- •33) Образотворче мистецтво України XVIII ст.
- •34) Література XVIII ст.
- •35) Музика та театр українського бароко.
- •36)Руйнація українських освітніх традицій у XVIII - XIX ст
- •37) У українська церква у XVII - кінця X v111 ст.
- •38) Вплив модернізації на розвиток української культури в XIX ст.
- •39) Література та національне відродження (XVIII - перша полов. XIX ст.)
- •40) Українське театральне мистецтво XIX ст.
- •41) Українська музика XIX ст,
- •42) Особливості українського живопису першої половини XIX ст.
- •43) Літературна та художня твор чість т. Шевченка.
- •44) Діяльність наукових та просвітніх товариств другої половини XIX ст.
- •45) Розвиток науки в Україні у XIX ст
- •46) Жанри української літератури другої половини XIX ст.
- •47) Досягнення українських архітекторів та скульпторів другої полов. Хіх ст.
- •48) Український живопис другої половини XIX ст.
- •53) Радянська українізація та культурна революція.
- •54) Досягнення освіти та науки в Україні в 20-ті роки XX ст.
- •55)Реалізм та соцреалізм в українському живопису.
- •56) Український мистецький авангард та його доля.
- •57)Утвердження «соціалістичного реалізму». «Розстріляне відродження».
- •58) Лесь Курбас та його театр "Березіль".
- •59)Стан української кінематографії. О. Довженко.
- •Втрати культурних цінностей урср під час Другої світової війни
- •Розвиток літератури та мистецтва у повоєнний період. Ждановщина.
- •Посилення русифікації у 50-60-ті рр. 20ст. Курс на «злиття націй».
- •Науково-технічна революція та наука в Україні в 50-60-ті рр.. 20ст.
- •Вплив «відлиги» на літературну та художню творчість.
- •Монументальне та образотворче мистецтво урср.
- •Архітектура урср.
59)Стан української кінематографії. О. Довженко.
З 1919 р. в Радянській Україні починається тотальне одержавлення кіно. 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а 1928 року ввести в дію київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О.Довженка) — одну з найбільших та найсучасніших на той час у світі. Разом з тим, ігрове кіно намагалося поєднати революційну тематику з традиційною для попереднього періоду мелодрамою та пригодницькими жанрами («Укразія» П.Чардиніна; «Сумка дипкур'єра», «Ягідка кохання» Олександра Довженка). У цей час в Україні з'явилися також екранізації класичних творів національної літератури — «Тарас Трясило», «Микола Джеря», «Борислав сміється».У Одесі проходили зйомки багатьох фільмів, що ставили московські кінорежисери. У 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільм Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», що увійшов в десятку кращих фільмів світового кінематографу і став візитною карткою Одеси.
Наприкінці 1920-х рр. в українському кінематографі дедалі гучніше почала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці режисера Леся Курбаса з письменниками Майком Йогансеном та Юрієм Яновським. Неторовані шляхи долав у кіно самобутній режисер і сценарист, відомий скульптор Іван Кавалерідзе («Злива», «Перекоп»).Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми О.Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Цікаво також те, що Довженко, який знаходився у лавах Армії УНР, тепер знімав фільм Арсенал «з іншого боку». Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня. У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюселі (Бельгія) в результаті опитування, проведеного Бельгійською синематекою серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу, фільм «Земля» було названо у числі 12 найкращих картин усіх часів і народів. Стилістика, створена Довженком, поклала початок напряму, який визначають як «українське поетичне кіно».
Втрати культурних цінностей урср під час Другої світової війни
Під час німецької окупації українська культура в усіх її формах (наука, освіта, література, мистецтво) опинилася, власне як і весь український народ, перед загрозою повного знищення. Вищі навчальні заклади зачинено, музеї пограбовані, на базі театрів утворено заклади для розваги окупантів з відповідним репертуаром. Інтелігенція, яка потрапила під окупацію, мусила перебиватися випадковими заробітками, щоб вижити. Лише в Одесі, яка стала центром румунської провінції Трансністрія, працював румунізований університет, театр опери та балету, з Румунії приїздив на гастролі російський шансоньє Петро Лещенко, однак про українську культуру не могло бути й мови. Румунські ідеологи, зокрема професор Яського університету Олександр Болдур, доводили, що вся територія Трансністрії заселена русифікованими румунами і завдання нової влади - повернути його в лоно рідної румунської мови і культури.
Деякі діячі творчої інтелігенції не встигли чи не хотіли евакуюватися і при відступі німецької армії, резонно боючись репресій сталінського режиму (деякі з них вже встигли відсидіти в концтаборах до війни), подалися на захід. Вони склали другу хвилю української еміграції. Серед них були відомі художники брати Василь та Федір Кричевські, актор Йосип Гірняк, літератори Іван Багряний, Іван Кошелівець, Тодось Осьмачка, Юрій Шевельов (Ю.Шерех), Юрій Лавріненко, Оксана Лятуринська та ін.