1. Джерела правового регулювання договору купівлі-продажу.

1. З розвитком в Україні ринкової економіки істотно зросла роль договору купівлі-продажу, він є основним регулятором взаємовідносин між виробниками і споживачами, відносин у сфері розподілу і перерозподілу матеріальних благ, що забезпечує вільний та оптимальний розвиток усіх форм власності, підприємництва та торгівлі.

До джерел правового регулювання договору купівлі-продажу належать:

1. Нормативно-правові акти (акти цивільного законодавства) у тому числі міжнародні договори України:Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень 1980); Конвенція про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів (Нью-Йорк 1974)..

Основним джерелом правового регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем, є Цивільний кодекс і перш за все глава 56. У ЦК України збережено традиційне визначення договору купівлі-продажу, що виражає його незмінну суть: продавець зобов'язується передати товар у власність покупця, а останній зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну ціну. Кодекс виходить з того, що закон не може і не повинен регламентувати кожен крок продавців і покупців. Умови продажу, за загальним правилом, можуть бути ними визначені повністю самостійно. І тут можливі багатосторінкові тексти договорів, що є результатом ретельного узгодження. Ясно, однак, що мільйони продажів відбуваються в розрахунку на звичайні для всіх правила. Саме такі передбачені в Кодексі на випадок, якщо сторони не вважатимуть за потрібне встановити для себе інші умови продажу. У ЦК крім загальних положень про договір купівлі-продажу товарів викладаються також положення, що регулюють основні умови договору купівлі-продажу. Це такі умови договору купівлі-продажу, як предмет договору; обов'язок продавця передати товар покупцеві; кількість товару; термін виконання договору купівлі-продажу; асортимент товарів; якість товару; комплектність товару та комплект товарів; тара і упаковка; ціна товару; приймання і оплата товару покупцем; страхування товару. До договору купівлі-продажу застосовуються також містяться у ЦК загальні положення про договір, про зобов'язання, про угоди (в частині не врегульованою главою 30 ЦК), наприклад: правила про укладення, зміну та розірвання договору; про забезпечення виконання зобов'язань; про відповідальність за виконання і неналежне виконання зобов'язань; про підстави та наслідки недійсності угод. Норми, що містяться в ЦК, підлягають застосуванню до правовідносин, пов'язаних з купівлею-продажем, в певній послідовності: спочатку повинні застосовуватися спеціальні правила, що регулюють конкретні договори (види купівлі-продажу, наприклад купівлю-продаж нерухомості); при відсутності таких субседіарно застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо ж відповідні правовідносини не регламентуються ні спеціальними правилами про конкретному договорі, ні загальними положеннями про купівлю-продаж, застосовуються норми про угоди, зобов'язання та договорі.

Поряд з Цивільним Кодексом україни, як основним джерелом правового регулювання відносин з купівлі-продажу є також інші нормативно-правові акти, такі як от: ГК України, Закони України «Про захист прав споживачів», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про приватизацію майна державних підприємств», Положенням про порядок проведення аукціонів (публічних торгів) з реалізації заставленого майна, іншими законами та численними нормативно-правовими актами. Існує багато видів договорів купівлі-продажу і кожен з них має свої особливості правового.

Вступаючи до СОТ України взяла на себе обов’язки гармонізувати з європейськими нормативними документами національні законодавчі акти, норми, правила, стандарти тощо. Цим шляхом є поступове введення в національне законодавство міжнародних механізмів та принципів, які забезпечують безпеку життя та здоров’я громадян, конкурентоспроможність продукції, сприяють поліпшенню умов торгівлі товарами з представлення послуг, усуненню зайвих бар’єрів у торгівлі. У відповідності з міжнародним та європейським досвідом обов’язкові вимоги до безпеки продукції переносяться до законодавчих актів чи технічних регламентів, потребує перегляду діючі національні стандарти, розробка нових.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» зі змінами та доповненнями – цим законом визначені правові режими для товарів, які імпортуються з держав – членів СОТ, передбачені заходи щодо захисту вітчизняного товаровиробника у випадку різкого коливання об’ємів експортно-імпортних операцій, передбачена відповідальність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності за порушення режиму ліцензування. Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України» [9], який відмінив квоти на експорт чи імпорт сільськогосподарської продукції тощо. І ще багато нормативно-правових актів, направлених на відповідність національного законодавства до вимог СОТ.

2. Звичай, зокрема, звичай ділового обороту стаття 668 ЦК України. Нерідко посилання на звичаї ділового обороту зустрічаються безпосередньо в нормах ЦК, що регулюють як загальні положення про купівлю-продаж, так і окремі її види. Однак і за відсутності таких посилань сторони договору купівлі-продажу можуть керуватися звичаями ділового обороту в загальному порядку, а саме - у тих випадках, коли відповідне умова договору не визначено імперативною нормою, угодою сторін або диспозитивної нормою

3. Інкоте́рмс встановлюють правила, які регулюють питання пов'язані з доставкою товарів від продавця до покупця. Це включає в себе власне перевезення, відповідальність за експортне та імпортне очищення товарів. Ці правила визначають відповідального за сплату доставки, митного оформлення, та страхування ризиків на шляху транспортування товарів у залежності від означених стандартних умов поставки.