12.Берестейська церковна унія та її наслідки для українського суспільства.

Основні умови Берестейської унії:

– прийняття католицької догматики про чистилище, походження Духа Святого від Бога – Отця та Бога – Сина;

– визнання зверхності Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви;

– збереження православної візантійської обрядовості та старого (юліанського) календаря;

– проведення богослужінь церковнослов’янською мовою;

– виборне право на заміщення митрополичої та єпископської кафедр із наступним затвердженням обраних духовних осіб світською владою;

– збереження за нижчим духовенством права одружуватися, на відміну від обов’язкової безшлюбності латинського духовенства;

– підтвердження східних принципів організації чернечого життя;

– зрівняння у правах руського духовенства з латинським у Речі Посполитій: звільнення від сплати податків, право займати державні посади, надання єпископам прав сенаторів;

– навчання у школах і семінаріях на українських та білоруських землях повинно проводитися грецькою та слов’янською мовами;

– підпорядкування братств єпископам.

Наслідки унії: Берестейська унія глибоко розколола українське суспільство, посилила позиції католиків і послабила православний табір. Водночас становище самих греко – католиків було досить хитким. Православні вбачали в уніатах зрадників, а католики не вважали їх повноцінними громадянами. До того ж католики не виконали значної частини своїх обіцянок, які було зроблено уніатами на Берестійському соборі, вони розглядали греко-католицьку церкву як засіб поширення власного впливу, а не як самостійну церковну організацію.

Під приводом впровадження унії польська шляхта і католики розгорнули широкий наступ на православну церкву:

– тих, хто не хотів переходити в унію поляки переслідували, виявляли зверхнє ставлення до них, називали схизматиками (з точки зору католицької церкви результатом Великої схизми став розкол християнської держави у 1054р.);

– діяльність православної церкви в Речі Посполитій було заборонено;

– закривалися православні храми та парафіяльні школи, що діяли при них;

– православні монастирі та церкви передавалися католикам та уніатам;

– заборонялося будувати церкви і школи, здійснювати культові відправи;

– жорстоко придушувалося будь – які спроби спротиву з боку міщан і православного духовенства.

Тобто, фактично відбулося не рівноправне об’єднання церков, а підкорення православ’я католицькій церкві. За цих умов помітно активізували свою діяльність братства, їх представники та українські шляхтичі – патріоти. Проти церковної унії виступили народні маси, частина знаті на чолі з князем В.Острозьким (1527-1608 рр.), братства. Це змусило Польщу в 1632 р. знову дозволити легальне існування православної церкви.

13.Виникнення українського козацтва і його роль в історії українського народу.

Причини виникнення і джерела козацтва. Відомо, що те чи інше історичне явище зумовлено, як правило, низкою чинників. На думку О.Д.Бойко, чинниками, що створювали можливість появи козацтва були:

– існування великого масиву вільної землі із сприятливими для життєдіяльності умовами;

– досвід освоєння південних територій уходниками, добичниками, бродниками та ін.;

– природне прагнення людей до міграції в пошуках кращого, до самозбереження, самоствердження і самореалізації.

Однак можливість і реальність це різні речі. Можливість не завжди може трансформуватися в реальність. Процес зародження козацтва був зумовлений реаліями життя, реальними причинами. Серед них можна виокремити:

– економічні: захоплення польськими, литовськими та українськими феодалами земель; нестача у селян власної землі; трансформація феодальних землеволодінь у великі товарні господарства; господарське освоєння та заселення вільних земель Подніпров’я та за дніпровськими порогами, так зване Дике Поле;

– соціальні: посилення феодальної експлуатації українських селян та міщан з боку феодалів; збільшення повинностей і податків; запровадження кріпосної залежності селян;

– політичні: витіснення польською владою з політичного життя українців, обмеження їх прав і свобод; прагнення польської влади перетворити козацтво на стражів південних рубежів Речі Посполитої від турецько-татарських нападників; бажання установити контроль над втекачами за Дніпрові пороги;

– національні: політика ополячення українського населення; утиски і обмеження української культури та мови; наступ католицької церкви на права православного населення;

– військові: зростання зовнішньої загрози, пов’язаної з боку Кримського ханства, пізніше – Турції; прагнення козаків захистити себе і свою землю від спустошливих набігів татарських орд.

Саме поєднання економічних, соціальних та інших чинників і викликало появу козацтва. Незаселені південні території відзначалися великими багатствами. Саме сюди кожної весни направлялися ватаги чоловіків на «уходи» – полювати на диких звірів, ловити, в’ялити та солити рибу, збирати мед диких пчіл тощо. На зиму більшість уходників поверталися додому. Але були й такі, що не бажали коритися польській владі залишатися в степу постійно, закладаючи там свої зимівки (засіки) та хутори.

Спочатку цим промислом займалися в основному мешканці Придніпров’я. Однак в процесі посилення економічного, національного, релігійного гніту до них почали приєднуватися втікачі з інших українських земель – Галичини, Західної Волині, Західного Поділля.

Соціальний склад козацтва був досить різноманітним: кріпосні селяни, міщани, а також усі незадоволені феодально-кріпосницькими порядками та національно-релігійним гнобленням. В цілому ж соціальну природу козацтва визначили джерела його формування, які під впливом соціально-економічних факторів складалися в різні періоди його існування. Проблеми, які довелося розв’язувати литовській владі і порубіжному українському суспільству в другій половині ХV – на початку XVI ст. спричинили, з одного боку, масове покозачення всього населення прикордонних міст і сіл. На боротьбу з татарами виступали бояри, службові люди, міщани, осілі козаки, що володіли нерухомим майном, як мінімум – власним будинком та селяни навколишніх сіл.

З іншого боку, економічні мотиви прискорювали зростання верств добитчиків та уходників-промисловців, що поповнювалися на цьому етапі за рахунок ремісників, торгових людей, неосілих козаків, безземельних селян або ж власників незначних земельних ділянок – городники, халупники, комірники, підсусідки – тісно не пов’язаних із землеробством і готових займатися допоміжними промислами, в тому числі й козакуванням.

В українському козацтві існувала і аристократична, рицарська течія, яскравими представниками якої були Д.Вишневецький, відомі шляхтичі С. Копицький, І. Свирговський, Л. Чорницький, Я. Шах та інші, хто з патріотичних мотивів відмовлявся від своїх багатств, цивільної служби і цілком віддавався козакуванню.

Еволюція козацтва. Перші згадки про козацтво датуються ХІІІ ст, проте як окрема соціальна верства, зі своїми окремим устроєм, звичаями, організацією, козаччина почала формуватися водночас з шляхтою протягом ХVI-XVII ст. Майже до кінця ХVI ст. термін «козацтво» фіксував не соціальний статус, а спосіб життя, род занять, і лише на порозі XVI та XVII ст. козаччина приймає певні вироблені форми.