Gigiena-3med-lik.sprava-metod-u (3)

2

16	14	7	11,2	5,6
17	16	8	12,6	6,3

Для дорослих чоловіків гранична норма – 50 кг.

Для інвалідів створюються умови праці згідно рекомендацій МСЕК.

На виконання Закону України “Про охорону праці” Державним комітетом України з нагляду за охороною праці видано наказ №73 від 3.08.1993 року, згідно з яким затверджено Типове положення про службу охорони праці (відділ охорони праці).

Відповідно до нього служба охорони праці створюється власником (керівником) підприємства незалежно від форм власності та видів діяльності для організації виконання правових, організаційно–технічних, санітарно–гігієнічних, соціально–економічних та лікувально–профілактичних заходів, спрямованих на запобігання виникненню нещасних випадків, професійних захворювань та аварій у процесі праці. Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі ліквідації підприємства.

Служба охорони праці створюється на підприємствах та в організаціях, в яких число працівників становить понад 50 чоловік, в інших випадках можливе сумісництво.

Служба охорони праці безпосередньо підпорядковується керівникові підприємства та виконує наступні функції:

опрацьовує найбільш ефективну систему управління охороною праці;

проводить оперативне методичне керівництво діяльністю з охорони праці;

складає разом із підрозділами (відділеннями лікарень) комплексні заходи з охорони праці;

проводить для працівників вступний (перший) інструктаж з питань охорони праці;

організовує забезпечення працівників правилами, інструкціями та іншими нормативними матеріалами;

проводить паспортизацію цехів, облік та аналіз нещасних випадків тощо;

здійснює допомогу комісіям з питань охорони праці, запроваджує різноманітні форми підвищення кваліфікації і перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці;

бере участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій, в роботі комісій з питань охорони праці, у розробці інструкцій та інших нормативних актів з охорони праці;

контролює дотримання чинного законодавства з питань охорони праці, виконання приписів та інших пропозицій

ірішень, використання коштів на охорону праці, відповідність обладнання, приладів та транспортних засобів технічним умовам, своєчасність навчання та інструктажу працівників і їх забезпечення засобами захисту та лікувально– профілактичним харчуванням, стан санітарно–побутових умов, надання пільг і компенсацій, пов’язаних з важкими та шкідливими умовами праці, використання праці неповнолітніх, жінок та інвалідів, проходження медичних оглядів тощо.

Спеціалісти служби охорони праці мають право:

представляти свою організацію (лікарню) в Державних та громадських установах під час розгляду питань з охорони праці;

безперешкодно у будь–який час відвідувати структурні підрозділи лікувально–профілактичного закладу (підприємства) та призупиняти роботу виробничих дільниць, машин і обладнання, які створюють загрозу життю або здоров’ю працівників;

перевіряти стан виробничого середовища, ураховуючи питання щодо безпеки і гігієни праці на об’єктах та в структурних підрозділах підприємства, видавати керівникові перевіреного об’єкту (завідувачу відділення) обов’язковий для виконання припис;

вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного обстеження, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці або тих, що не мають допуску до відповідних робіт, а також порушують нормативні акти про охорону праці;

надсилати керівникові (головному лікарю) подання щодо притягання до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Чисельність служби охорони праці на підприємстві або в лікувально–профілактичному закладі визначається наступним чином.

У разі чисельності працівників до 50 чоловік – можливим є сумісництво, в тому числі із іншими організаціями, проте у будь–якому випадку посаду інженера (інспектора) з охорони праці повинна займати особа з вищою технічною освітою.

У разі чисельності працівників підприємства від 51 до 500 чоловік включно, службу повинен представляти один спеціаліст з охорони праці з інженерно–технічною освітою. У разі чисельності працівників понад 500 чоловік (районна лікарня, територіальне медичне об’єднання, обласна лікарня тощо) розрахунок кількості осіб, які входять до складу служби охорони праці, проводять, використовуючи формулу (1):

Рср · Кв
М = 2 + –––––– ;	(1)

Ф

де: М – очікуваний чисельний склад служби охорони праці на підприємстві (в установі, в лікарні); Рср – середньоспискова чисельність працівників на підприємстві; Ф – ефективний річний фонд робочого часу спеціаліста з охорони праці (приймається за 1820 годин);

Кв – коефіцієнт, що ураховує ступінь шкідливості та небезпеки виробництва (за максимум приймається цифра – 3, в тому разі, якщо всі робітники працюють із шкідливими речовинами та підлягають щорічній атестації з питань охорони праці). Як правило, у більшості структур медичної галузі Кв становить 2.

3

Наприклад: На фармацевтичній фабриці працює 700 чоловік, з них 400 чоловік контактують із шкідливими речовинами, причому 300 чоловік задіяні на роботах підвищеної небезпеки. Необхідно визначити штат спеціалістів з охорони праці, який повинен функціонувати на підприємстві.

Використовуючи вищенаведені формули, встановлюємо, що:

400 + 300
700 ( 1 + ––––––– )
700	700 · 2
М = 2 + –––––––––––––––– = 2 + ––––––– = 2,8;
1820	1820

тобто штат служби з охорони праці повинен складатися з 3 чоловік.

Атестація робочих місць: значення та порядок проведення.

Атестація робочих місць являє собою комплекс адміністративних, інженерно–технічних та санітарно–гігієнічних заходів, спрямованих на визначення відповідності робочого місця фахівця технологічним, ергономічним та санітарно– гігієнічним вимогам, а також вимогам безпеки праці.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №442 від 01.08.1992 року “Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці” атестація робочих місць проводиться на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності та господарювання, в тому випадку, якщо технологічний процес, обладнання, сировина та матеріал, які використовуються, є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров’я працівників, а також на їх нащадків як у теперішній час, так і в майбутньому.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками в галузі реалізації прав на здорові та безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

Атестація робочих місць проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству організації у термін, передбачений колективним договором (угодою), але не рідше одного разу на 5 років.

Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства (організації). Позачергова атестація проводиться у разі докорінної зміни умов і характеру праці з ініціативи власника або

уповноваженого ним органу, профспілкового комітету, трудового колективу або його виробничого органу, органів Державного нагляду за охороною праці за участю закладів Державної санітарно–епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров’я.

До проведення атестації можуть залучатися проектні та науково–дослідні організації, технічні інспекції праці профспілок, інспекції Державного технічного нагляду тощо.

Атестація робочих місць передбачає:

установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

санітарно–гігієнічне дослідження виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;

комплексну оцінку чинників виробничого середовища і характеру праці та їх відповідність стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру відповідно до загальноприйнятої гігієнічної класифікації;

обґрунтоване віднесення робочого місця до певної категорії за ступенем шкідливості та важкості праці;

визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за діяльність, яка здійснюється у несприятливих умовах;

складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад, що передбачають пільгове пенсійне забезпечення працівників;

аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на забезпечення безпеки праці.

Санітарно–гігієнічні дослідження факторів виробничого середовища і трудового процесу проводяться санітарними лабораторіями підприємств і організацій, атестованих органами Державного стандарту і Міністерства охорони здоров’я за списками, що узгоджуються з органами Державного комітету з нагляду за охороною праці, а також на договірній основі лабораторіями територіальних санітарно–епідеміологічних станцій.

Відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Міністерством праці та соціальної політики разом з Міністерством охорони здоров’я.

Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству (організації) і зберігається впродовж 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Результати атестації використовуються при встановленні пільг і компенсацій, пенсій за віком на пільгових умовах, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працівників.

Для організації і проведення атестації робочих місць керівник підприємства видає наказ, в якому:

визначаються мета і завдання атестації;

затверджуються склад, призначається голова та секретар постійно діючої атестаційної комісії, окреслюються її повноваження та у разі необхідності визначається склад цехових (структурних) атестаційних комісій;

установлюється термін і графіки проведення підготовчих до атестації робіт у структурних підрозділах підприємства;

4

визначаються особливості взаємодії із зацікавленими державними органами і громадськими організаціями (з експертизи умов праці, з санітарно–епідеміологічною службою тощо);

визначаються проектні та науково–дослідні установи для проведення науково–технічної оцінки умов праці і участі у розробці заходів щодо усунення шкідливих виробничих факторів.

До складу атестаційної комісії рекомендується включити головних спеціалістів, працівників відділу кадрів та охорони праці, органів охорони здоров’я підприємства, працівників громадських організацій тощо.

Вході своєї діяльності атестаційна комісія:

здійснює організаційне та методичне керівництво і контроль за ходом проведення роботи на всіх її етапах, формує необхідну правову і нормативно–довідкову базу та організовує її вивчення;

визначає і в установленому порядку залучає до проведення атестації всі необхідні організації;

організовує виготовлення планів розташування обладнання у кожному з підрозділів;

визначає межі робочих місць (робочих зон) та надає їм відповідний номер;

складає перелік робочих місць, які підлягають атестації;

порівнює технологічний процес, що застосовується, склад обладнання, сировину і матеріали, які використовуються, із передбаченими у проектах;

визначає обсяг необхідних досліджень шкідливих і небезпечних чинників виробничого середовища та організовує їх дослідження;

виявляє та прогнозує процеси створення шкідливих і небезпечних умов на робочих місцях;

установлює на основі Єдиного тарифно–кваліфікаційного довідника (ЄТКД) відповідність найменування професій і посад, зайнятих на цих робочих місцях, характеру фактично виконуваних робіт;

складає “Карту умов праці” на кожне робоче місце або групу робочих місць, що атестуються;

проводить атестацію та складає перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з несприятливими умовами

праці;

уточнює діючі і вносить пропозиції на встановлення пільг та компенсацій залежно від умов праці, визначає витрати на ці цілі;

організовує розробку заходів щодо поліпшення умов праці і оздоровлення працівників;

виконує функції щодо призначення нового складу комісії у разі проведення позачергової атестації.

Під час вивчення чинників виробничого середовища і трудового процесу визначаються: характерні для конкретного робочого місця виробничі фактори, які підлягають лабораторним дослідженням, встановлюються фактичні значення факторів виробничого середовища і трудового процесу, які підлягають порівнянню, використовуючи систему стандартів безпеки праці, санітарні норми і правила, нормативні значення (гранично допустима концентрація (ГДК), гранично допустимий рівень (ГДР), гранично допустима доза (ГДД) тощо).

Лабораторні і інструментальні дослідження проводяться відповідно до стандартів Державної системи забезпечення єдності вимірювань, системи стандартів безпеки праці та методичних вказівок, затверджених Міністерством охорони здоров’я. Прилади і обладнання для вимірювання повинні відповідати метрологічним вимогам та перевірятися у встановлений термін. Лабораторно–інструментальні дослідження фізичних, хімічних, біологічних чинників, визначення психофізіологічних факторів проводяться у процесі здійснення професійної діяльності в характерних (типових) для працівників виробничих умовах. Обов’язково визначається тривалість (% від тривалості зміни) дії виробничого чинника, який досліджується.

Ступінь шкідливості і небезпечності кожного фактора виробничого середовища і трудового процесу визначається за загальноприйнятими критеріями.

У разі наявності в повітрі робочої зони двох і більше шкідливих речовин різноспрямованої дії кожну з них слід враховувати, як окремий самостійний фактор, що підлягає кількісній оцінці. У разі наявності в повітрі робочої зони двох і більше шкідливих речовин односпрямованої дії, відношення фактичних концентрацій кожної з них до встановлених для них ГДК підсумовується.

Якщо сума відношень перевищує одиницю, то ступінь шкідливості означеної групи речовин визначається, виходячи із величини перевищення, що має місце, з урахуванням класу небезпечності найбільш токсичної речовини групи, а вся група оцінюється як одна речовина. Оцінка умов праці при наявності двох і більше шкідливих та небезпечних виробничих факторів здійснюється за найбільш високим класом і ступенем.

Атестація робочих місць повинна проводитися з урахуванням особливостей впливу всіх чинників виробничого середовища і факторів трудового процесу на працівників відповідно до основних положень гігієнічної класифікації праці, а також на підставі вивчення супутніх факторів технічного і організаційного рівня умов праці, ступеня ризику пошкодження здоров’я тощо.

На основі комплексної оцінки робочі місця мають бути віднесені до одного із класів умов праці:

з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці;

із шкідливими і важкими умовами праці;

з нешкідливими умовами праці.

Зрезультатами атестації ознайомлюють працівників, які зайняті на робочому місці, що атестується. Карту підписують голова і члени комісії.

За результатами атестації складаються переліки:

робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджене право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;

робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок коштів підприємства згідно зі статтею 26 Закону України “Про підприємства” та статтею 13 Закону України “Про професійне забезпечення”;

5

робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Матеріали атестації робочих місць є документами суворої звітності і зберігаються на підприємстві протягом 50

років.

Колективний та трудовий договір як складові системи охорони праці в медицині

Колективний договір (угода) є одним з найважливіших офіційних документів, що існують у системі нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем (власником) і виконавцями (працівниками) з цілого ряду першочергових соціальних питань, в тому числі з питань забезпечення оптимальних умов здійснення трудової діяльності, безпеки життєдіяльності та охорони праці. В умовах лікувально–профілактичних закладів такий договір складається між колективом лікарні як виконавцем, та адміністрацією (головним лікарем) як роботодавцем. Колективний договір буде реальним та діючим, якщо двосторонні зобов’язання опрацьовані якісно, з урахуванням усіх положень чинного законодавства. У більшості організацій медичної галузі інтереси колективу (виконавця) представляє профспілковий комітет, а інтереси адміністрації (роботодавця) – головні лікарі, ректори, генеральні директори тощо. Як правило, договори містять мінімальні, проте обов’язкові до виконання письмові зобов’язання, що, в першу чергу, стосуються гарантій, пільг та компенсацій. Однак мінімізація зобов’язань не може бути нижчою певного рівня, що передбачений або чинним законодавством, або галузевими стандартами. Разом з тим за наявності на підприємстві (в лікувально–профілактичному закладі) передумов до створення більш кращих економічних можливостей, нормативні пільги і компенсації можуть застосовуватися у більш значних розмірах. В такому випадку, наприклад, можна передбачити надання працівникам додаткових відпусток, коштів на оздоровлення, додаткового спецодягу, створення оздоровчих комплексів, улаштування кімнат гігієни жінки, скорочення тривалості робочого дня тощо.

За змістом колективний договір має відповідати загальноприйнятій обов’язковій формі та чинному законодавству. Підтвердженням цього є відповідні методичні рекомендації щодо його розробки та укладання, які розроблені Міністерством праці та соціальної політики України та Радою федерації незалежних профспілок України.

1.Загальні положення. Формулюється основна мета договору, визначаються уповноважені особи, що мають підписати колективний договір, встановлюється термін його дії та коло працівників, на яких поширюється дія договору.

2.Загальні обов’язки сторін. Наводиться перелік основних обов’язків адміністрації, які спрямовані на забезпечення високої ефективності трудової діяльності, створення безпечних умов праці та побуту співробітників і членів їх сімей, а також визначається перелік нагальних обов’язків виконавців щодо суворого дотримання виробничої дисципліни та вимог охорони праці, викладаються обов’язки профспілкового комітету як виразника інтересів колективу тощо.

3.Трудовий договір. Його зміст викладено дещо нижче.

4.Зайнятість. Передбачається право на інформування про робочі місця, можливі зміни при ліквідації підприємства (закладу) тощо.

5.Робочий час і час відпочинку. Визначається тривалість робочого часу та можливі його обмеження для окремих фахівців (у медичній галузі – рентгенологів, радіологів тощо), а також тривалість робочого тижня, викладається перелік пільг для осіб, які працюють у нічних змінах, у вихідні та святкові дні, погоджуються зміни щорічних відпусток та можливості їх збільшення.

6.Підвищення кваліфікації, перепідготовка та перенавчання. Наводиться чисельність працівників, що підлягають підвищенню кваліфікації, визначаються додаткові пільги та компенсації для цієї категорії співробітників, і, передусім, для тих, хто набуває суміжну професію, яка необхідна для цього закладу.

7.Охорона праці. Цей розділ, що є одним з найбільш вагомих і фінансово витратних, передбачає:

одержання інформації з питань умов праці і, отже, зумовлює право працівників на отримання достовірної інформації про стан умов праці на конкретному робочому місці та їх можливі негативні наслідки їх впливу на стан здоров’я;

створення здорових і безпечних умов праці на підставі формування обов’язків адміністрації (роботодавця) щодо здійснення заходів, спрямованих на забезпечення здорових і безпечних умов праці, зниження негативного впливу важких і шкідливих виробничих чинників на працездатність і здоров’я працівників;

встановлення термінів проведення атестації робочих місць та визначення заходів щодо усунення негативного впливу конкретних фізичних, хімічних, біологічних та інших чинників виробничого середовища;

визначення обов’язків адміністрації щодо поліпшення умов праці і побуту жінок, неповнолітніх, інвалідів та інших категорій працівників;

встановлення пільг і компенсацій за несприятливі умови праці, затвердження переліку професій і посад, яким надаються пільги і компенсації (спеціальне харчування, додаткові відпустки, скорочений робочий день, засоби індивідуального захисту тощо), регламентування порядку і форм компенсації у разі втрати працівниками здоров’я і працездатності або сім’ям загиблих на виробництві;

заохочення та встановлення відповідальності за стан охорони праці, доплат і додаткових пільг працівникам за роботу без порушень вимог охорони праці;

запровадження громадського контролю за станом охорони праці, формулювання обов’язків профспілкового комітету, комісій з охорони праці та уповноважених трудових колективів щодо перевірки стану умов праці і дотримання норм і стандартів техніки безпеки на кожному робочому місці;

реалізація цілого ряду інших заходів з урахуванням особливостей виробничих умов у відповідних структурах медичної галузі.

8. Оплата праці. Установлюється залежність заробітної плати від одержаних результатів праці, визначаються її мінімальні результати, розміри і порядок преміювання, доплати за досягнуті показники праці тощо.

9. Нормування праці. Наводиться перелік нормативів та стандартів, які застосовуються (кількість рентгеноскопій, операцій тощо), обумовлюється порядок і термін перевірки та перегляду норм праці за даними атестації робочих місць у разі впровадження нового обладнання.

6

10.Житлово–побутові і соціально–культурні умови. Визначається сума коштів для житлово–побутового будівництва, кількість місць в оздоровчих закладах, наводиться перелік працівників, які потребують покращання житлових умов, розглядаються питання щодо медичного забезпечення (періодичні медичні огляди, розміри витрат на утримання лікувально–оздоровчих установ: медична частина, медичний пункт, профілакторії, оздоровчі центри тощо).

Аналізуються питання щодо організації громадського харчування: обумовлюється кількість місць у їдальнях та буфетних, визначаються проблеми щодо організації лікувально–дієтичного та лікувально–профілактичного харчування, заходи, спрямовані на зниження вартості харчування тощо.

Передбачається захист духовних інтересів та культурних потреб, визначаються заходи щодо створення умов для змістовного відпочинку і дозвілля, занять фізичною культурою і спортом, підвищення загальноосвітнього та культурного рівня працівників, удосконалення їх економічних знань. Цей розділ колективного договору може містити і інші домовленості, наприклад відносно транспортного забезпечення, надання фінансової підтримки у приватному будівництві або придбанні житла та палива тощо.

11.Додаткові пільги. Установлюється розмір додаткової одноразової допомоги у разі народження дитини, хвороби або смерті працівників, з метою оздоровлення, підтримки пенсіонерів, ветеранів, інвалідів, тощо.

12.Участь працівників в управлінні підприємством. Указується, що саме профспілковий комітет є уповноваженим органом трудового колективу, визначається чисельне представництво від громадських організацій у складі ради підприємства, наводиться перелік керівних та інших посад, на призначення яких потрібна згода профспілкового комітету.

13.Порядок підготовки, укладання та перегляду колективного договору. Визначається конкретний список членів комісії з рівномірним представництвом від адміністрації (роботодавця) та трудового колективу (виконавця), встановлюється терміни його обговорення у структурних підрозділах та прийняття на загальних зборах, формулюються норми дій сторін у разі появи розбіжностей та визначаються права щодо звернення до третіх осіб (фахівці інспекції охорони праці, санітарно– епідеміологічних станцій, вищестоящі відомчі інстанції тощо), передбачаються можливості щодо змін змісту окремих розділів колективного договору або його загального перегляду, які може ініціювати кожна із сторін, що підписує договір.

14.Порядок виконання і контроль за реалізацією колективного договору. Визначається список осіб, що мають повноваження контролерів від колективу та адміністрації, а також термін звітування сторін про виконання колективного договору на загальних зборах трудового колективу, який повинен становити не менше 2 разів на рік.

15.Забезпечення правових гарантій профспілкового комітету і громадських активістів. Підкреслюються права профспілкового комітету у сферах, які визначені колективним договором, та встановлюється порядок виконання адміністрацією її повноважень щодо окремих форм здійснення контролю за змістом колективного договору, окреслюються права профспілкового комітету щодо подачі відповідної інформації колективу.

16.Заключні положення. Вміщуються прізвища та посади осіб, що підписують колективний договір, наводяться номер та дата протоколу загальних зборів (конференції), на яких схвалено цей документ.

Слід також зважити на необхідність включення до колективного договору цілого ряду необхідних додатків, до числа яких відносять: кошторис витрат, тарифні ставки та посадові оклади, термін робіт у важких та шкідливих умовах праці, перелік посад, яким надається додаткова відпустка за ненормований робочий день, угода з охорони праці адміністрації і профспілкового комітету, перелік професій і посад, для яких передбачена видача спецодягу, профілактичного харчування тощо.

Трудовий договір є складовою частиною колективного договору, що має певну специфіку. Якщо колективний договір – це угода між колективом та адміністрацією, то трудовий договір являє собою індивідуальну угоду між окремим виконавцем та роботодавцем. Необхідність укладання трудового договору зумовлена специфікою тих або інших видів робіт та особливостями функціональних обов’язків конкретного виконавця, які, зрозуміло, не можна в певній мірі відобразити у колективному договорі (поява нових професій, спеціальностей, прихід молодих спеціалістів тощо). Наприклад: до лікувально–профілактичного закладу надійшов новий прилад (нове обладнання), робота з яким вимагає виняткової специфіки роботи (відкриті радіоізотопи, лікувально–діагностичний комплекс з використанням лазерного випромінювання тощо). Відповідно роботодавець повинен укласти з виконавцем належну трудову угоду.

Останнім часом проводиться прийом на роботу за так званим контрактом. Проте, слід зазначити, що контракт – це всього лише різновид трудового договору. Трудовий договір можна укладати як на визначений термін (декілька місяців, 1 рік, 5 років та інші терміни), так і безстроково.

Тривалий час трудовий договір не мав єдиної форми або зразка, але в усіх випадках складався у письмовій формі з подальшим внесенням дати складання та підписів виконавця і роботодавця. Проте нині згідно з наказом Міністерства праці та соціальної політики України №260 від 08.06.2001 року “Про затвердження форми трудового договору між працівниками і фізичною особою та порядку реєстрації трудового договору між працівниками і фізичною особою” визначено його єдину форму.

Розглядаючи порядок реєстрації трудового договору між працівником та фізичною особою, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України №5545745 від 27 червня 2001 року, слід зазначити, що сфера його дії поширюється на фізичних осіб – суб’єктів підприєм-ницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників та фізичних осіб, які використовують найману працю, пов’язану з наданням послуг (кухарі, няньки, водії тощо). Укладений в письмовій формі трудовий договір між працівником і фізичною особою, має бути поданий на реєстрацію до Державної служби зайнятості за місцем свого проживання останньої у тижневий термін з моменту фактичного допущення працівника до роботи.

Особливості праці в медичній галузі та лікарів різних спеціальностей

Серед абсолютної більшості інтелектуальних професій професія лікаря залишається однією з найбільш небезпечних. Визначаючи особливості охорони праці лікарів різних спеціальностей слід зауважити, що існує цілий ряд негативних чинників, котрі в однаковій мірі характерні для будь–якої медичної спеціальності. До їх числа, насамперед, необхідно віднести:

7

високе нервово–емоційне, психічне та розумове напруження, пов’язане з почуттями співпереживання,

відповідальністю за здоров’я та життя хворого тощо;

контакт з інфекційними агентами, небезпека зараження або травматизації під час проведення маніпуляцій, обстежень, оперативних втручань, перебування в середовищі, де мешкають носії та переносники захворювань;

несприятливе за своїми хімічними та фізичними властивостями навколишнє середовище безпосередньо на робочому місці (дискомфортний мікроклімат, атмосферний тиск, який часто змінюється, забруднення повітря та предметів лікарськими, анестезувальними, дезінфекційними та іншими хімічними речовинами, вплив іонізуючих випромінювань, електромагнітних полів радіочастот, квантових (лазерного тощо) випромінювань, ультразвуку, шуму, вібрації та інших несприятливих фізичних чинників);

вимушене положення тіла, виражене зорове напруження, фізичні навантаження під час виконання більшості маніпуляцій та оперативних втручань, відсутність достатніх умов для короткочасного відпочинку протягом періоду виробничої зміни;

порушення оптимальної з фізіологічної точки зору структури режиму дня, що пов’язані з працею у позаробочий та нічний час, із станом емоційного напруження, яке утруднює повне відключення від професійних справ після завершення робочого дня.

Крім того, існують певні, іноді досить виражені, особливості праці лікарів різних спеціальностей. Розглянемо деякі з них. Лікар терапевтичного профілю. Абсолютна більшість хворих з будь–якими початковими проявами погіршання

стану здоров’я звертаються спочатку саме до лікаря–терапевта. Відповідно серед таких пацієнтів можуть бути хворі на туберкульоз та інші інфекційні захворювання, в тому числі і особливо небезпечні. Отже, медичне обстеження таких відвідувачів може бути небезпечним для лікаря. Не можна не звернути увагу і на те, що за даними спеціальних досліджень, у понад 70% дільничних терапевтів та у понад 75% терапевтів швидкої медичної допомоги умови праці слід вважати несприятливими (велика кількість пацієнтів, шум, вібрація, складності обстеження хворого на дому тощо). Причому найбільш несприятливими є умови здійснення професійної діяльності дільничного педіатра (велика кількість викликів, недостатній рівень санітарної культури багатьох сімей тощо).

Лікар хірургічного профілю. Тривале вимушене положення тіла, а передусім, статичне навантаження нижніх кінцівок внаслідок того, що за операційним столом тривалість робочого часу становить у отоларингологів – 94%, у акушерів–гінекологів – 83%, хірургів – 77% від тривалості робочого дня, призводить до появи таких негативних зрушень, як плоскостопість, варикозне розширення вен тощо, а у ЛОР–лікарів, які більшість операцій проводять сидячи – до порушень кровообігу нижніх кінцівок, органів малого тазу, порушень функції хребта тощо. Хірурги, як правило, використовують велику кількість дезінфікуючих та мийних матеріалів (йод, спирт, препарати хлору та ін.), що може призводити до пошкоджень шкіри рук, виникнення дерматозів, екзем тощо. Повітря операційних блоків містить надлишкову кількість хімічних речовин як внаслідок використання мийних та дезінфікуючих препаратів, так і в результаті застосування наркотичних та знеболюючих засобів. Характерним є поєднання цих шкідливостей з високим рівнем бактеріального забруднення як повітря, так і рук, підвищеним ризиком травматизму та імовірним розвитком ускладнень від його наслідків (стафілокок, збудники правцю та ін.). Якщо до цього додати велике зорове напруження та розумове навантаження, необхідність обережності і, водночас, рішучості, слід погодитися, що охорона праці лікаря хірургічного профілю, безсумнівно, має винятково важливе значення.

Лікар–інфекціоніст (а також фтизіатр, паразитолог, дерматовенеролог, епідеміолог тощо). Слід визначити, що праця лікарів–інфекціоністів є дуже близькою до роботи лікарів терапевтичного профілю, однак шкідливостей в ній значно більше. В першу чергу цей факт зумовлений імовірно більш високим ризиком для інфекціоніста самому захворіти тими ж хворобами, що й пацієнти і, особливо, повітряно–крапельними інфекціями, антропонозними та зоонозними хворобами. Тому лікарям подібного профілю доводиться використовувати мийні та дезінфікуючі засоби, спецодяг (наприклад, протичумні костюми), приймати участь у проведення дезінфекційної обробки, щеплень та інших карантинних (протиепідемічних) заходів. Відповідно такі лікарі, окрім ризику набути якогось інфекційного захворювання, є більш схильними до виникнення алергічних захворювань. У своїй роботі лікар–інфекціоніст має постійно турбуватися про суворе дотримання таких вимог, як забезпечення відповідного порядку прийому інфекційних хворих, проведення санітарної обробки хворих, здійснення адекватного розподілу хворих по відділеннях та палатах, дотримання належного протиепідемічного стану відділень, предметів догляду за хворими, інвентарю, обладнання та посуду, встановлення певного порядку надання дозволів на відвідування хворих та догляду за ними, диспансерного обліку та виписки хворих із стаціонарних відділень, охорона довкілля від забруднень збудниками інфекційних захворювань тощо.

Не слід вважати, що суворе дотримання наведених вище вимог стосуються тільки лікаря інфекціоніста або медичного персоналу, що працює в інфекційних відділеннях, їх дотримання є обов’язковими для лікаря будь–якого фаху. Однак порушення хоча б однієї вимоги саме лікарем–інфекціоністом може призвести до інфікування не тільки медичного персоналу, але й інших хворих та членів їх сімей.

Лікар–стоматолог. У більшості випадків працює в поліклінічних умовах, приймаючи за зміну до 25 і більше хворих. На жаль, сьогодні більшість відвідувачів стоматологічних кабінетів з’являються на прийом не лише для здійснення профілактичних оглядів, а через хвороби зубів або ротової порожнини, що існують вже досить тривалий час. Крім того, не можна гарантувати, що такі відвідувачі мають лише стоматологічні захворювання. Отже, лікар–стоматолог має високий ризик бути інфікованим від пацієнта, передусім, повітряно–крапельними інфекціями.

У структурі негативних чинників, що властиві для праці лікаря–стоматолога, значне місце також займають фізичні та хімічні чинники. В першу чергу, на чільне місце виходить вимушена робоча поза із відповідним статичним та м’язовим навантаженням. Стоматологи–терапевти під час здійснення професійної діяльності змінюють положення тіла залежно від характеру лікування і відповідного положення самого хворого, проте найчастіше працюють у робочій позі “сидячи”. Натомість найбільш характерною робочою позою для стоматологів–хірургів та стоматологів–ортопедів є робоча поза

8

“стоячи”. Важко визначити, яке положення тіла є найменш зручним та фізіологічним, адже велике значення має тривалість та важкість виконуваних робіт. Наприклад, праця у нахиленому положенні з випростаними руками сприяє формуванню порушень постави і, зокрема, кіфозу. Тривале стояння зумовлює появу болю в ділянці м’язів спини, попереку, шиї та плечей, викликає появу застійних явищ в органах малого тазу і судинах ніг, може призвести до плоскостопості та варикозного розширення вен. Зрозуміло, що такі незручності та їх наслідки характерні не тільки для стоматологів, але й для інших фахівців, які здійснюють хірургічні види медичної діяльності (торакальна та абдомінальна хірургія тощо).

Під час лікування зубів стоматологам доводиться виконувати складні операції під суворим контролем зору, що зумовлює значне навантаження на зорову сенсорну систему. Зовсім не другорядне значення мають шум, вібрація, ультрафіолетове випромінювання (стерилізація інструментів) та ін. Повітря робочої зони лікаря–стоматолога містить цілий ряд шкідливих хімічних речовин: пари ртуті внаслідок приготування та використання амальгами, досить значний перелік парів, зумовлених використанням надзвичайно широкого спектру знеболюючих, антибактеріальних, дезінфікуючих та мийних препаратів тощо.

Лікар–рентгенолог (радіолог). Широке застосування джерел іонізуючого випромінювання вимагає винятково суворого дотримання відповідних правил та норм в ході здійснення професійної діяльності лікарів–рентгенологів, лікарів радіологічних відділень тощо. Такі вимоги зумовлені винятково шкідливою дією (у надлишкових дозах) радіації на людину, що може призвести до виникнення променевої хвороби та онкологічних захворювань, вплинути на спадковість та імунний стан організму. Крім того, в роботі лікарів зазначеного фаху відчутним є велике зорове напруження, що зумовлено потребою в адаптації до різних рівнів освітлення, високим навантаженням на акомодаційний апарат, необхідністю розрізнення кольорів тощо. За таких умов цей вид праці має бути всебічно регламентованим та мати певну специфіку щодо планування та реалізації заходів з охорони та безпеки професійної діяльності. Адже біологічна дія іонізуючого випромінювання, на відміну від інших негативних виробничих чинників, характеризується: невідчутністю впливу на організм людини, яка немає органів чуття, які б сприймали іонізуюче випромінювання, наявністю певного латентного періоду прояву біологічного ефекту та здатністю до накопичення поглинутих доз, що неминуче з часом призводить до підсумування ефектів опромінення.

Відповідно робота лікарів–рентгенологів, радіологів та інших фахівців, що працюють з джерелами іонізуючих випромінювань має базуватися на винятково суворому дотриманні належних вимог з охорони праці, норм радіаційної безпеки (НРБУ–97 та ОСПУ–01).

Загалом, ураховуючи досить високий рівень захворюваності серед медичних працівників для послаблення впливу негативних виробничих чинників на їх здоров’я та запобігання їх виникненню під час здійснення трудової діяльності, необхідним є запровадження цілеспрямованої системи профілактичних заходів, до структури якої мають бути віднесені професійний відбір, заходи законодавчого та адміністративно організаційного змісту тощо.

Тому нині встановлений чіткий перелік загальних медичних протипоказань щодо допущення до роботи в закладах охорони здоров’я, діяльність в яких пов’язана з несприятливими професійними чинниками.

До їх числа відносять:

природжені аномалії органів з вираженою недостатністю їх функцій;

органічні захворювання центральної нервової системи із стійко вираженим порушенням функцій;

епілепсія з частими нападами та зміною особистості;

захворювання ендокринної системи з вираженим порушенням функцій;

злоякісні новоутворення;

виражені форми хвороб крові та кровотворних органів;

гіпертонічна хвороба II–III стадії;

хвороби серця з недостатністю кровообігу;

хронічні захворювання легенів з вираженою легенево–серцевою недостатністю та схильністю до кровотеч;

бронхіальна астма важкого перебігу з вираженими порушеннями кровообігу;

активні форми туберкульозу будь–якої локалізації;

виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки з частими загостреннями або схильністю до ускладнень;

цирози печінки, активні хронічні гепатити та ураження жовчовивідних шляхів з важкими нападами;

хронічні панкреатити, гастроентерити та коліти з частими загостреннями;

хронічні захворювання нирок з явищами ниркової недостатності, сечокам’яна хвороба з частими нападами або ускладненнями;

колагенози;

захворювання суглобів з частими загостреннями або зі стійким порушенням функцій;

стійке порушення менструальної функції;

вагітність і період лактації, патологія вагітності (невиношування і антенатальне ушкодження плода) у жінок дітородного віку, хронічні запальні захворювання матки та придатків з частими загостреннями;

захворювання зорового нерва і сітківки;

анофтальм;

9

глаукома.

Крім того, з урахуванням специфіки умов праці та наявності певних професіональних шкідливостей, властивих для деяких спеціалізованих відділень, установлений перелік додаткових медичних протипоказань до роботи в цих підрозділах.

Так, для персоналу інфекційних і туберкульозних лікарень та відділень, протитуберкульозних диспансерів, пологових будинків, санаторіїв–профілакторіїв, науково–дослідних інститутів, бактеріологічних лабораторій та лепрозоріїв, це такі:

алергічні захворювання;

хронічний бронхіт, що часто загострюється, хронічна пневмонія, бронхіальна астма;

гострий коліт та виражений хронічний коліт, що часто рецидивує;

кандидоз та інші мікози;

хронічні захворювання сечовивідних шляхів;

хронічні субатрофічні зміни верхніх дихальних шляхів зі схильністю до атрофії, гіперпластичний ларингіт,

озена.

Для персоналу психіатричних, психоневрологічних і наркологічних лікарень, клінік, диспансерів та санаторіїв, а також лікувально–виробничих (лікувально–трудових) майстерень додатково встановлені такі протипоказання:

хронічні субатрофічні зміни верхніх дихальних шляхів зі схильністю до атрофії, озена, викривлення носової перегородки з порушенням функції носового дихання;

порушення функції нюхового аналізатора (аносмія);

порушення функції вестибулярного апарату;

алергічні захворювання;

хронічні захворювання передньої камери очного яблука, повік, кон’юнктиви, рогівки, сльозовивідних шляхів;

виражена вегетативна дисфункція;

наркоманії, токсикоманії, в тому числі хронічний алкоголізм.

СИТУАЦІЙНІ ЗАДАЧІ

Задача 1

Згідно з приписом інспектора з охорони праці призупинено роботу бактеріологічної лабораторії обласної клінічної

лікарні.

Мотивація:

1.Відсутні лабораторні витяжні шафи.

2.Не працює загальна штучна вентиляція.

3.Бактеріологічне забруднення повітря приміщень перевищує рівень гігієнічних нормативів.

4.Медичний огляд працівники лабораторії проходили 2 роки назад.

5.Не має відповідних інструкцій з техніки безпеки та охорони праці. Атестація робочих місць не проводиться. Укажіть, які заходи слід вжити адміністрації лікарні.

Задача 2

При затвердженні штатного складу працівників територіального медичного об’єднання (ТМО) району необхідно визначити чисельність спеціалістів з охорони праці. Загальна кількість співробітників ТМО – 925 чол., із них 225 працюють зі шкідливими хімічними речовинами.

Задача 3

Директору підприємства фармацевтичної промисловості слід визначитися щодо кількісного складу відділу (служби) з охорони праці. За списком на підприємстві працює 1400 чоловік, серед яких 300 працівників контактує із шкідливими речовинами, а 1100 чоловік зайнято на роботах підвищеної небезпеки.

Задача 4

Необхідно викласти послідовність дій комісії профспілкового комітету з охорони праці, що проводила обстеження умов праці робітників лікарняної пральні.

Обстеження умов праці зумовлено письмовим зверненням робітників пральні до профкому лікарні № 3 м. А. зі скаргами на те, що на виробництві домінує ручна праця, реєструється висока вологість, різкий перепад температур, протяги, високий ступінь запилення повітря у приміщенні сортування брудної білизни тощо. Під час обстеження комісія виявила технічну несправність пральних та прасувальних машин, несправність трубопроводів та відсутність вентиляції, а також те, що робітники не мають спецодягу та індивідуальних засобів захисту від пилу.

Задача 5

Необхідно визначити послідовність дій головного лікаря та комісії з розслідувань нещасного випадку, що трапився у хірургічному блоці, де внаслідок розгерметизації балонів із азотом 2 санітарки втратили працездатність на 5 днів внаслідок гострого отруєння.

Задача 6

Слід викласти порядок виконання дій завідувача сільської амбулаторії, де внаслідок пожежі загинув працівник цього закладу.

10

Задача 7

Дайте перелік основних документів, які необхідно заповнити під час проведення спеціального розслідування, зумовленого смертю фельдшера швидкої медичної допомоги, яка сталась через шляхово-транспортну природу.

ТЕМА №26. МЕДИКО-САНІТАРНІ ЧАСТИНИ ТА МЕДИЧНІ ПУНКТИ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ. ГІГІЄНІЧНІ АСПЕКТИ РОБОТИ ЦЕХОВОГО ОРДИНАТОРА. МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ЗАХВОРЮВАНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ВИРОБНИЧИХ ПІДПРИЄМСТВ.

МЕТА ЗАНЯТТЯ:

Ознайомитися з основними принципами організації та проведення медичного обслуговування працівників виробничих, будівельних, транспортних підприємств і організацій та законодавчою документацією, що регламентує роботу медичних підрозділів підприємств. Оволодіти основами ведення облікової та звітної документації медичних підрозділів.

ПИТАННЯ ТЕОРЕТИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ:

1.Основні принципи організації медичного обслуговування працівників промислових, будівельних, транспортних підприємств і організацій.

2.Основні завдання лікувально-профілактичних закладів та медичних підрозділів підприємств. Медико-санітарна частина (МСЧ) підприємств, обґрунтування її організації згідно «Положення про МСЧ».

3.Основи медичного (санітарного) нагляду за умовами праці на підприємстві, дотриманням санітарних норм і правил, профілактики професійних захворювань та отруєнь.

4.Обов’язкові запобіжні та періодичні огляди робітників, організація їх проведення, оформлення облікової та звітної документації.

5.Організація і форми роботи медико-соціальних експертних комісій (МСЕК), лікарсько-контрольних комісій (ЛКК), лікарсько-трудових експертних комісій (ЛТЕК).

6.Цеховий терапевт, його обов’язки. Основні положення комплексного плану проведення оздоровчих та лікувальних заходів, які укладаються на промисловому підприємстві

7.Методи вивчення захворюваності працюючих на підприємствах.

8.Основні показники, які застосовуються при аналізі захворюваності з тимчасовою втратою працездатності.

9.Види захворюваності і смертності, що підлягають облікові й аналізові в ході вивчення впливу виробничих факторів на здоров'я працюючих.

ЗАВДАННЯ:

1.Ознайомитись з формами облікової та звітної документації МСЧ, основними завданнями цехового терапевта, занотувати основні з них у протокольний зошит.

2.Ознайомитись з загальними положеннями про медичні огляди та первинною документацією, необхідною цеховому терапевтові при проведенні медогляду.

3.Занести в протокольний зошит методи вивчення захворюваності з тимчасовою втратою працездатності

ЛІТЕРАТУРА:

1.Гігієна та екологія: Підручник / За редакцією В.Г. Бардова. – Вінниця: Нова Книга, 2006. – С. 367–372, 381–385.

2.Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології. Підручник – 2 видання: К.: Здоров’я. 2004. С.493 –511.

3.Габович Р.Д., Познанський С.С., Шахбазян Г.Х. Гигиена.- К.: Вища школа, 1983. –С. 228-231.

4.Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров’я” збірн. Законів України. Київ, 1996, т.4,

С.219-244.

5.Загальна гігієна. Посібник для практичних занять. / І.І.Даценко, О.Б.Денисюк, С.Л.Долошицький та ін. / За ред. І.І.Даценко. - Львів, “Світ”, 1992.- С. 355-424.

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

На занятті вивчаються теоретичні питання до теми, законодавчі документи по організації медичного обслуговування працівників виробничих підприємств, розглядаються задачі лікарів МСЧ, медичних пунктів по наданню лікувальної допомоги працівникам, профілактичних заходах на підприємстві, лікарській експертизі, оздоровчих заходах тощо. Студенти знайомляться з структурою медико-санітарної частини, комплексним планом проведення оздоровчих та лікувальних заходів (додаток 8), а також з основними законодавчими та нормативними документами по організації надання медичної допомоги робітникам промислових підприємств, вирішують ситуаційні задачі з оцінки умов праці та надання рекомендацій по їх покращанню на підприємстві.

Після цього студенти знайомляться з формами облікової та звітної документації, занотовують основні з них у протокольний зошит.

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФОРМИ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

						11
	До 400 на	400-1000 на	1000-5000 на	5000-10000 на
При		нешкідливих і	нешкідливих, 400-	нешкідливих,		Більше 10000 на
	нешкідливих і до
кількості		200-400 на	1000 на	1000-5000 на		нешкідливих і більш 5000
	200 на шкідливих
робітників:		шкідливих	шкідливих	шкідливих		на шкідливих виробництвах
	виробництвах
		виробництвах	виробництвах	виробництвах
	Обслуговування	Фельдшерські	Лікарські пункти	Медико-санітарна		МСЧ з
	територіальними			частина /МСЧ/ з		поліклініками,стаціонарами,
		/сестринські/	охорони здоров’я
Форми	медичними			поліклінікою,		профілакторіями,
		медичні пункти	від
медичних	закладами			цеховими		санаторно-курортними
		з штатів	райполіклініки,
структур:	/районна			фельдшерськими		закладами, лікарськими і
		районної	або від об’єднаної
	поліклініка,			медичними		фельдшерськими
		поліклініки	МСЧ
	лікарня/			пунктами.		медичними пунктами.
				Цехові лікарі-
				терапевти, а		Терапевти, хірурги,
		Фельдшер	Лікар, медсестри,	також хірурги,		дерматологи,
	Штати районної			невропатологи,		невропатологи, окулісти,
Штати		/медсестра/,	санітарки з
	поліклініки,			дерматолог,		отоларингологи, гінекологи,
медичних		санітарка з	райполіклініки
	стаціонару,			окуліст,		фізіогідротерапевти, цехові
закладів:		районної	або об’єднаної
	райСЕС			отоларинголог,		терапевти, медсестри,
		поліклініки.	МСЧ
				гінеколог,		санітарки, технічні
				медсестри,		працівники.
				санітарки.
	Об’єм медичної	Перша
		/долікарська/		Усі види
	допомоги згідно		Перша лікарська			Повний об’єм лікування,
Зміст і		медична		кваліфікованої і
	категорії		допомога на місці.			оздоровчих заходів,
методи		допомога на		спеціалізованої
	райлікарні та		Кваліфікована –			профілактика, санаторно-
роботи		місці, а		допомоги
	поліклініки		райполіклініці,			курортне забезпечення,
медико-		лікарська		спеціалістами
	/загальна та		лікарні, або в			диспансерний нагляд.
санітарних		кваліфікована –		МСЧ, лікарська,
	кваліфікована		об’єднаній МСЧ.			Медичне забезпечення на
закладів		в райполіклініці,		фельдшерська
	медична		Санітарний			місці /в цехах/. Саннагляд
підприємств		лікарні.		допомога в цеху.
	допомога/.		нагляд СЕС.			СЕС.
		Санітарний		Саннагляд СЕС.
	Контроль СЕС.
		нагляд СЕС.
	При всіх формах медичних структур: - попередні та періодичні медичні огляди і обстеження;
	санітарно-освітня робота; профілактичні заходи на робочих місцях

Основні завдання та форми роботи медичних підрозділів виробничих підприємств

Функції профілактики, лікування та реабілітації працюючих виконують лікувально-профілактичні заклади. З метою наближення профілактичних, лікувальних та реабілітаційних заходів до працюючих в сільській місцевості організована мережа дільничних лікарень, а на промислових підприємствах – мережа медико-санітарних частин, які мають подвійне підпорядкування – адміністрації підприємств та державним органам охорони здоров’я, а також взаємодіють з громадськими організаціями – Товариством Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, інженерно-лікарськими бригадами, цехами здоров’я та ін.

Медико-санітарна частина (МСЧ) – це поліклініка чи лікарня, призначена виключно чи в основному для надання медичної допомоги працівникам промислових підприємств, будівельних організацій чи інших відносно великих трудових колективів. Згідно “Положенню про МСЧ” основні її завдання такі:

-надання невідкладної, першої, кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги працівникам підприємств та іншим прикріпленим особам (наприклад, сім’ям працівників);

-участь у заходах адміністрації по оздоровленню умов праці, запобіганню і зниженню загальної та професійної захворюваності, виробничого травматизму, інвалідності;

-диспансерне обслуговування окремих контингентів працюючих, об’єднаних умовами праці, вагітністю, віком;

-організація і проведення (разом з СЕС) попередніх (при прийомі на роботу), періодичних та цільових медичних оглядів, розробка оздоровчих заходів за результатами медичних оглядів і контроль за їх виконанням;

-експертиза тимчасової непрацездатності робітників, видача і продовження лікарняних листків;

-участь (разом з адміністрацією підприємства та профспілкою) у роботі медико-соціальних експертних комісій (МСЕК), лікарсько-контрольних комісій (ЛКК), лікарсько-трудових експертних комісій (ЛТЕК) по визначенню професійних захворювань і отруєнь, інвалідності, по медичному відбору трудящих, які потребують дієтичного харчування, направлення в санаторії, профілакторії, реабілітації, переведення на інші ділянки роботи з полегшеними умовами праці; участь в роботі комісії по соціальному страхуванню;

-проведення аналізу причин загальної і професійної захворюваності, травматизму, інвалідності та розробку комплексну оздоровчих заходів (разом з адміністрацією, профспілкою, СЕС);

-аналіз ефективності проведених лікувально-оздоровчих заходів, дієтичного харчування, санаторно-курортного

лікування;

-санітарно-освітня робота серед робітників, організація роботи санітарних дружин;