- •2.Українська національна мова як основа культури українського народу, його державності.
- •9. 3 Історії українського ділового мовлення.
- •12. Ділові засідання.
- •16. Усне публічне мовлення та його види
- •18. Підготовка до публічного виступу.
- •28. Оформлення сторінки документа. Рубрикація тексту.
- •29.Способи викладу матеріалу в документах із низьким рівнем стандартизації.
- •30. Способи викладу матеріалу в документах із високим рівнем стандартизації.
- •32. Лексичні норми_ділового мовлення; вибір слова при укладанні ділових паперів.
- •34. Іншомовні слова та вимоги до їх вживання
- •35. Правопис іншомовних слів має свою специфіку.
- •35. Правопис іншомовних слів має свою специфіку.
- •36. Написання чужомовних власних назв
- •38. Синоніми, омоніми, антоніми, пароніми в діловому мовленні.
- •39. Сталі вирази й штампи.
- •40. Абревіатури та графічні скорочення, вимоги до їх уживання.
- •42. Уживання деяких форм іменників у діловій мові
- •45. Числівник – це слова,що означать певну кількість або порядок предметів при лічбі.
- •46. Числівник
- •47. Займенники в ділових паперах
- •48. Дієслово: форми часу, виду й способу у ділових паперах.
- •50. Синтаксичні особливості ділових паперів
- •51. Термін узгодження вживається у двох значеннях:
- •51. Термін узгодження вживається у двох значеннях:
- •53. Написання прізвищ, імен по батькові.
- •54. Правопис географічних назв.
- •56. Оформлення бібліографії
- •58. Документи в роботі вчителя
42. Уживання деяких форм іменників у діловій мові
Якось студент поклав на стіл декана заяву, що починається так: У зв'язку з день народження брата... Та чому ж день, якщо логічним є питання: у зв'язку з чим? (не у зв’язку зі що?). Чуємо по радіо: у той же день прибув до міста Житомир (замість Житомира). Поступово розмовні варіанти проникають і в писемне мовлення, заявляють невластиві форми: статтів (замість статей), солдат (замість солдатів), знаннів (замість знань) тощо.
Є потреба нагадати, що українська мова належить до флективних мов , тобто мов, для яких властиве відмінювання, зміна закінчень за відмінками слів, що належать до певних частин мови — цей термін натякає на зміну форми слів залежно від значення, яке вони виражають. В українській мові розрізняють 7 відмінків в однині та множині: Називний — хто ? що? Родовий—кого? чого? Давальний — кому? чому? Знахідний — кого? що? Орудний—ким? чим? Місцевий — на (у) кому? на (у) чому? Кличний — хто? що?
що стосується кличного відмінка, вважається, що питання до нього не ставиться, що іменники у формі цього відмінка є поза синтаксичним зв'язком однак його давня історія доносить І смисловий зв'язок його з присудком. Кличний відмінок виражає звертання до особи в художньому стилі—і до іменників з предметним чи абстрактним значенням: дубе, лісе, долино, поезіє.
І. Давальний відмінок однини іменників II відміни
1. У давальному відмінку іменників чоловічого роду II відміни вживаються паралельні закінчення -ові, -еві (-єві) і -у -ю писати дядькові (дядьку). Для назв істот закінчення -ові, -еві (-єві) є найуживанішими.
2. Якщо в тексті поряд стоять кілька іменників чоловічого роду у формі давального відмінка однини, рекомендується вживати варіативні форми: Завтра начальникові головного управління Данилу Богдановичу Триндирівському виповнюється п'ятдесят (О. Мірошниченко).
3. Для іменників середнього роду типовим є закінчення -у (-ю). Іменникам із суфіксом -к-, які означають істот, властиві паралельні закінчення -ові і -у: ягнятк-ові (-у). Варіантні форми утворюють окремі іменники і назви неістот: серц-ю (-еві)
43. Віддієслівні іменники - це іменники, що структурно й семантично мотивуються дієслівними основами. Віддієслівні іменники - назви осіб об'єднують:
1) назви особи як виконавця певної дії або роду її заняття: читач, відвідувач, дослідник, рахівник, складальник, кравець;
2) назви особи як носія певної процесуальної ознаки, що визначає її поведінку: бунтар, прохач, попихач, утискувач, критикан, трудівник, звитяжець. Віддієслівні іменники - назви дій, станів, процесів, на відміну від дієслів, вказують не на конкретну дію, а лише створюють про неї загальне уявлення (розповідь, читання).
Розщеплений присудок - це заміна простого дієслівного присудка (оперувати, допомагати) на складений іменний, побудованого за схемою "допоміжне дієслово й віддієслівний іменник" (проводити операцію, надати допомогу).
Розщеплені присудки активно використовуються в офіційно-діловому стилі, тому що вони мають ряд переваг:
* чимало розщеплених присудків не мають однослівний відповідник (здійснити захід, виявити увагу тощо);
* подеколи розщеплені присудки розійшлися у значенні з однослівним відповідником (переговорити вести переговори, проводити змагання - змагатися);
* дієслово, що входить до складу розщепленого присудка, може вказувати на додаткові семантичні нюанси (давати й надавати, проводити й здійснювати тощо);
* складовою частиною розщепленого присудка часто виступає віддієслівний іменник - офіційний термін, який точно кваліфікує певне явище: наїхати - зробити наїзд (наїзд - це юридичне найменування типу правопорушень);
* до складу розщепленого присудка можна ввести різноманітні означення (надати допомогу - матеріальну, психологічну, грошову, моральну, юридичну тощо).
44. В українській мові розрізняють два ступені порівняння — виший і найвищий, які можуть виражатися простими (синтетичними) і складеними (аналітичними) формами. Ступені порівняння властиві тільки якісним прикметникам.
1. Виший ступінь порівняння
1. Проста форма вищого ступеня утворюється додаванням суфіксів -іш- або -ш- до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника: надійний — надійніший, поганий — гірший.
2. Окремі прикметники утворюють паралельні форми вищого ступеня: тонший — тонкіший.
3. У розмовному і художньому мовленні прикметники вищого ступеня іноді вживаються в усіченій формі: А сонце, як і літом, радісно-блискуче, а небо — ще синіш.
4. Складена форма вищого ступеня утворюється поєднанням слів більш, менш і звичайної форми якісних прикметників: більш дошкульний, менш важливий.
5. В українській мові нормі відповідає вживання вищого ступеня порівняння з прийменником (від, за, порівняно з, проти) або зі сполучником (ніж, як).
Найуживанішими є стилістично нейтральні конструкції з прийменником від і сполучником ніж. Рідше вживаються конструкції із сполучником як, що також відзначаються стилістичною нейтральністю. Сполучення вищого ступеня порівняння з прийменниками за : проти характерне для розмовного мовлення. Науковим й офіційно-діловим стилями обмежене використання конструкцій з прийменником порівняно з.
II. Найвищий ступінь порівняння
Проста форма найвищого ступеня утворюється додаванням префікса най- до форми вищого ступеня: найдобріший, найсмачніший. Перед цим префіксом для підсилення якості вживаються частки як, що: якнайшвидший, щонайлегший.