Воєнні кампанії

Варварські королівства спиралися на давні військові радиції, завдяки яким погано вишколеним і не краще озброєним варварським племенам удалося повалити Римського колоса. Військові загони варварів застосовува-

195

Л ЕКЦІЯ 10

Війна. Дипломатія

м іж Тевтонським орденом і його сусідами, експаж і < турків-османів, війна Червоної і Білої троянд в Англії (1455-1485).

Як і раніше, в XIV—XV ст. воєнні конфлікти між дно-і ма великими державами були рідкістю. Війну здебільшогОИ вели "дрібні загони під командуванням капітанів чи, точніше, проводирів банд" (М. Дефурно). Французький!! історик-романтик Ж. Мішле писав, що у Франції післі бою під Пуатьє "шляхи перетворилися на скупчення рої бійницьких гнізд, села — на поля битви. Війна велася по всюдно, й годі було зрозуміти, де ворог, а де друг".

Зросла роль піхотинців, які не потребували коней і зан довольнялися простою зброєю, а тому обходились дер жавній казні значно дешевше, аніж вершники-рицарі. іііі полі бою піхота билася злагоджено і не поступалася рица рям, успішно протидіяла атакам кіннотників. Особливо славились озброєні алебардами швейцарські піхотинці яких охоче наймали на службу іноземні держави. Зростам авторитет і німецьких ландскнехтів, "нестримних і диких" (Ф. Контамін), великих майстрів воєнного грабунку. Роль рицарів з появою вогнепальної зброї, навпаки, зменшува лась. Змінився характер рицарських турнірів, які вже не імітували справжню битву, а "скоріше стали ритуалізова-ним спектаклем.., демонстрацією дедалі жорсткіших ети кетних норм" (Ф. Контамін).

Полум'я війни тривалий час не згасало й після її офі­ційного завершення. Оскільки регулярної армії ще не існувало, король після того, як війна закінчувалася, від* пускав лише допоміжні війська, а загони пожадливих най-1 манців тимчасом й надалі реалізовували горезвісний» принцип "війна годує війну". Французькі "шкуродери",Я італійські кондотьєри, німецькі ландскнехти, албанськіШ стратіоти та інші доводили до розпачу середи ьовічнийЯ люд своїм розбишацтвом та пограбунками.

У бою заповітною мрією кожного воїна було "впійма-ти велику дичину" — захопити в полон вельможну особу, щоб дістати за неї багатий викуп. Таке "полювання" під«і ривало військову дисципліну. Існував неписаний кодекси честі, який вимагав ставитися до полоненого відповідно до його соціального рангу і не правити за нього непомір-

піні викуп; полонений, зі свого боку, мав чесно внести Ііикупну суму. Траплялося, що зібрати необхідні кошти не ■давалося. В такому разі бранець проводив залишок сво-ю життя у полоні. Іноді полонений доводив до розорення гною власника, змушеного в марному чеканні на викуп роками годувати й поїти його.

Хоча війни в Середні віки здебільшого були нетрива­лими й характеризувалися порівняно незначною кількістю учасників*, усе ж їхні економічні наслідки часто були ка-іастрофічними. Із захоплених територій вивозили, все, що можна було вивезти. Від посівів, будівель залишалися самі иарища. Англійський король Генріх V (1413—1422) заяв-■в, що "війна без вогню — все одно, що ковбаса без гірчиці". Воєнна розруха значною мірою була наслідком поширення найманства й участі у воєнних діях усіляких іюлоцюг та авантюристів. До того ж, війна нерідко става­ла народною, народна стихія ж була безмежно далекою від рицарських умовностей.

Утім окремі народи чи соціальні групи зуміли "приру­чити" війну — наживалися на ній.

Війна певною мірою посприяла технічному прогресові, особливо у сфері виробництва зброї, металургії, обробки металів, військової "інженерії", транспорту, картографії ■що.

Зброя і військове спорядження

На світанку Середньовіччя використовувалася проста Вроя. Франкські воїни були озброєні мечем і щитом, мікінги — мечем і грізною дворучною датською бойовою сокирою.

У X — першій половині XII ст. основну роль у боях уже відігравали озброєні довгим списом і мечем вершни­ці рицарі, захищені шоломом і гнучкою кольчугою та іншими обладунками.

У другій половині XII й упродовж XIII ст. зросла роль у бою піших лучників і арбалетників. Лук і арбалет

*Для формування великої армії державі бракувало фінансів і полі-пгшої моці.

198

199

ЛЕКЦІЯ 1

Поняття "Середні віки" та "феодалізм". Періодизація середньовічної історії'

лене від нас кількома століттями, однак усе ще присутнє значною мірою у нашому техногенному світі, оскільки, за словами російського історика В. О. Ключевського, мину­ле, полишаючи нас, не забирає з собою своїх наслідків.

Саме в середньовічну добу утворилася більшість сучас­них європейських народів і держав, з'явилися нації і заро­дилися національні культури, мови, психологія, виникли сучасні державні кордони, а заодно й пов'язані з ними проблеми. Середньовіччя виробило теоретичні й прак­тичні методи сучасної дипломатії *. Воно залишило нам у спадок чимало національних, етнічних та релігійних проб­лем. У Середні віки з'явилися перші європейські універ­ситети, чимало з яких збереглося донині. Середньовіччя започаткувало епоху книгодрукування, стояло біля ко­лиски сучасного парламентаризму. У господарському по­буті багатьох сучасних європейських народів (іспанців, португальців, населення Південної Італії, навіть англійців та ін.) збереглися рудименти Середньовіччя. У Середні віки Європа стала християнською, в ній утворилися като­лицька, православна та протестантські церкви, розквітла богословська думка. Пройдіться вулицями та майданами багатьох сучасних міст Європи — на кожному кроці нади­баєте спадщину Середньовіччя. Це — і міське плануван­ня, й архітектура багатьох споруд, насамперед романських і готичних соборів і ратуш з їхніми скульптурним та іко­нописним оформленням, вітражами. Одним словом, Се­редньовіччя значною мірою збереглося в нашому побуті, нашій культурі, нашій ментальності.

Чимало висновків і концепцій сучасної медієвістики є предметом гострих наукових дискусій. Наукові баталії, зокрема, ведуться довкола питання про становлення та регіональну специфіку феодалізму в країнах Європи, про античну спадщину в середньовічних суспільствах, про по­яву та характер середньовічних міст. Дискусійною є проб­лема середньовічної общини, історики по-різному оціню­ють характер феодальної вотчини, неоднозначно тракту-

* У XV ст. великі західноєвропейські держави відкрили в чужих сто­лицях свої посольства. До речі, тодішні дипломати були такими майстра­ми політичних інтриг, що один із французьких королів недипломатично назвав їх "найгіршими з усіх пройдисвітів".

ють роль держави й політики в Середні віки, дають різну оцінку ідеологічному життю середньовічного суспільства, особливо ролі в ньому етнічної та соціальної психології, церкви й релігії. Ведуться суперечки довкола питання про витоки середньовічної культури й культури Відродження. Медієвісти розходяться в питанні стосовно "кризи" фео­далізму в XIV—XV ст. Отож сучасним медієвістам роботи не бракує.