1997 Році було прийнято Закон „Про Рахункову палату Верховної Ради України”.
Основними завданнями Рахункової палати є:
- контроль за своєчасним виконанням Державного бюджету, фінансуванням загальнодержавних програм, укладанням угод про державні позики і кредити;
- контроль за використанням золотого запасу, а також дорогоцінних металів та каменів;
- надання кредитів та здійснення операцій з розміщення золотого резерву і резерву в іноземній валюті.
Органи місцевого самоврядування у сфері фінансів мають такі повноваження :
- самостійно розробляють і виконують відповідні місцеві бюджети;
- використовують вільні бюджетні кошти, додатково отримані в процесі виконання місцевих бюджетів;
- мають право встановлювати розміри ставок місцевих податків і зборів, перелік яких затверджується Верховною Радою України;
- мають повноваження в галузі ціноутворення;
- мають право здійснювати місцеві позики, випускати цінні та організовувати грошово-речові лотереї;
- можуть виступати гарантами під надання кредитів підприємствам і установам, що належать до комунальної власності.
Фінансовий контроль: зміст, принципи та види
Финансовый контроль является формой реализации контрольной функции финансов. Она определяет назначение и содержание финансового контроля. Вместе с тем содержание контроля, его направленность изменяются в зависимости от уровня развития производительных сил и производственных отношений общества. Так, расширение хозяйственных прав предприятия, их самостоятельности в осуществлении финансовой деятельности, появление различных организационно-правовых форм предпринимательства значительно обогащает содержание финансового контроля.
Финансовый контроль – это совокупность действий и операций по проверке финансовых и связанных с ними вопросов деятельности субъектов хозяйствования и управления с применением специфических форм и методов его организации.
порядке.
незалежність (виключення матеріальної чи моральної зацікавленості перевіряючого);
- гласність (результати перевірок публікуються для широкого загалу);
- превентивність (попереджувальний характер фінансового контролю);
- дієвість (за результатами контрольної перевірки завжди приймаються певні міри);
- регулярність (контроль проводиться згідно з вимогами діючого законодавства);
- об’єктивність (контроль проводиться згідно з вимогами діючого законодавства);
- всеохоплюючий характер (по можливості фінансовий контроль повинен охоплювати всі сторони фінансово-господарської діяльності).
Фінансовий контроль проводиться на макро- та мікро- рівнях. Об’єктом фінансового контролю на макрорівні є державні фінанси. Суб’єктами фінансового контролю є державні органи влади і управління.
Самостійно надати характеристику методам контролю
Фінансовий контроль на мікрорівні – це контроль на рівні суб’єктів господарювання всіх форм власності. Об’єктом контролю на цьому рівні є фінансово-господарська діяльність підприємств, організацій і установ. Предметом контролю є фінансові показники, а саме прибуток, собівартість, податки, відрахування. Схематично класифікацію фінансового контролю можна зобразити таким чином (Рис.7.2).
Залежно від суб’єктів, що здійснюють фінансовий контроль, розрізняють наступні його види:
Державний фінансовий контроль проводять органи державної влади і управління. Державний фінансовий контроль поділяється на загальнодержавний і відомчий.
Загальнодержавний контроль здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державна митна служба, місцеві державні адміністрації та інші структури.
Рис. 4.2. Класифікація фінансового контролю
Відомчий фінансовий контроль застосовується тільки по відношенню до підвідомчих підприємств і організацій та проводить контрольно-ревізійними підрозділами міністерств та відомств.
Громадський фінансовий контроль на сьогодні в Україні здійснюють:
- громадські організації (партії, рухи, профспілки, що стежать за виконанням умов трудового договору);
- засоби масової інформації;
- окремі фахівці (фізичні особи) на основі добровільності та без жодних матеріальних відрахувань.
Аудит – відносно новий для України вид фінансового контролю. 22 квітня 1993 року був прийнятий Закон „Про аудиторську діяльність”, який визначив правові засади здійснення аудиторської діяльності і був спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Це незалежний зовнішній фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. Поява і розвиток аудиту в Україні обумовлений:
- відмиранням неефективного відомчого контролю;
- наявністю підприємств нових форм власності;
- неможливістю загальнодержавними органами фінансового контролю охопити регулярними і глибокими перевірками всіх суб’єктів господарської діяльності.
Залежно від часу виділяють такі форми фінансового контролю:
- попередній, що проводиться до здійснення фінансових операцій (наприклад, бухгалтерія підприємства перед тим, як виписати документи на витрачання коштів, перевіряє доцільність витрат та їх відповідність потребам згідно з нормами);
- поточний, що проводиться в процесі здійснення фінансовий операцій (наприклад, перерахування податків, здійснення виплат);
- наступний, що проводиться після закінчення певних періодів (за підсумками місяця, кварталу, року).
Методи фінансового контролю – це конкретні прийоми проведення фінансового контролю. Вони поділяються на:
- натуральні, коли контроль проходить не по документах, а перевіряється наявність товарно-матеріальних цінностей (інвентаризація, лабораторний аналіз, контрольний замір, контрольний запуск сировини у виробництво, перевірка фактично виконаних робіт);
- документальні, коли контроль проходить по документах.