3. Формування політичної системи і державності України

Політична система в Україні є той необхідний механізм, з допомогою якого і здійснюється повновладдя та суверенітет наро­ду.

В реальній політичній практиці часто окремі політичні партії, політичні лідери присвоювали і присвоюють функції народного представництва, наслідком чого - відчуження політичної влади від тих, кому влада по праву повинна належати. Ось чому ви­знання інститутів, відносин і норм, завдяки яким забезпечується управління суспільством, відображаються інтереси в політичній свідомості та політичній культурі, їх виражають і утверджують політичні партії та ін. Політична система суспільства - це сис­тема відносин і установ, що включають, по-перше, державу і владні інститути та структури; по-друге, соціально-класову структу­ру суспільства, тобто сукупність соціальних спільностей і верств - суб'єктів політичної діяльності; по-третє, політичні відносини всіх соціальних спільностей, класів, верств і груп - рухомої, динамічної структури політичної системи; по-четверте, виростаюча з полі­тичних відносин політична організація суспільства, що охоплює всі стабільніші політичні установи суспільства, управлінська час­тина політичної системи.

Влада може здійснюватися від імені народу, може бути владою для народу, але не може бути владою самого народу.

І демократія реалізовувалася лише поки як «уряд схвалений народом», але не як правління народу.

Особливості політичної системи сучасної України

Специфіка або системні якості лежать в основі різних типів політичних систем. Особливості системи політичних інсти­тутів сучасної України визначаються в межах різних типів. По-перше, відносна стабільність (на поверхні) системи, здатна легко трансформува­тися в нестабільність через поглиблення конфліктів між основ­ними політичними блоками, в тому числі і всередині державного механізму, а також між різними регіонами. По-друге, система з відносно низьким темпом соціальних процесів і недостатньою сприйнятністю соціальних новин.

Самостійна політична система сучасної України молода, фак­тично не має досить ефективних традицій і досвіду самостійного функціонування. Історичні традиції державної суверенності Ук­раїни практично не зв'язані з процесом реалізації сучасних про­блем суспільства. По-третє, політичній системі України властиві централізованість з деякими елементами регіоналізації та децен­тралізації. Система не здійснює повністю комплекс функцій, не­обхідних для забезпечення нормального функціонування сучас­ного цивілізованого суспільства. По-четверте, сучасна політична система України - перехід від неправового до правового типу полі­тичної системи, в якій методи нормативного правового регулю­вання переважають над методами використання безпосередньо польових актів органів політичної влади. Для більшості населення політична система легітимна. Політична система сучасної України діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації - полі тичної та соціальної. Причому надзвичайність обставин склалась в усіх сферах суспільства:

а) в природному (фізичному та біологічному) середовищі, де поглиблюється екологічна криза, що зберігає панування нерозумних моделей природокористування (в промисловості та сільському господарстві), загальний генофонд народу зазнає значних втрат;

б) в господарюванні прогресуючою висту­пає тенденція деградації найважливіших структур життєдіяль­ності соціуму;

в) в сфері культури (зокрема в сфері освіти) не забезпечується повне відтворення загальної культури відповідно передовим, прогресивним стандартам та потребам прискореного соціального розвитку, спостерігається дальша ерозія масової «прак­тичної моралі», значна частина населення все ще перебуває під впливом «культурного шоку», зв'язаного з швидкими змінами панівних офіційних міфів і відсутністю чіткої національної ідеї;

г) не сформована система ефективних відносин України з інши­ми державами і міжнародним співтовариством.

Особливістю політичної системи сучасної України є перехід до впровадження консенсусної моделі вирішення соціальних конфліктів, миролюбність і неагресивність, позбавлення власної глобальної (загальнопланетарної) системи забезпечення національних інтересів. Сучасна політична система ще поки не здатна забезпечити зрос­тання рівня і якості добробуту всіх основних верств населення. Політична система є світська, на відміну від атеїстичної або релі­гійної. І ще. Політична система України етатизована (одержавлена) з недосить високим інтелектуальним рівнем політики, з пере­важанням певних соціальних прошарків реформованої традиційної номенклатури, нової номенклатури - сил, що включаються в кон­троль над «каналами розподілу» і «нуворишів», здатних «стиму­лювати в необхідному для них напрямку діяльності політиків і бю­рократичного апарату. Сучасну політичну систему України можна назвати перехідною від соціалістичної до капіталістичної або пере­хідною від казармового (недемократичного, негуманного) соціалізму до капіталізму, доповнену деякими рисами неокапіталізму, але не як перехідну до демократичного соціалізму. В сучасній Україні існує і специфічний «змішаний» політичний режим, в якому поєдну­ються ознаки всіх основних чистих різновидів політичних режимів: демократичного, авторитарного, автократичного, диктаторського, тоталітарного, анархічного, охлократичного. Передбачити направлення подальшої еволюції політичного режиму сучасної України досить складно, тому що характер еволюції залежить від надто величезної кількості факторів, і внутрішніх, і зовнішніх.

На початку розгортання процесу демократизації і реформу­вання політичної системи і державності демократичні політичні сили і не усвідомлювали, над якою прірвою стояла Україна. Підви­щення цін набрало загрозливих меж, за якими людський гнів, зневір'я в правоті дій правлячих кіл. Але чому ж Україна, потенційно багата держава, ввійшовши в незалежність, суверенність достатньо пристойним становищем, перетворюється в заштат­ну, злиденну, збіднілу країну? Не тому, що нею управляли де­мократи, а тому, що демократи виявилися непідготовленими до державного управління. Згадаємо найпопулярніші мітингові гас­ла, що виголошувались тоді: «Україна годує всіх росіян, казахів, таджиків та ін.». Але тоді чомусь, гасла, що їх кидали демократи, «замовчували»:

«Так, годує, але однаково, як і росіяни, казахи, таджики - Україну забезпечують нафтою, лісом, сировиною...»

На початку 90-х років експерти Світового банку, визначаючи стан економіки України робили висновок, що і Україні і іншим республікам, колишнього Радянського Союзу сприятливіше входити в ринкову стихію разом, тому що всі вони використають сировинну базу Росії і інших республік. І щоб нормально жити, Україна щорі­чно мала купувати у Росії три найважливіші види сировини: на­фту, газ, ліс - на пятнадцать мільярдів доларів! І якщо тоді дві тонни нафти купували за тонну зерна, а за продане Росії м'ясо купували бензин (цікава деталь: якщо за кілограм м'яса Україна брала три долари по тодішнім цінам з коефіцієнтом 0,6, то за один літр бензину платила Росії... 7 копійок). Але на це тоді не звернули уваги. А коли опам'ятались, то виявилося, що Україна не спроможна купувати сировину в Росії за світовими цінами. Можна, звичайно ж, платити за нафту і газ зерном, якого Україна вирощує 40 мільйонів тонн щорічно. Але для харчування власному народу Україні зерна потрібно понад 50 мільйонів тонн - по тонні на душу населення. Можна платити ще цукром. Але виробництво «білого золота» в Україні на початку 90-х років різко падає.

Можна ще платити російськими карбованцями, але їх то в Україні немає... І ніхто тоді з демократів не задумувався над тим, що вихід Украї­ни з економічної системи Союзу, а після і Співдружності незалеж­них держав згубно для України. Коли ж новоявленні політики спохватились, чим обійшовся вихід України, то знову заспівали старі пісні, обвинувачуючи «москаля»: не хоче, проклятущий, діли­тися по-братерськи... І в сучасних умовах в Україні немає людей, що не зрозуміли ситуації, і не закликали б до здорового розуму в відносинах з сусідами і партнерами - колись по Союзу, а тепер в Співдружності. Відразу ж лжепатріоти заволали: той, хто висту­пає за широкі, рівноправні, суверенні зв'язки з Росією, з іншими державами Співдружності, мовляв, «проросійські настроєні» або «антиукраїнці». Так, хочеться Україні в «ту» Європу - ,ситу і благопо­лучну. Але реалії такі, що Україна з низькими технологіями, некон­курентною продукцією, невідповідними запитами і потребами Європі не потрібна. Ось чому вкрай потрібні розширені зв'язки з Росією, країнами Співдружності, зв'язки рівноправні, суверенні.

Звичайно ж, Україна, реформуючи політичну систему, формую­чи суверенну державність, має і розширювати економічні, культурні зв'язки з Росією, Білорусією та іншими державами Співдружності на рівноправній, суверенній основі, удосконалюючи і політичну організацію суспільства. Політична організація суспільства - сукупність державно-правових органів, політичних партій і політичних рухів, масових суспільних організацій і трудових колективів, об'єднань, при значена для реалізації волі та інтересів керівного класу, нації, соціальної спільності або коаліції соціальних груп і рухів на основі здійснення політичної влади. Структура політичної організації суспільства надзвичайно складна, охоплює не тільки офіційні органи, установи і організації і неофіційні об'єднання та ін. Суверенність та соціаль­ний зміст політичної системи, політичної організації суспільства, структура влади, способи та методи її реалізації і характеризують сучасний політичний режим України.

Процес демократизації сучасного суспільства і перетворення полі­тичної системи України обумовлюються рядом особливостей.

По-перше, Україна на протязі багатьох століть розвивалась у складі багатонаціональної Російської держави і разом з утво­ренням досконаліших економічних і соціальних основ об'єднан­ня, природно йшов процес удосконалення політичної системи Ро­сійської імперії.

По-друге, в умовах унітарного багатонаціонального утворен­ня, Україна позбавлена права і можливості на формування своєї, національно-специфічної державності, а етнічна спорідненість, спільність духовного життя, специфічні народні традиції росіян, українців, білорусів, однаковість долі, особливо в трагічні істо­ричні періоди, формували об'єктивну потребу до єднання на ос­нові однотипних політичних структур.

По-третє, умови жорстокої експлуатації народів не тільки на феодально-кріпосницькому, але й на капіталістичному етапах розвитку не могли не викликати до життя національно-патріо­тичні ідеї самостійного економічного, політичного розвитку. Тим більш, що всі світові імперії, в тому числі і Російська, не є при­родно-об'єктивними формуваннями, а становили насильницькостворені, або вимушено вибрані об'єднання народів, в яких1 суспіль­не життя регулювалося здебільшого не соціально-економічними, базисними факторами, а переважно суб'єктивно-політичною спря­мованістю і амбіціями панівних націй, панівних класів, еліт, ди­настій.

А це вело до приниження народів, подвійної системи екс­плуатації, і разом з тим пробуджувало національну самосвідомість, стимулювало передову політичну думку і піднімало народи на національно-визвольну боротьбу.

По-четверте, особливості розвитку України найяскравіше вияви­лися в історичних умовах Росії першої чверті XX ст., що об'єктивно поставили під сумнів «справедливість» існування імперії. Внутрішні економічні, соціально-політичні процеси зажадали глибокого рефор­мування, принципового перетворення всієї політичної системи і полі­тичного режиму суспільства. Цей процес насувався навально, полі­тична свідомість мас пробуджувалась активно, їх готовність до революційно-перетворюючих дій стала настільки очевидною, що не­спроможні до життя в умовах зміни фактичної ситуації, старі соціально-політичні структури володарювання виявилися неспроможни­ми забезпечувати стабільність здебільшого нові виробничі та суспільні відносини. Зміна політичної надбудови стала неминучою. В Україні, де поряд з сильними традиціями інтернаціональної єдності народів існують історичні активні націоналістичні і сепа­ратистські сили, процес становлення і розвитку політичної систе­ми і політичного режиму: капіталістичної держави набуває ряду специфічних особливостей, а діяльність різноманітних політичних структур і рухів насторожує маси, змушує їх ревно оберігати вже надбані політичні цінності. В таких умовах політичні лідери в Ук­раїні все ж зуміли використати політичну ситуацію і розгорнули діяльність по створенню такої системи суспільних політичних відносин, що сприймалася б з розумінням народом і його послан­цями в представницьких органах влади. Всенародний референдум, що відбувся І грудня 1991 року, підтвердив природне бажання на­роду України жити в суверенній і незалежній демократичній, coціальній, правовій державі. В сучасних умовах в Україні здійснюєть­ся процес передачі влади на місцях органам самоврядування, а всередині їх - розмежовування законодавчих і виконавчих органів, йде пошук найоптимальніших структур з урахуванням інших країн. В структурі політичних інститутів політичної системи і полі­тичної організації України провідне місце займає держава, що виступає представником всього суспільства, яка є сувереном влади, тобто верховенством влади в межах державних кордонів і неза­лежністю ззовні. Існування державної влади знаходить відобра­ження в чиновниках, армії, адміністративних органах, органах пра­вопорядку, судах та ін. Держава характеризується як всеосяжна, універсальна політична організація суспільства. Держава обері­гає економічні основи суспільства, охороняє умови використання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в інтересах роз­витку суспільства, утримує в покорі супротивників і порушників законів, піклується про вчасне усунення соціальних суперечностей. Законодавчу владу в Україні представляє Верховна Рада, обрана на основі загальних, прямих, таємних альтернативних виборів. У прерогативи Верховної Ради входить законотворча діяльність, зат­вердження державного бюджету, ратифікація міжнародних дого­ворів і угод, затвердження кабінету міністрів та ін. Істотні зміни сталися в системі виконавчої влади: новим її елементом прези­дентська влада. Президент України глава держави, виступає від її імені, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання Конституції України, прав і сво­бод людини і громадянина. За згодою Верховної Ради Президент при­значає Прем'єр-міністра України. Йому підкоряється Кабінет Міністрів на чолі з Прем'єр-міністром. Президент представляє Україну на міжна­родній арені, веде переговори і підписує угоди і договори про взаємовідносини між державами та ін.

Формування державності України

У формуванні державності України важливі, по-перше, демократичність і відкритість законодавчого процесу, по внота нормотворчих функцій, надійність фінансової і матеріальної бази, щорічні звіти про діяльність виконав­чо-розпорядчих органів, суспільний контроль в межах закону за діяль­ністю виконавчої влади; по-друге, незалежність суду і прокуратури, підвищення їх статусу в суспільстві, вдосконалення процесуального законодавства, точне дотримання презумпції невинності, норм право­суддя і права на захист; дієвість виправно-трудової системи; відмін;і актів необгрунтованого позбавлення громадянства; по-третє, створен­ня динамічного, сучасного державного апарату, що формується на кон­курсній основі, підконтрольність його в межах закону представниць­ким органам і громадськості.

В процесі формування суверенної демократичної держави, що розгор­нувся в Україні - найважливіший принцип - верховенство закону має таку базу, як розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову. Прерога­тивою прийняття законів володіє тільки Верховна Рада. Вже прийнятий ряд законодавчих актів, що обмежують функції Кабінету Міністрів, Пре­зидента, регламент діяльності Верховної Ради та ін. В суспільстві діють норми загальнолюдської моралі і моральних заповідей, що віддають пріо­ритет добру, соціальній справедливості, співчуттю, милосердю, благо­дійності. В процесі демократизації і законотворчості переборюються штучні бар'єри між людьми різноманітних світоглядних позицій, пе­реконань, поглядів. Кожний прагне краще зрозуміти один одного, захи­щає все те, що їх об'єднує. Розвиваються політичний плюралізм, змагальність різноманітних ідейних течій, новизни ідей. Становище в Україні в політичному і суспільному житті характеризується мітинговістю, сплес­ками емоцій, проявами екстремізму. Посилюється вплив корумпованих елементів на управління, дедалі більше тиснуть деструктивні процеси. Ось чому одним з важливих завдань на шляху становлення громадянського суспільства і правової держави - забезпечення згоди в ім'я досягнення політичної стабільності, підвищення авторитету закону. Економіка, соціальна і духовна сфера в Україні зазнали немалих збитків від непроду­маних, науково не обгрунтованих правових актів, що сковують ініціативу господарських організацій, підприємців та ін. Розгортається упорядкування і вдосконалення республіканського законодавства, діяльності Верховної Ради. Окрім структурних змін у вищому органі влади, тривають зміни в процедурі прийняття законів. Процедура розробки і вироблення законів стала більш тривалою: спочатку закон готується в постійних комісіях, потім відбувається подвійне і потрійне читання законопроекту на сесії Верхов­ної Ради, всебічно обговорюються всі різноманітні думки і пропозиції, внесені в процесі обговорення законопроекту та ін. Важливу роль у про­цесі розробки, прийняття і реалізації закону має широка гласність.

У процесі формування державності України повніше забезпечуються системні залежності між Конституцією і законами різних видів, не припускаючи їх неузгодженості на основі оцінок перспектив розвитку еко­номічної, політичної і соціальної сфер, техніки, стану навколишнього середовища, міжнародних відносин та ін. Завчасно готуються в комітетах і комісіях, наукових установах концепції законів, що містили б оптимальні варіанти рішення на основі їх зіставлення, розрахунку наслідків законів, що реалізуються та ін. Слабкість і неузгодженість концепцій законів про власність, про землю, про приватизацію, про економічну реформу та ін. вже призвели до гострих суперечностей. Сучасне суспільство хитається від порушень законності, що тягнуть за собою найтяжчі економічні, пол­ітичні і інші наслідки. В чому же причина?

По-перше, диктату недалеко­му минулому адміністративних актів, що призвичаювали громадян до слухняності, до покірного виконавства. В процесі демократизації в ма­совій свідомості і поведінці людей ейфорія законотворчества не привела, на жаль, до перелому в співвідношенні правомірної і неправомірної по­ведінки. Скорочення «минулих ідеалів» при низькій правовій культурі сприяло не тільки зростанню правопорушень, але й масовому відчужен­ню громадян від нових законів.

По-друге, виникли конституційні конфл­ікти і курс на розширення самостійності. В обстановці «краху» законності юридичних і фізичних сил створює нову ілюзію вседозволеності. В об­становці «краху» законності частина депутатів, громадян прагне до меха­нізму реалізації законів, який має охоплювати нормативно застосовува­ний, соціально-психологічний, управлінський, інформаційний, матеріально-фінансовий фактори. Працювати повинні всі ланки, законо­давчої, виконавчої, судової влади і громадян в тісному взаємозв'язку.

Одним з важливих принципів, що висловлюють моральні джерела у відносинах між державою як носієм політичної влади і громадянином як учасником її здійснення є взаємна відповідальність держави перед громадянином і громадянина перед державою. Приймаючи на себе шля­хом видання законів конкретні зобов'язання перед громадянами, всіма людьми суспільства, суспільними організаціями і об'єднаннями, інши­ми державами і всім світовим співтовариством, держава визначає і пра­вові заходи відповідальності своїх офіційних представників за дії, що здійснюються від імені держави і її органів. Зв'язаність законом самої держави і її органів полягає в тому, що держава, яка видавала закон, не має права сама ж його порушити. Принцип взаємної відповідальності держави перед громадянином і громадянина перед державою протисто­яти будь-яким формам свавілля, необґрунтованості і вседозволеності. Держава, беручи більшу відповідальність перед громадянами, має пра­во очікувати від них високої свідомості виконання громадянського обо­в'язку. Держава має ефективні форми контролю і нагляду за здійснен­ням законів та інших нормативно-юридичних актів. В Україні склалися різноманітні форми контролю: суд, прокурорський нагляд, арбітраж та ін. Правосуддя - сфера державної діяльності і суспільного життя, де ідеї правової держави знаходять найбільш яскраве відображення. Багато за­конів стають життям завдяки суду, випробовуються судовою практикою. Суд одержує можливість оцінити закон з точки зору ідеалів держави і сприяє законодавцю в його вдосконаленні, виходячи з загальнолюдських уявлень про добро, справедливість, мораль та ін.

Суди підпорядковані тільки закону. Держава не може переступати через принципи і нор­ми, покликані обмежити її владу над людиною і суспільством. Суд зв'яза­ний правовими рекомендаціями у власній діяльності. Але не менш важливо, що суд забезпечує правовий зв'язок багатьох інших державних органів, зобов'язаних піклуватися про права громадян.

Одна з важливих сфер в діяльності держави - контроль над дер­жавним управлінням, особливо в умовах конфлікту між державою і особою. Сюди належить, мабуть, і процесуальний контроль суду за закон­ністю в діяльності органів дізнання, досудового слідства і прокуратури та ін. Століттями закріплювалося у свідомості народу уявлення про суд як репресивний орган, покликаний застосовувати санкції, карати. Образ суду - політичного, суду - ката і тепер живе в свідомості людей. Між тим, в сучасних умовах суду відводиться зовсім інша роль: суд здійснює соціальний контроль за законністю засобів боротьби зі зло­чинністю, захисту громадян від свавілля і беззаконня. Найбільш де­мократична модель суду присяжних: колегія засідателів у відсутність судді вирішує основне питання кримінальної справи - чи винуватий підсудний. Завдяки суверенна воля народу знаходить відображення в юрисдикційній діяльності суду: громадяни самі здійснюють правосуд­дя. Здійснюючи реформу держави, прийняте рішення про вступ судо­вого контролю за законністю санкцій на арешт, за продовження прокуратурою термінів утримання обвинувачених під вартою, про роз­ширення функції адвокатури та ін.

ЛІТЕРАТУРА

А р о н Р. Демократия и тоталитаризм. М, 1993.

Гр о м ы к о А. А. Политические режимы. М., 1994.

Да ль Р. Ф. Введение в теорию демократии. М., 1992.

Липсет С. М., Кен-рюн Сен, Торрес Дж. Ч. Сравнитель­ный анализ социальных условий, необходимых для становления демок­ратии. Сравнительная политология, 1993, № 3.

ОрдещукП. К. Американская политическая система: поиск еффективной демократии.//Свободная мысль, 1991, № 14.

То к в ил ь А. Демократия в Америке М., 1992.

Г у лиев В. Политическая система: предвидимое будущее. Диалог. 1990, №5.

ПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

•Що таке політична система суспільства?

•У чому суть теорій політичної системи Девіда Істона, Габріеля Алмонда та ін.?

•У чому суть структурних елементів політичної системи суспільства?

Які особливості реформування політичної системи України?

В чому особливості формування державності України?

Піча, Хома