23. Світоглядний комплекс східноєвропейської та західноєвропейської культур.

Світоглядною основою Візантійської культури стало християнство у його східному варіанті. Неплатонізм як останнє слово згасаючої Римської Імперії, намагався захистити ідеї язичницького світобачення. Але ці ідеї були незрозумілі і чужі широким верствам, які прагнули до нових світоглядних орієнтирів. Християнство з його ідеями месіанства і внутрішньо¬го спасіння від зіпсованого гріховного світу було для населення ближчим і зрозумілішим.

Християнство в теологізованій формі ставить проблему про сенс людського життя місце людини в світі. Саме у співставленні «Бог-людина» розгортається вся система візантійської культури світоглядною основою якої було християнство. Створивши образ Боголюдини християнство вперше в історії культури прагнуло теоретично обгрунтувати просту і величну істину, що людина по винна бути людяною. Людське існування бачилось відкритим вертикально, в напрямі Бога («богоподібність»). «Вертикалізм», як принцип християнського світовідношення став одним із провідних принципів середньовічної культури. В той же час була відмічена суперечливість людини. Поряд з прагненням до високого, їй притаманна і низькість, грубість, тяга до плотських насолод, що стримує свободу духу, але не абсолютно. Християнство вирішує цю проблему через воскресіння з мертвих, перехід в нетлінний стан.

Все це підбивалося у візантійській культурі через поєднання розкішної видовищності і витонченого спіритуалізму і увійшло у канонічну систему, сповнену духом урочистого і таємного церемоніалу, стало способом життя імператорського двору та церковних богослужінь. Сучасники називали візантійську церкву «безтілесним і духовним театром».

В XI—XII ст. значні надбання позитивних знань, зростання природничих наук, розширення уявлень людини про Землю та Всесвіт, потреби в мореплаванні, торгівлі, дипломатії, юриспруденції, розвиток культурного спілкування з країнами Європи і арабським світом — все це призводить до збагачення Візантійської культури та значних змін у світогляді візантійського суспільства. Це був час підйому наукових знань і зародження раціоналізму в філософській думці Візантії.

Раціоналістичні тенденції у візантійських філософів і богословів, як і в західноєвропейських схоластів XI— XII ст., проявлялися насамперед у прагненні поєднати віру з розумом, а часом і поставити розум вище віри.

Системоутворючим чинником культури Європейського Середньовіччя стало християнство у формі католицизму. Ідея бога займає центральна місце в середньовічній картині світу, пронизує весь процес осягнення всесвіту та всього існуючого в ньому. Світ виступає як ієрархія рівнів: верхній рівень – це світ небесний, нетлінний, вічний і довершений. Далі йде світ земний – мінливий, недосконалий підпорядкований занепаду і зникненню, світ замкнений у собі і конечний. Час, в уявленні середньовічної людини, заключений між творенням світу і його кінцем – страшним судом, між народженням і смертю. Час земного існування – це омана. Людина не здатна осягнути продукт божої волі. Але в людині з’єднується духовне і матеріальне, божественне і земне. З одного боку людина – вищий акт творіння і все в цьому світі повинно слугувати їй. А з іншого боку гріхопадіння принципово змінило ситуацію – людина приречена була на тяжку працю. Змінився і світ земний – він сповнився ворожнечі, насильства і смерті. Світ горній стає єдиною надією служіння людини Богу.

Насамперед слід відзначити, що Візантія була золотим мостом між західною і східною культурами. Вона зробила глибокий і стійкий вплив на розвиток культур багатьох країн середньовічної Європи. Ареал розповсюдження впливу візантійської культури був вельми широким: Сіцілія, Південна Італія, Далмація, країни Балканського півострова, Древня Русь, народи Закавказзя, Північного Кавказу і Криму — усі вони в тій чи іншій мірі зіткнулися з візантійською освітою. Найінтен-сишгіше візантійський культурний вплив, природно, виявився в країнах, де утвердилося православ'я, пов'язане міцними зв'язками з константинопольською церквою. Візантійський вплив виявлявся у сфері релігії та філософії, суспільної думки та космології, писемності та освіти, політичних ідей та права. Він проникав у всі сфери мистецтва. Через Візантію антична і елліністична культурна спадщина, духовні цінності, створені не лише в самій Греції, але й у Єгипті та Сірії, Палестині та Італії, передавалися іншим народам. Сприйняття традицій візантійської культури у Болгарії та Сербії, Грузії та Вірменії, Древній Русі сприяло подальшому прогресивному розвиткові їх культур.