- •Мікродемографічні процеси. Етнічний склад населення
- •Література
- •Середньовіччя й сучасність
- •Правові норми
- •Судочинство
- •Лекція 9
- •» Воєнні кампанії * Зброя і військове спорядження
- •Військова система
- •Воєнні кампанії
- •Література
- •Медієвістичні джерела
- •Їх опрацювання • Джерела доби раннього Середньовіччя ® Джерела XI—XV ст.
- •Медієвістичні джерела
- •Джерела доби раннього Середньовіччя
- •Джерела XI—XV ст.
- •Ментальності
- •Архітектура та мистецтво
- •Латинський світ у IV—V ст.
- •Феодалізм і його місце в історії
- •Міграційні рухи та їхній вплив на демографічну ситуацію
- •"Тріада лих". Чорна смерть
Література
Бессмертньш Ю. Л. «Феодальная революция» X—XI веков? // Вопросьі истории. 1984. № 1. С. 64-79.
Блок М. Феодальне суспільство / Пер. з фр. Київ, 2002.
Дейвіс Н. Європа. Історія / Пер. з англ. Київ, 2000. С. 230-484.
Дюбі Ж. Доба соборів. Мистецтво та суспільство 980-1420 років / Пер. з фр. Київ, 2003.
Дюби Ж. Европа в ередпие века / Пер. с фр. Смоленск, 1994.
История Европьі с древнейших времен до наших дней: В 8 т. Т. 2. Средневековая Европа. Москва, 1992.
История ередних веков: В 2 т. / Под ред. С. П. Карпова. Москва, 2003.
Кенигсбергер Г. Г. Средневековая Европа. 400—1500 годьі / Пер. с англ. Москва, 2001.
Де Гофф Ж. Цивилизация ередневекового Запада / Пер. с фр. Москва, 1992.
ЛЕКЦІЯ 10
Війна. Дипломатія
(поєднання лука й ложа з прикладом та спусковим механізмом) мали свої переваги. Перевагою лука була ско рострільність (із нього за хвилину випускали десяток стріл, із арбалета — лише дві), зате убивча сила стріли, ви пущеної з арбалета, була більшою. Візантійська принцея Анна Комніна (XI ст.) стверджувала: "Випущена [з нього| з величезною силою стріла... наскрізь пробиває і щит, І товсті лати і летить далі... Отож, здається, що із цього лука стріляє сам диявол". II Латеранський собор (1139) заборо нив застосування лука й арбалета у війнах між християнами, проте наприкінці XII ст. з легкої руки англійського короля Річарда І Левове Серце тогочасні армії знову вдалися до цієї грізної зброї (до речі, цьому монархові вкоротила віку стріла, випущена з арбалета). Коли арбалетник перезаряджав свою зброю, інший піхотинець прикривав його великим щитом.
На озброєнні тодішніх піхотинців були довгий спис чи бодай загострений кілок (його встромляли в землю перед ворожою лавою, щоб стримати натиск кінноти), алебарда, меч. Заможніші піхотинці захищали своє тіло залізним шишаком, нашийником, щитом, малою кольчугою, убогі ж покладалися в бою лише на боже милосердя.
Під час облоги ворожих укріплень використовувалися громіздкі пристрої та споруди. Одні з них допомагали штурмовим загонам піднятися на захисну стіну міста чи фортеці, інші, балісти, жбурляли в захисників 100— 150-кілограмові камені, запалювальні снаряди, трупи тварин і людей (щоб викликати спалах епідемії). За допомогою метальної машини також відстрілювали ворожих командирів (французького барона, Симона де Монфора, як свідчать джерела, відправили до праотців тулузькі жінки за допомогою каменюки, випущеної балістою). Для штурму укріплень використовувалися також пересувні щити, решітки, перекидні містки, розбірні драбини тощо.
В період пізнього Середньовіччя метальні машини поступово витіснила вогнепальна зброя, передусім артилерія*. Повільність цього процесу пояснювалася малою ефективністю перших гармат (їх далекобійність була низькою та й влучністю вони не вирізнялися). Переворот в ар-
* Уперше гармата (грецькою і латиною — "труба") згадується в 1326 р.
200
пілерійській справі відбувся лише в середині XV ст., після ндосконалення виробництва пороху*, коли кам'яні ядра поступилися місцем металевим. У середині XIV ст. артилерію мали всі армії країн Заходу. Спершу гармати встановлювали на козли чи спеціальну станину, а з середини XV ст. — на лафет із цапфами. У XIV—XV ст. відливали ■слетенські гармати вагою в десятки тонн, однак уже на Іламі XV—XVI ст. від цієї гігантоманії відмовилися на користь стандартизованих гармат — скорострільніших і легших. Водночас з'явилася також легка вогнепальна зброя — ручні кулевріни, аркебузи.
Гармати були переважно облоговими, в польових боях нони використовувалися лише зрідка. Та й під час облоги користі від них було небагато. Рідко коли вдавалося оволодіти містом чи фортецею за допомогою артобстрілу, тому їх здебільшого брали не штурмом, а тривалою облогою. Та оскільки вояків для щільної облоги завжди не вистачало, то вдавалися до випробуваного методу: шукали серед захисників зрадника, який би за винагороду відкрив міські ворота.
З появою вогнепальної зброї почали більше дбати про захист тіла. На зміну металевим пластинкам (вони прикривали лише окремі ділянки тіла) й відносно легкій кольчузі у другій половині XIV ст. майже все тіло (кінцівки, голову, тулуб) одягли в "білий обладунок" — металевий панцир. Він був таким важким, що іноді рицаря доводилось підсаджувати на бойового коня (також закованого у броню) за допомогою горизонтального коловороту. Щоб перемогти вершника в обладунку, досить було вибити ііого з сідла: на землі він не міг вільно пересуватися і ставав немічним.
Основною ударною силою війська в XIV—XV ст. залишалася важка кіннота, проте вже з'явилася й легка кавалерія: кінні лучники й арбалетники.
* На Заході чорний порох ("китайський сніг", "китайська сіль") уперше згадується в 1267 р. Його виготовляли із селітри, сірки та деревного вугілля.
201
ЛЕКЦІЯ 2