Державна льотна академія України

Кафедра менеджменту та економіки

факультету менеджменту

ЗАТВЕРДЖУЮ

Декан факультету

А.В. Залевський

____ ____________ 20__ р.

Лекція № 7

з дисципліни „Трудове право”

Тема: „Робочий час і час відпочинку”

Розробив:

доцент кафедри менеджменту

та економіки

Максименко Н.В.

Кіровоград – 2011

ТЕМА № 7. Робочий час і час відпочинку

Лекційне заняття № 7.

Навчальна мета:

• вивчити поняття робочого часу і значення його правового регулювання;

• вивчити поняття часу відпочинку і значення його правового регулювання;

• проаналізувати та узагальнити принципи та методи регулювання робочого часу;

• вивчити норми тривалості і види робочого часу;

• надати ззагальні та особливі характеристики робочого часу нормативної тривалості, скороченого і неповного робочого часу;

• проаналізувати режими робочого часу і порядок їх встановлення; початок і закінчення роботи; роботу за змінами; порядок обліку робочого часу;

• ознайомитися з видами відпусток;

• розвити у курсантів та слухачів уміння та навички правильного розуміння правових норм інституту робочого часу і часу відпочинку, вірного ведения обліку робочого часу.

Виховна мета:

Виховати у курсантів та слухачів повагу до законів та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють інститут робочого часу та часу відпочинку у трудовому законодавстві України.

План

1. Поняття робочого часу і його тривалість.

2. Правові нормативи робочого часу

3. Поняття режиму робочого часу і порядок його встановлення

3. 1. Ненормований робочий день

3.2. Гнучкий режим робочого часу

3.3. Робота у нічний час

3.4. Поняття надурочних робіт і порядок їх застосування

4. Поняття відпочинку та його види. Святкові і неробочі дні

5. Поняття відпустки. Види відпусток

0. 5.1. Щорічні відпустки, їх тривалість і порядок надання

1. 5.2. Творчі відпустки

2. 5.3. Соціальні відпустки, порядок їх надання

Література:

Основна література

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.— К.: Просвіта, 1996.

2. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / Укл.: В.С. Ковальський, Л.П. Ляшко. — К.: Юрінком Інтер, 2004.

3. Болотіна Н. Б., Чанишева Г. І. та ін. Трудове право України: Підручник.— К.: Знання, 2000.

4. Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 р. // ВВР. — 1997.— № 2.— С. 4.

Додаткова література

1. Порядок застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 23 березня 2001 р. № 122.

2. Порядок застосування Списку робіт, професій і посад працівників лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв, яким надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 р. № 570.

3. Бенедиктова В. Регулювання ненормованого робочого часу в умовах ринкової економіки // Право України. — 1999. — № 7.— С. 104.

4. Гаращенко Л. Регулювання відпусток у конвенціях МОП та нормативних актах країн Європи // Право України. — 1999. — № 10.— С. 90.

5. Гавел О. Суміщення професій (посад): норми потребують вдосконалення // Право України.— 2001.— № 12.— С. 105.

1. Поняття робочого часу і його тривалість

Робочим часом (див. схему) за трудовим законодавством вважається час, упродовж якого працівник, відповідно до законодавства, колективного і трудового договору з підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку, зобов’язаний виконувати свої трудові обов’язки на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи. Це означає, що до робочого часу включається час простоїв не з вини працівників, тобто короткочасні перерви для обігріву і відпочинку та інші періоди, коли працівник не працював, але за ним зберігалися місце роботи і зарплата повністю або частково.

Згідно зі ст. 45 Конституції України максимальна тривалість робочого часу визначається законом. Так, згідно зі ст. 50 КЗпП України тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу. Тривалість робочого часу можна скоротити і за трудовим договором. Так, згідно зі ст. 56 КЗпП за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватися як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На прохання вагітної жінки, жінки, котра має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, зокрема, яка перебуває під її опікою або яка здійснює догляд за хворим членом сім’ї у відповідності з медичним висновком, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановити їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках проводиться пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не спричиняє яких-небудь обмежень обсягу трудових прав працівників.

Відповідно до ст. 51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком 16—18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком 15—16 років (які навчаються та у віці від 14 до 15 років, якщо вони працюють у період канікул) — 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють упродовж навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому цього пункту для осіб відповідного віку;

2) для працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, — не більше 36 годин на тиждень.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів тощо).

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

17 листопада 1997 р. в Україні були затверджені: Список виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, і Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним і інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і біологічних умовах підвищеного ризику для здоров’я, яка дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. Проте у цих списках передбачені лише додаткові відпустки за роботу в шкідливих і несприятливих умовах праці. Питання щодо скороченого робочого дня врегульоване Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 163, якою затверджено Перелік виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня.

Наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 23 березня 2001 р. № 122 затверджено Порядок застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад зі шкідливими умовами праці, робота на яких дає право на скорочення робочого тижня.

Неповний робочий день встановлюється за угодою сторін, а скорочений — законодавством лише для окремих категорій працівників.

При неповному робочому дні оплата праці проводиться пропорційно до відпрацьованого часу або за виконану роботу, а при скороченому робочому дні оплата проводиться як за повний робочий день.

Тривалість робочого часу при неповному робочому дні також встановлюється угодою сторін, а при скороченому робочому дні — законодавством.

Згідно зі ст. 53 КЗпП напередодні святкових і неробочих днів тривалість роботи працівників, окрім указаних у ст. 51 Кодексу, скорочується на одну годину як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин.