2. Сформулювати тези статті: Боннар а. «Илиада» и гуманизм Гомера // Боннар а. Греческая цивилизация. Т. 1 – м.: Искусство, 1992. – с. 26-50.

«Іліада» – поема про гідність людини на тлі жадоби і марнославства:

• Гнів Ахіллеса як основа сюжету «Іліади»

• Причина обурення Ахіллеса: посягання на його здобич чи боягузтво Агамемнона?

• «Безвісна старість» замість «безсмертної слави» – така відповідь Ахіллеса на благання про повернення до бою.

Сучасний погляд на виникнення «Іліади»:

• «Іліада«, складена з імпровізованих поем, є безперервним поетичним потоком, що несе у своїх хвилях безліч чужорідних форм, успадкованих від старовинної мови еолинських предків

• Епоха грецьких імпровізаторів (на тлі гострої класової боротьби) подарувала світу безсмертні літературні шедеври

• Міські торговці надають художньої цінності поетичній культурі і роблять її доступною для усіх (публічні декламації).

У Гомера кожен персонаж хоробрий по-своєму:

1. Мужність Аякса – мужність з бетону.

2. Мужність ентузіаста Діомеда – «лицаря» троянської війни:

Світла поривчаста і підтримка Афіни – джерело хоробрості Діомеда

«Зернятко користі« в душі Діомеда на противагу ідеальному образу відображає глибший реалізм Гомера, його вміння неперевершено розкривати людське серце

Парис – «бич своєї батьківщини», майже закінчений боягуз: Хвастощі і марнославство тримають його на полі бою. Парис як представник Афродіти на землі.

(Виконала студентка Пісарєва Діана)

3. Скласти 15 тестових запитань за змістом роману Лонга «Дафніс і Хлоя».

1. Що спричинило ситуацію, описану в наведеному уривку:

«...Хлоя увидела все, что случилось, помчалась к яме, узнала, что Дафнис жив, и на помощь с соседнего луга позвала пастуха, сторожившего быков. Придя, он стал искать длинной веревки, чтоб, за нее схватившись, наверх поднялся Дафнис из ямы. Но не случилось веревки под рукой...»?

1. двобій Дафніса з піратами Б) обрядовий танок Німф

2. двобів двох цапів Г) землетрус

1. У якого звіра перевдягнувся Доркон, та як відреагували на цю витівку Дафніс та Хлоя?

   1. у ведмедя; розцінили як жарт Б) у вовка; розцінили як жарт

   2. у вовка; вирішили покарати Г) у цапа; не звернули уваги

2. Кого стосуються подані уривки?

Знайдіть правильний варіант поєднання героя та його характеристики.

1. Філет

2. Ерот

3. Дафніс

4. Діонісофан

5. Доркон

   1. «...Кудри у него были черные и густые, тело - загорелое,

и можно было подумать, что тень от кудрей его делает смуглым...»

Б) «... Очень рано женился я, дети, и вскоре стал я, как думал, счастливым отцом. Первым сын родился у меня, затем дочь, и третьим Астил. И подумал я, что довольно уже детей у меня, и ребенка этого, последним на свет появившегося, я решился покинуть, положивши с ним эти вот вещи, – не как приметные знаки, а скорей как дары погребальне...»

2. «...человек молодой, чей подбородок был первой бородкою опушен, познавший любовь и на деле уже, и по имени, внезапно с того самого дня почувствовал к Хлое влеченье, и чем больше дней протекало, тем сильней он сердцем распалялся...»

Г) «...много я в прежнее время этим нимфам песен певал, много я на свирели этому Пану играл, и одной только песней своею управлял я стадом большим быков. Пришел же я к вам, что видал-рассказать, что слыхал- передать...»

Д) «...Но меня не поймать ни ястребу, ни орлу, ни другой какой птице, даже ботее еще быстролетной, чем эти. И я вовсе не мальчик, и если я мальчиком с виду кажусь, то на самом деле я Кроноса старше и всех его веков. И тебя я уж знал, когда ты еще в юности ранней пас вон там, на горе, свое стадо быков, широко бредущее...»

1. 1 -Б, 2-А, 3-В, 4-Д, 5-Г Б) 1-А, 2-Д, З -Б, 4-В, 5-Г

2. 1-Г, 2-Д, 3 - А, 4-Б, 5 -В Г) 1-В, 2-Д, 3 - А, 4-Б, 5-Г

   4. Що є сюжетнимлейтмотивом роману?

      1. сон

Б) лист

1. дощ Г)сонце

4. Чиєпоховання описанеу наведеному уривку?

«... Высокий холм над ним они насыпали, много растений из своих садов они посадили и начатки от трудов своих каждый в честь его на них повесил; а затем молоко над могилою пролили, виноградные грозди раздавили и много свирелей разбили. Слышно здесь было и быков мычанье жалобное, и можно было увидеть, как в беспорядке, мыча, метались они, и среди пастухов, пасших коз и овец, пошел разговор, что это плач был быков по пастухе своем умершем... »

1. Доркона

Б) Філета

2. Дріаса

Г) Ламона

4. Яким чином Хлоя врятувала Дафніса з піратського полону?

   1. запропонувала викуп

Б) вбила головного розбійника

2. заграла бикам на сопілці

Г) підпалила корабель

4. Знайдіть правильний ланцюжок подій:

   1. поява Дафніса – весілля– смерть Доркона– приїзд господаря

Б) залицяння Доркона – розповідь Філета– кінець війни– сповідь Діонісофана

2. перший поцілунок Хлої – розповідь Ламона– міф про Свірінгу– прибуття Евдрома

Г) Тірійські пірати –сон Дафніса–звістка про весілля–витівка Доркона

4. Куди насправді щезла мотузка з корабля з Метімни?

   1. з'їв цап

Б) забрав кріпак

2. викрав Дафніс

Г) її взагалі не було

9. Встановіть хронологічну послідовність подій:

1. «...Боясь позора, защищенный покрывавшей его шкурой, он молча сидел в засаде; когда же Хлоя перепугалась при первом взгляде на него и стала на помощь Дафниса звать, а собаки, стащивши с него волчью шкуру, впились ему в тело зубами, Доркон, громко закричав, стал умолять о помощи Хлою и Дафниса, уже прибежавшего сюда...»

Б) «...С наступлением дня посадив солдат за весла, военачальник вышел в открытое море и сделал набег на прибрежные поля митиленцев. И много скота, много зерна и вина он награбил, так как только недавно кончился сбор винограда; немало забрал и людей, которые там над всем этим трудились. Подплыл он также и к тем местам, где были Хлоя и Дафнис, и, быстро высадившись, стал угонять добычу, какая ему подвернулась ... »

2. «...Увидав мальчика статного, красивого, более ценного, чем все, что они награбили па полях, не стали разбойники тратить усилии, загоняя коз или добывая какую иную добычу с полей, а потащили его на корабль, рыдавшего в отчаянии, громко звавшего Хлою. Они же, быстро причальный канат отвязав и налегши руками на весла, уже

• уходили в открытое море...»

Г) «...неподалеку волчица кормила волчат и из соседних стад часто похищала добычу; ведь много пищи ей нужно было, чтобы волчат прокормить. Тогда поселяне, ночью сойдясь, вырыли ямы в сажень шириной, глубиною в четыре. Большую часть земли они раскидали, далеко от ямы убравши, а над ямой положили сухие длинные ветви и засыпали их остатком земли, чтоб месту придать прежний вид...»

Д) «...Не в силах сдержать своего восторга, Дафнис, простодушный деревенский козопас, а к тому же еще влюбленный и юный, пал к ногам Ликэнион, моля возможно скорее искусству этому его обучить, которое ему поможет с Хлоей совершить то, чего ему так хочется; и, как будто готовясь постигнуть поистине нечто великое, ниспосланное ему самими богами, он обещает ей подарить упитанного козленка, нежного сыру из сливок и даже козу...»

1. 1 -Б, 2-Г, З -А, 4-В, 5-Д Б) 1-Д, 2-В, 3-Г, 4-А, 5-Б

2. 1-Г, 2-А, 3-В, 4-Б, 5-Д Г) 1-А, 2-Д, З -Б, 4-В, 5 -Г

   10. Що пообіцяв Дафніс німфам, якщо вони визволять Хлою з полону?

       1. ніколи більше не покидати Хлою

Б) помститися ворогам

2. принести себе ужертву

Г) принести в жертву козу

10. Знайдіть зайвого персонажа у логічному ланцюжку: «Деметра –Діоніс–Доркон–Пан»

А) Деметра

Б) Діоніс

В) Доркон

Г) Пан

10. Знайдіть правильні твердження:

1. Хлою годувала вівця

2. Дафніста Хлояполюбили життя у місті

3. Гнатон закохався у Дафніса

4. Дафніс та Хлоя жили в одній родині

5. Хлоя дізналася про зраду Дафніса

6. Філет зустрів Ерота

   1. 1, 3, 6 Б) 2, 3, 5

   2. 1, 2, 6 Г) 1, 4, 5

      13. Кому належать слова:

«...Увы мне! Розы мои поломаны. Увы мне! Фиалки потоптаны. Увы мне! Гиацинты мои и нарциссы злодеем повырваны. Весна придет, а они не распустятся. Лето наступит, а они красоваться не будут. А осенней порой никто венков из них не сплетет.

И владыка Дионис над цветами этими несчастными не сжалился! Рядом с тобою росли они, у тебя на глазах; часто я венками из них венчал тебя. Как покажу я этот сад господину?! Что с ним будет, когда он все это увидит? Велит он повесить меня, старика, на первой сосне, как Марсия; а может, со мною - и Дафниса, считая, что козы его это сделали... »

1. Діонісофану

Б) Гнатону

2. Астілу

Г) Ламону

13. Що вигадав Дафніс, аби взимку побачитися з Хлоєю?

    1. полювати на птахів

Б) зімітувати крадіжку

2. запросити її угості

Г) відправити сватів

13. Що означав обряд «кидання» яблука:

«... Иногда они друг в друга яблоки бросали и голову друг друга украшали, пробором волосы деля...» ?

1. хлопець кидав яблуко у смужки на сукні дівчини, яка йому подобається

Б) хлопець та дівчина кидали один в одного яблуками, щоб позмагатися у влучності

2. дівчина кидала в хлопця яблуком на знак того, що вона не приймає його залицянь

Г) все життя нещасливим буде той, хто не кине жодного яблука

(Виконала студентка Пісарєва Діана)

Проаналізувати трагедію Софокла «Антігона» в аспекті реалізації категорій античного свтогляду та естетики.

Сюжет «Антігони» відноситься до фіванського циклу і є продовженням оповіді про війну «Сімох проти Фів». Софоклом обраний епізод про поєдинок Етеокла і Полініка. Після загибелі обох братів новий правитель Креонт поховав Етеокла з належними почестями, а тіло Полініка, який пішов війною на Фіви, заборонив ховати в землі, погрожуючи смертю. Сестра загиблих, Антігона порушила заборону і поховала Полініка.

Софокл розробив цей конфлікт з точки зору конфлікту між людськими законами і «неписаними законами» релігії і моралі. Питання було актуальним: захисники полісних традицій вважали «неписані закони» непорушними на противагу законам людей.

У пролозі трагедії Антігона повідомляє своїй сестрі Ісмені про заборону Креонта і про свій намір поховати брата, незважаючи на заборону. Трагедія будується таким чином, що герой вже в перших сценах виступає з твердим рішенням, з планом дії, котрі визначають увесь подальший хід трагедії. Антігона виконує свій план; вона вкриває тіло Полініка тонким шаром землі. Тільки-но Креонт встиг викласти програму свого правління, як дізнається, що наказ порушений. До нього приводять Антігону, спійману біля трупа брата. Антігона впевнено захищає правоту свого вчинку, посилаючись на кровний обов’язок і непорушність божественних законів. Активний героїзм Антігони відтінений пасивністю Ісмени, але вона готова визнати себе співучасницею злочину і розділити долю сестри. Креонт прирікає Антігону на смерть у кам'яному склепі. Вона виконує поховальне голосіння по собі самій, доки охорона веде її до місця страти, але залишається впевненою у власній правоті. Це - найвища точка в розвитку трагедії, потім настає перелом.

Сліпий віщун Тіресій повідомляє Креонту, що боги розгнівані його поведінкою, і пророкує йому жахливі наслідки. Опір Креонта зламано і він відправляється ховати Полініка, а потім звільняти Антігону. Проте вже пізно. Антігона повісилася у склепі, а Гемон на очах батька пронизав себе мечем біля тіла своєї нареченої. Коли пригнічений горем Креонт повертається з трупом сина, то дізнається, що Еврідіка позбавила себе життя, проклинаючи чоловіка як дітовбивцю.

Основній конфлікт у трагедії «Антігона» розгортається між царем Креонтом та Антігоною. Креонт і Антігона – жертви Року, і їх пряме зіткнення в трагедії надзвичайно посилює напруження подій. Для греків вони обидва не праві у своїй людській гордині. Але Антігона в меншій мірі відстоює релігійні заповіді, грекам близькі і зрозумілі, а Креонт діє від свого обличчя владою, але що таке влада в розділеній на сотні держав Греції порівняно із загальною для всіх еллінів релігією, що зросла з легендарної історичної слави народу. Тому ми відчуваємо, що і Софоклу, адже і він грек, Антігона більш симпатична, аніж Креонт, і цю свою симпатію і співчуття він передає читачеві.

В основу сюжету «Антігона» покладено міф. Але вже на стадії простого сюжетного аналізу трагедії треба розуміти, що автор не наслідує стародавній міф, не переказує його зміст, а лише бере його за основу. Міф лише привід, конструкція, яку Софокл використовує для того, щоб виразити зміст та ідеї, що хвилюють як самого художника, так і його співгромадян. Софокл розробляє сюжет міфу так, як це необхідно для розвитку трагічної дії. Софокл не переказує готовий міф, швидше навпаки, написане Софоклом отримує зворотну силу. Порівняльний аналіз літературних творів інших античних авторів, написаних на тій же міфологічної основі, показує, що спочатку міфи фіванського циклу мали зміст, відмінний від того, який ми зустрічаємо в трагедіях Софокла. Так, наприклад, у Гомера Едіп і після викриття залишається царем Фів і знаходить славну смерть у битві.

Таким чином, сам по собі міфологічний сюжет не виступає для Софокла, як і для інших грецьких драматургів, в якості основи. Він поводиться з ним досить вільно, як і належить художнику. Основний же зміст трагедії розкривається в конфлікті тих сил, протиборство яких є значущим для людського існування і тому, виражене генієм Софокла в естетичній формі, вражає душі читачів.

У трагедії Софокла існує співвідношення фатуму та волі героїв. Проте потрібно говорити про кожного окремо. Сама ж Антігона з самого початку виявляю волю, бажання поховати свого брата з усими почестями, хоча вже знає про свою долю, яка на неї чекатиме після цього вчинку, але вона не зупиняється і намагається довести свою правоту до самого кінця.

«Брата поховаю я.

Обов'язок здійснивши, - й вмерти солодко. Для нього люба, з любим поруч ляжу я - Безвинно погрішивши. Доведеться-бо»

Якщо ж розглядати фатум та волю Ісмени, то можна сказати, що вона була протилежністю Антігони. З початку твору вона не погоджувалася йти проти закону Креонта.

«Як поховать? Та це ж нам заборонено.»

«Велінь богів ніколи не зневажу я, А й громадянам побоюсь перечити.»

Але при цьому вона повністю брала на себе відповідальність за злочин, котрий вчинила її сестра.

«Я винна і, якщо сестра погодиться, Прийнять готова й кару за провину ту»

Тобто можна сказати, що між фатумом та власною волею героїв є закономірність і вона яскраво виражена на сторінках твору. Ісмена, Усвідомивши, що сестра була права, готова нести покарання разом з сестрою. Тобто це її власне бажання (воля).

Якщо ж говорити про Креонта, то його волею було віддати тіло Полініка на розтерзання псам, але усвідомлюючи, що він буде за це покараний, намагається відмінити свій наказ, але вже занадто пізно...

«А Полініка, його брата рідного,

Що хтів свою вітчизну і богів її Умкнувши із вигнання, всю до тла спалить

І кров'ю прагнув братньою упитися,

А хто лишивсь - у рабство повигонити,- Звелів оголосити всьому місту я –

Не вільно ні ховати, ні оплакувать»

Гей ви, слуги, всі, хто є

Й кого немає, гострі топори беріть

І он до того місця поспішайте всії

А я, своє веління сам касуючи,

Сам із в'язниці дівчину ту випущу. Збагнув я - нам до смерті шанувати слід Закони споконвіку установлені.

Таким чином, можна з впевненістю сказати, що у трагедії Софокла «Антігона» існує повне співвідношення між фатумом та власною волею героїв.

Трагічне напруження первісно характерне для трагедії. Уже з самого початку йдеться про нелюдський вчинок царя Креонта. Протягом усього твору від початку читач тримається в емоційному напруженні. Трагічне напруження посилюється, коли Креонт починає виступати не тільки проти Антігони, але й проти Ісмени та проти свого власного сина.

«Невже?

Та не на радість, от клянусь тобі Олімпом, лаєш ти мене зухвало так.

Гей, приведіть негідницю!

Нехай вона

Вмре на очах у свого нареченого.»

Тут читач відчуває найбільше трагічне напруження.

У трагедіях Софокла також втілюється античний гуманізм, людина ставиться понад усе. В той момент, коли Креонт збагнув, що він накоїв, він починає розуміти ціну людського життя та намагається повернути все назад

«О жах! Хоч тяжко, мушу відмінити я Свій вирок, – хто б змагався з Неминучістю!»

Спочатку Креонт відмінив свій вирок тільки тому, що боявся за своє власне життя, але потім він у відчаї розуміє та усвідомлює всю тяжкість свого вироку і розкаюється.

«Відведіть мене, божевільного,-

1340] Я ж убив тебе, рідний сину мій,

І дружину вбив, і нема мені,

Безталанному, де подітися!

1345] Все, що мав - згубив, лиш нестерпної Долі впав тягар на чоло мені»

В цьому уривку знаходить вияв античний гуманізм.

Антропоцентризм переплітається з гуманізмом у трагедії Софокла.

Усі події трагедії відбуваються завдяки людині. Тобто люди (герої) є метою усих подій. Наприклад ціллю Антігони було поховати свого брата (тобто, людину). Креонт обвинувачував Антігону у здійсненому. І таких прикладів у творі безліч. Тому можна з впевненістю сказати, що гуманізм та антропоцентризм яскраво виражені у творі та переплітаються між собою.

(Виконав студент Поплавський Владислав)

Проаналізувати трагедію Есхіла «Перси» в аспекті реалізації категорій античного свтогляду та естетики.

Трагедія Есхіла «Перси» описує напад перських сил на Афіни і їх загибель. Син видатного правителя і полководця Дарія всупереч волі батька веде військо перське на загибель. Ось тут і виникає конфлікт. Недосвідчений син ослухався батька і зазнав поразки, до того ж боги не були прихильними до Персів. Багато жінок залишались вдовами, матері втратили своїх синів через юнацьку дурість Ксеркса

От як скоро віщування стало дійсністю... Гай-гай!..

Ще й на синові моєму Зевс свій вибір зупинив.

Я ж гадав: боги ту волю сповнять ще хтозна-коли.

Хто ж на себе заповзявся - бог йому ще й пособить.»

«А Ксеркс, мій син, ще юний, тож по-юному

Зневажив заповіт мій, позабув його. »

Я вважаю, що конфлікт можна побачити також у тому, що Ксеркс зажадав захопити непокірних Афінян, волелюбних та мужніх, до того ж боги були ласкавими до афінян, та в супереч цьому, син Дарія все ж наважився піти на них, за що і розплатився

На мою думку міфологічний матеріал трансформується в сюжеті трагедії у прикмети, сни та видіння, що за сюжетом, не те що б передрікають поразку, а скоріше сповіщають Атоссу про неї.

«Таке мені в минулу ніч наснилося.

Прокинувшись, я тут же у струмку дзвінкім

Помила руки й підійшла до вівтаря,

Щоб, як годиться, вшанувати пряником

Богів, що від напастей захищають нас.

Та бачу тут: орел шукає захисту

При жертовнику Феба. Заніміла я.

За мить - шуліка, друзі, на очах моїх,

Шугнувши, впав на нього, кігті в голову

Встромив. Орел зіщуливсь і не став уже

Пручатись.»

«Ми не хочемо надміру ні залякувать тебе,

Наша мати, ні втішати. Сон лихий тобі приснивсь-

До богів молись ласкавих, одвернуть біду проси,»

«От як скоро віщування стало дійсністю... Гай-гай!.. »

Міфологічні елементи сюжету переносять нас до царства мертвих, де знаходиться Дарій, який навіть у царстві мертвих є у пошані.

«Нелегко вийти: божества глибин сумних

Воліють забирати, а не звільнювать.

Та я і в них у шані, от і зміг сюди

Прийти.»

Співвідносячи Долю героїв та їх особисту волю, можна побачити, що покійний батько Ксеркса згадує про віщування, яке дає зрозуміти, що фатум має більший вплив, аніж воля героїв, можна навіть сказати, що Ксеркс майже сам іде назустріч своїй долі разом зі своїм військом. Чому майже, бо до цього рішення його підштовхнули, адже сам син Дарія вагався.

«Це з лихими спілкування Ксеркса, врешті, довело

До біди. Його завзяття підживляли: он, мовляв,

Батько твій синам багатство списом добував, а ти,

Не примножуючи статку, дома боязко сидиш. »

Отже фатум відіграє головну роль у трагедії Есхіла

«Ось так і сталось те, що мало статися»

Найяскравішим втіленням античного гуманізму є Дарій, та його попередники-правителі, також неможливо не згадати про Атоссу - дружину Дарія.

Дарій та Атосса - втілення активних правителів, що дбають про свій народ, дбають про його добробут, до того ж вони виявляють неабияке співчуття до свого народу, хоча причиною цього горя є їхній власний син, вони йому також співчувають.

Аїдонею, до світла з пітьми

Виведи, Аїдонею,

Незрівнянного Дарія душу!»

«Він на загин люду не слав -

На нищівну, згубну війну!

Богонатхненним назвали його

Перси, і богонатхненним -

Був, бо правив уміло військом.

Також, описуючи перські війська та їх полководців, Есхіл ідеалізує їх як великих мужів-захисників своєї Батьківщини

«Вождем загонів наших Мід спочатку був,  А далі, після нього, правив син його,  Що вмів свій запал підкоряти розуму.  Йому на зміну третій, найщасливіший,  Взяв берло Кір, що миром поєднав усіх.  І Лідію здобув він, і фрігійський край,  І покорив, завзятий, всю Іонію.  Боги його любили за розсудливість.  Потому, вже четвертий, правив Кіра син.  А п'ятий, Мардіс, осоромив древній наш  Престол і батьківщину. Артафрен, однак,  Із друзями в палаці з ним покінчили,  До хитрощів удавшись, як і слід було.  Та Артафрен був сьомим: шостим - Марафіс.  І я, коли й для мене щастя випало,  Не раз війська численні на війну водив,  Біди ж такої не придбав для Персії.»

«…й кінця не було

Тій осяйливій зімкнутій силі.

А попереду війська - Амістр, Артафрен,

Мегабат і Астасп - вели персів вони,

Владареві ясному підлеглі вожді,

Незчисленного воїнства проводирі.

З ними-лучники вправні, кінні війська,

Ті, що й видом своїм навести можуть жах,

Ті, що в битнгіх жахні

І рішучістю, й силою духу.»

Античний антропоцентризм в трагедії «Перси» полягає в тому, що вся увага переноситься на самих людей, на їх страждання,проблеми, а саме нерозсудливість правителя Ксеркса, що призводить до страшної трагедії.

«Горе нечуване! Біль страшний!

Плачте, перси! Плачте, тужіть,

Вістку таку почувши!»

«Бо Ксеркс повів її синів,

Бо Ксеркс їм віку вкоротив,

Бо Ксеркс шалений до загибелі

Наші судна скерував»

Важливо наголосити, що вже почуття людини, а саме горе, на першому плані твору, який наповнений настроями смутку, туги, скорботи.

«Хто звідав горя, друзі, добре знає той,

Що, тільки-но нещастя напливуть на нас,-

Уже ми боїмося й тіні власної,

А добре нам ведеться - схильні вірити,

Що подуви попутні вік не зрадять нам.»

«Кричу я, сльози ллю,

Важкий на мене впав удар,

От і вмліваю з болю.»

Отже, у трагедії Есхіла «Перси» на першому плані діє людина з усіма її почуттями та стражданнями, що сповнюють твір.

На мою думку, головним засобом створення атмосфери трагічного напруження є плачі, твір майже весь переповнений плачами.

«Кричу я, сльози ллю,

Важкий на мене впав удар,

От і вмліваю з болю.»

«Горе нечуване! Біль страшний!

Плачте, перси! Плачте, тужіть,

Вістку таку почувши!»

«Плач, і ридай, і слізьми вмивайсь!

Ген аж до неба високого

Туга лунка хай летить - гай-гай! -

В горі незмірнім, що душу рве,

Скрикуй раз по раз!»

«Никнуть похилі, старі батьки,

Сина позбувшись. Гай-гай! Гай-гай!

Плачуть-зітхають: дійшла до них

Болісна вістка. »

«А ви, вколо могили ставши, плачете

Й мене пронизливими заклинаннями

Все кличете.»

Іншим яскравим засобом створення трагічного напруження є чіткий опис жертв безжального зіткнення.

«Я покинув загиблих:

їх із суден тірійських

На скелі жбурляла,

На круті саламінські хребти

Закривавлена хвиля. »

«Та Артембар, що десять тисяч кінників

Провадив,- нині в морі край Сіленських скель.

Змело з судна й Дадака, хоч і він у бій

Вів десять тисяч, але спис пробив його.

І Тенагон одважний, гордість Бактрії,-

На острові Аянта, де прибій бурлить.

Лілей, Арсам, Аргест - о скелі берега,

Що голубів годує, теж розбилися.

Отже, виділимо категорії античного світогляду та естетики, відображені у трагедії Есхіла «Перси»:

1. Як відомо, для античного суспільного ладу, для чоловіків античної доби головним обов’язком був захист роду, а одним із найвищих проявів мужності та честі була участь у військових походах, та навіть загибель за свою Батьківщину. Ця категорія античного світогляду має назву героїзм і є основною в трагедії Есхіла «Перси».

Наприклад :

• Сам володар - син Дарія, Ксеркс, повелів  Найвірнішим із слуг  Невсипуще цей край пильнувати. 

• Щоб укрити весь світ, жене те військо  Незчисленне-двома жене шляхами:  Суходолом і морем. Вождям суворим  Довіряє він - роду золотого  Пагін богорівний. 

• Як син мій переможе - слава й честь йому,  Схитнеться - свому краю не даватиме 

• Потряс повітря: "Гай же, діти еллінів!  Отчизну порятуйте, жон, дітей своїх,  Богів оселі - наші храми батьківські  Й дідів могили! Нині в бій за все йдемо!"

2. Лиш погляну на сивих, похилих людей.  Хай би, Зевсе, і я разом з іншими там,  У бою, розділив долю! 

Як і будь-яке інше суспільство, античне пишалось своїми героями і оспівувало їх могутність та силу:

• …й кінця не було  Тій осяйливій зімкнутій силі.  А попереду війська - Амістр, Артафрен,  Мегабат і Астасп - вели персів вони,  Владареві ясному підлеглі вожді,  Незчисленного воїнства проводирі.  З ними-лучники вправні, кінні війська,  Ті, що й видом своїм навести можуть жах,  Ті, що в битнгіх жахні  І рішучістю, й силою духу. 

• Перське воїнство - незламне,  Сильний духом перський люд

3. Важливо додати, що античне суспільство поважало своїх правителів, які були в його очах великими завдяки своїм досягненням, античний люд був вдячним їм, але, водночас, був безжальним до тих, хто зганьбив свій рід:

• Вождем загонів наших Мід спочатку був,  А далі, після нього, правив син його,  Що вмів свій запал підкоряти розуму.  Йому на зміну третій, найщасливіший,  Взяв берло Кір, що миром поєднав усіх.  І Лідію здобув він, і фрігійський край,  І покорив, завзятий, всю Іонію.  Боги його любили за розсудливість.  Потому, вже четвертий, правив Кіра син.  А п'ятий, Мардіс, осоромив древній наш  Престол і батьківщину. Артафрен, однак,  Із друзями в палаці з ним покінчили,  До хитрощів удавшись, як і слід було.  Та Артафрен був сьомим: шостим - Марафіс.  І я, коли й для мене щастя випало,  Не раз війська численні на війну водив,  Біди ж такої не придбав для Персії. 

Віра античних людей у богів була непохитною, вони покірно їм поклонялись, прославляли їх та приносили їм жертви:

• Щоб, як годиться, вшанувати пряником  Богів, що від напастей захищають нас. 

• До богів молись ласкавих, одвернуть біду проси,  Щоб вона для тебе щастям обернулась і добром,  Для дітей, для твого краю і для друзів. 

• Я ж покваплюся  Богів підземних пригостити жертвою. 

4. Античне суспільство було досить забобонним, воно міцно вірило у магічну силу сновидінь, у прикмети, символи та знаки. Важливим є також те, що люди в античну добу шанували звичаї:

• Постійно сни я бачу з того дня, коли,  Зібравши військо, син мій у похід пішов,  Щоб луком Іонійський край спустошити.  Виразного ж такого ще не бачила,  Як той, що нині снився. Розкажу тобі. 

• Та бачу тут: орел шукає захисту  При жертовнику Феба. Заніміла я.  За мить - шуліка, друзі, на очах моїх,  Шугнувши, впав на нього, кігті в голову  Встромив. Орел зіщуливсь і не став уже  Пручатись

• Що там казати! Жили ми безжурними,  Звичай шануючи, в краї квітучому

5. Окрім своїх богів, прадавнє суспільство шанувало померлих:

• Цю жертву для померлих супроводжуйте,  О друзі, співом і просіть, хай з'явиться  Тінь Дарія велична. Я ж покваплюся  Богів підземних пригостити жертвою. 

• Щоб поминальним даром уласкавити 

Давнє суспільство цінувало людські чесноти і вірило, якщо людина не мала гарних рис, жила безбожно, не шануючи богів та звичаї, її чекала розплата у підземному царстві, а на землі кара від богів за свої злочин

• Де їх чекають муки найжорстокіші  І за нахабство, й за безбожні помисли  Всіх тих, які, в Елладу впавши, зважились  Палити храми, красти божі статуї,  Там вівтарі розбито, а зображення  Безсмертних із підніжжя - в пил повергнуті.  За зло, що натворили,- зла не меншого  Судилось їм зазнати. Дно їх мук і бід  Іще не проглядає, ще їх більшає. 

• В своєму щасті на чуже позаздрившись,  Утратите, захланні, весь достаток свій.  Бо тим, що загордились, не уникнути 

• Покари, що суворий Зевс відмірює.  Тож мого сина, Ксеркса нерозважного,  Прошу вас, напоумте, хай не сміє він  Зухвальством ображати небожителів. 

(Виконала студентка Бабенко Вікторія)