- •1.Предмет, методологія і завдання курсу історії України. Місце вітчизняної історії в системі вузівського навчання.
- •2.Найдавніші племена і держави на території України.
- •3.Східні слов’яни, їх суспільний лад. Формування державного центру у Подніпров’ї.
- •4.Походження Київської Русі: суть історичної дискусії.
- •5.Політичний і соціально-економічний розвиток Київської держави.
- •6.Історичне значення прийняття християнства на Русі.
- •7.Причини занепаду Київської Русі. Піднесення Галицько-Волинського князівства і його роль в історії України.
- •8.Експансія сусідніх держав та політичні зміни на українських землях у др. Пол. Хіv – перш. Пол. Хvіі ст.
- •9.Люблінська унія та її наслідки для українських земель.
- •10.Соціально-економічні процеси литовсько-польської доби.
- •11.Структура станового суспільства на українських землях у хіv – перш. Пол. Хvіі ст.
- •12.Берестейська церковна унія та її наслідки для українського суспільства.
- •13.Виникнення українського козацтва і його роль в історії українського народу.
- •14.Запорозька Січ як форма державності.
- •15.Причини, характер та рушійні сили Визвольної війни середини хvіі ст.
- •16.Основні воєнно-політичні події 1648-1653 рр. Та їх наслідки для України.
- •17.Утворення Української Козацької держави у роки Визвольної війни середини хvіі ст.
- •18.Б.Хмельницький і його роль у формуванні Української Козацької держави.
- •19.Укладення договору 1654 р. З Росією, його зміст та наслідки. Оцінка українсько-російського договору в історичній літературі.
- •20.Підсумки Визвольної війни середини хvіі ст., її значення.
- •21.Становище Української держави після смерті б.Хмельницького. Причини початку громадянської війни другої половини хvіі ст.
- •22.Перший етап громадянської війни (“Руїни”) на Україні у 1657-1663 рр.
- •23.Громадянська війна на українських землях з 1663 р. До 1686 р.
- •24.Суспільно-політичний розвиток Правобережної та Західної України у хvііі ст.
- •25.Поступове обмеження та ліквідація Російською державою автономного устрою Гетьманщини, Слобожанщини, Запорізької Січі (XVIII ст.).
- •26.Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Росії у другій половині хvіі – хvііі ст.
- •27.Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської імперії у першій половині хіх ст.
- •28.Причини та суть буржуазних реформ 60-70-х рр., їх значення.
- •29.Економічна і політична модернізація др. Пол. Хіх ст. У Російській імперії, її особливості в Україні. Зміни в економічній та соціальній сферах пореформенного періоду.
- •30.Суспільно-політичні загальноросійські та національні рухи в Наддніпрянській Україні у першій половині хіх ст.
- •31.Суспільні течії та рухи в Наддніпрянській Україні другої половини хіх ст.
- •32.Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії (хіх – початок хх ст.).
- •33.Соціально-економічний розвиток України на початку хх ст. Спроби реформування у Російській імперії під впливом революції 1905 – 1907 рр.
- •34.Виникнення українських політичних партій, їх теоретичні положення.
- •35.Виникнення загальноросійських політичних партій, їх теоретичні положення.
- •36.Українські землі в роки Першої світової війни. Відношення до війни українських політичних сил.
26.Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Росії у другій половині хvіі – хvііі ст.
Основою української економіки в цей час продовжує залишатися сільське господарство. Розширюються посівні площі, що було викликано зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію.
Збільшується старшинське землеволодіння, основною формою якого було рангове (землею наділяли за службу відповідно до рангу на час обіймання посади). Процес зростання та зміцнення старшинської земельної власності підтримував гетьманський уряд, вбачаючи в цьому опору та гарантію автономії України. Царський уряд також з розумінням ставився до економічного зміцнення старшини, сподіваючись у такий спосіб хоча б частково компенсувати прогресуюче обмеження політичних прав і вільностей.
Характерною особливістю процесу зростання великого землеволодіння було збільшення земельної власності в Україні російських поміщиків. Найбільшими землевласниками стали О. Меншиков, П. Потьомкін (понад 42 тисячі десятин) та інші російські поміщики, яким значно поступалися національні землевласники.
Землеробство мало переважно зерновий характер. Поглиблювалася його спеціалізація: на Лівобережжі більше сіяли жита, на Півдні – пшениці. Із середини XVII ст. в Україні почали вирощувати картоплю, що істотно вплинуло на розвиток не лише сільського господарства, але й життя українського населення в цілому. Починається культивування кукурудзи, цукрового буряка, соняшника, на наукову основу поступово переводиться садівництво і виноградарство. Великі плантації, особливо на півдні України, займав тютюн. Важливе значення набуло тваринництво, особливо племінне конярство та вівчарство.
Зростання великого феодального землеволодіння супроводжувалося масовим наступом на землі козацтва і селянства. Особливо постраждали ці верстви в другій половині XVIIІ ст., коли офіційно в центрі і на місцях перестали визнавати „займанщину” юридичною підставою для володіння земельними угіддями.
У другій половині XVIIІ ст., в умовах диференціації козацтва: заборонялося козакам вільно розпоряджатися землею, примушували безплатно працювати в старшинських маєтках. Крім військової служби, козаки брали участь у всіх війнах, які вела Росія, вони охороняли південні кордони від татар, будували канали і фортеці. Це призводило до прогресуючої деградації козацьких господарств.
Ще гіршим було становище селянства. Селяни України у XVIIІ ст. поділялися на різні групи, що відрізнялися між собою рівнем особистої залежності, обсягом і характером повинностей, розміром наділу. Основними групами були поміщицькі і державні селяни, але перши значно переважали.
До державних селян належали ті, які жили на державних і власних землях, козаки Полтавської та Чернігівської губерній, селяни-однодворці, солдати, що відслужили військову службу, їх сім’ї. Державні селяни поділялися на дві групи: перша – оброчні, тобто ті, що платили оброк (податок грошима або продуктами); друга – ті селяни, що знаходилися на „господарському положенні”.
Посилюється феодальна експлуатація селянства. Від дводенної на початку XVIIІ ст. панщина стає 4-5-денною у другій половині XVIIІ ст. проте поступово намічається тенденція до заміни натуральних оброків грошовими. Крім цього, рядові козаки сплачували значні державні податки. У 1783 р. юридично оформляється кріпосне право – забороняються переходи селян із місця на місце. У 1785 р. українська старшина наділялася правами російського дворянства.
На початку XVIIІ ст. в Україні почався процес переходу до мануфактурного виробництва. У 1719 р. було закладено першу в Україні Путивльську суконну мануфактуру. А до кінця XVIIІ ст. в Україні їх нараховувалося вже 240. У 1722 р. починається видобування кам’яного вугілля в Донбасі (Бахмут).
Інтенсивно розширюються торговельні зв’язки між Україною і Росією. Україна стала основним постачальником хліба і м’яса, шкіри і прядива для Росії та була ринком збуту товарів із Росії (хутро, коси, папір тощо). При цьому царським урядом проводилася протекціоністська політика. Зокрема, для підтримки державної монополії Москви заборонялося завозити з України горілку та тютюн. Українські купці платили на українсько-російському кордоні митний податок: індикту – за ввіз товарів з Росії, а за вивіз – евекту, які йшли до української скарбниці. Суттєво збільшується кількість базарів. На Лівобережжі їх діяло понад 8 тисяч, а на Слобожанщині – майже 2 тисячі. Базари збиралися раз або двічі на тиждень.
Більшість населення Лівобережної України складали селяни, зокрема у 1782 р. їх було 59%, козаків – 33%, решта – 8%. У 1975 р. українці становили 17% населення імперії.
У XVIIІ ст. значно прискорився процес урбанізації. Значно зростають міста. Населення Києва у 1786 р. досягло 35 тис., Харкова і Ніжина – 11 тис., Сум – 10 тис., Полтави – 7 тис. чоловік.
Отже, наприкінці XVIІ-XVIIІ ст. характерними рисами соціально-економічного розвитку українських земель були: зростання великого феодального землеволодіння; обезземелення селянства, його закріпачення; поступовий розвиток селянських промислів і міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури; збільшення товарності виробництва; поява окремих елементів капіталістичного укладу в економіці; поступове формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії на Лівобережжі. За цих умов українська економіка підпорядковувалася впливу іноземних держав.