1.2 Синтаксис

1. Предмет синтаксису. Одиниці синтаксису. Синтаксичні зв’язки в словосполученні і реченні: сурядний, підрядний (узгодження, керування й прилягання) та предикативний зв’язок; подвійний зв’язок.

Термін синтаксис використовується в двох значеннях:

1) як розділ мовознавства (як система лінгвістичних понять про синтаксичну будову мови);

2) як власне-будова мови.

Основними синтаксичними одиницями виступають синтаксичне слово, словосполучення та речення.

Сурядний зв’язок

Своєрідним виступає сурядний синтаксичний зв’язок, яким поєднуються структурно автономні компоненти: Під час екскурсії до лісу учні збирали до гербарію осінні квіти, листя і кору дерев, голки сосни і ялинки.

На рівні складного речення сурядним зв’язком поєднуються окремі предикативні частини: На вулиці сонячно і тепло на душі.

Підрядний зв’язок

У словосполученні реалізується підрядний прислівний синтаксичний зв’язок. Йому притаманні такі синтаксичні форми: узгодження, кореляція, керування та прилягання.

1.Узгодженням є така синтаксична форма підрядного прислівного синтаксичного зв’язку, за якої залежне слово узгоджується в усіх можливих формах з головним: красиве місто (залежне слово красиве узгоджується з головним місто у формах роду (середній), числа (однина), відмінка (називний)).

2.Керуванням є така синтаксична форма підрядного прислівного синтаксичного зв’язку, за якої залеж- не слово набуває тієї граматичної форми, якої від нього вимагає головне слово: читати книгу, підійти до батька.

3.Прилягання– така синтаксична форма підрядного прислівного синтаксичного зв’язку, за якої залежне слово прилягає до головного слова за своїм змістом: швидко відповідати, слухати вечорами.

Предикативний зв’язок

У реченні основним синтаксичним зв’язком виступає предикативний: Хлопчик слухає музику.

В українському синтаксисі предикативний зв’язок реалізується в простому реченні (між підметом і присудком) і в складному реченні, коли одна із частин заповнює синтаксичну позицію підмета щодо іншої: Хто мужність має і відвагу, нехай підійде сюди (А.Яна) = Хто мужність має і відвагу (хто?) ¡ нехай підійде сюди.

2. Словосполучення. Види словосполучень. Сполучення слів, що не є словосполученнями.

Словосполучення — це синтаксична одиниця, утворена поєднанням двох і більше повнозначних слів, пов’язаних між собою за змістом і граматично. У словосполученні виділяють головне і залежне слова. Від головного слова до залежного ставиться питання, за допомогою якого встановлюється змістовий зв’язок (годувати (чим?) борщем). Граматичний зв’язок здійснюється за допомогою закінчення залежного слова або закінчення і прийменника.

Види словосполучень:

1) вільні — обидва слова у словосполученні виступають різними членами речення (у справжній дружбі (означення і додаток));

2) синтаксично нероздільні — головне і залежне слова виступають одним членом речення (Три учні відстали в поході (три учні — підмет));

3) фразеологічні — словосполучення виражене фразеологізмом і виступає одним членом речення (Я почувався, наче не в своїй тарілці (не в своїй тарілці — обставина)).

Не є словосполученнями:

-сполучення підмета з присудком: сонце сходить;

-сполучення іменника або займенника із прийменником: під ліжком, над нами, коло ставка;

однорідні члени речення, поєднані сполучниками: день і ніч; не високо, а низько;

-стійкі словосполучення (власні назви, фразеологізми): Тихий океан, байдики бити;

-складені форми слів: буду танцювати, нехай (хай) приходить, менш корисний.