- •Я.П. Кравченко Історія зарубіжної літератури (антична)
- •Рекомендації до організації процесу самостійної роботи
- •Тема 1. Естетична неповторність античної літератури
- •Завдання:
- •Тема 2. МіФ як світоглядно-естетичний феномен
- •Завдання:
- •Тексти і словники:
- •Додаткова:
- •Тема 3. Давньогрецький епос. Поема гомера «іліада»
- •Тема 4. Давньогрецька лірика
- •Завдання:
- •Тема 5. «поетика» аристотеля
- •Завдання:
- •Тема 6. Дидактичний епос гесіода «роботи і дні»
- •Завдання:
- •Тема 7. Мистецтво трагедії есхіла (на матеріалі трилогії «орестея»)
- •Завдання:
- •Тема 8. ТрагедІйний конфлікт Софокла (на матеріалі трагедії «Цар Едіп»)
- •Завдання:
- •Тема 9. Філософсько-психологічна трагедія еврипіда (на матеріалі трагедії «медея»)
- •Завдання:
- •Тема 10. Утвердження антропоцентризму в Комедіях Аристофана «Хмари», «жаби»
- •Завдання:
- •Тема11. Лірика Давнього риму
- •Завдання:
- •Тема 12. Римський епос. Поема вергілія «Енеїда»
- •Завдання:
- •Тема 13. Мистецтво філософської трагедії сенеки (на матеріалі трагедії «федра»)
- •Завдання:
- •Тема 14. Своєрідність античного роману («метаморфози, або золотий віслюк» апулея)
- •Завдання
- •Методичні рекомендації до виконання індивідуальнго завдання
- •Варіанти індивідуальних науково-дослідних завдань
- •2. Сформулювати тези статті: Боннар а. «Илиада» и гуманизм Гомера // Боннар а. Греческая цивилизация. Т. 1 – м.: Искусство, 1992. – с. 26-50.
- •3. Скласти 15 тестових запитань за змістом роману Лонга «Дафніс і Хлоя».
- •Словник категорій античної культури та літератури
- •Рекомендована література Основна
- •Додаткова
- •Історія зарубіжної літератури (антична)
Тема 13. Мистецтво філософської трагедії сенеки (на матеріалі трагедії «федра»)
Вступний коментар
Світогляд Сенеки (бл. 4 р до н.е. – 65 р. н.е.) значною мірою зумовлений тією неспокійною епохою, за якої йому довелося жити. Певною послідовністю й системністю його погляди не вирізнялися. Обґрунтовуючи філософію стоїків, він звертав головну увагу не на теоретичний, а на практичний аспект учення. Але насправді воно так і лишилося умоглядним. Першочерговим завданням мислителя Сенека вважав навчання людей основних правил життя і в разі потреби – гідного прийняття смерті. Низку положень він запозичив з філософії Епікура, зокрема ідею про необхідність цілковитого примирення з долею з огляду на її абсолютну залежність від навколишнього світу, змінити який людині не дано. Звідси – заклик до усамітнення й занурення у сферу суто інтимного життя.
Римські патриції не мали сил опиратися політиці імператора, і Сенека підказує їм інший шлях – шлях внутрішнього вдосконалення, в результаті якого можна знайти в собі нові сили для пасивної опозиції деспотії. Проте всі ці настанови Сенеки мали суто теоретичний характер, і практика його особистого життя розходилася з ними і часто їм суперечила. Так, він засуджував прагнення людини до влади і пропонував їй шукати розради в особистому житті, але сам був при цій владі, часом навіть як неофіційний її проводар, а відмовився од неї лише перед лицем смертельної небезпеки. Суперечливим є і ставлення Сенеки до багатства, від якого він не відмовляється, але готує себе до його втрати, щоб уникнути страждань від цього. Засуджуючи бажання досягти збагачення, він сам нагромаджує величезні кошти. Мудрець «не любить багатства, але вважає за краще його мати. Не віддає йому своєї душі, але приймає його в дім. Має його, але не перетворюється на його раба».
Серед художніх творів Сенеки важливе місце посідають дев'ять його трагедій, заснованих на традиційних міфологічних сюжетах, – «Медея», «Федра», «Едіп», «Агамемнон», «Фієст» тощо. Очевидно, вони були написані автором не для театральних вистав, а для декламаційного виконання.
Характерна ознака всіх трагедій полягає в тому, що вони насичені кривавими ефектами, сценами вбивств і злочинів, моральними повчаннями. Як і філософські твори Сенеки, його трагедії не мають логічно розвинутого сюжету, дії героїв не зумовлені тонкими психологічними мотивуваннями. Самі герої сповнені пристрастями, що роблять їх жорстокими і невмолимими. У розлогих монологах вони розповідають про причини своїх жагучих почуттів і спонукані цими почуттями дії. Монологи змінюються або жвавими діалогами, у яких персонажі обмінюються словесними ударами, або довгими хоровими партіями — роздумами про причини конфлікту й долю героїв.
Чудово знаючи творчий спадок грецьких трагічних поетів та їхніх послідовників, Сенека обирає свій шлях. Він насичує свої трагедії риторичними прийомами, але ці сталі, позбавлені експресивності конструкції аж ніяк не пасують драматизмові ситуацій. Холодність оповіді часом поєднується з натуралізмом, який жахав слухачів. Так, у «Федрі»вісник докладно розповідає, а Тесей, потім і хор, нагадують про пошматоване тіло Іпполіта, частини якого збирають слуги. Розповідь про величну й жорстоку смерть Пріама в устах старої Гекуби, його дружини, звучить як холодна риторична промова («Троянки»).У цій же трагедії Андромаха після розповіді про жахливий вигляд тіла Гектора байдуже зазначає, що і в такому стані їй приємно було його побачити. Звістку про смерть сина Астіанакса, який кидається з башти і розбивається, вона зустрічає холодною констатацією: «той, хто це припустив, став найгіршим з тиранів».
Образи героїв у Сенеки значно примітивніші за їхні грецькі аналоги, хоча митці його часів були вже здатні зобразити психологічний світ людини.Сенека минає цю проблему, залишаючи своїм персонажам роздуми про долю, життя і смерть, невиразне майбутнє людини. Мабуть, це не було випадковістю. Адже Сенека-стоїк засуджував надмірні пристрасті, так само як і спроби людини боротися з визначеною долею, підкреслюючи приреченість людини і неспроможність її здобути свободу власної волі.
Його герої часто вагаються, але їхні сумніви не супроводжуються психологічним аналізом, тому сприймаються як поверхові, такі, що не торкаються глибин людської душі. Часом Сенека відмовляється від канонів класичної трагедії. Зокрема, в класичній трагедії заборонялося показувати смерть людини на очах глядачів.
Іокаста, переконана словами сліпого Едіпа, також убиває себе («Едіп»).Безумний Геркулес у присутності Амфітріона і глядачів розправляється з сином, а потім і дружиною Мегарою.
Дія «Медеї»Сенеки відбувається в місті Коринфі після вигнання Медеї та Ясона з Іолка, але передісторію їхню автор не згадує, адже міф був добре відомий. У першому ж монолозі Медея обіцяє жорстоко помститися за зраду Ясона. Тобто вже на початку трагедії героїня, у душі якоїжага помсти переборює всі інші почуття, постає такою, якою мала б стати в кінці – мстивою, лютою і невблаганною. Отже, маємо сталий образ, позбавлений будь-якої динаміки.