4. Спадкоємці Данила Галицького
зберегли політичну цілісність князівства.
Лев (1264-1301) мав запальний характер і відзначався неабиякою хоробрістю. Розуміючи, що розраховувати на допомогу сусідів в боротьбі проти татар не має сенсу, що засвідчили події 1258 року, він розірвав стосунки з непевними союзниками і збільшив територію держави за їх рахунок - відвоювавши в Угорщини Закарпаття і Люблінщину у Польщі. Сталося це в результаті татаро-руських походів Золотої Орди проти цих держав. Лев підняв питання про запровадження в його державі окремого церковного управління (Митрополит Київський в 1299 році спокусившись щедрими хабарями переїхов до північно-східних земель). Сучасником Лева був волинський князь Володимир (племінник Данила Галицького), який займався мирними справами: будував міста, покровительствував церкві, організовував переклад і переписування книг. При його дворі вівся літопис. Пісял того як Володимир помер не залишивши спадкоємців, Лев обєднав князівства.
Юрій (1301-1308) почав правити вже у літньому віці. Відновив дружі стосунки з Польщею і Угорщиною, повернувши їм землі захоплені батьком. Відмовився підпорядковуватися Орді. Був покровителем міст і торгівлі. Добився від Константинопольського патріархату в 1303 році заснування самостійної метрополії для своєї держави.
Андрій і Лев ІІ (1308/15 – 1323 рр.) правили спільно. Перестали коритися Золотій Орді, сплачувати данину. Полягли у битві з золотоординською каральною експедицією. 1323 р. у битві з військами хана Узбека молоді князі загинули.
Загибель Андрія та Лева II, які не мали дітей, перервали пряму лінію династії Романовичів, що призвело до посилення політичного впливу галицького боярства, зростання чвар та усобиць у феодальній верхівці, втручання іноземних держав у внутрішні справи галицько-волинських земель. Майже два роки галицько-волинський трон залишався без правителя.
Юрій II Болеслав. в 1325 p., внаслідок компромісу між місцевим боярством і правителями Польщі, Угорщини та Литви, главою держави було обрано 14-річного мазовецького князя Болеслава Тройденовича, сина Марії, дочки Юрія І Львовича. Юний князь, який прийняв православ'я та ім'я Юрія II Болеслава, не став маріонеткою в руках бояр, а проводив самостійну внутрішню і зовнішню політику. Внаслідок боярської змови у квітні 1340 р. Юрія II Болеслава було отруєно. Після цієї події зберегти єдність колись могутнього Галицько-Волинського князівства вже не вдалося. Протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.