5. Дайте оцінку матеріальній та духовній культурі племен дослов’янської доби.

На сучасній території України племена ямної культури в середині III тисячоліття до н. е. займали в основному Лівобережжя, за винятком Полісся, а в другій половині III — на початку II тисячоліття до н. е., в час свого найвищого розквіту, вони заселили майже все Степове Правобережжя.

Розселившись на величезному просторі, племена ямної культури зазнали впливу з боку місцевих племен та їх сусідів, значні групи яких збереглися, як збереглися і їх традиції в культурі.

У межах величезної території Степу були різні кліматично-ландшафтні умови, якы безперечно, наклали відбиток на побут племен. Проте загальний напрям економічного розвитку, в якому скотарство відігравало провідну роль, був єдиним. Це знайшло прояв і в поховальному культі — курганному обряді, який немовби нівелював племінні відмінності.

Звичай споруджувати кургани виник серед скотарських племен ще в мідному віці й існував протягом усього бронзового віку, відображаючи патріархальний культ, що весь час ускладнювався. Кургани насипались у відкритому степу, але завжди поблизу джерел води.

Протягом тривалого часу існування поселення спостерігаються значні зміни в його матеріальній культурі та зовнішньому вигляді. Основна частина поселення займала центральний, найбільший пагорб. Пізніше були освоєні ще два пагорби та прилегла до них частина плато. Загалом поселення займало площу понад 1,5 га. В пізніший період існування поселення навколо нього були зведені оборонні споруди. Найбільш укріпленою частиною поселення був центральний горб, обнесений високою кам'яною стіною. Тут розміщувалися переважно споруди громадського та культового призначення. Сюди в час небезпеки могло ховатися все населення.

Перевага скотарства у господарстві племен ямної культури Подніпров'я не виключала заняття землеробством, але питома вага останнього була незначною. На поселеннях знайдено зернотерки, розтирачі та крем'яні серпи.

У цей час з'являється колісний транспорт, без якого далекі пересування були б неможливими. Як тяглову силу використовували волів.

У племен ямної культури були розвинуті різноманітні галузі домашнього виробництва, зокрема гончарство, ткацтво, виготовлення кам'яних знарядь праці та зброї. Високого рівня досягла будівельна справа, пов'язана зі зведенням оборонних споруд і жител.

Етнографічною рисою матеріальної культури ямних племен був глиняний посуд. Використання іклів та зубів убитих тварин для намиста мало в давнину велике поширення. Ці амулети, за тогочасними уявленнями, оберігали людей від злих сил при житті й у потойбічному світі.

КАТАКОМБНА КУЛЬТУРА — поширена у степових районах від Добруджі до Південного Приуралля. На території України виділяються інгульська та споріднена з нею азовсько-дніпровська культури, донецька та харківсько-воронезька культури. Назву отримала від поховальної споруди — катакомби, яка являє собою підземну камеру, до якої веде вертикальний або похилий колодязь-шахта. Померлі лежать зібгані на боці (переважно схід ареалу) або випростані на спині (захід ареалу). Населення катакомбної культури мало високорозвинуте господарство, де переважало скотарство (подекуди мобільного типу), металургія, інші ремесла. Були поширені складні поховальні ритуали, в т.ч. деформація та моделювання черепів. У носіїв катакомбної культури виявлена значна соціальна стратифікація: виділяється правляча верхівка, воєначальники, жерці, воїни. Відомі храми типу зіккуратів (Молочанське святилище). За своїм походженням катакомбна культура тісно пов'язана з Близьким Сходом. Одні дослідники пояснюють це звичайними культурними впливами, інші — приходом мігрантів.

Чорноліська культур а є проміжною ланкою між білогрудівською та культурою скіфського часу у Правобережному Лісостепу. Неукріплені поселення чорноліських племен займали перші надзаплавні і низинні тераси річок; наприклад, поселення Унбек, поблизу с. Велика Андрусівка (Черкаська область), було розташоване в болотистій низині р. Тясмин. Тут виявлено 10 наземних жител, розташованих уздовж русла ріки в один та в два ряди. Аналогічні чорноліські поселення зафіксовано в межах міст Умань та Київ, на Канівщині, а також на Поділлі й Волині.

Житла чорноліських племен — це наземні і напівземлянкові споруди площею 60-100 м2. Стіни зводили по дерев'яному каркасу, потім обмазували глиною. У житлах виявлено глинобитні печі та відкриті вогнища. Про осілий спосіб життя чорноліських племен свідчать відбитки соломи,полови та зерна злакових у глиняній обмазці будинків, кам'яні зернотерки,численний керамічний посуд та інші побутові речі. У житлах та за їх межами знайдено ями господарського призначення. Городища чорноліське населення споруджувало переважно на мисах корінних берегів річок. Основою городища було, зазвичай, кругле у плані укріплення діаметром 40-100 м. Будували і додаткові оборонні споруди. З усіх відомих городищ найкраще укріпленим є Чорноліське. Кругле у плані укріплення тут було обнесене трьома лініями додаткових валів і ровів. Уся площа, обмежена давніми фортифікаціями, мала 1,5 км у поперечнику. Житла на городищах розміщували вздовж внутрішнього боку валу. Центральну частину майданчика, зазвичай, не забудовували. У чорнолісців також були укріплення, взагалі не забудовані житлами. Гадають, що під час воєн їх використовували для захисту населення з навколишніх неукріплених селищ.  Як показали дослідження, населення постійно проживало лише в центральних укріпленнях. Інші частини фортифікацій використовувалися мешканцями навколишніх неукріплених поселень в період воєнної небезпеки. Мешканці дністровських городищ виготовляли такий самий кераміний посуд, як і решта лісостепового чорноліського населення; їжу готували в горщиках тюльпаноподібної форми, прикрашених наліпним валиком по тулову. Лощений посуд складали великі корчаги, глибокі черпаки з високою ручкою, кубки, миски з багатим геометричним орнаментом. На городищах Середнього Подністров'я, як і на всій території чорноліських племен,виявлено давні сільськогосподарські знаряддя: кістяні, рогові рала, що використовувалися як робочі частини дерев'яних сох, рогові мотики, кам'яні зернотерки.Знайдено також багато зразків різноманітних за формою глиняних прясел і грузил — рештки прядильного і ткацького виробництва.  У чорноліських племен переважав обряд трупоспалення з похованням у безкурганних могильниках. Але трапляються, особливо у південних районах, трупопокладення під курганними насипами, що можна пояснити  впливом культури степових племен. 

6. Проведіть аналіз ранніх форм культури на східнослов’янських землях. У середині І тис. н.е. розпочинаються процеси великого розселення слов´ян. Із межиріччя Дніпра і Дністра вони просуваються в Подунав´я та інші регіони. Слов´яни Лівобережжя поступово освоюють нові землі на північному та південному сході, що були заселені до цього угро-фінами, балтами та іншими племенами. Поступово у VIII—X ст. завершується формування нових племінних об´єднань. Тепер уже літописці нараховують велику кількість різних племінних груп. Загальний термін «слов´яни», типовий для VII—IX ст., замінюється конкретними назвами окремих племінних союзів. Літопис «Повість временних літ» дає таку картину розселення слов´янських племен у IX ст. На півночі поблизу озера Ільмень мешкали словени, на південь від них у верхів´ях Волги і Дніпра — кривичі. В басейні верхньої Оки знаходилися в´ятичі, на південний захід від них, над верхньою частиною середнього Дніпра і річки Сожа, — радимичі, на північ від річки Прип´ять, в Поліссі, — дреговичі. Між Прип´яттю, Дніпром і Горинню — древляни, на південь від них, понад середнім Дніпром, — поляни. На Лівобережжі, в басейні Десни та Сейма, — сіверяни (сіверці), між Дністром та Бугом — уличі, Дністром та Прутом — тиверці. У Прикарпатті (нинішня Галичина) і Закарпатті — хорвати, у верхів´ях Західного Бугу (VI-VII ст.) мешкали дуліби, пізніше — волиняни.    Східним сусідом східнослов´янського комплексу племен, у басейні нижньої Волги й Дону, була Хазарська держава. У VIII-IX ст. вона досягла значної політичної могутності. Свою залежність від неї визнавали поляни, сіверяни та інші племена.    З півночі й північного сходу східнослов´янські племена були оточені великою групою фінських племен, значна частина яких з часом була асимільована слов´янами і змішалася з ними.    На північному заході східне слов´янство сусідило з литовськими племенами. Частину з них, зокрема ятв´ягів, з часом вони завоювали і асимілювали. На заході мешкали західнослов´янські польські племена, які в кінці І тис. н.е. розгорнули експансивні дії і значно потіснили східних слов´ян. Так само мадяри, які прийшли у Закарпаття в IX ст. і знайшли там уже давно засновані слов´янські поселення, проти яких пізніше розгорнули агресію.    Археологічні матеріали, письмові та інші джерела свідчать, що всі південно-західні племінні об´єднання — полян, древлян, волинян та ін. характеризуються приблизно однаковим рівнем соціально-економічного та політичного розвитку, багатьма спільними рисами у виробництві, житлобудуванні, поховальних обрядах; вони мали лише незначні етнографічні та деякі інші відмінності.    У другій половині І тис. н.е. економіка східних слов´ян досягла значного розвитку. Основними галузями господарства були землеробство і скотарство. Поряд із цим певну роль відігравали мисливство, рибальство, бортництво. Зростає технічний рівень знарядь праці. Уже в першій половині і тис. н.е. східні слов´яни користуються залізними наральниками, а в другій — все ширше розповсюджують залізні плуги та інші сільськогосподарські знаряддя, що значно підвищувало продуктивність праці. Урожай збирали серпами, косами, зерно мололи на жорнах. Вирощувалися пшениця, жито, просо та інші зернові. Розвивалися різні види ремесел: ливарне, залізообробне, гончарне. Удосконалювалися житла, поселення, які мали укріплення-городища (гради) з високими земляними валами та глибокими ровами. Серед значної кількості городищ виділялися великі, що відігравали роль політичних, торгово-економічних, духовних центрів: у полян — Київ, Вишгород, у сіверян — Чернігів, Новгород-Сіверський, Любеч та ін. Енергійно розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля. У VII-VIII ст. з Волзького торгового шляху «з варяг у араби» по притоках Дніпра та Дону до східних слов´ян приїздили арабські купці. Свідченням широкої торгівлі з ними були скарби арабських диргем, які знаходять час від часу на території слов´янських поселень. У IX ст. основним стає дніпровський шлях — «з варяг у греки», по якому йшла жвава торгівля з Візантією.    Розвиток продуктивних сил викликав зміну і в суспільному ладі східних слов´ян. Звужується сфера спільної власності на землю. Орна земля значною мірою переходить у приватну власність окремих сімей, що ставали тепер певною мірою господарськими одиницями суспільства. Первісна община перетворювалася в сусідську. Посилюється майнове розшарування, значно збагачується і зміцнюється родоплемінна знать («нарочиті люди»), які засновували свої великі господарства-двори, де використовувалася праця рабів, бідних общинників.    У VIII-IX ст. переважно на основі племінних союзів поступово формуються нові територіальні об´єднання — князівства, центрами яких були міста Київ, Чернігів та ін.

В III ст. до н.е. і до II ст. н.е. праслов’янам була характерна так звана зарубинецька культура. Одне з поселень цього періоду виявлене біля с. Зарубинців на Переяславщині. Це дало назву і всій культурі. Зарубинецька культура склалася на місцевій основі, але вона увібрала у себе ряд досягнень східних народів. Основними категоріями пам’яток зарубинецької культури є поселення та могильники. Зарубинецькі поселення не мали чіткої забудови. Житла будувались біля річки з дерев, а обмазувались глиною. Причому вони розташовувалися безсистемно, часто перебудовувались. Носії зарубинецької культури були осілими землеробами, але займались і скотарством. Населення володіло рядом добре розвинутих

ремесел, знало виплавку заліза, ковальську справу. Зарубинці вже мали ткацький верстат і виробляли тканину з шерсті, льону та конопель. Посуд робили на гончарному крузі з місцевих глин. У II ст. н.е. зарубинецька культура припинила своє існування.

На зміну їй у Лісостеповій зоні сучасної України у II ст. н.е. прийшла так звана черняхівська культура (назва походить від назви с.Черняхів, нині Кагарлицького р ну Київської області). Пам’ятки цієї культури відкрив археолог В.В.Хвойка у 1899 р. Культура черняхівців у своїй основі сформувалася на ґрунті зарубинецької культури. Як і зарубинці, черняхівці займалися в основному землеробством. Поширеними були також скотарство, різні ремесла. Покійників перед похованням спалювали. Проіснувала ця культура до V ст.

Одночасно з черняхівською культурою існувала київська культура. Вона сформувалась як самостійна на базі зарубинецької під певним впливом окремих елементів черняхівської культури й утвердилась на просторі від Середнього та Верхнього Подніпров’я до курського Посейм’я. Люди жили окремими родами по 30 чоловік. Декілька будівель мали подобу хутора. Для спільної боротьби з ворогами ставили «город» (свого роду фортецю, укріплення). Пізніше біля «города» виростали «остроги» – огороджені поселення купців.

7. Поясніть суть першої релігійної реформи Великого князя Володимира та її значення. 3 приходом до влади Володимир зробив спробу релігійної реформи. Він хотів вдихнути в язичницькі вірування нову силу. За його наказом у 980 р. в Києві створили пантеон ідолів слов'янських богів. У центрі міста спорудили гігантське капище, де поставили величезну дерев'яну статую бога Перуна, прикрашену срібною головою і золотими вусами. Поруч стояли ідоли Даждьбога, Сварога, Стрибога, Хорса, Мокош. Існувало й святище - місце, де приносились у жертву богам тварини та люди-бранці.

Проте спроба піднести рівень язичницьких вірувань і їхнього культу до вимог життя великої держави у християнському світі не вдалася. Реформа принесла князю лише розчарування. Язичництво зжило себе. Воно викликало невдоволення й острах дикістю та жорстокістю. Його боялися християни, яких було вже багато і в Києві, і на Русі. Під час свята з приводу перемог дружин Володимира над ятвягами за відмову християнина-варяга віддати сина в жертву розлючена юрба язичників схопила й убила сина та батька.

Потрібна була нова ідея, що змогла б об'єднати строкате населення Руської Землі. Зневажливе ставлення іноземців до язичників-русичів теж змушувало князя Володимира задумуватися над запровадженням нової релігії. Життя великої держави вимагало нового світогляду і нової культури взаємин у міждержавних стосунках Русі. Володимир усвідомлював, що зближення з могутніми візантійськими імператорами, вступ з ними в родинні зв'язки зміцнить великокнязівську владу. А це стане можливим лише з прийняттям християнства.