2. Розкажіть про поезію п.Тичини «Пам'яті тридцяти».

Вірш „Пам'яті тридцяти" вперше опублікований у газеті «Нова рада» (березень 1918р.) Його поет присвятив київським студентам і гімназистам, які поклали голови під Кругами, захищаючи свою державу від навали чужинців, тому що «Понад все вони любили Свій коханий край». Це сталося 29 січня 1918 року. 30 тіл, які було знайдено, поховано у Києві на Аскольдовій могилі. Поетове слово тужить та оплакує юних і завзятих патріотів „українських славних молодих". Зазвучала тут знову болюча думка: «По кривавій по дорозі нам іти у світ!» Болюча особливо тому, що кров загиблих патріотів, які «вмерли славою святих»,не принесла очікуваного миру.

Прикро, але цей поетичний реквієм після 1918 року аж до нашого часу ніколи не друкувався.

Варіант №4

1. Розкажіть про новелу «Новина» в.Стефаника.

Найяскравішим зразком соціально-психологічної новели стефанівського типу є новела „Новина". Тема твору - вбивство батьком своєї дитини - була взята Стефаником з самого життя. В сусідньому із Русовим (батьківщина письменника) селі сталася жахлива подія: селянин-вдівець, не маючи змоги доглянути, прогодувати двох малолітніх дочок, вчинив жахливий злочин, утопивши в річці меншу з них. Страшна новина облетіла всю місцевість.

Незабаром була створена й новела, в якій головну думку зосереджено на психологічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Твір розпочинається з розв'язки, бо для письменника головне вмотивувати злочин батька.

Виявляється, що Гриць^ страждає з недоглянутими дітьми вже два роки, як померла його дружина. Ніхто йому не допомагав у біді, не цікавився його життям. А воно було нестерпним, минало в голоді й холоді. Коли батько кинув дітям шматок хліба, „вони, як щенята коло голодної кістки, коло того хліба заходилися". Діти такі худі,, що виникало здивування, як їхні кісточки тримаються разом. Здавалося, що живими в них залишилися тільки очі. Гриць жахнувся від вигляду дітей, все його єство пронизала страшна думка: „Мерці". Його аж холодним потом обсипало, на груди ніби хтось поклав важкий камінь. Тепер нав'язлива думка про мертвих дітей не полишає батька. Він ревно молився, боявся заходити в хату, від журби аж почорнів, „очі запали всередину так, що майже не дивилися на світ, лиш на той камінь, що давив груди".

Великою силою емоційності позначено фінал твору. Одного вечора батько виходить з дітьми надвір. „Довгий огневий пас" пік у серце й голову, камінь давив на груди, він „скреготав зубами, аж гомін лугом розходився". Кинувши дитину в річку, він відпустив старшу Гандзуню, порадив стати в людей за няньку ще й бучок дав у руки, щоб могла захиститися від собак. А сам пішов до міста, щоб заявити про злочин, вчинений з любові до страждаючих дітей.

Так на площі в дві сторінки розкрито людську трагедію, яка хвилює читача.

2. Розкажіть про вірш «Іванові Франкові» м.Вороного.

У 1901 р. М.Вороний у «Літературно-науковому віснику» опублікував програмну естетичну відозву до українських письменників, яка засвідчила необхідність оновлення української літератури.

Вороний сам прагне втілювати вказані ідеї в поезії, чим і виділяється на фоні тогочасного життя. Після публікації Франкової полемічної «Посвяти Миколі Вороному», доданої до поеми «Лісова ідилія», де Вороного названо «ідеалістом непоправним», поет у 1902 р. пише віршовану відповідь «Іванові Франкові», в якій роз'яснює суть своєї естетичної програми. Він зовсім не закликав поетів відмовлятися від громадських тем, навпаки, сам боровся словом не тільки з ворогами, а й з «Млявими та недужими», з «байдужими» до актуальних проблем:

Але коли повсякчас битись,

То серце може озлобитись.

Охляти може, зачерствіти,

Зав'януть, як без сонця квіти.

Тому Вороний закликав не обминати й інших тем, зокрема пов'язаних з духовністю людини, з красою, яка її підносить. Такі мотиви «тягар життя скидають і душу раєм надихають». Поет наголошує, що потрібно в творчості передавати й те, що «дається серцеві відчути». Естетична програма. Вороного тривалий час тлумачилась, як втеча поета від реальності у «чисте мистецтво". Треба відкинути такі звинувачення, адже поет закликав показувати людину гармонійну, писати зазаконами краси:

І чи можливо без утрати

Свобідний творчий дух скувати?

І хто Поезію-царицю

Посміє кинуть у в'язницю?

Та й творча особистість автора виразно окреслюється: «Моя девіза - йти за віком і бути цілим чоловіком».

Варіант №5