2.3. Суспільно-географічна методологія прогнозування регіонального розвитку

При цьому варто зазначити, що сучасний стан суспільно-географічної методології характеризується плюралізмом, поліконцетуальністю. Важ­ливе методологічне значення має вчення про розвиток суспільно-просторових процесів, різні аспекти якого розкриті у працях українських вчених С. Мохначука, М. Пістуна, О. Топчієва, Я. Олійника, І. Дудника, Л. Немець та ін. Найпоширенішими є концепції комплексного, збалансо­ваного, сталого, поляризованого, стадійного регіонального розвитку.

Суспільно-географічну методологію регіонального прогнозування складають базові вчення, а також суспільно-географічні концепції регіо­нального розвитку . Такими базовими вченнями у суспільній географії є:

- вчення про суспільно-географічні райони (суспільно-географічна районологія) у рамках якого розроблені поняття про суспільно-географічні райони (СГР), їх ознаки; відмінності економічного, соціально-економічного, економіко-географічного, суспільно-географічного районів; однорідних (гомогенних) та вузлових (нодальних) районів; макро-, мезо-, мікро та топорайонів; методика дослідження зв'язків, функціональної структури СГР та її аспектів (компонентний, терторіальний, управлінсь­кий) і елементів (головні, базові, супутні, додаткові, місцеві, обслуговуючі галузі; підрайон, вузол, кущ, центр, пункт); поняття про опорний каркас території, "каркасний ефект" та види територіальної структури СГР за конфігурацію опорного каркасу (радіально-кільцевий, прямокутно-регулярний, багатоядерний, лінійно-вузловий, приморський, змішаний); проблеми управління СГР; методика оцінки чинників та визначення ста­дій суспільно-географічного районоутворення; методика оцінки рівнів соціально-економічного розвитку районів; принципи, критерії та показни­ки та методика суспільно-географічного районування тощо;

- вчення про суспільно-географічні (суспільно-просторові) компле­кси (суспільно-географічна комплексологія), у рамках якого розроблені поняття про суспільно-географічний комплекс (СГК), його ознаки; відмін­ності виробничо-територіального, територіально-виробничого, територі­ального соціально-економічного, територіально-господарського, суспіль­но-територіального, суспільно-географічного комплексів; галузевих між­галузевих та інтегральних територіальних комплексів; полі- та моноцен­тричних комплексів; методика дослідження структури та зв'язків СГК, виявлення територіальних пропорцій і диспропорцій, рівня комплексності території; методика оцінки чинників та визначення стадій суспільно-географічного комплексотуворення, ефектів взаємодії у СГК; обґрунту­вання виділення традиційних та програмно-цільових СГК тощо;

- вчення про суспільно-географічні (суспільно-просторові) процеси (суспільно-географічне процесознавство), у рамках якого розроблені поняття про суспільно-географічні процеси (СГП), їх ознаки; відмінності інтегральних і галузевих процесів; територіально-структурних (диферен­ціювання, концентрування, стягування, агломерування), компонентно-структурних (диверсифікація, інтеграція, поляризація), вертикально-структурних, хроноструктурних процесів; геопростровоих процесів; про­цесів природокористування, демогеографічних, економіко-географічних, соціально-географічних процесів; методика оцінки чинників розвитку СГП, визначення їх тенденцій, стадій та закономірностей розвитку тощо.

77

Рис. 2.4. Суспільно-географічна методологія прогнозування регіонального розвитку

Такі вчення є теоретичним підґрунтям, ідо зумовлює зміст, логіку та напрями прогностичних досліджень у суспільній географії. Розуміння ж об'єкту регіонального прогнозування, його зміни у часі забезпечують сучасні концепції регіонального розвитку.

У науковій літературі найпоширенішими підходами до обґрунтування концепцій регіонального розвитку є економічний, соціальний, технологіч­ний та екологічний. Відповідно економічна, соціальна, технологічна та екологічна теорії регіонального розпитку мають достатньо високий рі­вень сформованості, зокрема розроблений науково-методичний апарат, сформульовані закони та виділені закономірності, обґрунтовані системи відповідних показників. Водночас жодна з них не розглядає регіон як цілісність, тобто вони є дещо "однобічними" і фактично не враховують вплив одного з визначальних факторів регіонального розвитку - терито­рії (геоторії), просторової організації людської діяльності. Тому комплек­сне узагальнення наукових засад регіонального розпитку мас здійснюва­тись у рамках суспільно-географічного підходу як найбільш інтегруючого.

Усі суспільно-географічні концепції регіонального розвитку можна об'єднати у дві групи. Перша група концепцій акцентує увагу на можли­вості досягнення рівномірності регіонального розпитку за умови макси­мального використання наявного ресурсного потенціалу території у по­єднані з вдалими заходами регіональної політики. Вони спрямовані на географічне обґрунтування досягнення комплексності, пропорційності, збалансованості, сталості регіональною розвитку.

78Друга група теорій акцентує увагу на нерівномірності регіонального розвитку як внутрішньої його природи. Вони обґрунтовують не шляхи вирівнювання рівнів розвитку регіонів, а можливості забезпечення міні­мальних загальнодержавних стандартів якості життя населення при збереженні поляризованості території країни. Для кожної стадії регіона­льного розвитку характерний свій рівень поляризації та відповідні заходи регіональної політики.

Сучасні суспільно-географічні концепції регіонального розвитку:

- концепція комплексного регіонального розвитку;

- концепція збалансованого регіонального розвитку;

- концепція сталого регіонального розвитку;

- концепція поляризованого регіонального розвитку;

- концепція стадійного регіонального розвитку.

Розглянемо зміст цих концепцій за такою схемою: "суть - ме­та - засоби".

Концепція комплексного регіонального розвитку ґрунтується на засадах:

- комплексний регіональний розвиток - це процес динамічного під­тримання і вдосконалення регіональної комплексності, що передбачає раціоналізацію внутрішньорегіональних зв'язків та усунення галузевих і територіальний диспропорцій;

- кінцевою метою комплексного регіонального розвитку є забезпе­чення оптимальної структури господарювання, вирівнювання рівнів соці­ально-економічного розвитку регіонів;

- досягнення комплексного регіонального розвитку можливе лише за умови ефективної державної регіональної політики, що має бути спрямована на оптимі-зацію використання ресурсного потенціалу регіо­нів (природних, трудових, мате-ріально-технічних, технологічних, фі­нансових ресурсів, переваг географічного положення тощо), обґрунту­вання раціональної територіальної спеціалізації регіо-нів та відповідних заходів з оптимізації їх господарської структури, використа-ння агломе­раційного та каркасного ефектів. Важливу роль при цьому відіграють заходи із державного регіонального програмування соціально-економічного розвитку [163; 153; 154; 202].

Концепція збалансованого регіонального розвитку включає такі положення:

- збалансований регіональний розвиток - це процес динамічного збереження пропорцій між основними складовими регіону: внутрішньо­виробничих пропорцій, виробничо-демографічних, соціально-виробни­чих, виробничо-природних та ін., а також територіальних пропорцій. Він включає діалектичне поєднання стійкості та мінливості, оскільки перед­бачає збереження певних пропорцій, кількісний і якісний вираз яких змі­нюється у часі;

79- кінцевою метою збалансованою регіонального розвитку є забезпечення суспільно-ефективного господарювання у регіонах, створення соціально і еколо-гічно комфортних умов життєдіяльності населення;

- досягнення збалансованого регіонального розпитку також можли­ве лише за умови ефективної регіональної політики, спрямованої на раціоналізацію викори-стання інтегрального потенціалу території, приве­дення у відповідність до науко-во обґрунтованих значень основних внут­рішньорегіональних та міжрегіональних пропорцій [169; 203; 86].

Концепція сталого регіонального розвитку базується на таких положеннях:

- сталий регіональний розвиток - це процес узгодженого задово­лення потреб регіонів у розвитку та збереження навколишнього середо­вища як нинішнього, так і майбутніх поколінь. Його зміст розкривають такі тези: економічний розвиток регіонів без відповідної уваги до навко­лишнього середовища призведе до екологічних катастроф; захист на­вколишнього середовища без економічного розвитку призведе до збід­нення населення регіонів; забезпечити екологічну безпеку в умовах регі­ональної соціальної несправедливості неможливо;

- відповідно і кінцева мета сталого регіонального розвитку є багатоаспектною: забезпечення зростання добробуту населення, задоволення його матеріальних і духовних потреб, створення екологічно безпечних умов життя населення та економічне зростання регіонів;

- досягнення сталого регіонального розвитку забезпечується шля­хом взаємоуз-годженої діяльності органів державного та регіонального управління і місцевого самоврядування, спрямованої па підтримку соці­альних та екологічних програм за умови ефективного використання еко­номічного потенціалу регіонів [149; 29; 90].

Концепція поляризованого регіонального розвитку ґрунтується на засадах:

- поляризований регіональний розвиток - це процес перерозподілу населення, основних фондів, капіталу між регіонами залежно від їх при­тягальної сили. Основною рушійною силою виступають процеси дифузії інновацій, що зумовлюють формування полюсів зростання;

- з точки зору даної концепції, нерівномірність у рівнях соціально-економічного розвитку регіонів є природньою закономірністю. Рівень життя у столиці не може бути однаковим з ріалом життя у сільській міс­цевості периферійного регіону. Тому кінцевою метою такого розвитку с не вирівнювання рівнів життя населення, а забезпечення певних соціа­льних стандартів у всіх регіонах країни;

- основними засобами розв'язання проблем поляризованого регіо­нального розвитку у рамках державної регіональної політики є створення штучних полюсів зростання у "неконкурентоспроможних" регіонах, зок­рема інноваційних центрів, технопарків, технополісів [43; 249].

80Основні положеннями концепції стадійного регіонального розвитку :

- стадійний регіональний розвиток - це процес поступальної зміни циклів, стадій просторової організації людської діяльності у регіонах. Зміна стадій відбувається унаслідок просторової самоорганізації, управ­лінських рішень та випадкових чинників. Спостерігається тісна взаємодія у просторовій еволюції урбанізації, систем розселення та конфігурації транспортних мереж. Кожна стадія характеризується своїми особливос­тями територіальної поляризації людської діяльності;

- кінцевою метою стадійного розвитку регіонів є сприяння їх перехо­ду до тих станів, які можуть забезпечити найкращі умови життєдіяльності населення;

- забезпечення соціально-економічної ефективності регіонального розвитку досягається за рахунок науково обґрунтованих управлінських рішень, що повинні враховувати специфіку відповідних стадій розвитку регіонів [247; 23; 25; 45;210].

У цілому всі ці концепції, як різні сторони загальної суспільно-географічної концепції регіонального розвитку, об'єднують кілька прин­ципових моментів. По-перше, усі вони розглядають регіональний розви­ток як динамічний, еволюційний процес. По-друге, вони передбачають пошук шляхів раціонального використання ресурсного потенціалу регіо­нів. По-третє, вони спрямовані на обґрунтування тих чи інших заходів регіональної політики, які у кінцевому рахунку мають забезпечувати під­вищення якості життя населення регіонів у тісному взаємозв'язку із по­ліпшенням стану природного середовища.

Четвертий рівень методології - методичні основи суспільно-географічного прогнозування - буде розглянуто у наступному розділі.

Також варто зазначити, що методологія суспільно-географічної про­гностики не залишається незмінною. На думку В. Пащенка, методологіч­ні новації проявляються на різних рівнях реалізації: на власне методоло­гічному рівні формуються нові міждисциплінарні дослідницькі підходи, на методичному рівні - нові методи, на рівні методичних прийомів - нові способи застосування окремих дослідницьких підходів і методів відпові­дно до специфіки досліджуваних об'єктів. Щодо методичних новацій, то тут частіше відбуваються вдосконалення методик та окремих методів, ніж впровадження принципово нових [147, с. 168]. Новації у прийомах та процедурах наукових досліджень передусім пов'язані із прогресом у комп'ютерній техніці. Хоча як зазначають С. Капіца, Ґ. Малінєцкій та С. Курдюмов, більшість задач математичного моделювання були пора­ховані ще на БЕСМ чи Іскра. Старі ж задачі, пораховані на новій техніці, зазвичай не дають нової якості [76, с. 11]. Тому більшої уваги заслугову­ють нові методичні прийоми і процедури, що можуть реалізовуватися за рахунок нових технічних прийомів і процедур, а не навпаки.