1. Мавка як уособлення духовності і краси (за драмою-феєрією «Лісова пісня» Лесі Українки.

Центральний персонаж драми-феєрії «Лісова пісня» - Мавка. Лісова царівна своїм внутрішнім світом повністю відповідає зовнішній красі. Це гармонійна особистість. У лісі, де вона живе, про неї повсякчас піклується Лісовик, ніжно називає її „донею", „дитинкою". На зиму Мавку запрошує у своє лоно стара, скрипуча верба. У Мавку закоханий Перелесник. І, здається, він теж їй не був байдужим. Але одного разу Мавка відчула красу вишу, ніж та, що оточувала її. Це була музика Лукашевої сопілки. „Навіть весна ще так ніколи не співала", як це зробила Лукашеві душа на звичайній сопілці. У Мавки формується враження про Лукаша ще до знайомства з ним: якщо людський хлопець вміє так гарно грати, то й сам, напевно, гарний. Про це вона дізнається від Лісовика. Але, збагачений досвідом стосунків з людьми, Лісовик застерігає Мавку, що по людських стежках „не ходить воля, там неволя носить тягар свій носить". Для неї воля, природа, життя - нероздільні. Тому на застереження Лісовика щиро дивується: Ну, як таки, щоб воля - та пропала! / Се так колись і вітер пропаде!

Мавка щиро тягнеться до спорідненої їй душі Лукаша. Вона прагне міцного щастя, на все життя. Прекрасними і дивними здаються Мавці люди, які „так ніжно... кохаються", вміють творити щось „вічне і величне". Позбавлена життєвих пересудів, вона перша зізнається в своїх почуттях Лукашеві і пишається ними: Чи ж то ганьба, / Що маю серце не скупе, що скарбів / Воно своїх не криє...

Порив її душі до глибокого і самовідданого кохання - найвищий вияв духовного світу героїні. Заради коханого вона готова на самопожертву. Саме тому Мавка пішла з лісу, поміняла розкішні шати царівни на убоге селянське вбрання, намагалася виконувати по господарству всі доручення матері Лукаша. • Але навіть серед людей у Мавки душа не „така саміська", як у людей. Для неї робота - не повинність, а потреба душі. Тому, коли вона „глядить корів, то більше дають набілу"; нивка, яку вона обробляла, родить гарно, як ніколи до того; ліс, дарами якого бережно, розумно користується, відкриває пере нею вісі свої скарби; на подвір'ї, яке „умаїла квітами попідвіконню - любо дивитися!"

Однак дуже швидко Мавка зрозуміла, що життя не завжди збігається з мрією про нього. Світ добра і краси, який був притаманний серед людей дядькові Левові, не характерний для матері Лукаша. Та й сам Лукаш - людина прекрасних поривів: творчий, працьовитий, лагідний, але безвольний. Дуже швидко він піддався впливові матері і змінив своє ставлення до Мавки. Зрештою він її зрадив, одружившись з Килиною, та щастя не зазнає, бо немає справжнього кохання. Лукаш не зміг „своїм життям до себе дорівнятись", тобто не зрозумів, у чому його поклик, щастя, що наймиліше і найдорожче в житті, іперетворився на вовкулаку.

Мавка бореться засебе, за своє місце серед людей, за утвердження серед них краси. Навіть коли її ображають, навіть коли вона переможена йде в царство Марища, вона прекрасна. Краса Мавки полягає в тому, що вона думає не тільки про себе. Коли вона відчула спробу Лукаша звільнитися від рабського духу, то поспішила йому на допомогу, вирвавшись з володінь Того, що в скалі сидить. Такий вчинок засвідчує гуманність і глибину почуттів. Самопожертва Мавки заради добра, краси проявилася і в епізоді навмисного поранення руки, коли Русалка Польова попросила не вижинати лану. Правда, краса, благородство перемагають над усім потворним і лукавим: „Ні! Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає". Мавка до останнього бореться за щастя, за почуття справжні, хоч здається, що все загинуло. Вона проходить муки забуття, перетворюється на вербу, а в кінці спалахує раптом давньою красою у зорянім вінку, бо любов вічна. Правда, благородство, краса перемагають над усім лукавим, потворним, антигуманним. Образом Мавки Леся Українка стверджує, що вільна, гармонійно розвинена людина здатна творити красиве та утверджувати себе через нього в житті.