2, Диференціація обліку природно-заповідних територій

Одним із напрямів вдосконалення обліку є диференціація даних за Функціональними, а в перспективі - і за режимними зонами. Для природничо-наукових, в тому числі созологічних, узагальнень даних щодо природно-заповідного фонду важливою є однорідність одиниць обліку за такими характеристиками як природоохоронні завдання, режим, освоєність території, а організаційні особливості природно-заповідних обєктів не відіграють великої ролі. Обєкти деяких категорій (національний природний парк, регіональний ландшафтний парк, біосферний заповідник) характеризуються високою неоднорідністю території за цими показниками. Дуже великими є відмінності за цими показниками і між різними обєктами одної категорії (наприклад між НПП "Вижницький" і НПП "Подільські Товтри"). Обєкти згаданих "неоднорід­них" категорій здебільшого мають функціональні зони, які значно однорідніші, ніж обєкти в цілому. Тому доцільним є облік цих територій за функціональними зонами. Слід наводити площу функціональних зон у всіх реєстрах та в узагальненнях по областях і Україні в цілому. Інвентаризацію природних комплексів також слід проводити за функціональними зонами.

Кількість категорій природно-заповідного фонду України (11) досить велика. Врахування функціональних зон ще збільшує кількість одиниць обліку, тому доцільним є групування цих одиниць. Для оцінки стану охорони певних природних обєктів виникає інколи потреба включати до аналізу лише території певного достатньо високого рівня охорони. Тому може бути корисним групування категорій природно-заповідного фонду та функціональних зон за рівнем охорони та обєднання даних по тих із них, які мають близький режим. Природно-заповідні території (без "колекційного блоку", обєкти якого різко виділяються за завданнями і не є природно-заповідними територіями в міжнародному розумінні) можна приблизно ранжувати за ступенем охорони природних комплексів. Різноманіття завдань обєктів та їх зон не дозволяє створити схему, яка б не викликала заперечень. Але все таки, на нашу думку, можна виділити три основних "рівні охорони" для обєктів як загальнодержавного, так і місцевого значення. Схема може мати наступний вигляд.

І. Обєкти загальнодержавного значення. 1- Території високого рівня охорони: природний заповідник,

заповідна зона БЗ, заповідна зона НПП;

2. Території середнього рівня охорони: памятка природи, зона регульованої рекреації НПП, заказник, буферна зона БЗ частково (землі в користуванні БЗ та землі лісового фонду).

3. Території низького рівня охорони: зони стаціонарної рекреації та господарська НПП, буферна зона БЗ частково (крім земель у користуванні БЗ та земель лісового фонду), зона антропогенних

ландшафтів БЗ.

4. Території обєктів "колекційного блоку".

II. Обєкти місцевого значення.

1. Території високого рівня охорони: заповідне урочище (доцільність віднесення заповідних урочищ до цього рівня викликає сумніви).

2. Території середнього рівня охорони: памятка природи, заказник, заказна (заповідна) зона РЛП.

3. Території низького рівня охорони: зони регульованої та стаціонарної рекреації РЛП, господарська зона РЛП.

4. Території обєктів "колекційного блоку".

Виділення цих рівнів, як і виділення категорій, доцільно проводити окремо для обєктів загальнодержавного та місцевого значення із зазначенням їх перекриття. Якщо певна ділянка належить більш, ніж до однієї категорії (зони), то при підрахунку сумарних показників за рівнями площа враховується лише у складі вищого рівня.

Одиниці цієї схеми ("рівні") значно однорідніші за такими пбказниками як природоохоронні завдання та режим, ніж категорії "природно-заповідного фонду. Тому вони більше, ніж категорії, підходять для прйродничо-наукових узагальнень, де організаційні особливості природно-заповідних територій не мають великого значення.

Серед інтегральних показників більш значущим, ніж площа природно-заповідного фонду, який нині широко застосовується, є площа природно-заповідних територій та зон високого та середнього рівнів разом (без врахування територій низького рівня охорони та територій обєктів "колекційного блоку").

Території обєктів, які не мають функціонального зонування, також не є однорідними за завданнями та режимом. Так, наприклад, в природних заповідниках є ділянки з режимом невтручання, ділянки, на якихзсозологічною метою здійснюються регуляційні заходи (наприклад, викошування), і господарські ділянки - садиби, рілля, дороги. Подібна диференціація має місце і в межах функціональних зон.

"Корисним для теорії і практики заповідної справи може бути інше, більш тонке режимне зонування. Воно потрібне:

й) для обліку представленості природних обєктів в ПЗФ, який би більйі точно відображав завдання і режим кожної ділянки природно-заповідної території;

6} для оптимізації режиму;

в) для покращання класифікації природно-заповідних територій.

Розглянемо ці пункти докладніше.

1. Для аналізу репрезентативності існуючої мережі природно-заповадних територій і для розробки оптимальних шляхів її розвитку необхідно знати, в якій кількості природні обєкти (біологічні види, типи екотопів тощо) охороняються і в якому режимі. Типові обєкти повинні бути представлені на територіях з абсолютно заповідним режимом, найбільш рідкісні - в режимі суворої регуляції, при якому ці обєкти визнані созологічним пріоритетом.

2. Подання експлуатації природних ресурсів під виглядом регуляційних заходів дуже поширене в Україні. З метою протидії цьому негативному явищу території, які не потребують регуляційних заходів і де ці заходи заборонені, мають бути максимально чітко і всіма можливими способами відділені від тих, де регуляція проводиться. Має існувати сувора режимна зона, для якої в жодному офіційному документі не вказується можливість втручань-винятків. Дуже важливо також провести чітку межу між регуляцією та частковою експлуатацією, хоча в ряді

випадків це зробити важко.

3. Застосування співвідношення площ режимних зон може і має бути одним із основних критеріїв для віднесення конкретної природно-заповідної території до певної категорії території ПЗФ. Задавання відносно вузьких діапазонів площ режимних зон для різних категорій зробить ці категорії одноріднішими і такими, що краще підходять для аналізів, які згадуються в пункті 1.

Режимні зони відрізняються між собою за такими ознаками як допустимість втручань, наявність або відсутність созологічних пріоритетів, наявність або відсутність господарських завдань, інтенсивність допустимих господарських втручань.

Пропонуємо застосування таких уточнених за своїм режимом зон на природно-заповідних територіях різних категорій:

1. Зона невтручання. Відповідає територіям з пріоритетом "всі природні процеси та обєкти". Заборонені всі типи організованих втручань, в тому числі санітарні рубки, очищення від захаращеності (в тому числі після вітровалів), створення і підтримання доріг та просік, протипожежні заходи, які включають порушення грунту або рослинності, боротьба із "шкідниками", регулювання чисельності тварин. Як виняток, може бути дозволене гасіння пожежі, реінтродукція тварин та рослин. Цей виняток обовязково має бути відмічено в положенні про ПЗТ або в проекті організації території. В типовому випадку, без спеціальних відміток в згаданих документах, ці втручання заборонені. Ця режимна зона має бути основною (переважаючою за площею) в природних заповідниках, заповідних зонах біосферних заповідників та національних ; природних парків, в зоні регульованої рекреації національних природних парків та в заповідних урочищах.

2. Зона суворої регуляції. Виключно на основі спеціального нау­кового обгрунтування дозволяються регуляційні заходи, які відповідають чітко сформульованому созологічному пріоритету. Не вважаються науковим обгрунтуванням матеріали лісового впорядкування. Не беруться до уваги обгрунтування, спрямовані на підтримку обєкту, який офіційно не визнаний созологічним пріоритетом на даній ділянці. Ця режимна зона має бути основною зоною в памятках природи. Цілком можливими і, мабуть, переважаючими за площею будуть території цієї режимної зони, в яких протягом тривалого часу (наприклад, десятки років) не буде ніяких втручань. Віднесення до цієї зони свідчить про можливість і необхідність втручань в разі їх потреби з боку пріоритетного обєкту охорони. У випадку, коли обєкт, визначений як созологічний пріоритет, не потребує активної підтримки, втручання не повинні здій­снюватись. Прикладом частих регуляційних заходів може бути вико­шування лучних або степових ділянок. З іншого боку лісові екосистеми здебільшого можуть стабільно існувати без будь-якої регуляції практично необмежений час, але при цьому належати до цієї режимної зони.

3. Зона часткової охорони (заказна). Можливими є втручання з господарською метою, які не є потрібними для збереження пріоритетних обєктів. Ці втручання повинні бути дозволеними в положенні або в проекті організації території. Типова режимна зона для заказників.

4. Природно-господарська зона виділяється в межах природних та напівприродних територій. Дозволяється експлуатація природних ресурсів, яка не призводить до появи неприродних екосистем, які перераховані в наступному пункті. Території, які за станом природних комплексів відповідають тим, що перераховані в наступному пункті, можуть бути включені до природно-господарської зони у випадку, коли припинено ті форми експлуатації, які призводять до утворення неприродних екосистем. До цієї режимної зони належать, зокрема:

природні сінокоси (на яких заборонене корінне покращання), за винятком тих, для яких сформульовано созологічний пріоритет і які тому належать до другої або третьої режимних зон, пасовища, ліси, в яких дозволені рубки головного користування, а також лісові просіки, що не є дорогами, в лісах вищих зон.

5. Зона неприродних екосистем. Включає площі, в межах яких дозволене продовження антропогенних впливів, що призводять до утворення неприродних екосистем (розорювання, будівництво тощо). До неприродних екосистем належать, зокрема, орні землі, сади, виноградники, дороги, карєри, відвали, забудовані території тощо.

До будь-якої зони можуть бути включені площі будь-якої порушеності. Режимна зони визначається природоохоронними та господарськими завданнями, а не станом природних комплексів. В даній схемі свідомо не враховано такий показник як відвідування людьми, це -інше питання. Можливі будь-які комбінації організованих втручань і відвідування, Наприклад, заборона відвідування а зонах природно-господарській або неприродних екосистем і дозволене відвідування в зоні невтручання (наприклад, екскурсії з пізнавальною метою).

В Законі України "Про природно-заповідний фонд України" [13] практично відсутні кількісні показники режиму і (або) освоєності території для категорій ПЗФ та для функціональних зон. Застосування кількісних обмежень для площ різних режимних зон допоможе підвищити реальний режим природно-заповідних територій.

В табл. 2 вказані можливі діапазони площ (у відсотках від загальної площі природно-заповідного обєкту або його зони) охарактеризованих вище режимних зон в межах категорій ПЗФ та функціональних зон національних природних парків. В деяких категоріях та зонах окремо виділяються ліси. Це повязано з тим, що лісові екосистеми в середньому значно менше потребують регуляційних втручань, ніж, наприклад, степові. З іншого боку, більшість втручань у лісах є необгрунтованими, часто це просто прихована експлуатація, тому введення кількісних обмежень сприятиме покращанню режиму.

Таблиця 2.