ідеологічного апарату ВКП(б). Перед мікрофоном виступали з власними творами О.Довженко, В.Василевська, Л.Первомайський, О.Корнійчук, А.Шиян, Іван Ле. Андрій Малишко виступив з циклом віршів «Україно моя», Ярослав Галан - з серією публіцистичних творів «Фронт в ефірі». Серед відомих і значних творів того часу варто відзначити твори Ю.Яновського «Земля батьків», «Україна», «Київська соната» , О.Левади - «Плач полонянок», а також драматурга О.Корнійчука, який написав актуальні п’єси «Фронт», «Партизани в степах України»(отримав Сталінську премію»). Звільнений нарешті після несправедливого звинувачення Остап Вишня написав блискучу гумореску «Зенітка».Як самобутній яскравий письменник виступив Олександр Довженко. Його реалістичних і одночасно героїко-романтичних творах «Ніч перед боєм», «Воля до життя», «Мати»,«Україна в огні», розкриваються мужні характери воїнів Червоної армії, кращі якості людей України. Під час війни поет Володимир Сосюра виступив з високопатріотичним віршем «Любіть Україну», що ввійшов у збірку «Щоб сади шуміли»(Сталінська премія 1948 року).
Часто українські письменники в складі агітбригад, концертних колективів виїжджали на фронт і між боями виступали перед бійцями Червоної Армії.
4. Мистецтво України в роки війни
Театр і музика
Під час німецької окупації було дозволено відкрити декілька українських театрів, які ставили переважно класичні твори. Але не вистачало досвідчених режисерів і акторів(більшість їх евакуювалися в тил СРСР), тому вистави не були високого ґатунку. Окупанти вимагали концертів і вистав німецькою мовою, а згодом й взагалі закрили театри на Україні.
Співак
Іван Паторжинський
Актор
Юрій Тимошенко(Тарапунька)
Актор
Юхим Березін (Штепсель)
В тил СРСР, на Схід, переїхало 50 театрів. Активно діяли Київський театр опери і балету ім. Т.Шевченка, Полтавський театр ім. М.Гоголя, Дніпропетровський і Одеський театри опери і балету, що об’єдналися у єдину мистецьку установу. Театри висилали на фронт бригади, влаштовували між боями для бійців концерти, декламації, давали уривки п’єс. В цій діяльності відзначилися З.Гайдай, І.Паторжинський, відомі актриси Наталія Тимошенко і Світлана Коваль, що виступали з читанням творів І.Франка, Т.Шевченка, Л.Українки, сучасних авторів. Актори І.Паторжинський і М.Литвиненко-Вольгемут сотні раз виконували на фронті, в госпіталях дует Карася і Одарки з опери «Запорожець за Дунаєм». Бійцям дуже подобалися гумористичний дует Ю.Тимошенка(Тарапуньки) і Ю. Березіна(Штепселя), Ансамбль української пісні і танцю під кер. Л.Чернишової. Вони виступили на 7 фронтах – дали 2850 концертів для 800 тис. воїнів. Здобули визнання також нові музичні твори - кантата «Гнів слов'ян» М. Вериківського, присвячена єднанню слов'янських народів у боротьбі проти спільного ворога, «Клятва» Ю. Мейтуса, «Український квінтет» Б. Лятошинського, багато інших.
Оператор В.Орлянкін Кінорежисер М.Донськой Кінорежисер І.Савченко Українська кінодокументалістика Глибокого патріотизму було сповнене й кіномистецтво. Евакуйовані українські кіностудії (Київська — до Ашхабада, а Одеська—до Ташкента), як і вся радянська кінематографія в той час, брали участь насамперед у створенні короткометражних фільмів, що виходили на екрани у вигляді кінозбірок. Знімалися кінорепортажі, документальні фільми, оборонно-інструктивні фільми. Вже у 1941 році вийшов документальний фільм «З фронтів війни». У 1943 році на екрани вийшов перший номер кіножурналу «Радянська Україна». 50 українських операторів, ризикуючи життям, знімали на фронті, підготували 300 документальних фільмів. Оператор Я.Давидзон знімав знаменитих партизанських керівників, бійців, дітей-героїв. Оператор Борис Вакар знімав знаменитий Карпатський рейд С.Ковпака і загинув в одному з боїв. Київський оператор В.Орлянкін пройшов з Волги до Дунаю, знімав «будинок Павлова», генерала В.Чуйкова, чеського героя Л.Свободу, льотчика О.Покришкіна. Особливе серед воєнної кінопубліцистики посідають документальні фільми Олександра Довженка «Битва за нашу радянську Україну» (1943) й «Перемога на Правобережній Україні».
Кадри з фільму «Райдуга». У головній ролі Наталія Ужвій
Художні фільми часів війни Продовжувалася робота і над художніми фільмами, особливо відомими з яких стали «Олександр Пархоменко» режисера Л. Лукова, «Як гартувалася сталь»М. Донського, «Партизани в степах України» І. Савченка. Та найвищим досягненням радянського кіномистецтва умовах війни вважався фільм «Райдуга» режисера Марка Донського сценарієм Ванди Василевської. Героїня фільму, партизанка, проста селянка Олена Костюк( у цій ролі відома актриса Наталія Ужвій) повертається у рідне село в свою хату, щоб народити дитину. Фашисти захоплюють в полон Олену, жорстоко допитують її, не гребуючи ніякими засобами, щоб здобути свідчення про партизан. Гине дитина Олени. Драматургія фільму побудована на зіткненні двох крайнощів: силі духу простої українки і дикості та жорстокості завойовника. Жінка йде на смерть, впевнена, що її шлях вірний. Ця картина одержала чимало призів і серед них «Оскара» — премію Академії мистецтва США. Фільм викликав неабияке захоплення у президента Ф.Рузвельта. Інший фільм М. Донського — «Нескорені» — одержав Золоту медаль на VII Венеціанському міжнародному кінофестивалі.
В.Литвиненко «Україна вільна» В.Корецький «Воїн, врятуй!» В.Касіян «Т.Шевченко» Образотворче мистецтво
Захист Вітчизни, теми патріотизму, мужності стали головними для українських художників. Створені ними плакати, листівки, картини, скульптури, «агітвікна», що розповсюджувалися вже з перших днів війни, закликали до боротьби із загарбниками, виявляли звірячу сутність фашизму. Особливо сильний вплив мали плакати Василя Касіяна «На бій, слов'яни» і геніальна серія «Гнів Шевченка — зброя перемоги» (вісім робіт на тексти творів Т. Г. Шевченка). Написані блискучі плакати «У фашистській неволі», «Відомсти!». Відомий плакат В.Корецького «Воїн, врятуй!» зображує українську жінку з дитиною перед фашистським багнетом. Найкращим став плакат В.Литвиненка «Україна вільна», де відтворено образ воїна-визволителя. Серед картин кращими роботами стали «Ворог наближається»Т.Яблонської, «Оживуть степи і озера» М.Дерегуса. Працювали художники О.Довгаль, Р.Мельничук, О.Шовкуненко, О.Пащенко. Скульптор К.Діденко створив скульптурні портрети партизанських командирів С.Ковпака, О.Федорова, С.Руднєва.
5. Церковне життя
Стан церкви під час війни
Фашистські окупанти, щоб протиставити свою політику більшовицькій, дозволили відкрити 2 тисячі православних храмів, відновити службу та обряди. Але відносини між Українською автокефальною православною церквою(архієпископ Полікарп) і Українською автокефальною православною церквою Московського патріархату(митрополит Олексій) залишалися напруженими.
У той же час багато представників церкви допомагали радянській владі, духовно підтримували бійців і командирів Червоної Армії у її боротьбі з головним Злом - фашизмом. Збиралися кошти на будівництво танків, літаків, закупки медикаментів і харчування.
Митрополит Сергій Виступ Патріарха Всея Русі Повернутий православний храм
Зміни в становищі церкви
У вересні 1943 року в Кремлі відбулася зустріч Й.Сталіна з митрополитом Сергієм, митрополитом Олексієм і екзархом України, Київської і Галицької митрополій Миколаєм. Було отримано дозвіл про обрання патріарха Московського і усієї Русі (ним став митрополит Сергій). Утворено Священний Синод, повернено церкві багато храмів, дозволено обрядову службу тощо. Церква зробила свій внесок у боротьбу з фашизмом, її стан значно полегшився і укріпився.
Але у той же час радянська влада, при радянізації західно - українських земель, переслідувала українську греко-католицьку церкву(УГКЦ), насильно навертаючи греко-католиків у православ’я. УГКЦ було розпущено, єпископи Комишин, Конциловський ув’язнені.
6. Внесок українців в перемогу над ворогом
Українці-захисники своєї Батьківщини
Український народ, разом з народами Радянського Союзу, здобув впевнену перемогу над страшним і сильним ворогом-фашизмом. Багато українців в перші дні війни без усякого примусу встали у ряди захисників Вітчизни. Мільйони синів і дочок України билися з ворогом у рядах Радянської(Червоної)Армії і ВМФ. У 650 винищувальних батальйонах налучувалося 150 тисяч бійців. До народного ополчення вступило 1,3 млн. чоловік. 2 млн. людей брали участь у будівництві укріплень. Усього воювало близько 6 мільйонів українців, кожен шостий загинув на фронті за свою Батьківщину та визволення народів Європи від фашизму.
Незважаючи на усі прорахунки і втрати початку війни, механізовані з’єднання України у липні 1941 року біля Дубно, Луцька, Броди і Рівно змогли надовго затримати фашистську навалу, надати можливість іншим фронтам підготувати війська, а цивільному населенню евакуюватися. Добре билися й прикордонники, утримуючи пункти по 2-3 дні, всупереч сподіванням нацистів. В складних умовах в липні-жовтні 1941 року з України було евакуйовані більше 500 підприємств, які продовжували роботу у різних куточках СРСР. Яскраві сторінки в бойовий літопис війни вписали захисники Києва, Одеси, Севастополя, та інших міст. У Голосієві, під Києвом, вперше гримнув залп легендарних «катюш». Герої оборони міст України, Донбасу, Дніпропетровщини та Криму врятували від загарбання Центральну Росію, Кавказ, Урал, зірвали німецький план «блискавичної війни».
Великий внесок в оборону внесли трудівники тилу. Український вчений, академік Євген Патон на Уралі у стислі строки розробив швидкісні методи сварки броньованих корпусів літаків(для штурмовиків ІЛ-2)і танків, за що у 1943 році був удостоєний звання Героя Соціалістичної праці.
Гніт українського народу і Опір
За роки німецької окупації Україна зазнала величезних втрат, була нещадно пограбована. У концтаборах і гетто загинула велика кількість людей. До 1944 року гітлерівці знищили 5 мільйонів чоловік мирного населення та військовополонених. 2,5 мільйони вивезені у рабство до Німеччини. Нерідко ці люди зазнавали страждань і гинули. Більше 250 сел були спалені окупантами дощенту. Провалилися політичні наміри ОУН створити з дозволу нацистів незалежну Україну. Міністр східних територій А.Розеберг писав: «Згідно з концепцією фюрера про незалежну Україну не може бути й мови. На наступні 25 років вже заплановано німецький протекторат».
Не могла Україна терпіти такої наруги над собою. На Західній Україні виникла УПА. Гнів народу на окупованій території був страшним. І малі і старі, переповнені ненавистю утворювали підпільні організації. Полум’я партизанської війни охопило країну. Українські радянські партизани і підпільники знищили майже півмільйона гітлерівців, зірвали майже 5 тисяч ворожих ешелонів.
Пам’ятник радянському Воїну-Визволителю у Берліні і у Харкові
Українці- визволителі своєї Батьківщини і народівЄвропи
Після перемоги у Сталінградській і Курській битвах 1943 року розпочинається визволення України від нацистів. Радянські війська, реорганізувавшись у 4 Українські фронти, провели ряд блискучих військових операцій, визволивши Харків, Донбас, з великими труднощами форсувавши Дніпро і подолавши Східний вал. 6 листопада 1943 року було визволено «матір міст руських» - Київ. Внаслідок добре спланованих і талановито проведених операцій – Корсунь-Шевченківської, Кримської, Львівсько-Сандомирської, Карпатсько-Ужгородської та інших, війська Німеччини та її сателітів на Україні були знищені, територія республіки визволена. Було також визволено та приєднано до УРСР Закарпаття. У 1944 році І Український фронт брав участь у визволенні Польщі, разом з Білоруським фронтом, штурмував Берлін, провів «Празьку операцію». Українець Ф.Зінченко, командир стрілецького полку став комендантом захопленого рейхстагу. ІІ, ІІІ і ІV Українські фронти, в яких воювало багато українців, звільнили від фашистського ярма Румунію, Угорщину, Болгарію, Югославію, Австрію, Чехословаччину. ІІ Український фронт брав участь в розгромі Квантунської армії мілітаристської Японії на Далекому Сході.
Герої і нагороди
2,5 мільйонів українців нагороджені орденами і медалями, 2072 - отримали звання Героя Радянського Союзу(при загальній кількості нагороджених по СРСР 11605). 33 нагороджених українці – двічі Герої Радянського Союзу і 4 чоловіки – тричі Герої Радянського Союзу. Черкащанин І.Драченко і херсонець П.Дубинда є одночасно Героями Радянського Союзу і повними кавалерами Ордену Слави.
Серед Героїв: О.Федоров, С.Ковпак, І.Бабюк, І.Вдовенко, С.Супрун, І Кожедуб, Л.Брежнєв, С.Половинець, інші. У 2005 році Героя України отримав колишній лейтенант О.Берест, що брав участь у піднятті прапору над рейхстагом. Чимало українських полководців прославилися в боях, командували арміями, фронтами. Серед них С.Тимошенко, Р.Малиновський, А.Єрьоменко, П.Рибалко, І.Черняхівський, С.Руденко, М.Ватутін, К.Москаленко, П.Жмаченко, І.Кириченко, Я.Черевиченко, М.Кирпонос, Ф.Костенко, інші.
Зазнавши у Другій Світовій війні величезних людських втрат, руйнувань, українці зробили величезний внесок в розгром фашистської Німеччини та її сателітів, героїчно захищали як свою землю, так і землі інших народів. Деякі сучасні історики роблять спробу переглянути характер війни, дати їй нову оцінку, стверджуючи, що війна це була лише «акція відстоювання інтересів сталінської імперії».Але це зовсім не так. Народ захищав свою, власну землю від жорстокого і зухвалого агресора, що плюндрував нашу Батьківщину, грабував її, чинив насильства та знищення народу. Тому для нашого народу війна стала по справжньому Вітчизняною, Визвольною, Справедливою.