3. Данило Галицький
3.1. Боротьба за князівство.
Змужнілий князь Данило Романович, спираючись на підтримку середніх та дрібних феодалів, припинив міжусобиці й поновив єдність Галицько-Волинського князівства. Після тривалої боротьби з угорцями і чернігівським князем Михайлом, який деякий час тримав стіл у Галичі, Данило у 1238 р. оволодів Галичем. Узявши собі Галичину, він віддав братові Василькові Волинь. Попри такий поділ, обидва князівства продовжували існувати як одне ціле під зверхністю старшого і діяльнішого князя Данила. У внутрішній політиці Данило, як і його батько, прагнув забезпечити собі підтримку серед селян та міщанства для протидії боярам. Він укріпив багато існуючих міст, а також заснував нові, в тому числі в 1256 р. Львів, названий так на честь його сина Лева. В нові міста Данило запросив ремісників та купців з Німеччини, Польщі, а також північно-східної Русі. В зв'язку із занепадом Києва на захід тікали вірмени та євреї. Типовою рисою галицьких міст стає їхній багатонаціональний характер. Данило із селян створив військо, важку озброєну піхоту замість боярських дружин. Цілком залежне від князя військо використовувалось для боротьби з боярською олігархією й нападами чужинців.
У цей час на заході Русі виникла загроза з боку німецької феодально-католицької агресії. В 1237 р. об'єднаний Тевтонський орден стає загрозою для народів Балтії і Русі. Німецькі лицарі починають нападати на руські землі. У 1237 р. хрестоносці захопили Дорогочин і намагались перетворити його на опорний пункт для подальшого просування на Галицько-Волинську землю. В 1238 р. Данило з військом дав бій лицарям, розгромив їх і визволив Дорогочин. У 1242 р. Новгородці під проводом Олександра Невського розгромили війська хрестоносців на Чудському озері. Так було дано відсіч німецько-католицькій агресії на Русі. Але основною проблемою Данила була монголо-татарська навала. Зруйнувавши Київ (обороною якого керував воєвода Данила Галицького - Дмитро), татари рушили на Галич та Волинь (1241), взяли штурмом Володимир-Волинський і Галич, а потім вдерлися на територію Польщі й Угорщини. Монголо-татари не завдали Галицько-Волинському князівству таких нищівних руйнувань, як в інших руських князівствах. Вони тримали під своєю владою всі захоплені землі. Князь Данило кілька років не визнавав влади хана, однак на грізну вимогу Батия у 1246 р. змушений був визнати себе васалом хана і прибути на поклін в його столицю Сарай. Отаборившись над Волгою, татари почали викликати до Золотої Орди князів, щоб затверджувати їх на князівствах. Першим у 1242 чи на початку 1243 року поїхав Ярослав, князь Володимирсько-Суздальський. За ним вирушили князі північні в 1244, 1245 роках. У 1246 році майже одночасно виїхали Михайло Чернігівський та Данило. До Данила звернулися татари з вимогою: «Віддай Галич". Можливо, хтось із князів просив Галич у татар. Становище Данила було тяжке, бо він не міг вступати в боротьбу з татарами, якщо за ними стояли Ростислав з уграми, а головне - боярська опозиція.
Данило дістав від татар підтвердження прав на все князівство, але мусив визнати себе «мирником» - союзником, татарським васалом, підпоручником хана.
Щойно закiнчив Данило 40-літню боротьбу за об'єднання Романової держави блискучою пepeмогою, як мусів визнати себе ханським «холопом»!!! Усе життя тепер присвячує він підготовці до нової боротьби – за звільнення від татарської залежності, будує фортеці, а разом з тим шукає зв'язків у Західній Європі. Для цього він уклав угоду з Угорщиною, скріплену шлюбом його сина Лева з дочкою короля Констанцією, з Польщею (зміцнивши їх шлюбом: дочка Данила Предслава була одружена з Земовитом Мазовецьким) Литвою (молодший син Данила – Шварн одружився на донці Князя Литовського). Данило вів переговори з папою Інокентієм IV щодо організації хрестового походу проти монголо-татар, погодившись на церковну унію з Римом. У зв'язку з цим посланець папи коронував Данила в 1253 р. у Дорогочині. Однак ці зв'язки не принесли Данилові реальних успіхів. Коли виявилося, що татари рушають на Галицько-Волинську державу, він звернувся до папи по допомогу. Проте, коли він не отримав обіцяної допомоги то відмовився і від своєї обіцянки церковної унії з Римом.