6. Зберігання цінностей у банку.

Вичерпного переліку цінностей, що можуть прийматись на зберігання банками, чинне в Україні законодавство не містить, проте він може бути конкретизований у локальних актах банку.

Надання послуг з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів Законом України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 року N 2121-III віднесено до категорії банківських операцій, які банки мають право здійснювати за наявності відповідної ліцензії.

Право банків надава­ти послуги з відповідального зберігання цінностей та документів й надання в оренду сейфів для забезпечення їх схоронності і, одночас­но, вільного доступу поклажодавця до них визначається положеннями ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність». У цьо­му випадку документи та цінності передаються банку на зберігання з видачею поклажодавцю іменного документа. У останньому зазнача­ються прізвище, ім'я та по батькові поклажодавця, реквізити банку і умови зберігання та повернення речей. Цей спеціальний вид зберіган­ня може грунтуватись на двох окремих договорах. За договором збе­рігання цінностей у банку останній приймає на зберігання докумен­ти, цінні папери, дорогоцінні метали, каміння, інші коштовності та цінності. Договір може укладатись як на певний, узгоджений сторо­нами строк, так і бути безстроковим. Як правило, такі речі зберігаю­ться без визначення строку їх зберігання і підлягають поверненню на вимогу поклажодавця. Якщо предметом зберігання є цінні папери, банк, за уповноваженням поклажодавця, може вчиняти правочини з речі на зберігання у звичайних камерах схову поклажодавцеві ви­дається квитанція або номерний жетон. їх наявність у особи дає їй право вимагати видачі поклажі, здійснивши оплату часу її перебуван­ня на зберіганні. ЦК передбачає обов'язок зберігача відшкодувати поклажодавцеві збитки, завдані внаслідок втрати, нестачі або пошкодженя речі, зданої до камери схову. Вони відшкодовуються протягом доби з моменту пред'явлення вимоги про їх відшкодування у розмірі суми оцінки речі, здійсненої при переданні її на зберігання.

Відповідно до норм ЦК під «цінностями» слід розуміти цінні папери, дорогоцінні метали і каміння, інші дорогоцінні речі, у тому числі документи (маються на увазі, природно, документи, з якими пов'язані права на відповідні цінності). Наведений перелік у значній частині збігається з тим, що міститься в Законі України «Про валютне регулювання і валютний контроль» за назвою «Валютні цінності». Статті 970 і 971 ЦК розрізняють договори зберігання з умовою розміщення цінностей у сейфі (чи, що те саме, — у сейф, в ізольоване приміщення) і без такої умови. Договір із банком без зазначеної умови відповідає всім ознакам звичайного договору зберігання (ст. 936 ЦК). Відповідно до нього застосовуються загальні положення про зберігання. Єдина спеціальна щодо цього норма міститься в частині 3 ст. 969 ЦК і стосується форми договору. Мається на увазі, що підтвердженням укладення зазначеного договору служить іменний документ. Цей документ не має властивості цінного папера та товаророзпорядчого документа. За своєю природою він подібний до складського документа при збе­ріганні на товарному складі або іменній квитанції при зберіганні в ломбарді. Банк у свою чергу зобов'язаний видати цінності, що знаходяться на зберіганні, в обмін на документ. При відмові клієнта повернути іменний документ банку той вправі затримати виконання. Нарешті, в силу ст. 545 ЦК перебування іменного документа в банку засвідчує, доки не доведене інше, що зобов'язання зберігача припинилося.

На даний час відносини з надання вказаних послуг банками недостатньо конкретизовані у підзаконних актах і зазвичай визначаються внутрішніми, локальними актами банків. На положення таких актів у примірних банківських договорах часто здійснюється посилання, як на обов'язкові до виконання сторонами, проте не всі потенційні клієнти банків при укладенні вказаних та інших банківських договорів приділяють достатньо уваги подібним посиланням та змісту документів, на які вони здійснюються.

Варто зазначити, що у разі, якщо стороною договору, за яким банк приймає на зберігання вказані у частині 1 статті 969 Цивільного Кодексу Украъни цінності, є особа, яка законодавством про захист прав споживачів визнається споживачем, то на такі відносин поширюються положення вказаного законодавства.

У зв'язку з цим банк зобов'язаний надати такій особі необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про послуги зі зберігання до їх надання, згідно Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII, і споживач має право вимагати надання такої інформації.