1. Трагедія роду і народу в романі «Вершники» ю.Японського.

Над романом „Вершники" Ю. Яновський працював чотири роки (1932-1935). Сам письменник не був учасником громадянської війни, але вона владно увійшла в його серце. Ще з дитинства пам'ятав, як „влада змінювалась майже щодня". Ці буремні події, які знесилювали рідну землю , прагнув перенести на сторінки роману.

Складні події 1919-1920 років на Україні письменник зумів відтворити на кількох десятках сторінок роману, який складається з восьми розділів-новел, тісно пов'язаних тематикою, але кожен з них по-своєму зображує події громадянської війни і має композиційні й художні особливості. —-

Розпочинається роман новелою „Подвійне коло", в якій автор показує класову боротьбу на Україні в роки громадянської війни. Ця трагічна боротьба втілена в смертельних поєдинках міжбратами Половцями. Хто ж вони?

Народившись в сім'ї чесного й роботящого рибалки Мусія Половця, сини повиростали й розійшлись. Андрій - „ледащо й не знати що" - став білогвардійцем, Оверко - „артист, грав з греками у „Просвіті", в семінарії учився" - опинився в загоні Петлюри, Панас - колишній моряк торговельного флоту і контрабандист - очолює загін махновців, Іван - працював на заводі - став червоноармійцем, а Сашкові - 14 років. У вирі громадянської війни зустрілися всі брати на степових просторах під Компанії вкою, поблизу Одеси, недалеко від рідного села Дофінівки: „Лютували шаблі, і коні бігали без вершників. І Половці не пізнавали один одного...". Але то на якусь мить. Політичні переконання кожного з них настільки визначилися, що при зустрічі вони зразу ставали смертельними ворогами.

У першому бою Оверко, „петлюрівське стерво", вбиваєбілогвардійця Андрія зі словами: „Рід -це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, то рід хай плаче, тоді брат брата зарубає...". Рід переведеться, а держава стоятиме. А чи буде тоді держава?

Ще не розвіявся дим першого бою, як налітають махновці з отаманом Панасом Половцем. І вже, дивлячись смерті у вічі, Оверко нагадує.„махновському душогубові" батькову науку, яку сам проігнорував щойно. Та Панас Половець теж зневажає святі батьківські слова, зауважуючи „...ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття". І ще один брат, посилаючи прокляття, гине жорстокою смертю: його вбиває цинічно рідний брат.

Та ось здалеку розгорнувся червоний прапор кінного загону інтернаціонального полку Івана Половця. Іван не стріляє в Панаса: той сам убиває себе. Але перед смертю він теж повторює слова батька, на що Іван відповів: „...рід розпадається, а клас стоїть...".

Майже біля батьківської хати брат убиває брата. Були брати одного роду, одних батька й матері. Покинувши рідну оселю, вони швидко забули мудру батьківську науку: „Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду". їхня ненависть один до одного вражає. Братам не збагнути навіть в останні хвилини життя, що саме по-справжньому об'єднує людей. Письменник відзначає, що ті родинні почуття, які ще збереглися у братів, дуже мізерні, вони не спроможні порятувати рід Мусія Половця. Той, хто забуває родину, святині свого роду, мудрість і щедрість своїх батьків, жорстоко карається. В цьому справжня трагедія роду Половців і всього народу.