2.2. Політичні системи сучасності. Політичний режим

§ 1. Системний підхід до політичного буття

Сучасні суспільства являють собою складні системні утво­рення, що складаються з декількох органічно пов'язаних між собою підсистем: економічної, політичної, культурної, право­вої, етнічної та ін. Отже, політична система є одним із важ­ливих компонентів соціальної системи суспільства (в най-ширшому її розумінні). У ході історичної еволюції цивілізації соціальні зв'язки між людьми все ускладнювалися, формува­лися нові потреби та інтереси, змінювалося природне і соціа­льне середовище, внутрішні й зовнішні умови існування політично організованих народів. І саме в політичній системі, перш за все, з'являлися механізми адаптації суспільства до оточуючого середовища, що змінювалось, тобто вона виступа­ла гарантом стабільності соціуму.

Державно-політичні відносини — це специфічна галузь соціального буття («буття політичне») зі своїми фундамен­тальними закономірностями, внутрішніми зв'язками, дже­релами розвитку і каналами взаємозалежності з зовнішнім середовищем. Значний евристичний вплив на пізнання про­цесів обумовленості в політичному житті здійснив так званий системний підхід (метод), який склався у західній політичній соціології в середині XX ст. Найважливіші прин­ципи цього підходу:

1. Цілісність системи — якісно новий стан поєднаних явищ та інститутів, що породжує нові властивості та ознаки цього єдиного утворення.

2. Множина і різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв'язків системи, які відбивають складність і багатство відносин між елементами цілого та взаємодії з оточуючим се­редовищем.

3. Життєздатність системи визначається балансом взаємо­дії процесів: зміни і стабілізації, оновлення і збереження, впровадження і рутинізації тощо.

Призначення системного методу (аналізу) полягає у вияв­ленні засобів досягнення та підтримки врівноваженого, ста­більного стану політичної системи, її здатності адаптуватися до впливу зовнішнього середовища. Сучасний світ стає все складнішим, посилюється ризик глобальних катаклізмів, криз і конфліктів, що мають соціальні, економічні, етно-національні, екологічні, демографічні та інші причини. Це актуалізує розуміння складності процесів соціально-політич­ного розвитку і необхідності їх упорядкування. Політична си­стема в усьому розмаїтті своєї структури і функцій є засобом соціальної інтеграції, стримання руйнівного впливу деструк­тивних процесів і корінних соціальних відмінностей на єдине взаємопов'язане існування складових елементів суспільного організму.

Поняття політичної системи відображає єдність двох сторін політики: організації та діяльності, структури і дії. Формалізація, необхідне впорядкування і навіть ієрархія, які впроваджуються системним підходом, дають можливість не тільки кваліфікувати різновиди тих чи інших політичних си­стем, судити про оптимальність їх організації, а й здійснюва­ти порівняльний аналіз різних моделей (типів) політичного життя (це здійснює порівняльна політологія).

Основоположником системного підходу в політології вва­жають американського дослідника Д. Істона, який у творах «Політична система» (1953), «Системний аналіз політич­ного життя» (1965) та ін. запропонував метод вивчення по­літичної системи будь-якої країни, а також елементів (підсис­тем) усієї політичної організації: парламенту, уряду, місцево­го самоврядування, політичної партії, громадської асоціації. Д. Істон вбачав сенс політичної системи у врахуванні взаємо­дії з середовищем, зміст системного аналізу політичного жит­тя — у виявленні засобів підтримки рівноваги з середовищем, а призначення політичної системи — у зменшенні соціальних відмінностей, подоланні суперечностей і політичних конф­ліктів.

За Д. Істоном, політична система — це організм, що само­регулюється, розвивається та реагує на імпульси, які надхо­дять ззовні. Отже, політична система є відкритим утворен­ням: вона піддається численним впливам зовнішнього середо­вища. Система має вхід, на який ззовні надходять імпульси у формі вимог (конструктивних і деструктивних), підтримки чи протесту. Вимоги виникають і формулюються як в оточую­чому середовищі, так і у самій системі; підтримка виявля­ється у сплаті податків, військовій службі, дотриманні за­конів, участі в голосуванні, лояльному ставленні до держав­ної влади та її символів; протест суспільство висловлює у формах політичної незгоди, які за певних умов можуть зруй­нувати легітимність усієї політичної системи. Вихід інфор­мації — це результат функціонування політичної системи, він здійснюється у вигляді рішень та політичних дій, які тим чи іншим чином впливають на зовнішнє середовище. Вихідні дії політичної системи, за Д. Істоном, обумовлені її головним призначенням згідно з природою політичної влади. Воно по­лягає в обов'язковому виданні політичних рішень, авторитар­ному розподілі цінностей та забезпеченні прийняття цього на­селенням (див. рис. 1).

Економічні, культурні, соціальні ресурси
вхід	ВИМОГИ ПІДТРИМКА	ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА	РІШЕННЯ І ДІЇ	вихід
Економічні, інформаційні, правові, силові ресурси

ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

Рис. 1. Політична система за Д. Істоном

Системний підхід вносить до політичного аналізу ідею ба­гатоканальної, багатофакторної обумовленості. Вона базуєть­ся на тому, що поряд із економічними чинниками та соціаль­ними інтересами, а інколи і всупереч їм, політичні події та інститути залежать також від культурного середовища, від національного менталітету, від традицій і звичаїв, від струк­тури пануючих у суспільстві цінностей, від геополітичних умов, від ситуативного складу різних подій та інших обста­вин.

Виходячи з цього, американський політолог Г. Алмонд роз­глядає політичну систему як множину взаємодій, поведінок як державних, так і недержавних, які слід досліджувати. Він зазначає, що будь-яка політична система є багатофункціо­нальною та має свою власну структуру; крім того, всі політичні системи є змішаними у культурному плані та, неза­лежно від принципу поділу влад, деякі функції політичних систем лишаються неподільними. Так, досить часто ми зуст­річаємось із законотворчою діяльністю президентів та урядів, чи з втручанням парламенту в поточну політику. Змішаність політичних систем у культурному сенсі означає, наприклад, що лише в ідеалі може відтворитися «чисте» президентське або «чисте» парламентське правління, ті чи інші «чисті» різ­новиди політичної культури, свідомості тощо.

Модель політичної системи Г. Алмонда долає певні вади моделі Д. Істона, тому що вона враховує психологічні, осо-бистісні аспекти політичної взаємодії, імпульси, що надхо­дять не тільки зовні, від народу, громадянського суспільства, але й імпульси, що виробляє правляча еліта. У даній моделі головна увага приділяється множині та різноманіттю інте­ресів всередині системі, їх зіткненню та поєднанню, враху­ванню цих інтересів самою системою.

Отже, системний підхід розкриває сутність політики як цілого; надає засоби аналізу форм її взаємодії з природою, економікою, культурою, соціальною структурою; висвітлює канали впливу політичної поведінки на характер політичних інститутів і структур; врешті, доводить найзначніше призна­чення політики — забезпечення єдності, соціальної інтегра­ції, мобілізації ресурсів суспільства та стабільності.