5) Взаємозв’язок окремих ланок фінансової системи

Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є загальна ознака — це різ­номанітні фонди фінансових ресурсів, які різняться за метода­ми мобілізації та напрямками використання, однак тісно по­в'язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на економічні й соціальні процеси в державі, а також на форму­вання й використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.

Можна стверджувати, що кожна ланка фінансової системи є самостійним її елементом, проте ця самостійність відносна всередині єдиного цілісного. Фінансові системи мають певні характерні риси:

— кожна ланка фінансових систем має властиві їй методи мобілізації коштів для створення фондів фінансових ресурсів та свої напрямки й методи їхнього використання;

— кожна ланка фінансової системи є відносно самостій­ною, має власну специфічну сферу застосування;

— між ланками фінансової системи існують тісний взаємо­зв'язок і взаємна обумовленість, кожна ланка може успішно функціонувати лише при досконалості й ефективності систе­ми в цілому;

— фінансова система держави досягає найбільшої ефектив­ності лише тоді, коли відлагоджена та законодавче закріплена діяльність кожної її ланки;

— залежно від факторів, що впливають на організацію фінансів, насамперед на формування й використання фондів фінансових ресурсів, кожна ланка фінансових систем може поділятися на менші підрозділи.

Поділ фінансової системи на окремі ланки — явище об'єк­тивне, зумовлене потребами економічного розвитку. Структу­ра фінансової системи — динамічна і не може розглядатися в статичному вигляді. У процесі економічного розвитку вона може доповнюватися або деякі її ланки можуть відмирати.

Для теорії й практики правильне визначення фінансової системи загалом і окремих її ланок зокрема має важливе зна­чення, оскільки сприяє побудові ефективної фінансової полі­тики, націленої на економічне зростання та поліпшення доб­робуту населення.

6) Фінансовий механізм та його роль в реалізації фінансової політики

Безпосередньо для реалізації фінансової політики, успішного впровадження

її в життя, використовується фінансовий механізм у вузькому розумінні.

Фінансовий механізм - це система дії фінансових важелів, яка виражається

в організації, плануванні та стимулюванні використання фінансових

ресурсів.

До складу фінансового механізму входять взаємозв’язані елементи:

· фінансові методи;

· фінансові важелі;

· правове забезпечення;

· нормативне забезпечення;

· інформаційне забезпечення.

Фінансовий метод - можна визначити як засіб впливу фінансових відносин

на господарський процес.

Фінансові методи діють у двох напрямках:

- у напрямку управління рухом фінансових ресурсів;

- у напрямку ринкових, комерційних відносин, що пов’язані з вимірюванням

витрат та результатів, з матеріальним стимулюванням та відповідністю за

ефективне використання грошових фондів.

Ринковий зміст в фінансові методи вкладається не випадково. Це

обумовлено тим, що функції фінансів тісно пов’язані з комерційним

розрахунком, під яким розуміємо вимірювання в грошовій (вартісній) формі

витрат і результатів господарської діяльності.

Фінансовий важіль уявляє з себе засіб дії фінансового методу.

До фінансових важелів належать: фінансові стимули та фінансові санкції.

Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні кращих

результатів використовуються фінансові стимули. До них належать:

- заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;

- бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного

господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе

значення для економіки);

- спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість

проведення прискореної амортизації).

У складі фінансових важелів важливе місце займають фінансові санкції як

особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити

матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання

взятих зобов'язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно

зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його

відповідне правове забезпечення, яке представлене, передусім.

Конституцією України, численними законами, а також підзаконними

нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, ю Радою України,є обов'язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню доінших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансовихвідносин мають такі закони: "Про власність", "Про систему

оподаткування", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні",

Бюджетний кодекс України тощо.

Якщо розглядати фінансовий механізм з точки зору його впливу на

суспільне відтворення виділяються його функціональні ланки: мобілізація

ресурсів; фінансування; стимулювання тощо.

Кожна сфера, кожна ланка фінансового механізму є складовою частиною

єдиного цілого. Вони взаємозв’язані та взаємозалежні. Разом з тим, сфери

і ланки функціонують відносно самостійно. Тому є необхідним постійне

узгодження, внутрішня ув’язка складових ланок фінансового механізму для

підвищення його дійовості.

Сфери і ланки фінансового механізму відрізняються ступенем складності та

розгалуження окремих елементів.

Наприклад, для бюджетного механізму є характерним різноманітність

податків, які надходять до бюджетів, а також різноманітність напрямків

використання коштів та методів фінансування.

Дотримання правових норм забезпечує сувору фінансову дисципліну,

дозволяє впроваджувати єдину політику в області фінансів.

Таким чином, виступаючи інструментом оформлення та проведення фінансової

політики, право здійснює активний, але опосередкований (через фінансову

політику та фінансовий механізм) вплив на економічний розвиток.

Формуючи фінансовий механізм, держава намагається забезпечити його

найбільш повну відповідність вимогам фінансової політики того чи іншого

періоду, що є запорукою повноти реалізації його цілей та завдань.

При цьому мусить втримуватись прагнення до найбільш повної ув’язки

фінансового механізму та його окремих елементів з особистими та

колективними інтересами, що і є реальною запорукою ефективної діяльності

фінансового механізму.

В сучасних умовах реформування економіки України відбувається

вдосконалення фінансового механізму. Найважливішими проблемами, які

вирішуються при цьому, є такі:

- створення передумов для розвитку і становлення ринкових відносин в

Україні;

- забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового

внутрішнього продукту;

- забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

- науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів

централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і

використання;

- підвищення результативності фінансового контролю;

- вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;

- адекватне правове і нормативне забезпечення функціонування усього

фінансового механізму.

7.Сутність кожної економічної категорії детально розкривається в її функціях, які характеризують суспільне призначення даної категорії. Призначенням фінансів, як уже зазначалось, є забезпечення діяльності та функціонування юридичних і фізичних осіб та держави. Це забезпечення здійснюється через процеси формування доходів окремих суб’єктів, які, у свою чергу, є результатом розподілу і перерозподілу створеного у суспільстві ВВП чи накопиченого національного багатства. Сутність розподільної функції полягає в тому, що фінанси є цільовим інструментом розподілу і перерозподілу ВВП. На відміну від цін фінанси насамперед призначені для здійснення розподілу вартості ВВП.Крім того, розподіл і перерозподіл вартості ВВП може відбуватися в результаті кримінальних порушень — крадіжок, зловживань службовим становищем, розкрадання майна підприємств, уникнення від сплати податків та інМеханізм дії розподільної функції фінансів пов’язаний зі схемою розподілу ВВП. Він включає в себе кілька стадій:

1) первинний розподіл;

2) перерозподіл;

3) вторинний розподіл.

Первинний розподіл — це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб’єктів, зайнятих у створенні ВНП. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб — заробітна плата, у юридичних осіб — прибуток, у держави — прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні. Загальнодержавні включають бюджет і фонди цільового призначення. Відомчі — це фонди, що створюють міністерства і відомства. Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об’єднаннях.Перерозподіл включає два етапи:вилучення частини доходів у одних суб’єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб’єктів, що створюють ці фонди;використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб’єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи — заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення коштів юридичним особам. Вторинний розподіл — це другий етап перерозподілу. (освіта,оборона,соц.. захист,забезпечення,духовний та фіз..розвиток,спорт,житлово-комунальне господарство,забезпечення правопорядку)

8. Фінансова політика – сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних підприємств. В цих умовах важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо.Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо.

Водночас є загальні принципи фінансової політики для держав з ринковою економікою, розвиненими демократичними засадами суспільного життя. В цих умовах фінансова політика держави має спрямуватися на створення сприятливих фінансових умов для розвитку виробництва тих галузей, які мають вирішальне значення для задоволення потреб населення. Цього можна досягти завдяки як вишукуванню додаткових інвестицій в ці галузі, стимулюванню залучення додаткових коштів самих підприємницьких структур, так і створенню сприятливих фінансових можливостей для іноземних інвесторів. Сприятливі умови для іноземних інвесторів це пенні податкові пільги, можливість вивезення одержаного прибутку, гарантії збереження та захисту майна іноземних інвесторів.Перший принцип фінансової політики можна сформулювати як постійне сприяння розвитку виробництва, підтримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення.Другим напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Як уже зазначалося, можливості ринкової економіки все ж обмежені. Ці обмеження особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення. Їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і навіть цілим компаніям. Проте потребу в них відчувають усі. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги. Третій напрям фінансової політики - вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, цю загрожують здоров'ю людини. З одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі, закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції.

9. бюджет в сучасних економіках, – явище, без якого жодна економічна система не може нормально функціонувати. Об'єктивність бюджету зумовлена необхідністю перерозподілу валового внутрішнього продукту між галузями діяльності, територіями країни внаслідок нерівномірност їхнього розвитку, між окремими верствами населення з метою підтримки найменш захищених категорій тощо.О.Д. Василик стверджує: "Державний бюджет України – централізований фонд фінансових ресурсів держави, який використовується для виконання покладених на неї функцій, передбачених Конституцією України". На погляд В.М. Федосова, "державний бюджет виражає фінансові відносини, пов'язані з утворенням та використанням фонду грошових ресурсів держави Дещо інших поглядів дотримується С.І. Юрій, який стверджує, що "державний бюджет як одна з ланок фінансової системи України є економічною категорією і відображає грошові відносини, які виникають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності і фізичними особами – з іншого, з приводу утворення централізованого фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтворення, підвищення рівня життя і задоволення інших суспільних потреб. Завдяки бюджету відповідно до Конституції України, держава повинна мати можливості зосередити фінансові ресурси на важливих ділянках економічного та соціального розвитку" ● за економічним змістом – система фінансових відносин між державою та юридичними і фізичними особами з приводу формування й використання централізованого. фінансового фонду, призначеного для забезпечення виконання функцій і завдань загальнодержавного масштабу;● за матеріальним змістом – централізований фінансовий фонд держави, який за кількісними параметрами відповідає сумі фактично мобілізованих та проведених державним казначейством джерел доходів бюджету та джерел фінансування бюджету;● за формою прояву – основний фінансовий план держави, в якому відображаються надходження й видатки державного апарату, регіональних та місцевих органів влади.Більш повно сутність бюджету реалізується через виконувані ним функції – розподільчу і контрольну.Через розподільчу функцію держава акумулює в своїх руках усі джерела бюджетних надходжень з метою подальшого їх перерозподілу з найбільшою ефективністю.Сутність контрольної функції полягає в тому, що суспільство в особі специфічних державних або недержавних структур контролює та вирівнює бюджетний розподіл Як економічна категорія бюджет характеризується певними ознаками:● історичність – бюджет, як категорія склався історично, мав свої специфічні риси зародження в різних країнах, які проявляються й в сучасних умовах;● плановість – бюджет є головним фінансовим планом держави;_● юридичність – бюджет має силу нормативного акта;● термін дії – бюджет складається на визначений термін (зазвичай на рік).

13. Бюджетна класифікація України була затверджена Постановою Верховної Ради України від 12.07.1996р. № 327/96-ВР "Про структуру бюджетної класифікації України" з метою створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади та забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних даних. Вимогу використання єдиної класифікації доходів і видатків закладено у Бюджетному кодексі. Бюджетна класифікація - єдине систематизоване згрупування доходів, видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) та фінансування бюджету за ознаками економічної сутності, функціональної діяльності, організаційного устрою та іншими ознаками відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів. Бюджетна класифікація України застосовується для здійснення контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу в розрізі доходів, а також організаційних, функціональних та економічних категорій видатків, забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних показників. Бюджетна класифікація України є єдиною для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, її використовують у бюджетному плануванні в процесі складання проектів бюджетів різних рівнів, розробці індивідуальних і зведених кошторисів витрат для бюджетних установ. При цьому забезпечується взаємозв'язок державного плану економічного і соціального розвитку країни і фінансових планів міністерств і відомств з бюджетом, єдиний порядок складання бюджетів окремих регіонів, зведення показників державного та місцевих бюджетів. Бюджетна класифікація використовується на всіх стадіях бюджетного процесу. Вона дозволяє враховувати надходження доходів і фінансування витрат згідно з затвердженим бюджетним розписом. На підставі бюджетної класифікації складається звітність про виконання бюджету України. Використання бюджетної класифікації дозволяє проводити аналіз надходження доходів за кожним видом, фінансування витрат за їхніми направленнями, співставлення кошторисних витрат за однотипними установами. На її основі здійснюється статистична обробка бюджетних показників, в процесі якої відслідковується динаміка і тенденції розвитку показників, розробляються прогнози щодо розвитку бюджетних відносин. Бюджетна класифікація має велике організаційне значення. Вона: • створює умови для порівнянності показників державного бюджету та місцевих бюджетів. • приводить кожен бюджет до оглядуваного; • полегшує розгляд бюджетів та їх економічний аналіз; • спрощує контроль за виконанням бюджету, своєчасністю і повнотою акумуляції коштів, використанням їх за цільовим призначенням; • забезпечує можливість синтетичного та аналітичного обліку доходів та видатків у бюджетних установах та організаціях. Бюджетна класифікація дозволяє також порівняти асигнування з видатками, що допомагає дотримуватись фінансової дисципліни, економне витрачати кошти, здійснювати контроль за виконанням програм соціально-економічного розвитку держави. Бюджетна класифікація має юридичне значення, а саме: віддзеркалює правову основу організації складання бюджету; здійснює юридичне закріплення устрою і компетенції органів влади і управління; висвітлює законодавчі акти і правила, що регулюють бюджетний процес. З метою досягнення цілісності бюджетних категорій доходів і видатків та для забезпечення взаємозв'язку між функціональними призначеннями і економічним характером видатків бюджету Міністр фінансів України затверджує бюджетну класифікацію, а також зміни до неї та інформує про це в обов'язковому порядку Верховну Раду України. Так, наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 року за № 604 "Про бюджетну класифікацію та її затвердження" на виконання статті 8 Бюджетного кодексу України та з метою запровадження у 2002 році в Україні затверджено нову бюджетну класифікацію, яка включає такі складові частини: I класифікація доходів бюджету; II класифікація видатків бюджету; III класифікація фінансування бюджету; IV класифікація боргу. Водночас затверджено тимчасову класифікацію видатків місцевих бюджетів (з перехідною таблицею до нової функціональної класифікації видатків бюджету), яка використовується до впровадження програмно-цільового методу при складанні та виконанні місцевих бюджетів. Повноваженнями щодо надання роз'яснень з питань застосування бюджетної класифікації наділені: класифікації доходів бюджету, функціональної класифікації видатків бюджету, класифікації фінансування бюджету та класифікації боргу -Департамент по бюджету Міністерства фінансів України; економічної класифікації видатків бюджету - Державне казначейство України. При складанні та поданні звітності у 2002 році Державне казначейство України повинно застосовувати: у звіті про виконання Зведеного бюджету України - функціональну класифікацію видатків бюджету; у звіті про виконання Державного бюджету України - програмну класифікацію видатків державного бюджету, затверджену у відповідному додатку до закону про Державний бюджет України, та функціональну класифікацію видатків бюджету, яка затверджується цим наказом; у звіті про виконання місцевих бюджетів - тимчасову класифікацію видатків місцевих бюджетів та функціональну класифікацію видатків бюджету, які затверджуються цим наказом.

14. Бюджетні повноваження учасників бюджетного процесу:

1) Президент України:

— підписує закон України про Державний бюджет і закони України про внесення змін і доповнень до закону про Державний бюджет, а також інші закони;

— має право вето відносно прийнятого Верховною Радою України закону про Державний бюджет України з наступним поверненням його на повторний розгляд;

— має право законодавчої ініціативи - видає укази і розпорядження з питань, не врегульованих бюджетним законодавством;

2) Верховна Рада України. Верховна Рада Автономної Республіки Крим. обласні, районні, сільські, селищні, міські і районні ради:

— розглядають і затверджують бюджет;

— розглядають і затверджують звіт про виконання бюджету;

— контролюють виконання рішень про бюджет;

3) Верховна Рада України:

— визначає бюджетну політику держави;

— приймає постанови про основні напрямки бюджетної політики;

— затверджує показники соціально-економічного розвитку країни, необхідні для формування бюджетів;

— приймає законопроекти, які приводять до зміни дохідної і видаткової частин бюджетів;

4) Комітет Верховної Ради України з питань бюджету:

— приймає рішення стосовно бюджетних законопроектів;

— обробляє і узагальнює пропозиції та висновки комітетів Верховної Ради України і народних депутатів по проекту закону про Державний бюджет та інших пов'язаних з ним законопроектах;

— заслуховує інформацію відносно виконання бюджетних повноважень на всіх стадіях бюджетного процесу;

— оцінює і готує висновок про виконання закону про Державний бюджет протягом року;

— готує висновок до звіту про виконання закону про Державний бюджет;

— розробляє і вносить на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до закону України про Державний бюджету України;

5) Кабінет Міністрів України:

— розробляє і подає Верховній Раді України основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України, проект Основних напрямків бюджетної політики, проект закону про Державний бюджет України, звіт про виконання Державного бюджету України;

— забезпечує виконання закону про Державний бюджет України;

— розраховує показники зведеного бюджету України і готує звіт про його виконання;

— подає інформацію щодо прийнятих законодавчих і нормативних актів на виконання закону про Державний бюджет України;

— приймає рішення відносно використання закону про Державний бюджет України;

— приймає рішення відносно використання резервного фонду Державного бюджету України;

— приймає рішення про здійснення запозичень в обсягах і на умовах, визначених законом про Державний бюджет України;

6) Міністерство фінансів України:

— готує і узагальнює документи та матеріали, необхідні для формування проекту Основних напрямків бюджетної політики;

— розробляє проекти нормативів бюджетної забезпеченості;

— складає проект Закону про Державний бюджет України;

— організовує виконання Державного бюджету України;

— організовує методичну роботу з питань фінансово-бюджетного планування для адміністративно-територіальних одиниць;

— розробляє і затверджує річний розпис Державного бюджету України;

— здійснює обслуговування державного боргу України;

— подає Кабінету Міністрів України звіт про виконання Державного бюджету;

7) Національний банк України:

— визначає основні принципи грошово-кредитної політики України;

— розробляє законопроекти, пов'язані з формуванням дохідної та видаткової частин бюджету і готує пропозицї до проекту закону про Державний бюджет.

15. Державний бюджет України як централізований фонд фінансових ресурсів використовується державою для виконання покладених на неї функцій. Водночас він відображає специфічні економічні відноси­ни, зумовлені розподілом і перерозподілом частки ВВП, що у формі фінансових ресурсів надходять для задоволення загальносуспільних потреб.

Фінансові ресурси Державного бюджету перебувають у розпоряд­женні центральних органів влади і використовуються для фінансуван­ня заходів загальнодержавного значення. До них належать державне управління, національна оборона, забезпечення охорони правопоряд­ку та інші заходи, що повністю фінансуються за рахунок Державного бюджету. Зазначені суспільні блага та послуги мають нерозподільний характер і безальтернативні у використанні. Незалежно від бажання і платоспроможності усі громадяни суспільства користуються згадани­ми благами і послугами держави.

За рахунок Державного бюджету переважно фінансуються соці­альні блага і послуги: послуги освіти, охорони здоров´я, культури, спорту, забезпечення комунальними послугами тощо. Зазначені суспільні блага та послуги можуть вироблятися на ринкових умовах і реалізуватися за ринковими цінами. Рівень цих цін на згадані послуги повинен відшкодовувати виробничо-збутові витрати і гарантувати їх виробникам певний рівень рентабельності. Застосування ринкових цін щодо соціальних благ і послуг привело б до зменшення спожи­вачів цих послуг загалом і споживачів із малозабезпечених верств на­селення зокрема.

Державний бюджет виступає засобом впливу на економічні, соціальні, національні і регіональні процеси, економічним важелем регулюючого впливу органів державної влади на соціально-еко­номічний розвиток суспільства. Він відіграє важливу роль у забезпе­ченні перерозподілу доходів з метою підтримання сприятливої соціальної атмосфери у державі, здійснення соціального захисту насе­лення та соціального забезпечення найбільш вразливих верств насе­лення.

За допомогою Державного бюджету відбувається мобілізація гро­шових коштів не лише для фінансування загальносуспільних заходів, але і для здійснення перерозподілу визначеної частини ВВП з метою забезпечення соціальної справедливості у суспільстві.

Державний бюджет виступає як Закон України, який щороку за­тверджується вищим органом влади — Верховною Радою України.

Багатогранність економічного, політичного і соціального значен­ня Державного бюджету та відображення їх повноти зумовлюють не­обхідність його розгляду з таких сторін:

• по-перше, як економічну категорію, що відображає економічні відносини, які складаються у процесі формування і використання централізованого фонду фінансових ресурсів держави;

• по-друге, як правову категорію, оскільки формування і викорис­тання централізованого фонду фінансових ресурсів держави здій­снюється на основі закону, який затверджується вищим органом вла­ди — Верховною Радою України;

• по-третє, як основний фінансовий план утворення і використан­ня загальнодержавного фонду фінансових ресурсів. На його основі формуються і використовуються фінансові ресурси держави за відповідним цільовим спрямуванням.

Багатогранні характеристики сутності бюджету показують, що од­ним і тим самим терміном «державний бюджет» представлено різні за своєю природою поняття, одне з яких є об´єктивною економічною ка­тегорією, що відображає сферу економічних відносин, інші — висту­пають як продукт функціонування держави у формі закону та суб´єк­тивної діяльності людей, як фінансовий план. Відмінність їх у тому, Що перше поняття «державний бюджет» відображає систему еко­номічних відносин, а інші — Закон «Про Державний бюджет», що має силу закону, та фінансовий план (документ), у якому відображаються процеси    формування    і    використання    фінансових    ресурсів суспільства.

За характером організації Державний бюджет є центральною лан­кою фінансової системи України. З його допомогою забезпечується розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту між окреми­ми ланками бюджетної системи та окремими суб´єктами суспільства.