Розділ I. Теоретичні і методологічні основи криміналістики

Ідентифікація проводиться слідчим у ході пред’явлення для впізнання.

Непроцесуальна ідентифікація проводиться у формі упіз нання; її суб’єктом може бути слідчий, працівник органу дізнан ня, а також будь який громадянин, так чи інакше пов’язаний з подіями злочину.

У виявленні об’єкта, що відшукується, діють усі особи, що беруть участь у доказуванні, та використовується широке коло методів. Компетенція окремих осіб в застосуванні цих методів на різних етапах встановлення об’єкта неоднакова. Так, встановлення вихідної сукупності і обмеженої кількісно невизначеної групи об’єктів, що перевіряються, здійснюєть ся слідчим за допомогою спеціаліста шляхом застосування класифікаційних методів.

Слідчий і суд вирішують питання про тотожність на основі всієї зібраної за справою ідентифікаційної інформації – іденти фікаційної підсистеми доказів. Так, для встановлення особи, що була на місці злочину, досліджуються сліди її взуття, частинки одягу, сліди рук на предметах тощо.

Експерт, спеціаліст вирішують питання про тотожність на основі виявлення, порівняння та оцінки ідентифікаційних оз нак і властивостей порівняльних об’єктів.

§3. Процес криміналістичної ідентифікації

Ідентифікація – це процес дослідження, в якому беруть участь два об’єкти: той, що ідентифікується (ототожнюється або встановлюється), тотожність якого необхідно встановити, та той, що ідентифікує (встановлює), який є носієм відображених ознак об’єкта, що ідентифікується (наприклад, відповідно, зло чинець та сліди, залишені ним у матеріальному середовищі (сліди рук, ніг, зубів, голосу, запаху тощо). При відсутності іден тифікаційного об’єкта ототожнювання неможливе.

У процесі ідентифікації ознаки об’єкта, що ідентифікується, порівнюють з їх відображеннями на ідентифікуючих об’єктах і, якщо вони співпадають, формують сукупність ознак і на її ос

37

А.П. Шеремет «Криміналістика»

нові констатують тотожність, тобто об’єкт, що ідентифікується, є той самий, тотожний самому собі. Отже, об’єкт, що ідентифі кується, лише один, а ідентифікуючих може бути декілька. Зок рема, людину можна ідентифікувати за слідами рук, ніг, зубів, голосу, почерком – усі вони відображені на матеріальних пред метах і слугують ідентифікуючими об’єктами.

Під час ідентифікації за уявним образом (ідеальним відоб раженням), таким, що ідентифікується, є реальний об’єкт, який пред’являють для упізнання; ідентифікуючим – уявний образ (слід пам’яті), який зберігається у того, хто впізнає (обвинува ченого, потерпілого, свідка, підозрюваного). Таким чином, об’єкт, що визначається, – такий, що ідентифікується, а той, хто впізнає, – ідентифікуючий.

У процесі ідентифікації виділяється одиничний об’єкт із безлічі подібних. Це здійснюється на основі ідентифікаційних ознак. Ідентифікаційна ознака – це властивість об’єкта, яка відповідає певним вимогам. Часто поняття «ознака» трактують як властивість, а властивість – як ознаку. В кримінальній іден тифікації більш обгрунтовано ознаку слід розуміти як зовніш ню будову предмета, її просторові кордони, геометричну фор му, розмір, рельєф поверхні, об’єм, розміщення та співвідношення сторін, частин та точок, бороздок, валиків, заг либлень, опуклостей тощо.

Ознака характеризує зовнішні якості об’єкта. Властивість характеризує внутрішні якості об’єкта – його фізичну приро ду, стан, структуру (кристалічну, аморфну), твердість, питому вагу, електропровідність тощо. Однакову властивість мають усі частини об’єкту і від його поділу кожна частина зберігає такі само властивості. Наприклад, під час поділу шматок металу втрачає зовнішні ознаки, але кожна його частина зберігає свої внутрішні властивості. Звідси – ознака не може ділитися, а властивість – може.

Ознака вважається ідентифікаційною, якщо вона:

відображена в ідентифікаційному об’єкті;

являє собою відхилення від типового утворення;

відносно стійка;

38

Розділ I. Теоретичні і методологічні основи криміналістики

взаємно незалежна;

рідко зустрічається;

доступна для сучасних методів пізнання.

Ідентифікаційні ознаки поділяють на окремі (часткові) та групові. Фактично всі ознаки повною мірою типові (групові), оскільки можуть повторюватися. Поняття «типові ознаки» більше стосується властивостей, які лежать в основі класифіка ційних досліджень (встановлення групової належності).

В ідентифікаційних процесах загальні та окремі ознаки й властивості включають у сукупність, оцінюють неповторність повної ознаки чи властивості і тільки тоді роблять висновок щодо тотожності об’єкта.

Суть процесу ідентифікації за матеріальними відображення ми – у порівнянні ознак і властивостей об’єкта, що ідентифі кується, з ознаками та властивостями, відображеними на іден тифікуючому об’єкті. Ідентифікуючими об’єктами, як правило, бувають предмети – носії слідів злочину, виявлені на місці події, а також одержані в ході слідчих дій. Такі об’єкти становлять зразки для дослідження, наприклад, почерку, ходи, тощо.

Ідентифікація за матеріальними відображеннями прово диться шляхом призначення судової експертизи.

Суть ідентифікації за ідеальними відображеннями – сліда ми пам’яті (уявними образами) полягає в порівнянні уявного образа з реальним об’єктом, що представляється особі. Іденти фікація здійснюється слідчим шляхом пред’явлення для впізнання людей, трупів, предметів, тобто будь яких об’єктів матеріального світу. Пред’явлення більшості сипучих та рідких об’єктів практично неможливо, однак результати такого впізнання складають не визначення тотожності, а лише вста новлення групової належності.

Методика експертного дослідження під час ідентифікації включає такі стадії (етапи):

огляд представлених об’єктів – такого, що ідентифікуєть ся, та ідентифікуючих;

окреме дослідження кожного об’єкта;

порівняльне дослідження;

39

А.П. Шеремет «Криміналістика»

формування та оцінка комплексу ознак, що зберігаються, і підготовка висновку.

Ідентифікація як процес встановлення тотожності под іляється на дві основні стадії: аналітичну і синтетичну, які взає мозалежні.

Аналітична стадія починається з вивчення загальних, а потім окремих, індивідуальних ознак ідентифікованого об’єкта або ідентифікуючих об’єктів, походження яких безсумнівне. Після ціого вивчаються інші ідентифікуючі об’єкти. Процес встанов лення тотожності розпочинається з всебічного вивчення, анал ізу ознак об’єктів ідентифікації.

Після проведеного вивчення ознак здійснюється їх по рівняння. Порівняльне дослідження є найважливішою части ною в ідентифікації. Воно здійснюється за допомогою зістав лення ознак ідентифікованого об’єкта з ознаками ідентифікуючого.

До способів порівняльного дослідження відносяться:

1)спосіб зіставлення, який зводиться до розміщення по рівняльних відображень в одне поле зору або на можли во близьку відстань одне від одного з тим, аби порівню вані об’єкти знаходилися на відстані найкращого сприйняття і при цьому був забезпечений ступінь збільшення, достатній для аналізу і порівняння ознак;

2)спосіб накладення відображень полягає в накладенні од ного з порівнюваних прозорих відображень на інше з тим, щоб при суміщенні виявити як ознаки, що збігаються, так і ті, що різняться. Для цього часто виготовляють спец іальні прозорі відображення на плівці, склі;

3)спосіб лінійного суміщення полягає в такому розміщенні двох відображень, при якому частина одного з них може розглядатися як продовження іншого. Наприклад, два фотозображення розрізняються по якійсь лінії, а потім по ній складаються різні частини цих зображень.

Синтетична стадія. Якщо основним завданням аналітичної стадії було встановлення збігу і розбіжностей в ідентифікацій

40