8. Вексель в системі безготівкових розрахунків.
В Україні ще не створені умови (економічні, правові, організаційні) для широкого використання векселів у розрахунках. Уперше господарчим органам було дозволено застосовувати векселі у розрахунках Законом "Про підприємства в Україні", прийнятим у 1991 р. У червні 1992 р. Верховна Рада України прийняла Постанову "Про застосування векселів у господарському обігу", якою Україна, власне, приєдналася до вексельного закону, прийнятого на Женевській вексельній конференції в 1930 р.
Це відкрило шлях для вступу України в міжнародний вексельний обіг. Новим кроком у розвитку вексельного обігу стало вдосконалення Національним банком у лютому 1993 р. "Порядку вчинення банками операцій з векселями", яким встановлено порядок надання вексельних кредитів і проведення банками комісійних операцій з векселями.
У практиці вексельних розрахунків найчастіше використовується перекладний вексель (тратта). В угоді з використанням тратти зазвичай беруть участь три особи:
векселедавець (трасант), що виписує вексель і дає наказ іншій особі про його сплату;
платник за векселем (трасат), якому даний наказ про оплату векселя;
одержувач грошей (ремітент), що володіє векселем, пред’являє його до сплати трасату та одержує гроші.
Якщо векселедавець наказує сплатити йому ж, то в угоді будуть брати участь тільки дві особи – трасант і трасат. Оскільки власник векселя має право передати тратту шляхом індосаменту іншій особі для погашення свого боргу, число осіб, що беруть участь у вексельній угоді, може збільшуватися. У їх складі намагаються бути і банки.
Використання векселя в розрахунках можна проілюструвати у вигляді схеми, представленої на рис.1.
Рис.1. Схема використання векселя в розрахунках.
Оптовий продавець А, придбавши товар у виробника В (операція 1) і продавши його роздрібному продавцю Б (операція 2), виписує вексель терміном погашення 10 днів на продавця Б і розраховується ним з виробником В (операція 3). Останній пред’являє вексель продавцю Б для акцепту (операція 4). Ставши власником акцептованого векселя, В розраховується ним з постачальником Г за сировину (операції 5 і 6). Постачальник Г намагався розрахуватись траттою за своїми зобов’язаннями, але йому потрібні були гроші, і він врахував її в своєму банку Е (операції 7 і 8).
Через декілька днів банку Е теж стали потрібні гроші, і він переоблікував вексель у центральному банку Ж (операції 9 і 10). При настанні терміну платежу за векселем центральний банк пред’явив вексель банку Д, що обслуговує акцептанта векселя Б, і списав суму векселя з кореспондентського рахунка цього банку (операції 11 і 12). Банк Д списує суму векселя з рахунка акцептанта Б (операція 13) і вручає останньому сплачений вексель (операція 14).
Векселі виписуються на бланках стандартної форми і мають суворо встановлений набір реквізитів:
назву "вексель" у тексті документа;
простий і нічим не обумовлений наказ сплатити певну суму грошей;
назву того, хто повинен платити;
зазначення терміну платежу;
зазначення місця, в якому повинен здійснюватись платіж;
назва того, кому чи за наказом кого платіж повинен бути здійснений;
зазначення дати і місця складання векселя;
підпис того, хто видав вексель.
Відсутність у векселі обумовленості наказу про сплату надає йому характер безумовного абстрактного зобов’язання, володіння яким є для векселеотримувача підставою права на платіж без будь-яких додаткових умов. Це істотно полегшує стягнення платежів за векселем.
Термін платежу за векселем встановлюється по-різному:
за поданням;
після закінчення певного часу від подання;
після закінчення певного часу від складання;
на певний день.
У векселі з терміном оплати за поданням або після закінчення певного часу від подання векселедавцем намагається передбачити нарахування відсотка на вексельну суму.
За визначенням у тексті одержувача грошей векселі поділяються на іменні ("Сплатіть Х", включаючи і самого векселедавця), ордерні ("Сплатіть Х або за його наказом") і на пред’явника ("Сплатіть пред’явникові"). На практиці найчастіше застосовуються ордерні векселі, які можна передавати іншій особі шляхом індосаменту. У цьому випадку Х на іншому боці чека пише "Сплатіть У або за його наказом".
Індосамент – найважливіший атрибут векселя, що забезпечує його оберненість, хоча і не входить до числа обов’язкових. Це передавальний підпис, який власник векселя (індосант) робить на користь іншої особи (індосатора) на зворотному боці векселя.
Розрізняють декілька видів індосаменту:
бланковий, коли індосант ставить на зворотному боці векселя тільки свій підпис (такий вексель може передаватися будь-якій особі, що стане його власником, з усіма правами);
іменний, коли індосант ставить на зворотному боці векселя перед своїм підписом прізвище, ім’я і по батькові особи, якій передаються всі права на вексель;
цільовий, коли індосант зазначає мету передачі векселя іншій особі, наприклад, "Для депонування" (такий запис носить характер доручення, і новий власник може індосувати вексель тільки з цією метою);
безобіговий, коли індосант зазначає у тексті індосаменту слова "Без обігу", що дає йому право виключити можливість пред’явлення до нього вимог у разі несплати векселя трасантом.
Індосант несе відповідальність за акцепт і платіж за векселем перед особами, які підписали вексель після нього. Але він може заборонити новий індосамент і тоді позбавляється цієї відповідальності.
Важливим атрибутом тратти є акцепт платника як письмова згода на оплату векселя, що істотно підвищує його ліквідність. У цьому разі у тексті векселя зазначається слово і робиться підпис на лицьовому боці (або тільки один підпис).
Вимагати акцепту векселя має право як векселедавець, так і кожен з індосантів із визначенням чи без визначення його терміну.
Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, може розповсюджуватися на весь чи частину суми векселя. В останньому випадку акцептант несе відповідальність за акцептовану частину суми. Якщо платник відмовляється від акцепту, це означає його відмову від платежу за векселем, що дає право власнику пред’явити йому позов у встановленому порядку, не чекаючи завершення терміну векселя.
У практиці допускається доручення за векселем третьої особи – аваль. Поручитель повинен вказати, за кого він дає аваль – за себе чи за індосантів. Аваліст несе за векселем таку ж відповідальність, як і особа, за яку він дав поручительство. Але після сплати векселя він стає його власником і набуває права вимоги від того, за кого він дав доручення, і від тих осіб, які зобов’язані за векселем перед останнім.
Аваль зазначається на лицьовому боці векселя словами "Враховувати за аваль" і підписом.
Завершальною стадією обігу векселя є його оплата. Векселеотримувач повинен пред’явити вексель до оплати або у встановлений термін, або у два наступних робочих дні. Для оплати вексель пред’являється або платнику, або третій особі – доміціану, якому доручено його сплатити. При оплаті платник має право вимагати від векселедавця передати йому вексель з розпискою про одержання платежу.
Важливим моментом руху векселя є відмова в оплаті чи акцепті. Вона повинна бути нотаріально засвідченим актом протесту, що дає право векселеотримувачу пред’явити позов через арбітраж будь-якій особі, яка зобов’язана сплачувати за векселем. Особа, що сплатила позов за векселем, має право вимагати оплати в порядку регресу від інших осіб, які підписали вексель. Така солідарна відповідальність істотно підвищує довіру до векселя і його ліквідність. Розмір позову включає суму векселя, відсотки, пеню за затримку платежу, понесені витрати.
Векселі, що з’явилися в обігу у зв’язку з оплатою товарів, робіт чи послуг, називаються комерційними. Від них необхідно відрізняти" товариські" або" бронзові" векселі, що виписуються без реальних поставок товарів (або послуг) з метою отримання грошей шляхом їх обліку у банку. Поява таких векселів у значних обсягах дестабілізує грошовий обіг.
Простий вексель відрізняється від перекладного тим, що векселедавець і платник за ним – одна й та ж особа. Векселедавець за простим векселем має такі ж зобов’язання, як і акцептант за перекладним. Тому реквізити простого векселя дещо відрізняються від реквізитів тратти. Наприклад, у ньому немає назви платника і замість наказу сплачувати – наявна обіцянка здійснити платіж. Він теж може індосуватися і, отже, обертатися. Але ймовірність виписки простого векселя без реальної угоди, тобто" товариського" або" бронзового", значно вища, ніж при використанні тратти. Тому прості векселі у практиці розрахунків застосовуються значно рідше, ніж перекладні, і тільки у внутрішньому обігу.
Крім комерційних, на практиці часто використовуються банківські векселі. Векселедавцем і платником виступає один і той же банк. Векселі відомих банків, що користуються високою довірою, є надійними платіжними документами та у ліквідності мало чим поступаються наявним грошам. Найчастіше банківські векселі використовуються тоді, коли здійснення розрахунків шляхом звичайних документів (доручень, чеків та ін.) ускладнене.
Подібно до банківських векселів, у розрахунках намагаються використовувати банківські сертифікати (депозитні та ощадні). Обіг банківських сертифікатів, виписаних на пред’явника, здійснюється простою передачею боржником кредиторові в погашення боргу, іменних – шляхом індосування.
Використання векселів як засобу платежу припускає активну участь у вексельному обігу банків через дві основні їх функції – кредитну і розрахункову.
У своїй кредитній діяльності банки широко використовують вексель як об’єкт кредитування, видаючи під них такі види кредитів: обліковий (дисконт), заставний та кредит для рефінансування векселів.
Розрахункова діяльність банків полягає у виконанні доручень клієнтів з оплати векселів шляхом проведення двох операцій: інкасування та доміціляції.
Інкасування векселя полягає у виконанні банком доручення векселеотримувача щодо стягнення платежу з боржника. За цю послугу банк стягує комісійну винагороду.
Доручення на інкасування здійснюється передачею векселя банку з написом на зворотному боці "Сплатіть за наказом... банку. Валюта на інкасо" і підписом власника векселя. Банки приймають на інкасо тільки векселі з оплатою в місцях, де є заклади банків. Прийнявши такий вексель, банк повинен вчасно переслати його в банк за місцем платежу і повідомити платнику про інкасування векселя.
Оплативши вексель, банк платника письмово повідомляє про це банк векселеотримувача, а сам вексель вручає платнику. Якщо вексель не оплачений у строк, банк повинен наступного дня передати його нотаріусу (судовому виконавцю) для протесту. Банк несе відповідальність за наслідки ненадання векселя для протесту. Несплачений вексель разом з актом протесту повертається банком векселеотримувачу за його вимогою. Усі видатки банку з пересилання, протесту, збереження векселів відшкодовуються йому векселеотримувачем понад комісійної винагороди.
Доміціляція векселя полягає в дорученні векселедавця чи трасата банку сплатити за векселем у встановлений термін за рахунок заздалегідь внесеної в банк суми чи за рахунок решти грошей, наявних на його рахунку. Свою згоду бути доміціліатом банк виражає на лицьовому боці векселя словами "Як аваліст за..." і підписом. Оплата такого векселя гарантована і швидко здійснюється, якщо платник і одержувач за векселем обслуговуються банком-доміціліатом. В іншому випадку буде потрібен час для пересилання векселя і платежу між банками. За цю операцію банк може стягувати з платника комісійну плату, особливо якщо його розрахунковий рахунок знаходиться в іншому банку.
Для широкого використання векселів у розрахунках необхідні стабільність економічних відносин, висока довіра їх суб’єктів один до одного, високий рівень розвитку вексельного права.
На жаль, в Україні всі ці умови тільки починають формуватися, що не тільки стримує розвиток вексельного обігу, але й призводить до використання векселів у незаконних операціях. Тому необхідний особливо ретельний контроль за вексельними розрахунками.
З цією метою Указом Президента України від 2.11. 93 запроваджено обмеження платежу за одним векселем граничною сумою в 1 млн. крб., заборонені видача та індосування векселів за межі України, встановлено, що господарчі органи зобов’язані купувати бланки векселів тільки в комерційних банках зі сплатою мита до держбюджету, а банки зобов’язані забезпечити друк, збереження, облік і продаж вексельних бланків.
ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ
Задача № 1.1.
У 3-х кімнатній квартирі (загальна площа 70,21 кв.м.) проживала сім`я ( дочка, зять, 2 онуки). Дочка виявила бажання приватизувати квартиру. Батьки через неприязні стосунки із зятем, відмовлялися дати згоду на приватизацію. Дочка звернулася до суду про спонукання батьків до приватизації, оскільки фактично вона і її сім`я несуть всі витрати по утриманню житла (батьки пенсіонери, їхні доходи незначні).
Яким буде рішення суду? Розкрийте зміст права наймача та членів його сім’ї на приватизацію житла? Чи є об’єктом приватизації частина квартири?
Відповідь: Приватизація житла - це право, а не обов'язок громадян України. Закон не виключає можливості, що особа, яка мешкає у певному приміщенні, не висловить свого бажання на приватизацію житла. Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду» за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.
В такому випадку, якщо батьки проживали разом із сім’єю (дочка, зять, дві онуки) у одній квартирі, слід заручтись їх згодою на приватизацію, у разі категоричної відмови від приватизації, дане питання може бути вирішено у судовому порядку. Якщо хтось з прописаних на житлоплощі чинить перепони в її приватизації, але сам там фактично не живе і не оплачує комунальні послуги, є шанс виписати його через суд, тим самим уникнувши необхідності оформляти його згоду. Але на сто відсотків гарантувати позитивне рішення суду не можна. Все залежить від того, наскільки переконливими визнає суд представлені докази. Є й інший шлях - подача в суд заяви про примусове розселення. Однак для цього потрібно спочатку запропонувати родичам, прописаним у квартирі, варіанти її розміну. Про їх незгоду (письмово) можна писати заяву. Підтвердження їх незгоди необхідно додати до заяви.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).Таким чином, небажання когось із членів сім'ї взяти участь у приватизації квартири позбавляє можливості інших членів сім'ї на отримання квартири у власність у порядку, передбаченому Законом України “Про приватизацію державного житлового фонду”.
Дана ситуативна задача є досить складною, однак вирішення даної задачі також можливе шляхом укладення окремого договору соціального найму на кімнату, а тому у випадку судового оскарження, можливий вихід міститься в ст. 2 Закону «Про приватизацію державного житлового фонду». Тут, зокрема, сказано, що до об'єктів приватизації належать не тільки квартири багатоквартирних будинків, а й окремі кімнати у квартирах, які використовуються громадянами на умовах найму. Тому теоретично можна припустити, що сім’я приватизує частину квартири (скажімо, дві кімнати), а батьки будуть проживати в іншій кімнаті на умовах договору найму.
Крім того, сам по собі факт відсутності письмової згоди когось із повнолітніх членів сім'ї на приватизацію квартири не свідчить про незаконність приватизації за умови, якщо буде встановлено, що приватизація квартири відповідала його волевиявленню.
У частині 1 ст. 64 Житлового кодексу передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки нарівні з наймачем. Отже, наймач, на ім'я якого виданий ордер і з яким укладено договір найму жилого приміщення, не користується ніякими перевагами перед членами його сім'ї, а є лише представником сім'ї перед наймодавцем. Повнолітні члени сім'ї наймача несуть солідарну з ним відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з договору. У частині 2 ст. 4 Житлового кодексу визначено, хто може належати до членів сім'ї наймача. Передусім це дружина наймача, їхні діти та батьки.
Задача № 1.2.
Громадянин Б. згідно проїзного квитка зайняв місце в купе вагону поїзда Львів-Київ. Роздягнувшись в купе і залишивши свої речі, Б. пішов у ресторан повечеряти. Повернувшись у купе він не виявив своїх речей. Б. пред`явив претензії провіднику та начальнику поїзда. Останні відмовилися зафіксувати факт пропажі і відхилили будь-які вимоги про відшкодування.
Повернувшись до Львова, Б. пред`явив позов до управління залізниці про відшкодування вартості багажу на суму 820 грн. і моральної шкоди на 1000 грн. В позовній заяві вказано, що пропажа стала можливою через невиконання провідником своїх обов`язків.
Вирішіть спір. Вкажіть відмінність між поняттями «ручна поклажа», «багаж», «вантажобагаж». Які особливості їх перевезення та відшкодування шкоди за їх втрату?
Відповідь:
Купуючи залізничний квиток, ми укладаємо з залізницею договір перевезення пасажира та багажу, за яким вона зобов'язана надати місце, згідно купленому квитку, доставку багажу в пункт призначення, а також надати додаткові послуги за окрему плату: постіль, чай, кава. У свою чергу, і на пасажира покладається ряд обов'язків з оплати проїзду і перевезення багажу, дотримання правил і бережливого ставлення до майна залізниці.
Відповідно до Закону України «Про залізничний транспорт», багаж - речі та інші матеріальні цінності, що відправляються пасажиром за окрему плату за наявності проїзних документів у багажному вагоні, який прямує в тому ж напрямку, що і пасажир; вантажобагаж - вантаж, що перевозиться в пасажирських і поштово-багажних поїздах.
Відповідно до Наказу Мінтранспорту та зв’язку від 27.12.2006 р. «Про затвердження Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України»: Ручна поклажа - особисті предмети або речі пасажирів, які перевозяться разом з ними; ручна поклажа великогабаритна - ручна поклажа, розміри якої за сумою трьох вимірювань перевищують 200 см.
Багаж (вантажобагаж) легковаговий - предмети (речі), об'єм 1 кг ваги якого перевищує 8000 см.куб. До них належать мітли, корзини, пакля, пластикові бутлі (порожні), меблі (плетені) тощо. Тобто, ручною поклажею є речі,
Так, п. 15.1 цих Правил передбачає: до ручної поклажі належать предмети і речі незалежно від виду упакування, що легко переносяться і за своїми розмірами без труднощів розміщаються у вагонах на місцях, що призначені для розміщення ручної поклажі. Кожний пасажир має право безплатно перевозити з собою у вагоні ручну поклажу вагою до 36 кг. на повний, пільговий, дитячий, у тому числі безплатний проїзний документ. Згідно п. 15.2 Правил, збереження ручної поклажі, що перевозиться разом з пасажиром, забезпечує її власник. Провідники (стюарди) вагонів повинні вживати усіх залежних від них заходів для забезпечення збереження поклажі пасажирів.
У випадку, якби вказані речі були оформлені як вантаж, та відповідно здані до вантажного відділу, провідник ніс би відповідальність за неналежне виконання своїх обов’язків, які призвели до втрати багажу.В даному випадку громадянин Б. сам повинен був вжити усіх необхідних заходів із збереження свого майна (ручної поклажі), збереження та охорона від крадіжки якого не покладена на провідника, а тому у задоволенні позову по відшкодуванню вартості речей та моральної школи не підлягатиме задоволенню.
Практичне завдання.
Скласти письмовій договір перевезення за умовами задачі 1.2. Відсутні, але необхідні в умовах задачі, слід додати. Особливо звернути увагу на визначення істотних , звичайних та випадкових умов договору. Обсяг договору повинен відповідати потребі визначення повного визначення правового статусу сторін договору.
ДОГОВІР ПЕРЕВЕЗЕННЯ
м. Львів 22 жовтня 2012 р.
Громадянин України Борисенко Олег Павлович(далі – Замовник), з однієї сторони,
Та ДП «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» «Південно-Західна залізниця» в особі Генерального директора ПІБ з іншої сторони, уклали цей Договір перевезення (далі – Договір), про наступне:
1. Предмет Договору
1.1. Замовник доручає, а Виконавець зобов’язується надавати відповідно до умов цього Договору послуги з перевезення пасажира та багажу, а Замовник зобов’язується прийняти послуги та оплатити їх.
2. Послуги, що надаються Виконавцем
2.1.Виконавець надає такі послуги: перевезення Замовника та членів сім’ї Замовника, а також інших осіб за вказівкою Замовника; перевезення вантажів та багажу пасажирів та вказівкою Замовника.
2.2. Послуги надаються Виконавцем з використанням залізничного транспорту.
3.Права та обов’язки Сторін
3.1. Виконавець зобов’язаний:
забезпечити кваліфіковане та якісне надання послуг згідно з умовами Договору;
щомісячно оформляти Акт прийому-передачі наданих послуг та надавати його на підписання Замовнику;
забезпечити повну конфіденційність матеріалів та не розголошувати відомості, які отримано в процесі надання послуг, що були предметом Договору;
ефективно використовувати час для забезпечення належного та вчасного надання послуг;
інформувати Замовника про всі обставини, що впливають на суть та обсяг послуг, своєчасно надавати всі необхідні документи, що стосуються надання послуг;
3.2. Виконавець має право:
отримувати від Замовника необхідну інформацію, пов’язану з послугами, що надають;
отримати за надані послуги оплату в розмірах і в строки, що передбачені Договором.
3.3. Замовник зобов’язаний:
прийняти від Виконавця послуги за Актом прийому-передачі, якщо вони відповідають умовам Договору, і оплатити їх у розмірах і в строк, передбачені Договором;
надавати Виконавцю інформацію, необхідну для надання послуг.
3.4. Замовник має право:
в рамках Договору пропонувати змінити обсяги або строки надання послуг шляхом внесення змін до Договору;
у разі порушення Виконавцем умов Договору вимагати відшкодування понесених витрат або вимагати розірвання Договору з відшкодуванням збитків;
достроково розірвати Договір та вимагати відшкодування збитків у разі, якщо закінчення роботи Виконавцем в строк стає явно неможливим або якщо під час надання послуг стане очевидним, що вони не будуть виконані належним чином.
4. Вартість послуг і порядок розрахунків
4.1. Винагорода Виконавцю сплачується у сумі 10% вартісті багажу, без податку на додану вартість.
4.2. Замовник сплачує винагороду, зазначену в п.п. 4.1., за надані послуги на підставі Акту прийому-передачі.
4.3. Замовник сплачує Виконавцю винагороду у день підписання Акту прийому-передачі.
Порядок прийому-передачі наданих послуг
5.1. Прийом-передача наданих послуг оформляється Актом прийому-передачі наданих послуг. Акт прийому-передачі підписується Замовником та Виконавцем.
5.2. Належно оформлений та підписаний Сторонами Акт прийому-передачі є підставою для сплати винагороди за надані послуги відповідно до п.п. 4.2. Договору.
6. Термін надання послуг
6.1. Термін надання послуг починається з 17 год. 22 жовтня 2012 року і закінчується 00 год. 00 хв. 23 жовтня 2012 року.
7. Відповідальність Сторін
7.1. У разі невиконання або неналежного виконання умов Договору Сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.
7.2. За прострочення надання послуг Виконавець сплачує Замовнику штраф у розмірі 150 гривень за кожен випадок прострочення .
7.3. За прострочення оплати послуг Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі 10 % за кожен день прострочення від суми простроченої заборгованості.
7.4. Виконавець не несе відповідальності за невиконання в строк своїх договірних обов’язків у випадку ненадання Замовником документів та інформації, необхідних для надання послуг.
8. Форс-мажор
8.1. Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання будь-якого з положень цього Договору, якщо це невиконання стало наслідком причин, що знаходяться поза сферою контролю Сторони, яка по цій причині не виконує Договір. Такими причинами є стихійне лихо, екстремальні погодні умови, пожежі, війни, страйки, військові дії, громадські заворушення тощо (далі – “форс-мажор”).
Період звільнення від відповідальності починається з моменту повідомлення Стороною про вплив на неї обставин “форс-мажору” іншої Сторони і закінчується з припиненням таких обставин. “Форс-мажор” автоматично продовжує термін виконання зобов’язань на весь період його дії та ліквідації наслідків. Про настання “форс-мажорних” обставин Сторони мають інформувати одна одну невідкладно. Якщо ці обставини триватимуть більше ніж один місяць, то кожна із Сторін матиме право відмовитися від подальшого виконання зобов'язань за цим Договором, і в такому разі жодна із Сторін не матиме права на відшкодування другою Стороною понесених збитків.
9. Порядок вирішення спорів.
9.1. Усі спори, що виникатимуть у процесі виконання умов Договору, вирішуються шляхом переговорів.
9.2. У разі недосягнення Сторонами згоди по спірних питаннях спори з Договору вирішуються судом України згідно із встановленою підсудністю спорів.
10. Термін дії Договору.
10.1. Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов’язань.
10.2. У разі невиконання чи неналежного виконання однією із Сторін умов Договору він може бути припинений достроково.
10.3. Зміни до Договору вносяться за згодою Сторін та оформляються додатковою угодою.
11. Інші умови
11.1. Цей Договір складено у 2 (двох) примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із Сторін.
12. Реквізити Сторін
12.1. Замовник: адреса 00000 м. Київ, вул. Артема б.12, кв. 68, паспорт НВ 000000 виданий Ямпільським РВ УМВС України в Хмельницькій області 12.02.2000 р., ідентифікаційний номер 0000000000;
12.2. Виконавець: ДП «УКРЗАЛІЗНИЦЯ» «Південно-Західна залізниця» в особі Генерального директора ПІБ пр. Карла Маркса, 108, м. Львів, МСП 49600, тел.: (03442) 33-19-85; тел/факс 33-05-20