56. Оформлення бібліографії

Бібліографія - це список літератури з певного питания. У книзі бібліографія слугує для поглиблення й розширення знань читачів із певної галузі науки або техніки, якій присвячено основний зміст книги. У залежності від характеру й призначення видання розрізняють такі типи бібліографій:

1. Реєстраційна бібліографія знайомить читача з назвами всіх книжок, що стосуються певного питання.

2. Рекомендаційна подає назви книжок, які автор рекомендує почитати.

3. Список використаних джерел - бібліографія, в якій указуються вихідні дані всіх книжок, використаних у певній праці.

Відповідно до ступеня розкриття змісту книжки виділяють бібліографії описові й анотовані. Описова бібліографія фіксує лише ті дані, які містяться на титульних сторінках книжки. Анотована бібліографія разом із титульними даними подає стислий виклад змісту книжки.

Відомості про використану літературу, як правило, наводяться в підрядкових примітках (виносках) або в дужках після слів, до яких стосуються. У великих за обсягом текстах у дужках ставлять цифрові позначки, а вкінці подають список використаних джерел. У таких випадках перша цифра в дужках означає порядковий номер видання в списку, а друга - номер сторінки. Назви книжок у списках можуть розміщуватися за алфавітним, тематичним, хронологічним принципами та в порядку цитування.

Бібліографічні відомості про книжку подаються в такому порядку:

1. Прізвище та ініціали автора. Напр., Антоненко-Давидович Б.Д.

2. Якщо авторів декілька, то їхні прізвища й ініціали перераховуються через кому: Паламар Л.М., Кацавець Г.М.

3. Якщо книжка написана чотирма авторами й більше, то вказують лише першого, а замість прізвищ інших авторів позначається та ін. С.В. Шевчук та ін.

4. Якщо книжку редагував, упорядковував або укладав певний автор, то спочатку пишеться назва книжка, а потім після навкісної риски з великої літери пишеться скорочено За ред,, Уклад., Упоряд. тощо й прізвище з ініціалами. Напр.: За ред. В.М Русанівського, Упоряд. В.Л. Кулініченко.

5. Назва книжки пишеться з великої букви без лапок, вкінці ставиться крапка. Напр.: Антисуржик.

6. Якщо є підзаголовок, то він записується в такий спосіб: після назви ставиться двокрапка, а підзаголовок пишеться з великої букви без лапок, вкінці ставиться крапка й тире. Напр.: Ділове мовлення: Методичні рекомендації и зразки ділових паперів.

7. Початкові відомості:

- місто видання - із великої літери скорочено: Москва (М.), Санкт-Петербург (СПб), Київ (К.), Харків (X.), Львів (Л.). Усі інші назви міст пишуться повністю - Житомир, Тернопіль. Після назви міста ставиться двокрапка; якщо назва видавництва не вказується, то після назви міста ставиться кома. Напр.: Житомир, ...

- назва видавництва пишеться з великої букви без лапок, напр.: Либідь, Дніпро: Після назви видавництва ставиться кома.

- рік видання пишеться арабськими цифрами, вкінці ставиться крапка й

тире. Напр.: 1999. -

8. Відомості про загальну кількість сторінок указуються вкінці після тире: пишеться відповідна цифра і скорочене слово сторінка (с.) - 243 с. Якщо вказують конкретні номери сторінок; то спочатку пишеться скорочене слово сторінка (С), а потім арабськими цифрами номери сторінок, вкінці ставиться, крапка: С. 8 — 12.

Узагальнення

Писемне ділове мовлення як специфічний різновид літературного мовлення спирається на принципи української орфографії та пунктуації. Незнання провідних правописних норм унеможливлює процес укладання документів. Все це показує значимість даного матеріалу в процесі підготовки майбутніх спеціалістів. Вивчення правописних норм спрямоване на формування орфографічної та пунктуаційної пильності, розвитку власного мовленнєвого чуття кожного мовця.

57. В основу культури спілкування вчителя покладено етикет, що наслідує кращі моральні принципи, норми, звичаї, традиції поведінки та спілкування всіх народів.

Моральною основою етикету є розроблені суспільством правила співжиття людей, які забезпечують умови для нормальної громадської та особистої життєдіяльності. Безпосередньо з мораллю пов'язані і такі норми етикету, як ввічливість (уміння поводитися чемно), тактовність (уміння дотримуватися певної міри у відносинах з людьми), коректність (уміння тримати себе в межах пристойності, не принижуючи гідності інших), вихованість (уміння поводитися пристойно будь-де).

Вищим виявом культури поведінки вчителя є інтелігентність. Інтелігентна людина має внутрішню межу, яку вона не може переступити за будь-яких умов (незалежно від статі, віку, посади та ін.). Вона ніколи не втрачає рівноваги, далека від пихатості, зарозумілості, роздратованості,вередливості; не принижує інших, особливо підлеглих, завжди ввічлива, тактовна, коректна. Тож інтелігентність є моральною категорією, рівень якої визначається не освітою, а загальною культурою.