Передменструальний синдром

Передменструальний синдром – складний патологічний симптомокомплекс, що виникає в предменструальні дні. Симптоми виникають за 2-10 днів до менструації і зникають зразу після її початку або в перші її дні.

Частота передменструального синдрому коливає в широких межах в різні вікові періоди: до 30 років у 20%, після 40 років – до 55% жінок, частіше спостерігається у жінок розумової праці.

Передменструальний синдром може виникати за декілька місяців до першої менструації, після пологів та абортів, особливо патологічних, після різних інфекційних захворювань, в тому числі після нейроінфекції, стресових ситуацій. Синдром частіше спостерігається у жінок, що страждають на екстрагеніьальну патологію, мають захворювання центральної нервової, серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, інших органів та систем.

Патогенез передменструального синдрому дуже складний і недостстньо вивчений. Існуючі теорії патогенезу цього синдрому констатують дисфункціональні порушення в гіпоталамо-гіпофізарній та пов’язаних з нею систем (надлишок естрогенів, пролактина, простагландинів, недостатній рівень прогестерону тощо).

Клініка передменструального синдрому характеризується великою різноманітністю. В залежності від переваги тих чи інших симптомів розрізняють 4 клінічних форми: нервопсихічну, набрякливу, цефалгічну і кризову форми. Синдром може проявлятися в легкому і важкому ступені. При легкому ступені синдрому – це наявність 3-4 симптомів за 2-10 днів до менструації, де найбільш проявляються 1-2 з них. Важкий ступінь – це наявність 5-12 симптомів за 3-14 днів до менструації, причому 2-5 з них проявляються різко. Клінічна картина нервово-психічної форми характеризується такими симптомами, як роздратованість, депресія, слабкість, праксивість, агресивність та ін..

Набряклива формавідрізняється різко вираженими нагрубанням та болісністю молочних залоз (масталгія), набряканням лиця, гомілок, пальців рук, надиманням (здуттям) живота, роздратованістю, слабкістю, свербінням шкіри, підвищенням чутливості до запахів, пітливістю. Затримання рідини в ІІ фазі циклу досяггає 500-700мл.

Цефалгічна форма – це головний біль, роздатованість, нудота, блювання, підвищення чутливості до звуків та запахів, депресія, біль в ділянці серця, запаморочення; у треті хворих до цих ознак приєднується ще оніміння рук, нагрубання молочних залоз, набряки при нормальному діурезі. Головний біль відрізняється пульсуючим характером, починається у скронях з іррадіацією в очне яблуко, артеріальний тиск не змінюється.

Кризова (краніальна) форма – це форма, коли переважають симпатико-адреналові або ваго-інсулярні кризи.

Діагностика базується на такому характерному прояві, як циклічність патологічних симптомів. З даних параклінічних методів мають значення визначення рівня пролактину, естрадіолу, прогестерону, зміни на кардіограмі, електроенцефалограмі, рівень діурезу, функціональний стан нирок за екскреторними урограмами, за рівнем залишкового азоту, креатиніну, зміни на дні ока, периферійного зору, можливі зміни турецького сідла та шийного відділу хребта.

Лікування базується на психотерапії, аутогенному тренуванні, режимі праці і відпочинку, дієті, обмеженні кави, чаю, рідини, жирів, молока). Методи медикаментозного лікування включають загальний масаж комірної зони, бальнеотерапію, ендоназальний елекрофорез з вітаміном В₁, центральну електроанальгезію. У зв’язку з відносною або абсолютною гіперандрогенією застосовують гестагени (норколут, прогестерон, прегнін) з 16 дня циклу на протязі 8-10 днів. При неефективності гестагенів у молодих жінок застосовують естроген-гестагенні препарати (овулон, бісекурін, нон-овлон) або норколут по 1 таб. з 5 по 25 день менструального цтклу. Застосовуються також антигістамінні препарати (тавегіл, діазолін, терален). Для покращення кровообігу і енергетичних процесів мозку вживають ноотропіл по 1 таб. 3-4 рази на день, аміналон протягом 2-3 менструальних циклів. При підвищенні рівня пролактина рекомендується парлоден по 2,5 мг у ІІ фазу цикла по 1 таб. протягом 2-3 циклів.

Враховуючи підвищення рівня альдостерону у хворих з набрякливою формою (у жінок віком 45-49 років), застосовується антогоніст альдостерона – верошпірон (25 мг 2 рази на день, приймати за декілька днів до менструації), що дає помірний діуретичний ефект на 2-5 день від початку лікування. При емоційній лабільності з 10 дня циклу показані психотропні засоби – нейролептики (сонопакс 1 таб. на ніч), і транквілізатори (седуксен, рудотель). Лікування проводять циклами – 3 менструальних цикли з перервою у 2 менструальних цикли.