31. Братства та їх роль у розвитку культури.

Наприкінці XVI - на початку XVII ст. освіта в Україні стає одним із найважливіших засобів у боротьбі проти полонізації і окатоличення, за збереження етнічної цілісності. Діяльність, що її започаткували і розгорнули в цей час братства на ниві освіти, науки, книгодрукування, дає право віднести їх до громадських організацій нового, ренесансного зразка.

Братства - це всестанові, загальнонаціональні організації, що створювались навколо церкви, сприяючи культурно-національному відродженню. Братства - це світські організації, які відстоювали релігійні, політичні, національні, культурні, станові права українців. Їм належать великі заслуги у справі збереження української православної традиції, у становленні громадянського суспільства, його етнонаціональної консолідації, у підвищенні рівня освіти та культури.

Об’єднуючи освічених міщан та шляхтичів, братства розуміли необхідність розвитку української науки й літератури і залучали до своїх установ діячів культури з різних частин України. Саме при братствах почали свою діяльність найвизначніші представники української культури кінця XVI-початку XVIIст. Стефан і Лаврентій Зизанії, Кирило Транквіліон Ставровецький, Іов Борецький та ін. Усі вони як тогочасні керівники братств є типовими людьми Відродження. Це яскраві, багатогранні індивідуальності, водночас - керівники суспільного руху та культурні діячі широкого діапазону - учителі, вчені, письменники.

Найстарішим і найвпливовішим було Львівське Успенське братство, розквіт діяльності якого припадає на 80-і р. XVI ст. Від 1585 р. його покровителем став князь К. Острозький, а згодом - князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі, а також заможні купці та ремісники. 3окрема Костянтин Корн, який заповів львівському братству 4 тис. золотих. Усього в братській скарбниці на той час була досить значна сума - близько 50 тис. золотих.

Найсприятливіші умови для розвитку української освіти створилися в Києві, оскільки школи тут були під захистом козаків. Київська братська школа, заснована близько 1615-1616 рр., була створена одночасно із організацією Київського Богоявленського братства; це засвідчує, що для фундаторів братства і школи головним було саме створення школи. Школа перебувала під постійною опікою видатних політичних і культурних діячів України - Петра Сагайдачного, Петра Могили, Івана Борецького (пізніше - митрополита Йова Борецького), Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича та інших просвітителів, які взяли активну участь у її реформуванні в Києво-Могилянський колегіум (1632р.), що за своєю навчальною програмою був близьким до західноєвропейських університетів. Київський колегіум у першій половині XVIIст. став центром згуртування найкращих національних сил у науці, літературі, філософії.

32. Бароко — важливий етап всієї загальнолюдської культури XVI— XVII ст. Це перехід від епохи Відродження до пової якості світовідчуття, мислення, творчості. Світовідчуття і світорозуміння, що живило барокову культуру, стало своєрідною реакцією на ренесансне світобачення, що ґрунтувалося па безмежній вірі у розумність і логічність світу, його гармонійність, в тс, що людина є мірою всіх речей.

Дійсність викликає у майстрів бароко як захоплення, так і велику печаль. Звідси характерні риси барокового світовідчуття: неспокій, поривання, почуття потужності і ніби недовершеності…. Тому і в укр бароковому мистецтві співіснують прагнення неможливого й песимізм; пафос боротьби і перемоги та примирення з думкою, що зло сильніше за добро, а смерть сильніша від життя; звеличування слави і сум…У живопису віддається перевага мальовничості, світлотіньовим контрастам, за допомогою яких і ліпиться форма. Бароко порушує принципи розподілу простору на плани, принцип прямої лінійної перспективи — для посилення глибинності, ілюзії безмежності. У релігійних сюжетах виявляється інтерес до чудес, мучеництва, де яскраво могли виявити себе улюблені в цьому стилі гіперболічність та патетика. В архітектурі — тяжіння до ансамблю, до організації" простору: міські площі, палаци, сходи, фонтани..Як художній стиль бароко дало можливість найповнішого самовираження укр людини тієї драматичної і реформаторської доби передусім завдяки своєму філософському підґрунтю, яке в укр варіанті виявило себе чи не найповніше. Реалістичне світобачення нехарактерне. Світ у більшості творів постає сповненим містики, гіпербол, темних метафор, важко розгадуваних алюзій, надмірно емоційних станів, а часом і просто фантасмагоричним. Та й свідомість того часу тяжіє до таємниць і чудес. Дослідники відзначають як у Європі взагалі, так і в Україні, дивовижну забобонність найширших верств населення — від еліти до простолюду. Деякі рукописи чи листи того часу містять багато оповідей про містичні явища. Це типово барокове світовідчуття.

Таке світорозуміння позначилося й на художній картині світу, створюваній укр і народними, і професійними митцями у XVI—XVII ст. У ній було місце для всіляких моментів: фантастичних мотивацій, міфічних, релігійних тощо. Культура бароко, за Л. Макаровим, широко відчинила двері перед фантазією, усіма її химерами і найнеймовірнішими сюжетами. Часто художники прагнули відтворити образно абстрактні поняття — смирення, совість, честь, геройство... Художник вірив у всемогутність образного мислення і тому сміливо поєднував умовне з реальним, стягував різно просторові і різночасові сюжети в один час і простір.

Звідси бере свій початок прагнення емблематичного осягнення світу — всього видимого і невидимого в ньому. У бароковому мистецтві реальність органічно поєднана з алегоріями, метафорами, гіперболами та іншими засобами асоціативної побудови образу. Представники західних шкіл виробили цілий арсенал тропів — метафор, символів, гіпербол, літот тощо — для творів персоналістського характеру, які через алегорії підкреслювали певні важливі риси явищ чи осіб. Українська свідомість — в умовах творення нових національних цінностей, героїв, національної еліти — теж йшла тим самим шляхом, алегорично унаочнюючи риси шановних гетьманів і полковників, діячів церкви, працівників па духовній і культурній нивах. Українське бароко утверджувало також образи, що характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. Символічний код мали всі види мистецтва.

Символіка старих середньовічних гербів зазнає істотних змін. Це час посиленої герботворчості. Емблемотворчість і герботворчість укр. бароко ґрунтувалися на пошукові предмстів-асоціацій в народному побуті, в природі, оточуючому середовищі або утворенні так званих складних гербів внаслідок шлюбів або корпоративних об'єднань. Родовідне дерево давніх, заслужених, іменитих осіб зображалося у вигляді виноградного і трояндового кущів. Символами для духовних осіб слугували руків'я посохів, митри, оклади Євангелій, чаші для причастя та інші речі культу, в яких виявлялися місцеві або індивідуальні уподобання ієрархів обох українських церков.Формування цієї символіки завершується в 90-ті р. XVII ст. — першому десятилітті XVIII ст., у період так званого мазепинського бароко. Вона прижилася так сильно, що її не змогли викорінити, незважаючи на гоніння на все специфічно українське. У цьому відношенні емблематика укр бароко не тільки мала художнє значення (як одне з цікавих явищ світової барокової культури), а й відігравала свою роль у збереженні національної самосвідомості укр народу.Якщо говорити про естетичні особливості укр бароко, то це багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилена декоративність, динамізм, численна кількість всіляких іносказань і головне — небачена вигадливість форми. Характеристики цього періоду повністю стосуються слова М. Грушевського про такі особливості укр художньої системи, як мистецький та ідейний синкретизм, органічне поєднання слова і обряду, ритміки і слова, віри й знання, прагнення творити дійсність у світлі мрії, але й високого ідеалу.

33. На межі XVI і XVII ст. у суспільне і духовне життя України наче вітер змін. Швидко іншими ставали політичні реалії, спосіб життя, спосіб мислення. Звичайно, картина укр світу формувалася впродовж попередніх часів, однак надзвичайно вплинула Хмельниччина — як загальнонаціональне піднесення, пов'язане з визвольною боротьбою, що підняло Україну з колін і відродило смак до політичної і культурної творчості. Виникло нове, відповідне часові світовідчуття. Змінився менталітет українців, оскільки став відчутним зв'язок часів: Україна правонаступниця Київської Русі — відновлювала свою державність, школу, мову, храми. її художній геній породжував літературу, музику, живопис і архітектуру, в яких риси європейського Нового часу поєдналися з національною специфікою і проблематикою. На початку XVII ст. козацтво виступає вже добре зорганізованою національно-політичпою силою, з якою мусив рахуватися світ. Історики іноді порівнюють Запорізьку Січ з лицарським чернечим орденом. Недарма називали Запорізьку Січ республікою (щоправда з авторитарною владою), українською Спартою, що викохала національне військо.

Б.Хмельницький. ВВВ 1648—1654 рр. Ці роки Україна жила як самостійна держава: обраний гетьман правив із радою старшини й військовою радою всім краєм. Україна поділялася па полки (їх було по вісім на правому і лівому берегах Дніпра). Кожний полк поділявся на сотні, до яких належали міста, містечка, села. Подібний лад мала й Слобожанщина. За Переяславською угодою Москва обіцяла не змінювати цього державного ладу — однак при кожній пагоді укр права дедалі більше утискалися, аж доки не були скасовані зовсім.

І все ж козацтво протягом 150-ти років відігравало не тільки визначну політичну роль доблесного захисника волі і прав укр народу, а й сили, що яскраво виявила себе у культурній розбудові держави. Саме з козацького середовища вийшла нова провідна верства, нова національна аристократія, нова інтелігенція, яка взяла на себе і утвердження власної державності, і розвиток освіти, спорудження та реконструкцію храмів, будівництво громадських споруд, опікування мистецтвом тощо.

Прагнення надолужити втрачене Україною за роки колоніального існування спонукало багатьох діячів снохи до активності в галузі культури. Почалося ж з того, що у 1620 р. до Київського братства записався уславлений козацький гетьман П.К-Сагайдачний, а з ним і все Військо Запорізьке. Ставши ктитором (попечителем) Києво братського монастиря, гетьман найперше подбав про створення при ньому школи. За прикладом гетьмана кожен козацький воєначальник ставав ктитором якогось монастиря, церкви і дарував кошти на будівництво іконописних та ремісничих майстерень.

В умовах боротьби за незалежність, за розбудову державності і культури — змужнів інтелект нації, зродилася когорта видатних її діячів(М.Дорошенко, К.Косинський, І.Судима, П.Орлик, П.Могила, І.Мазепа) та інші особистості ренесансного масштабу за силою пристрасті, розумом, мужністю, освіченістю. Саме козацькі часи в історії України називають добою Бароко, маючи на увазі не лише мистецький стиль, а значно ширше духовне поняття: світовідчуття. Укр Бароко виявилося співзвучним історичному часові, що переживав народ, і тому так повно виразило і його філософію, і психологію, й естетику. Нац варіант бароко в Україні називають "козацьким": 1) саме козацтво того часу було носієм нового художнього смаку. 2)воно виступало в ролі основного і багатого замовника. 3) козацтво мало власне творче середовище. 4) воно виступало творцем художніх цінностей.

Зазвичай, більшість літописів писалася в монастирях, там вони й переписувалися. 1)В науці широко знаний літопис Самовидця, названий так свого часу письменником П.Кулішем. Події (від Б.Хмельницького до І. Мазепою). 2)Галицький сотник Григорій Граб'янка. Свою оповідь автор веде у формі окремих тематичних "Сказаній", які охоплюють всі найголовніші битви визвольної боротьби. 3)Самійло Величко пише свій знаменитий літопис(4 томи). Він брав участь у походах запорожців, працював у канцелярії козацького війська. 4)більш рання книга "Синопсис, чи коротке зібрання од різних літописців", що прагнув подати укр історію з античних часів, дослідники вважають, що він належить до барокової культури. Це була одна з найпопулярніших книжок останньої чверті XVII ст.

Лише з 20-х pp. XVIII ст. поч. повільний "процес забування" воєнних часів. Російський уряд робив все для знищення козацтва перед закріпаченням укр селян: 1720 р. з'являється перший указ проти укр мови; 1764 р. скасовують гетьманство; 1775-й р. — зруйнування Січі, 1783 р. - запров-я панщини.

Укр козацтво сходило з історичної сцени в стані глибокого розчарування. Це передає поезія, живопис XVIII ст. З огляду на історію і культуру XVII—XVIII ст. є всі підстави говорити, що саме з козацькою ідеологією свободи, розкутості сил, волі, суто козацького виклику різним темним (що ототожнювалися з ворожими) силам пов'язаний весь процес перегляду духовних цінностей і життєвих орієнтирів, що тривав у цей час, вся копітка і грандіозна, за масштабом зробленого, діяльність видатних людей і всього укр народу.