Глава 1. Ергономіка та основи промислового дизайну

1.1. Предмет та мета ергономіки

Ергономіка – наукова дисципліна, яка комплексно вивчає людину у конкретних умовах її діяльності, пов’язаної з використанням машин та інструментів. Людина, машина і навколишнє середовище розглядаються в ергономіці як єдине складне функціональне ціле, в якому провідна роль належить людині. З точки зору інженерної психології ергономіка вивчає проблеми, які виникають у системі „людина-техніка-середовище” (СЛТС), з метою оптимізації трудової діяльності оператора, створення для нього комфортних і безпечних умов праці з метою підвищення за рахунок цього його продуктивності, збереження здоров’я і працездатності.

Питання ергономіки набули великого значення в останні роки і в де­якій мірі стали визначальними у розвитку техніки, особливо при констру­юванні, виробництві та експлуатації машин і складних систем управління. Це пов’язано з тим, що в умовах бурхливого науково-технічного прогресу і появи нової техніки трудова діяльність стає більш складною і напруженою.

Зміни умов трудової діяльності, за якими не встигає біологічна пере­будова організму людини, зумовлюють виникнення цілого ряду негатив­них явищ. Працюючи інколи на межі психофізіологічних можливостей і в несприятливому виробничому середовищі, людина допускає помилки, „ціна” яких у сучасному виробництві різко зростає. У більшості випадків дії операторів виявляються неправильними не через низьку їх кваліфіка­цію, а з причини невідповідності конструктивних особливостей техніки можливостям людини. За даними статистики на долю людського фактора нині приходиться від 40 до 70% всіх відмов технічно складних систем.

Передумови виникнення і розвитку ергономіки такі:

• суттєва відмінність між проектною й експлуатаційною надійністю СЛТС;

• зростання травматизму на виробництві, транспорті та в побуті;

• висока плинність кадрів через невдоволення працівника своєю пра­цею, відсутність можливостей розвитку особистості працівника, а також наявність „психологічного бар’єра” щодо нових видів автома­тизованої дія­льності;

• зростання числа нервово-психічних захворювань, викликаних „індуст­ріальним стресом”. Значна частина цих захворювань зумов­лена те­мпами і особливостями організації сучасного виробництва.

Усі ці проблеми визначили завдання, а також предмет і методи ерго­номіки.

Структуру ергономіки зумовлюють її цілі, до яких належать досяг­нення високої ефективності функціонування СЛТС і безпеки праці в ній, створення умов, що сприяють розвитку особистості, збереженню здоров’я людей, які беруть участь у трудовому процесі. Досягнення їх можливе лише за організації єдиного ергономічного забезпечення розробки та екс­плуатації систем „людина-техніка-середовище”.

Результати досліджень різних варіантів ергономічного забезпечення і експлуатації систем „людина-машина” показують, що найбільш раціональ­ним є системний підхід до врахування можливостей людини, який дає змогу розглядати систему „людина-машина” з позицій взаємодіючих ком­понентів як єдине ціле. Однією з фаз реалізації такого підходу є обґрунту­вання структури загальних ергономічних вимог до проектованих систем.

Ергономічні вимоги визначаються ергономічними властивостями людини-оператора й установлюються з метою оптимізації її діяльності в системі „людина-машина”. Тобто, ергономічні вимоги висуваються в сис­темі згідно з властивостями людини-оператора, забезпечують реалізацію такої логічної послідовності: „властивості людини – ергономічні вимоги – ергономічні особливості системи – ефективність системи.”