Архітектура та мистецтво

Глибока суспільна криза, що її переживала в ранньому Середньовіччі Західна Європа, не сприяла розквіту мисте­цтва. Воно не тільки не прогресувало, а навпаки, певною мірою деградувало. Проте саме у V—X ст. було закладено

354

355

Л ЕКЦІЯ 2

Медієвістичні джерела

У XIII—XV ст. складалися записи феодального звичає­вого права, зокрема, французькі кутюми, німецькі зерца-ла, іспанські фуерос. Вони проливають світло на особли­вості феодальної власності, структуру панівного класу, форми використання феодалами селянської праці, місцеві особливості системи адміністрації та судочинства. Із цих джерел найбільш відомі "Кутюми Бовезі"(кінець XIII ст.), "Саксонське зерцало" (початок XIII ст.) тощо.

Паралельно із записом кутюмів у європейських держа­вах розвивалося також королівське (імператорське) зако­нодавство: у Франції та Англії — ордонанси, у Священній Римській імперії — привілеї, патенти та мандати. Імпера­торські закони у Візантії називалися новелами, в XI— XV ст. їх найчастіше видавали у вигляді жалуваних грамот.

У період формування станової монархії з'явилися нові документи: в Англії — парламентські акти і статути, у Фран­ції — протоколи засідань Генеральних та провінційних штатів, у Священній Римській імперії — акти імперських зборів, в Іспанії — ухвали кастільських та арагонських кортесів тощо.

Цінним джерелом є матеріали судового діловодства. Зокрема, акти спеціальних судових комісій (інквізиції то­що) містять важливі повідомлення про політичну історію, історію народно-єретичних рухів і т. ін.

У XI—XV ст. збільшилася кількість трактатів, що сто­суються майже всіх сфер наукового та суспільного життя: від математики й астрономії до політики, військової спра­ви, землеробства. Серед них візантійський агрономічний трактат "Геопоніка" (X ст.), трактат візантійського імпе­ратора Константина VII Багрянородного "Про управління імперією" (X ст.) та ін.

Серед наративних джерел XI—XV ст. найбільшу цін­ність становлять історичні твори — аннали, хроніки та історії. У XII—XV ст. аннали (особливо церковні) витіс­няються хроніками. Хроністи (серед них іноді траплялися й світські особи) використовували не лише латину, а й живі народні мови. Вони повідомляли про важливі істо­ричні події і намагалися їх аналізувати — звісно, крізь призму церковно-релігійних образів та понять. Ряд хронік було присвячено Хрестовим походам. Серед них виділя-

ється твір учасника четвертого Хрестового походу, фран­цузького маршала Жоффруа Віллардуена "Взяття Конс­тантинополя". Цю працю Віллардуена іноді називають "героїчною поемою в прозі"; вона була взірцем для інших тогочасних французьких хронік та історій. Опис четверто­го Хрестового походу здійснив також ам'єнський рицар Робер де Кларі. Вельми популярною в XIV ст. була праця Жана де Жуанвіля "Історія Людовіка Святого", яка всіля­ко ідеалізувала цього французького короля. Починаючи з XIII ст. в Англії, Франції, Іспанії складаються зведені хроніки, стосовно історії країни в цілому, а в Італії та Німеччині — хроніки, в яких викладено історію окремих областей та міст ("Діяння римлян" чи "Вся історія Фран­ції", "Саксонська універсальна хроніка" та ін.). У країнах Європи в XIII ст. з'являється мемуаристика (Філіпп де Комнін) — гуманістична історіографія зі спробами науко­вої критики джерела та раціонального тлумачення подій.

Слід згадати про риторичні твори, які не лише впли­нули на історіографію та інші літературні жанри, а й містили цінну історичну інформацію. Це так звані екфра-си (описи) візантійських міст та енкомії (похвальні слова) імператорам та іншим політичним і церковним діячам.

Середньовічний світ оживає у "Книгах подорожей", навігаційних картах тощо. Найбільш відома книга цього жанру належить перу венеціанського мандрівника XIII ст. Марко Поло, який відвідав країни Леванта, Південно-Східної та Середньої Азії, Китай.

Сотні тисяч листів налічує тодішня епістолярна спад­щина, що має неабияке джерелознавче значення.

Окрему групу становлять церковні джерела. Це акти церковних соборів, папські та патріарші послання і пос­танови, багатюща богословська й полемічна література (спрямована проти іновірців, єретиків, схизматиків, віро­відступників), церковні проповіді, покаянні книги (пені-тенціалїі).

Джерелом історичної інформації слугують і тодішні літературні пам'ятки, здебільшого латиномовні: рицар­ський роман, поезія трубадурів (провансальські поети та піснярі XII—XIII ст.), міннезінгерів (німецькі поети-співці

36

37

ЛЕКЦІЯ 2

XII—XV ст.), вагантів (мандрівні клірики, школярі та студенти), народні пісні та балади.

Зрозуміло, Середньовіччя постає у своїй багатогран­ності й повноті лише тоді, коли для його реконструкції використовуються усі наявні види джерел.

ЛЕКЦІЯ З

ПЕРЕДДЕНЬ

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОГО

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Література

ф Латинський світ у IV—V ст. # Германський світ

у перші століття н.є. в Світ кельтів в Загибель Західної

Римської імперії. Утворення варварських королівств

Вайнштейн О. Л. Западноевропейская

средневековая историография. Москва; Ленинград,

1964.

История средних веков: В 2 т. / Под ред.

С. П. Карпова. Москва, 2003. Т. 1.

Киселева Л. И. О чсм рассказьівают средневековьіе

рукописи (рукописная книга в Западной Европс).

Ленинград, 1978.

Киселева Л. И. Письмо и книга в Западной Европе

в Средние века (лекции по латинской палеографии

и кодикологии). Санкт-Петербург, 2003.

Люблинская А. Д. Источниковедение истории

средних веков. Москва, 1955.

Люблинская А. Д. Латинская палеография. Москва,

1969.

Медведев И. П. Очерки византийской дипломатии.

(Частноправовой акт). Ленинград, 1988.

Проблемьі источниковедения западноевропейского

ередневсковья / Под ред. В. И. Рутенбурга.

Ленинград, 1979.