Лекція 8 аналіз кредито­спромож­ності підприємства

1. Основні напрямки проведення аналізу кредитоспроможності підприємства

2. Методи оцінки кредитоспроможності підприємства

Питання для самостійної роботи:

1. Аналіз ефективності кредит­них відносин підприємства з комерційними

банками.

2. Оцінка ефективності використання залучених фінансових ресурсів при кредитних операціях

1. Основні напрямки проведення аналізу кредитоспроможності підприємства

Виникнення кредитних відносин має закономірний, об'єктив­ний характер. Існування товарно-грошових відносин означає, що суб'єкти господарювання економічно відокремлені один від од­ного. Кошти кожного підприємства в процесі виробництва й обі­гу здійснюють індивідуальний кругооборот, відокремлений, з од­ного боку, від індивідуальних кругооборотів інших підприємств, а з другого — від обігу грошових коштів держави і населення. Закономірності кругообороту виробничих фондів обумовлюють постійні зміни потреби підприємства в грошових коштах, а від­носна самостійність індивідуальних кругооборотів призводить до різночасовості цих потреб: у той час як одні виробничі ланки за­знають підвищену потребу в коштах, у інших виникають тимча­сово вільні кошти.

У результаті цього процесу виникає об'єктивна економічна суперечність між потребами підприємства в грошових коштах та їх наявністю. Вона може мати дві форми прояву та виступати як суперечність між наявністю коштів і тимчасовою відсутністю потреби в них та між тимчасовою потребою в додаткових грошо­вих коштах і їх відсутністю, що і спричиняє появу потреби в додатковому залученні кредитних коштів (здійснення кредитних операцій).

Кредитні операції (кредит) — вид активних операцій, пов'язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручитель­ств, авалів (поручительство по векселю або чеку), розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо (передбачає купівлю або продаж облігацій чи інших цінних паперів одним контрагентом в іншого із твердим зобов'язанням продавця викупити ці ж цінні папери у визначений термін за іншою ціною), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання бо­ржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зо­бов'язання з виплати процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу).

Кредитні операції класифікуються залежно від рівня ризику і поділяються на:

«стандартні»,

«під контролем»

«субстандартні»,

«сумнівні»

«безнадійні».

Класифікація кредитних операцій — це оцінка рівня ризику за кожною кредитною операцією з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня забезпечення кредитної операції.

Кредитний ризик — ризик невиконання позичальником (конт­рагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).

Стандартні кредитні операції — операції, за якими кредитний ризик є незначним і становить один відсоток чистого кредитного ризику.

Операції під контролем — кредитні операції, за якими креди­тний ризик є незначним, але може збільшитися внаслідок виник­нення несприятливої для позичальника ситуації та становить п'ять відсотків чистого кредитного ризику.

Субстандартні кредитні операції — операції, за якими кредит­ний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в стро­ки передбачені кредитним договором.

Сумнівні кредитні операції — операції, за якими виконання зобов'язань з боку позичальника банку в повній сумі (з ураху­ванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення кредитної заборго­ваності низька та становить 50 відсотків чистого кредитного ри­зику.

Безнадійні кредитні операції— операції, ймовірність вико­нання зобов'язань за якими з боку позичальника банку (з урахуванням фінансового стану позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за такими операціями дорівнює сумі заборгованості за ними.

В процесі господарювання можуть використовуватися насту­пні форми кредиту:

1. Банківський кредит — це будь-яке зобов'язання банку нада­ти певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку по­гашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання зі сплати відсотків та інших зборів з такої суми.

2. Комерційний кредит — це товарна форма кредиту. Учасники кредитних відносин регулюють свої господарські відносини і мо­жуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів — зобов'язань боржника сплатити кредитору вказану суму у визначений термін. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані послуги, щодо яких надається відстрочка платежу.

3. Лізинговий кредит— це відносини між суб'єктами лізингу, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладан­ням лізингової угоди. Об'єктом лізингу є різне рухоме (транспор­тні засоби, обладнання, техніка тощо) і нерухоме (будинки, споруди тощо) майно.

4. Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна. Кредиторами по іпотеці можуть бути як звичайні банки, так спеціалізовані іпотечні банки, іпотечні компанії.

5. Бланковий кредит — це кредит, що надається без застави або інших видів забезпечення, а тільки під зобов'язання повернути кредит. Такий кредит надається надійним позичальникам, що мають стабільні джерела погашення кредиту і бездоганну ділову репутацію, із застосуванням підвищеної відсоткової ставки.

6. Консорціумний (синдикований) кредит — кредит, наданий спеціально створеним з цією метою банківським консорціумом за рахунок кредитних ресурсів банків — учасників консорціуму.

7. Кредитування, що пов'язане з обігом векселів і супрово­джується наданням чи залученням коштів проти векселів, або під забезпечення векселями, а саме: врахування векселів і надання банком кредитів під заставу векселів.

Урахування векселів — форма кредитування банком шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі зниж­кою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі.

Кредити під заставу векселів надаються банком за загальними принципами банківського кредитування. Особливість цього виду кредитування — порядок надання, зберігання і реалізації застави, якою є векселі. Прийом векселів до застави банком здійснюється на підставі укладеного з векселедержателем-позичальником до­говору застави.

Банківське кредитування здійснюється також і за допомогою гарантійних операцій з векселями. Гарантійні операції супрово­джуються прийняттям банком на себе зобов'язань платежу за веселями з відкладальною умовою, тобто оплатою векселів при настанні певних обставин та в обумовлений строк. Гарантія пла­тежу за векселем може надаватися шляхом авалювання векселя.

Авалювання — це прийняття банком на себе зобов'язання оплатити вексель цілком або частково за одну із зобов'язаних за векселем особу в разі несплати платником векселя в строк або якщо немає можливості одержати платіж за векселем у строк. Аваль оформлюється як напис на векселі чи алонжі (додатковому листі, що додається до векселя для проставлення написів) та під­писується банком.

8. Факторинг — операція, що поєднується з кредитуванням оборотних активів позичальника, пов'язана з переуступкою клієнтом-постачальником несплачених платіжних вимог за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Придбання дебіторської заборгованості позичальника здійснюється банком з диско­нтом.

За договором факторингу банк бере на себе зобов'язання передати за плату кошти в розпорядження клієнта, а клієнт зо­бов'язується відступити банкові грошову вимогу до третьої особи, що випливає з відносин клієнта з цією третьою особою.

9. Форфейтинг — операція, що поєднується з кредитуванням оборотних активів позичальника, пов'язана з переуступкою клієнтом-експортером несплачених платіжних вимог за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Ця операція аналогічна операції факторингу, однак різниця полягає в тому, що здійсню­ється переуступка вимоги за зовнішньоекономічним контрактом на одержання заборгованості від закордонної сторони — борж­ника.

10. Овердрафт — це кредит, наданий за поточним рахунком позичальника до визначеного ліміту і на визначений строк для фінансування його господарської діяльності. Позичальник вико­ристовує овердрафт у разі, коли його фінансові зобов'язання пе­ревищують розмір коштів на його рахунку. Погашення заборго­ваності за таким кредитом здійснюється шляхом зарахування поточних надходжень на рахунок позичальника.

11. Банківська гарантія — це зобов'язання банку-гаранта виконати фінансо­ві зобов'язання свого клієнта перед іншими кредиторами в тому випадку, якщо сам боржник їх вчасно не виконає. Виконання зобов'язань банку за банківською гарантією здійснюється за рахунок кредиту банку. Банк-гарант у разі сплати заборгованос­ті за боржника має до останнього право регресної вимоги.

В свою чергу банк приймає рішення про можливість кредитування суб'єкта господарювання після одержання повного пакета документів, що дозволяють оцінити платоспроможність і ділову репутацію поте­нційного позичальника, а також економічну ефективність проек­ту, що кредитується. Правовою підставою для початку реалізації процедури кредитування є клопотання (заява) про видачу креди­ту, в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета викори­стання кредиту, сума позички і строк користування нею. Техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу (бізнес-план) до­зволяє визначити економічний ефект проекту, що кредитується, його рентабельність і окупність з урахуванням очікуваних надхо­джень, за рахунок яких передбачається здійснювати погашення кредиту. Крім уже названих документів, позичальник надає в банк:

— установчі документи, картку зі зразками підписів посадо­вих осіб, ліцензії, патенти, свідоцтва тощо;

— фінансові документи: фінансову звітність, податкові декла­рації, аудиторські висновки, інші документи, що свідчать про кредитоспроможність позичальника;

— копії договорів на підтвердження кредитної операції та ін­ших документів, що супроводжують здійснення кредитного за­ходу;

— виписки з рахунків позичальника в разі, якщо його рахунок відкрито в іншому банку;

— перелік майна, наданого в заставу, а також правовстановлюючі документи, що підтверджують право власності позичаль­ника на надане в заставу майно (договори купівлі-продажу, міни, дарування тощо; платіжні документи; реєстраційні свідоцтва від­повідних органів; технічний паспорт та інші необхідні документи);

— документи, що підтверджують повноваження посадових осіб позичальника на підписання кредитного договору (накази, протоколи, доручення).

У разі необхідності банк може запросити інші документи, не­обхідні йому для прийняття рішення щодо надання кредиту.

До прийняття рішення про можливість надання кредиту банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредито­спромож­ність, прогнозує ризик неповернення кре­диту.

Основні критерії оцінки кредитоспроможності позичальника:

— забезпеченість власними коштами не менше як 50 % усіх його витрат;

— репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної і платіжної дисципліни);

— оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкуренто­спроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках, попит на продукцію, обсяг експорту);

— економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичаль­ника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Під КРЕДИТОСПРОМОЖНІСТЮ розуміють наявність у підприємст­ва умов одержання позики та її повернення у визначений термін.

Оцінка кредитоспроможності підприємства здійснюється за на­прямами:

• вивчення кредитної історії;

• діагностика показників, які дають можливість оцінити фі­нансовий стан і ефективність роботи підприємства;

• рух коштів для виявлення тенденцій формування та сезонної потреби підприємства в грошових ресурсах;

• обґрунтування ділового середовища для визначення ступеня його впливу на господарську діяльність підприємства.

Кредитна історія — це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами та іншої відкритої інформації.

Кредитна історія підприємства містить таку інформацію:

1) відомості, що ідентифікують особу:

• повне найменування;

• місцезнаходження;

• дата і номер державної реєстрації, відомості про орган дер­жавної реєстрації;

• ідентифікаційний код у Єдиному державному реєстрі під­приємств та організацій України;

• прізвище, ім'я та по батькові, паспортні дані керівника і го­ловного бухгалтера;

• основний вид господарської діяльності;

• відомості, що ідентифікують власників, які володіють 10 і більше відсотками статутного капіталу:

- для фізичних осіб — власників: прізвище, ім'я та по батько­ві, паспортні дані, ідентифікаційний номер і місце проживання;

- для юридичних осіб — власників: повне найменування, мі­сцезнаходження, дата і номер державної реєстрації, відомості про орган державної реєстрації, ідентифікаційний код;

2) відомості про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної іс­торії:

- відомості про кредитний правочин та зміни до нього (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину);

- сума зобов'язання за укладеним кредитним правочином;

- вид валюти зобов'язання;

- строк і порядок виконання кредитного правочину;

- відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зо­бов'язання за кредитним правочином;

- дата виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір і стадія погашення;

- відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому по­рядку, гарантом тощо);

- відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання;

3) інформацію про суб'єкт кредитної історії, яка складається із сукупності документованої інформації про особу з державних ре­єстрів, інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел:

а) наявність заборгованості за податками та обов'язковими платежами;

б) рішення судів, що стосуються виникнення, виконання та припинення зобов'язань за укладеним кредитним правочином;

в) рішення судів та органів виконавчої влади, що стосуються майнового стану суб'єкта кредитної історії;

г) інші відомості, що впливають на спроможність виконання суб'єктом кредитної історії власних зобов'язань.

Робочий документ кредитної історії позичальника відображає дані за наступними позиціями:

1. Назва позичальника та його відносини з банком (клієнт, ін­сайд ер тощо).

2. Адреса підприємства (юридична та фактична).

3. Підприємства або особи, не пов'язані з позичальником без­посередньо, але які мають з ним непрямі відносини, що можуть впливати на погашення кредиту позичальником, — назва, сума кредитів (депозитів) тощо.

4. Тип підприємства (вид господарського товариства, галузь промисловості, статутна діяльність).

5. Прізвище, ім'я та по батькові фахівця кредитного відділу, який безпосередньо відповідає за кредит.

6. Прізвища, імена та по батькові керівників підприємства-позичальника.

7. Дата підписання кредитної угоди та дата фактичної видачі кредиту.

8. Дата погашення кредиту.

9. Первісна сума виданого кредиту.

10. Непогашений залишок кредитної заборгованості.

11. Процентна ставка на час видачі кредиту, поточна процент­на ставка та при потребі ставка пені.

12. Вид та сума забезпечення кредиту (застава, гарантія або поручитель­ст­во).

13. Зазначається, чи кредит є строковим, пролонгованим, про­строченим, реструктуризованим, чи припинене нарахування за ним відсотків.

14. Мета кредиту.

15. Умови погашення кредиту (яким чином та коли сплачуєть­ся основна сума заборгованості та відсотки за нею).

16. Основне та додаткове джерело погашення кредитної забо­ргованості.

17. Категорія позичальника.

18. Класифікація кредиту.

19. Сума резерву на покриття можливого збитку щодо цього кредиту. Кредитний контролер — внутрішній аудитор при пере­вірці повинен вказати, чи відповідає ця сума категорії кредитного ризику.

20. Для короткострокових кредитів і кредитних ліній вказу­ється:

• на яку дату сума кредитної заборгованості була найбільшою за останні 12 місяців;

• найбільша сума непогашеної кредитної заборгованості за останні 12 місяців;

• на яку дату сума кредитної заборгованості була найменшою за останні 12 місяців;

• найменша сума непогашеної кредитної заборгованості за останні 12 місяців.

21. Дата внесення останніх змін і дата перевірки кредитним контролером/внутрішнім аудитором.

22. Аналіз даних про попередні відносини між банком і пози­чальником у зв'язку з наданими кредитами, та зазначається: скі­льки разів кредити цьому позичальникові зараховувалися до категорії прострочених, кількість пролонгацій кредитів та про переоформлення заборгованості новою кредитною угодою.

23. Оцінка фінансового стану.

24. Дата останнього фінансового звіту позичальника, що по­даний банку.

25. Аналіз надходжень позичальника, інформація про зрос­тання обсягу реалізації його продукції, прибутковість його бізне­су, інші показники.

26. Дані щодо достатності обсягу грошових надходжень на рахунок позичальника для сплати його боргів, особливо для тер­мінових кредитів (якщо сума кредиту та відсотки за його викори­стання погашаються поступово протягом строку дії кредитної угоди, а не одноразово, тобто повна сума в строк погашення).

27. Показники платоспроможності позичальника.

28. Показники фінансової стійкості.

29. На підставі оцінки фінансового стану позичальника та ста­ну обслуговування ним боргу визначається класифікація кредиту (з обґрунтуванням висновків).

30. Перелік виявлених порушень, у тому числі відсутність фі­нансових звітів, порушення внутрішніх положень банку та нор­мативно-правових актів тощо.

Надалі, якщо відбуваються зміни відносно даних позичальни­ка, заповнюється новий бланк кредитної історії. Існування креди­тних історій змушує позичальників чесніше ставитися до вико­нання своїх зобов'язань перед банками. Якщо позичальник знати­ме, що негативна інформація потрапить до його кредитної історії й отримати наступний кредит буде проблематично, він зробить усе, щоб своєчасно погасити кредит.

Очевидно, аналіз кредитоспроможності позичальника не по­винен обмежуватись виключно вивченням його кредитної історії. Мінімізації ризику за позичковими операціями банку, а відтак і ефективність організації грошово-кредитних відносин загалом забезпечується діагностикою показників фінансової стійкості під­приємства. З таких позицій методика оцінки кредитоспроможно­сті має передбачати по суті використання якомога більшої кіль­кості показників, що характеризують реальні можливості ефекти­вного використання і своєчасного погашення підприємством позичених коштів.