2. Дайте характеристику прологу до поеми «Мойсей» і.Франка.

Ключовим компонентом у поемі служить пролог. Перша редакція твору була без прологу. Його створив поет на прохання видавця до другого видання. Було це так. Виявивши прикрий недогляд під час друку, видавець поспішив за порятунком до автора, просячи якомога швидше написати прозову передмову до поеми. І за одну ніч Франко створив „Пролог" - „поетичний заповіт українському народові", - назвав його О. Білецький, пророкування його долі.

Пролог перейнятий двома настроями: гострим болем і сумом за талановитий свій народ, що став у сусідів „гноєм", „тяглом у поїздах їх бистроїзних", перетворився в „паралітика на роздоріжжю". Цей рабський стан рідного народу палив душу поета пекучим соромом. Та гнітючий настрій у другій частині змінюється - поета осяває пророче просвітління, тверда віра у щасливе майбутнє українського народу: Та прийде час, і ти огнистим видом / Засяєш у народів вольних колі... /1 глянеш, як хазяїн домовитий, / по своїй хаті і по своїм полі.

Варіант №9

1. Поетизація буття гуцулів у повісті „Тіні забутих предків" м. Коцюбинського.

Серед розкішної гуцульської природи зростають головні герої повісті, Іван та Марічка -діти ворогуючих родів. Перша їх зустріч відбулась під час бійки ворогуючих родів - Палійчуків та Гутенюків. Хлопчик, охоплений загальним настроєм, успадкованою жагою помсти, б'є беззахисну дівчинку, вкидає у річку її кісники, та... пригощає його цукеркою. Тут проглядається філософська, біблійна істина величезного значення - зло можна зупинити тільки добром.

Навколишній світ дитинства Івана та Марічки - чарівний і загадковий. Він привабливий, але й небезпечний. Тут живуть нявки, щезники, чугайстри, мольфари. Тут з раннього дитинства треба знати, як поводитися серед нихС Одного разу ще дитиною Іван хотів досягнути Чорногори. Легко піднімався догори, а „за ним підіймався з долини вічний шум річки, росли гори...". Стомившись, хлопчик чів відпочити, і раптом він почув дивну мелодію. Навкруги не було нікого, та коли він озирнувся назад, то „скаменів". На камені сидів щезник, „скривив гостру борідку, нагнув ріжки і , заплющивши очі, дув у флояру". Страх скував хлопчика, і він „німо кричав од холодного жаху, а коли врешті видобув голос, щезник звинувся і пропав раптом у скелі..."

Коли Іванові минуло сім років, „він уже дивився на світ інакше. Він знав уже багато. Умів знаходити помічне зілля... Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісах повно лісовиків, які пасуть там свою маржинку..., що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири...", на все життя засвоїв Іван, що „всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржинку, щоб зробити їм шкоду". Остерігався їх герой і на полонині. Не раз мав з ними клопоту, коли одружився з Палагною і став господарем. Щоб уникнути небезпеки для своєї худоби, „треба було багато знати, підкурювати, ворожити, збирати помічне зілля і замовляти". Відьми жили на селі. На переконання Івана і Палагни, відьмою була їхня сусідка Хима: „Стара улеслива баба, завжди така привітна, вона вечорами перекидалась в білого пса та нипала по загородах сусідських. Не раз Іван метав сокирою в неї, жбурляв вилами та проганяв". А сусід Юрій вважався на селі мольфаром, який міг і хмари розігнати, і дощу накликати.

Строго дотримувались гуцули звичаїв своїх предків, коли приходив Святий вечір. Іван у цей день „був завжди в дивнім настрої, наче переповнений чимсь таємничим і священним, він все робив поважно, неначе службу Божу правив". У цей вечір він багато допомагав Палагні. Був дуже лагідний із своєю худобою. Тричі закликав ворожі сили та бурю до себе на вечерю. Але вони не з'являлися, „тоді він заклинав їх, щоб не з'являлися ніколи, і легко зітхав". У цей вечір Іван дуже щиро молився за душі померлих і „був певен, що за плечима у нього плаче, схилившись, Марічка..."

Після смерті Марічки Іван шість літ блукав по світу і „худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний" повернувся додому. Не з кохання, а лише тому, що треба було жити і ґаздувати, одружився з Палагною. Вона була доброю господинею, але своїм духовним світом дорівнятися до Марічки не могла. Іван марив Марічкою: „... душа банувала за чимось кращим..." Марічка стала для нього уособленням всього поетичного, гарного, світлого. Палагна не зуміла відчути Іванову душу, а згодом зраджує його з Юрою-мольфаром. Це було останнім поштовхом до передчасної смерті героя. Останні хвилини напівсвідомого існування, пов'язаного з уявною зустріччю з Марічкою, були для Івана щастям. Цікавим епізодом у повісті є забава біля мертвого Івана. Веселощі, сміх, розведене на подвір'ї багаття символізують спробу протистояти смерті, тьмі. Життя продовжується, воно вічне. Ця традиція - як спадок предків, їх тінь - живе з гуцулами впродовж віків.