Конспект лекцій (ЗМ І)

організованості продавців робочої сили і роботодавців, ступінь і форми втручання держави в процеси функціонування ринку праці тощо).

Заробітна плата є основним джерелом доходу для переважної частини населення, бо в розвинутих країнах частка найманих працівників становить 85-90 %. У загальній сукупності доходів домашнього господарства заробітна плата коливається в межах від 2/3 до 3/4 доходу.

В Україні доходи домашніх господарств за рахунок такого джерела як заробітна плата, ще є дуже недостатніми для забезпечення необхідного рівня відтворення робочої сили. Так, в кінці 2009 р. середня заробітна плата найманого робітника в нашій державі склала 1950грн., що складає приблизно 246дол. на місяць. По цьому показнику ми займаємо одне з останніх місць в Європі і відстаємо від інших країн дуже суттєво. В кінці вже названого року середня місячна заробітна плата, наприклад, в Латвії склала 575дол., в Польщі - 1,2тис. дол., а в Франції - 35,5тис. дол. Це особливо показово на тлі того, що ціни на послуги і товари в Україні майже наблизились до європейських, а вартість житла в містах стала навіть вищою за середню європейські показники.

Окрім доходу, який являє собою гроші або продукти, тобто має натуральну форму, сімейне господарство володіє і певним майном. Майно - це уречевлена вартість у вигляді матеріальних об'єктів, як то власний будинок, автомобіль, меблі і т.ін., а також у вигляді фінансових активів, що мають форму готівки, рахунків в ощадних установах, акцій тощо. Наявність майна і його розміри відіграють важливу роль, принаймні з двох позицій.

По-перше, його розміри і структура суттєво впливають на витрати домашнього господарства (для його утримання) і на доходи в тій частині, в якій вони можуть бути джерелом певних доходів.

По-друге, розміри нагромадженого майна можуть стати основою для трансформації домашнього господарства як структури, яка функціонує для задоволення потреб його членів у підприємницьку структуру. Це надзвичайно важливо враховувати в тому плані, що підприємництво повинно постійно поповнюватись. Особливо актуальною стає дана проблема для України, де підсобне господарство має достатньо повні умови для того, щоб трансформуватись у товарне виробництво.

У структурі доходів домашнього господарства, особливо в країнах, які раніше входили до складу Радянського Союзу, вагомою складовою виступають доходи від особистого підсобного господарства. Особливе значення цей дохід має в господарствах, що функціонують у сільській місцевості. В умовах соціалістичного кріпацтва селянин, щоб вижити, мусив значною мірою спиратись на дохід від особистого підсобного господарства.

121

Незважаючи на жорсткі обмеження стосовно масштабів такого підсобного господарства в радянській імперії і переважно натуральний характер доходу від такого господарства, воно було вагомою складовою формування сукупного доходу домашнього господарства. У незалежній Україні в умовах економічної деградації більшості сіл воно й сьогодні виступає важливим джерелом виживання сільського населення.

Достатньо сказати, що в 2009 р. в господарствах населення вирощено 97 % загального врожаю картоплі, 87 % овочів, плодів і ягід, 22 % - зерна, 19 % - соняшнику. Не менше значення має підсобне господарство і в тваринницькій галузі. Так, в минулому (2009 р.) в господарствах населення вироблено м'яса - 49 %, молока - 81 % і яєць - 42 % від загального виробництва цих видів продукції.

До сукупного доходу домашнього господарства належать також трансферти. Це виплати, які здійснює держава або підприємець і за які платник не отримує товари чи послуги. До трансфертів відносять допомогу у зв'язку з безробіттям, пенсії, виплати у зв'язку з непрацездатністю, субсидії на освіту тощо. З розвитком суспільства трансфертні платежі стають все вагомішою частиною доходу домашніх господарств.

В Україні трансферні платежі ще не відіграють великої ролі в формуванні доходів домашніх господарств. Хоча в цьому відношенні влада все таки вживає певні заходи принаймні стосовно найбільш вразливих верств населення. Так, наприклад, з першого січня 2010 р. багатодітним сім'ям встановлені таки пільги: 50 % знижка по оплаті комунальних послуг, 50 % по квартплаті, вартість палива, яке ці сім'ї використовують теж зменшена на половину, введено порядок позачергового встановлення квартирних телефонів. Ці пільги хоча і не збільшують грошові доходи домогосподарств, але є суттєвим моментом в безгрошовому зростанні їх доходів. Хоча треба сказати, що такі пільги стосуються далеко не усіх верств населення, яке по своїм доходам часто живе за межою бідності.

Сукупний дохід домашнього господарства завжди має певну нижню межу. Вона визначається рівнем прожиткового мінімуму, який є надзвичайно важливим макроекономічним орієнтиром, на основі якого або у зв'язку з яким формуються такі показники, як мінімальна заробітна плата, пенсії, стипендії й інші соціальні виплати.

Дохід домашнього господарства спочатку формується як первинний і виступає у вигляді заробітної плати, ренти й відсотка. На базі цього первинного розподілу здійснюється перерозподіл, а вже на його основі відбувається формування особистих доходів членів домашнього господарства. Ці особисті доходи характеризуються певною диференціацією, і коли вона набуває суттєвих значень - це може призвести до протистояння в

122

суспільстві. Особисті доходи залежать від великої кількості чинників, таких як наявність і розміри майна, землі, засобів виробництва, освіти й інших факторів. У цьому аспекті держава повинна докладати максимум зусиль для забезпечення перш за все рівних можливостей для всіх членів суспільства у формуванні особистих доходів відповідно до зусиль і талантів індивіда.

3. Витрати та заощадження домашніх господарств

Пропонуючи ресурси, домашні господарства тим самим створюють базові умови для організації функціонування суспільного виробництва. Але це тільки одна сторона їх економічної ролі. З іншого боку, домашні господарства виступають тим суб'єктом ринкової економіки, який формує кінцевий попит на вироблені в суспільстві товари та надані послуги. Саме вони, урешті-решт, визначають, що виробляти, в якій кількості і з якими якостями. Це здійснюється через витрати, які роблять ці господарства.

Витрати домашніх господарств визначаються метою їх функціонування, яка зводиться до задоволення різноманітних потреб. Це витрати на предмети довгострокового користування, меблі, автомашини, складні побутові прилади і на предмети поточного споживання, як то харчі, одяг, взуття тощо.

Важливою складовою витрат домашніх господарств виступають витрати на послуги. Задоволення потреб в послугах відіграє помітну роль перш за усе в процесі відтворення робочої сили. В умовах ринку переважна частина послуг є платною і тому можливість доступу до більшості послуг прямо впливає на якість відтворення робочої сили.

Витрати виступають другою стороною доходу, бо вони визначаються тим доходом, який залишається в домогосподарстві після сплати податків державі, серед яких найважливіший - це податок на особистий дохід.

Витрати домашніх господарств, як правило, класифікують. У СІНА така класифікація включає:

а) витрати на товари довгострокового користування;

б) витрати на товари короткострокового користування;

в) витрати на послуги.

У нашій державі під час розрахунку споживчого кошика витрати домогосподарств класифікують дещо інакше. Це такі витрати:

o на харчування;

123

o промислові товари (одяг, взуття тощо);

o предмети спільного користування (посуд, холодильник, пральна машина тощо);

o транспорт;

o послуги (освіта, культура і т.ін.).

Витрати домогосподарств відіграють надзвичайно важливу роль в економічному житті суспільства, бо це кінцеве споживання. Усе суспільне виробництво об'єктивно націлене саме на задоволення потреб. У зв'язку з цим витрати домогосподарств ретельно вивчає економічна наука. Ці знання відображає теорія споживання, яка розкриває поведінку споживача залежно від його уподобань, власних потреб, доходу й інших чинників.

Серед факторів, які найбільше впливають на витрати домашнього господарства, провідне місце займає дохід. Якщо дохід зростає, то в разі незмінних цін зростають і витрати. Але це має місце стосовно так званих вищих благ. До них належать, наприклад, блага, які задовольняють духовні потреби. Що ж стосується нижчих благ, а це блага, які задовольняють фізичні потреби, наприклад, потреби в харчуванні, то тут зростання доходу може й зменшувати витрати на їх споживання.

Крім доходу, на витрати домашнього господарства дуже впливають ціни. Якщо дохід домашнього господарства залишається незмінним, а ціни зростають, то витрати домогосподарства будуть зростати, а його реальний дохід зменшуватися.

На ринку завжди існує значна кількість товарів, які можуть за своєю споживчою вартістю заміняти інші товари. Наприклад, потребу в м'ясі людина може задовольнити і свининою, і яловичиною, і курятиною. Це дає можливість споживачеві шукати той товар-замінник, який є найдешевшим. Особливо це має місце у випадку зростання цін. Якщо, наприклад, ціна на яловичину зросла, то споживач намагається замінити цей товар іншим, наприклад, курятиною з метою задовольнити власну потребу, витративши на це найменшу кількість грошей.

Витрачаючи дохід, споживач завжди прагне до досягнення оптимального співвідношення між ціною і корисністю блага, яке він купує. Це правило в економічній літературі відоме як правило максимізації корисності. У дещо спрощеній формі воно полягає в тому, що споживач досягає максимального задоволення своєї потреби, якщо співвідношення корисності і ціни буде однаковим для різних товарів-замінників. Проте, як це вже було підкреслено

124

вище, це правило максимізації корисності діє з певними обмеженнями, бо як зауважують представники інституціоналізму індивіду бракує необхідної інформації і сам він дуже часто є некомпетентним стосовно рівня споживчих вартостей тих чи інших товарів.

Але в реальній ринковій ситуації навіть при наявності інформації і компетентності в конкретних споживчих вартостях можливості індивіда стосовно зменшення негативного впливу цін дуже обмежені. Особливо це характерно для нашої держави де державне регулювання цін є дуже недосконалим. Так, відповідно до Закону України "Про ціни та ціноутворення" державне регулювання поширюється тільки на обмежений асортимент товарів народного споживання як то борошно, свинина, яловичина, питне молоко, сири з жирністю до 9 %, сметана, цукор тощо. Проте в умовах високого рівня монополізації ринку збуту і відносно невеликої кількості контролерів Держінспекція (усього 700 чол.) проконтролювати ціни по цим товарам та по медпрепаратам і по житловокомунальним послугам практично неможливо. Тим більше, що контролери по закону можуть робити перевірки один раз на рік і то попередньо треба власника попередити про перевірку.

Ще складніші проблеми з оптимізацією членами домашніх господарств своїх витрат на послуги. Ціни тут мало контрольовані і ростуть, як правило, значно швидше ніж ціни на товари. Це змушує населення шукати найдешевші варіанти отримання послуг, а це часто веде до отримання послуг дуже низької якості. Скажімо в Україні на 2010 р. існувало 904 вищих навчальних заклади різних форм власності. Це для країни з населенням в 46млн. чол. занадто багато. В країнах Європи приблизно таких по кількості населення як Україна таких закладів не більше 100 на країну. Така кількість вищих навчальних закладів робить контроль за наданням освітянських послуг дуже проблематичним. До того ж ці ВУЗи мають 1005 своїх структурних підрозділів по всій державі і якість послуг, які вони надають, дуже часто є просто неприйнятною.

Ще одна гостра для України проблема пов'язана з послугами полягає в величезних масштабах корупції. Це часто приводить до того, що формально безкоштовні послуги медицини чи освіти на практиці перетворюються в платні. Так, проголошене Конституцією України право на безоплатне медичне обслуговування, освіту із-за величезного хабарництва перетворюється в систему платних послуг і тим самим суттєво трансформує витрати домашніх господарств.

Певна частина витрат домогосподарств пов'язана з тим процесом виробництва, який здійснюється в межах сім'ї з метою покращення умов проживання, поліпшення якості споживання і т.ін. Це витрати на приготування їжі, ремонт одежі, побутових приладів тощо. В українській

125

сім'ї це внутрішнє виробництво домогосподарства займає значне місце і часто виступає не тільки засобом забезпечення більш повного чи найбільш раціонального задоволення потреб індивіда, а і певним способом самореалізації творчих здібностей людини.

В Україні домашнє господарство, як об'єкт дослідження економічної науки, ще мало вивчений. Бракує не тільки певного досвіду організації відповідних статистичних досліджень, які в колишньому Радянському Союзі велись в дуже обмеженому обсязі, а й нових підходів до вивчення місця та ролі домашнього господарства в суспільному виробництві.

Суттєвою причиною недосконалості теоретичних розробок і моделей практичного визначення поведінки домашнього господарства є й те, що в нашій державі ще не завершено процес формування цих господарств як власників таких ресурсів, як земля і капітал. Значною мірою не сформувалась ще й ринкова структура попиту з боку домашнього господарства. Вона поки що тяжіє до задоволення потреб шляхом організації натурального виробництва в межах домашнього господарства.

ТЕМА № 10. ПІДПРИЄМСТВО ЯК ТОВАРОВИРОБНИК. ВАЛОВИЙ ДОХІД І ПРИБУТОК

Основні проблеми теми

1.Підприємництво, його суть, форми та функції.

2.Підприємство як первинна ланка економіки.

3.Стійкість функціонування підприємства в умовах ринку.

4.Управління підприємством і підприємницькою діяльністю.

1.Підприємництво, його суть, форми та функції.

З’ясувавши концепцію переходу до ринкової економіки ми дійшли до висновку, що:

По-перше, законами, декретами і указами будь-якої владної структури побудувати ринок ніколи і нікому не вдавалось; По-друге, ринок є об’єктивною категорією і вищою формою організації товарного виробництва.

Для того щоб в країні була побудована цивілізована ринкова економіка, функціонував реальний цивілізований ринок, який виконував би притаманні йому функції мають бути відтворені умови, які перевірені і випробувані світовою практикою.

Однією з таких умов є: формування розвинутої системи підприємництва,

розвиток і нарощування підприємницького потенціалу в Україні.

126

Підприємництво – самостійна, ініціативна, ризикована діяльність суб’єкта господарювання з виробництва товарів та надання послуг з метою одержання прибутку.

«Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку…Господарський кодекс України»

Таке розуміння підприємництва сформувалося не відразу. Різні дослідження і дослідники протягом двох століть робили свої внески у визначення цієї категорії.

Серед них: Рене Кантільон, Макс Вебер, Вернер Зомбарт, Йозеф Шумпетер.

Вперше цей термін застосував французький банкір на початку ХVIII ст. Рене Кантільйон. До підприємців він відносив тих, хто був зайнятий своєю справою в умовах нестабільності, а отже був змушеній ризикувати.

У Шумпетера підприємець - це не тільки звичайний хазяїн, це новатор, це економічний лідер,це людина яка:

1)виробляє нові блага, або удосконалює якість існуючих;

2)впроваджує нові засоби виробництва;

3)опановує нові ринки збуту;

4)використовує нові джерела сировини;

5)створює промислові організації нового типу.

Підприємництво, як явище господарського життя завжди розвивається у певному соціально - економічному і історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови: економічні, політичні, юридичні, психологічні (див. рис. 9.1, 9.2).

Економічні передумови підприємництва полягають в тім, щоб у суспільстві функціонували багатосуб’єктні власники (приватні, колективні, державні). Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання продукції, фінансових ресурсів, вибір господарських контрагентів. Шляхом створення таких економічних передумов в нашій державі є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

Політичні передумови полягають у створенні в країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Цього можна досягти на основі розробки і здійснення стабільної економічної політики в країні.

Така політика має надати усім господарюючим суб’єктам:

-гарантії збереження їхньої власності;

-виключення можливостей націоналізації та експропріації;

-владні структури мають захищати всі види власності ;

-створювати сприятливий підприємницький клімат завдяки відповідній податковій, кредитній, фінансовій, інвестиційній, митній та іншій політиці.

127

 Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві, нормативно - правових актах, розроблених в країні. Останні мають створити для усіх учасників ринкових відносин однакові "правила гри", тобто надавати однакові права і повну економічну свободу, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь-якого суб’єкта, за винятком законодавчо обумовлених випадків.

Отже, мова іде про те, що підприємці можуть діяти самостійно,вільно але

вмежах закону.

ВУкраїні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали підґрунтя для формування підприємництва. Важливе місце серед них належить

Господарському кодексу України.

Згідно з ним підприємництво здійснюється за такими принципами:

-вільний вибір діяльності на добровільних засадах,залучення до здійснення підприємницької діяльності майна і коштів, як юридичних так

іфізичних осіб;

-самостійне формування програм діяльності, вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

-вільне наймання працівників, залучення матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших ресурсів;

-вільне розпорядження прибутком, що залишається після виплати платежів встановлених законодавством;

-самостійне здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємцями і використання належної частки валютної виручки на свій розсуд.

Перелічені умови потребують ще однієї досить важливої –

психологічної передумови.

Сутність її полягає у позитивній, суспільній думці щодо підприємництва і не тільки думці, а його економічна, матеріально-технічна і організаційна підтримка. Саме з реалізацією цієї передумови пов’язано багато проблем. За даними соціологічних служб 40% опитуваних відповіли, що підприємці – це люди, які обходять закон, 26% вказали на схильність до махінацій і шахрайств, 12% відповіли, що вони не дотримуються угод і правил гри на ринку. І лише 16% відзначили працездатність, новаторство та партнерство підприємців, а 6% опитаних не знали що відповісти. Така оцінка підприємницької діяльності не випадкова, і тут довго розбиратися не доводиться, оскільки негативне ставлення до підприємців формувалось в Україні декількома поколіннями і враз змінити його не можливо.

Підприємницька діяльність різноманітна як і різноманітні людські потреби. Усі численні вияви підприємництва можна згрупувати у певні види. Серед них:

128

-виробниче підприємництво – здійснюється підприємцями, які виготовляють різноманітну продукцію, виконують роботи, надають послуги, створюють духовні блага (навчання, музика);

-комерційне підприємництво забезпечує товарно-грошові,

торговельно-обмінні операції (купівля-продаж предметів споживання та засобів виробництва);

-посередницьке підприємництво – надає інформаційні,

консультативні та маркетингові послуги. Агентами посередницьких фірм

єброкери, маклери, дилери. Посередницька фірма може здійснювати торгівлю на власний розсуд, у т. ч. за попередньою домовленістю – ф’ючерсні угоди;

-фінансове підприємництво – різновид комерційного,

особливістю якого є те, що об’єктом купівлі-продажу є специфічний товар – гроші, валюта, цінні папери;

-страхове підприємництво – особлива форма кредитно-

фінансових відносин. Його необхідність викликана ризиком, який є невід’ємною рисою ринкової економіки. Воно захищає бізнес і населення від ризикових ситуацій, забезпечує прибуток.

Підприємцем можна стати за будь-якої форми власності й навіть не маючи власності. В економіці є три типи підприємців:

1)підприємець-власник;

2)підприємець-орендар;

3)підприємець-менеждер.

Упершому випадку підприємець є власником чи співвласником всього підприємства, всього капіталу або його частини. Орендар може стати підприємцем, не маючи власності на землю або на підприємство, а гроші взяти у кредит. Підприємець-менеджер – людина високої кваліфікації, широких спеціальних та загальних знань, не має ні власного, ні орендованого майна, а працює за наймом на підприємствах, здійснюючи управління. Багато найвідоміших фірм своїми успіхами зобов’язані саме культурі менеджменту.

Основною метою підприємця і підприємництва є не тільки отримання і привласнення прибутку, не тільки задоволення особистих корисних потреб. Підприємницька діяльність, якщо вона налагоджена відповідно до законодавства держави, регулюється і направляється відповідними владними структурами , має і суспільну корисність:

По-перше, оскільки підприємець безпосередньо і особисто зацікавлений у результатах своєї справи, то це змушує його працювати на межі власних можливостей, шукати і використовувати все нове, а отже сприяти розвитку науково-технічного прогресу. Серед королів бізнесу, найбагатших людей світу сьогодні на перший план вийшли ті підприємці, які скориставшись мікроелектронною революцією 50-тих років, фактично підтримавши і вдосконаливши її , заклали підвалини і власного, і суспільного багатства. В 1995 році в США, найбагатшій країні світу нараховувалося понад 2 мільйони

129

міліонерів. Це стільки скільки їх у всіх інших країнах світу. Практично, саме США задають тон у перетворенні підприємця в ―героя суспільства‖. Не випадково в середині 80-х років у цій високорозвинутій країні щорічно створювалося в середньому 600 тисяч нових підприємств і за 20 останніх років їх кількість збільшилася майже в 2,5 рази. Цьому сприяло багато факторів, але основним є увага і підтримка держави.

По-друге, як людина, що працює в умовах невизначеності, підприємець зацікавлений сприянню стабілізації суспільних відносин, дотримуючись юридичних норм і угод, поваги до партнерів.

По-третє, оскільки бажання збільшити власне багатство досягається на ґрунті задоволення потреб споживачів, оскільки це спонукає до пошуку незадоволених потреб, а отже, до піднесення рівня добробуту суспільства.

Отже, досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що сьогодні підприємництво – найпрогресивніша система господарювання незалежно від соціально-економічного устрою суспільства.

У сучасних умовах підприємництво виконує слідуючі основні функції:

1.Ресурсну. Вона передбачає, що підприємництво націлено на мобілізацію матеріальних, людських та фінансових ресурсів і їх ефективне використання

зурахуванням досягнення в економіці, управлінні і організації виробництва.

2.Організаційна функція підприємництва зводиться до поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях і здійснення контролю за їх раціональним використанням. Ця функція розкриває специфічний господарсько-організаційний талант, який притаманний підприємцю:

- він повинен вміти об’єднувати людей для досягнення єдиної мети; - бути професійно підготовленим для здійснення компетентних

розрахунків - бути гнучким і наполегливим в прийнятті рішень;

- бути готовим іти на постійний ризик і відповідати за свої дії.

3.Творча функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних наукових розробок і проектів.

2. Підприємство як первинна ланка економіки

Підприємницька діяльність здійснюється через певні організаційні структури – підприємства (див. рис. 9.3, 9.4).

Підприємство – це господарська ланка, якій властиві такі риси:

-наявність єдиного майна, необхідного для здійснення економічного процесу;

-технологічна зумовленість факторів виробництва;

-певне місце в системі суспільного поділу праці.

130