Конспект лекцій (ЗМ І)

По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.

Інтереси безпосередньо пов’язані з психологією, звичаями, культурним рівнем і свідомістю людей. Безумовно, що економіка не може функціонувати і розвиватися поза інтересами людей. Вони прямо впливають на цільові установки і мотивації економічної діяльності господарюючих суб’єктів.

Соціальним суб’єктом вираження економічного інтересу є індивід, сім’я, колектив, клас, суспільство в цілому. Об’єктом економічного інтересу є результат суспільного виробництва (продукт, послуга тощо), який іде на задоволення цієї потреби, з приводу якої і складаються конкретні відносини між людьми.

Кожний суб’єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб’єктів економічних відносин, стільки й економічних інтересів.

Економічні інтереси класифікуються за різними критеріями. Найбільш важливою є класифікація інтересів за ознакою суб’єктивності. Відповідно до цього підходу виділяють такі види інтересів як: особисті (найманого працівника і роботодавця, учителя, депутата) сімейні, інтереси домогосподарств, фірм, окремих демографічних груп, колективні, національні, визначається їх вагомість та роль у системі економічних інтересів, що склались на тому чи іншому етапі розвитку суспільства.

За об’єктами інтересів виділяють майнові, матеріальні, фінансові, інтелектуальні, духовні, соціальні інтереси.

Узагалі економічні інтереси як усвідомлені потреби відповідають та відображають види і структуру потреб.

Особистий інтерес охоплює потреби, що пов’язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів.

Визначальним у системі інтересів суспільства завжди є особистий інтерес, навіть якщо людина є членом певного колективу. Різноманітність суб’єктів господарювання та їхніх особистих інтересів визначають і складність їх реалізації, складність економічних відносин.

Основними засобами реалізації:

- інтересів особистих (приватних) – зростання індивідуальних доходів за рахунок заробітної плати в умовах найму;

- колективних, групових – виступає накопиченням колективного багатства, максимізація прибутку, фонду заробітної плати;

- державних (суспільних) є державна підприємницька діяльність, зростання економічної ефективності суспільного виробництва і національного доходу.

Державний інтерес має такі складові свого прояву:

а) суспільно-економічні інтереси – частина інтересів держави та інших суб’єктів господарювання збігається (оподаткування в розумних межах,

41

виділення державних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.);

б) інтереси державної бюрократії – інтереси саморозвитку державної системи, що є кооперативним придатком до інтересів держави;

в) інтереси самоконтролю та оптимізації громадянського суспільства –

держава не може бути виразником інтересів одного класу чи прошарку, в демократичному суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу.

Груповий інтерес – це сума однорідних інституйованих приватних інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа тощо.

Основним інтересом планової форми економіки є суспільний інтерес, або інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва і асоціації робітників. Цей інтерес відбиває такі істотні риси соціалізованої економічної системи, як суспільна власність на засоби виробництва і співробітництво. Трансформація суспільної власності в державну, в умовах адміністративно-командної системи, обумовлює перетворення державного інтересу на основний інтерес. Саме реалізація державного інтересу, як основного, забезпечує відтворення цієї системи.

Сутність економічних інтересів суспільства завжди суперечливе. Наприклад, інтереси конкретних суб’єктів економічних відносин (покупця і продавця, найманого працівника і підприємця і т. д.)не завжди співпадають. З іншого боку, особистий інтерес найманого працівника не можна реалізувати якщо не буде реалізовано інтерес підприємства на якому він працює.

Тому кожне суспільство постає перед проблемою пошуку ефективного механізму їх узгодження, співвідношення та пріоритетності.

ТЕМА № 4. СОЦІАЛЬНО_ЕКОНОМІЧНИЙ УСТРІЙ СУСПІЛЬСТВА, ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА ЗАКОНИ ЇЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА ТА ЇЇ СТРУКТУРА

Основні проблеми теми:

1.Сутність і структура економічної системи.

2.Типологізація і порівняння економічних систем.

3.Історія і уроки формування економічної системи України.

1.Сутність і структура економічної системи

Саме поняття «економічна система» в науковій літературі використовується недавно і тому має декілько визначень.

На думку В. Леонтьєва «економічна система» являє собою велику систему різномаїття видів діяльності; Р. Стюарт визначає ії як сукупність механізмів та інструментів для прийняття та реалізації рішень відносно виробництва і споживання в межах повної географічної території; Ф.

42

Прайєр під економічною системою розуміє взаємодію всіх інститутів і законів, які впливають на поведінку суб’єктів господарської діяльності.

Згідно з іншими концепціями «економічна система» прийшло на заміну терміну «спосіб виробництва». Тому між ними ставиться знак рівності, розглядають їх як синоніми. Це обумовлено тим, що економічна система інтегрує в собі всі компоненти, які належать і способу виробництва. Це продуктивні сили, виробничі відносини, господарський механізм і форми економічних зв’язків. Кожний із них є складним утворенням, певною підсистемою, що взаємодіють між собою. Але вони не дають вичерпної характеристики конкретної економічної системи.

Поняття «економічна система», як і її складові компоненти, за своюю суттю значно глибше. Це не просто цілісна сукупність економічної структури виробництва за якою стоять предмети і засоби праці, технологія, інформатика, організація, тощо (див. рис. 3.1; 3.2).

Економічна система не може існувати без суб’єктивного чинника, тобто без людей з їх цінностями (переконаннями), що впливають на стосунки індивідів, відповідним менталітетом, який відрізняє один народ від іншого, посилює (або навпаки зменшує) значення національних традицій при виборі моделі соціального розвитку держави. Не випадково людину називають основною продуктивною силою. Західні вчені виробили навіть методику вивчення внеску майже кожного елемента економічної системи у створенні матеріальних благ. Вони досліджують природні задатки і соціальні фактори людини (рівень її освіти, кваліфікації, психологічну поведінку в екстремальних ситуаціях , тощо) і доходять висновку про визначальну роль людини (порівняно з сучасною наукою, технікою, технологією та ін.) у цьому процесі. Тому, як підкреслюють західноєвропейські науковці, економічні системи є недосконалими, недостатньо організованими і антигуманними у тих країнах світу, де люди неспроможні розвивати свої здібності і реалізовувати себе як особистість. Це по-перше. По-друге, до складу продуктивних сил входять не тільки люди, а й продукти їх інтелектуальної діяльності (наука і технологія). По-третє, невід’ємною складовою економічної системи є природне середовище, яке перетворюють люди. Безумовно структурні ланки, що утворюють економічну систему, з одного боку, досить неоднорідні, а з другого – динамічні, мінливі. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні і похідні, нові та відмираючи, перехідні та проміжні форми, кожна з яких функціонує за загальною для всієї системи і водночас власною логікою розвитку.

Основні цілі економічної системи визначаються тими цінностями, які сформувалися й утвердилися в суспільстві. Вони можуть бути пов’язані не тільки з критеріями економічної ефективності, а й з політикою, релігією, ідеологією, забезпеченням економічного й політичного суверенітету тощо.

Фундаментальними цілями економічної системи є:

- економічне зростання, як запорука досягнення загального добробуту;

43

- повна зайнятість робочої сили й повне використання природних ресурсів і капіталу;

-макроекономічна (фінансова) стабільність;

-зовнішньоекономічна рівновага;

-економічна свобода;

-економічна безпека і захищеність;

-економічна справедливість;

-економічна ефективність.

Основні економічні цілі по-різному реалізуються в різних економічних системах які сформувались в процесі тривалого історичного розвитку.

2.Типологізація і порівняння економічних систем

Сучасна економічна наука пропонує багато класифікацій економічних систем залежно від їхнього поділу за найхарактернішими ознаками.

Зокрема, аналіз і порівняння економічних систем здійснюється за формаційним, пофазним, інституціональним і загально цивілізаційним підходами.

Найбільшого поширення набули формаційний і цивілізаційний підходи до розуміння періодизації процесу економічного розвитку (див. рис. 3.3).

Формаційний підхід був розроблений К. Марксом і його послідовниками. Суть його полягала в тому , що продуктивні сили у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства – соціально-економічну формацію. Формаційний підхід передбачає те, що розвиток суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим:

первіснообщинний		 рабовласницький		феодальний	
капіталістичний  комуністичний.
Формаційний підхід		виходить із того,	що	вирішальна роль	у
суспільстві належить: -	процесу виробництва;

-відносинам власності;

-протиріччям між продуктивними силами і виробничими

відносинами.

На думку вітчизняних економістів (див. Економічна теорія : “Політекономія” Підручник за редакцією В.Д. Базилевича:–К.,2005)

формаційний підхід має ряд недоліків:

По-перше, п'ятиланкова періодизація розвитку суспільства, не має всеохоплюючого характеру, це висвітлює особливості розвитку країн Центральної Європи, Азії, американського та ін.. континентів;

По-друге, формаційний підхід зводить розвиток суспільства лише до розвитку матеріального виробництва і не враховує ролі соціокультурного та інших неекономічних факторів у розвитку суспільства;

44

По-третє , формаційний підхід абсолютизує класову конфронтацію. По-четверте, він припускає певну преривність природно-історичного

процесу .

Воснові цивілізаційного підходу лежать наступні принципи:

-відмова від класових конфронтаційних оцінок;

-пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних

елементів;

-посилення людського фактору у суспільному розвитку;

-еволюційність розвитку суспільства – найпоширеніший

принцип в сучасних умовах. Відповідно до нього еволюція економічних і суспільних систем розглядається у значно ширших межах – від цивілізації до цивілізації, наприклад за такою схемою:

доіндустріальне індустріальне постіндустріальне

суспільство

(Д. Гелбрейт , А. Арон

).

Цивілізаційний підхід, не заперечуючи в принципі формаційного підходу, звертає основну увагу на накопичення матеріального і духовного багатства, він поєднує в собі переваги формаційного і цивілізаційного підходу до типології економічних систем , не виключаючи їх тривалого співіснування.

Сучасна економічна теорія диференціює економічні системи також за ступенем розвинутості ринкового механізму координації господарських процесів. Вона охоплює п’ять основних ідеальних типів сучасних економічних систем:

Традиційна економічна система. Це тип системи в якій :

-виробництво, розподіл, обмін базуються на традиціях і звичаях;

-низький рівень розвитку продуктивних сил, технічного прогресу, продуктивності праці;

-низький рівень споживання;

-темпи зростання населення перевищують темпи зростання виробництва благ;

-низький культурний рівень населення і високий рівень безграмотності;

-низький рівень відтворення ВВП (валового внутрішнього продукту);

-кастовість, наслідування визначають економічну роль і місце індивіда;

- релігійні, кастові цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності.

 Командна (планомірно-організована) система характеризується :

45

- пануванням суспільної власності у формі державної;

-планомірною формою організації суспільного виробництва, централізацією управління;

-відсутністю конкуренції між товаровиробниками;

-пануванням виробництва над споживанням;

-монополією державного управління економічної та політичної влади;

- неможливістю економічного вибору й розвитку підприємництва;

-повною зайнятістю і високим соціальним захистом.

Перехідна економічна система:

-їй властивий динамічний нерівноважний стан перетворень усієї системи соціально-економічних відносин до нової організації господарського життя.

-вона поєднує в собі традиційні та нові якості, різні способи господарювання. Не випадково її ототожнюють зі змішаною економікою.

Ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції) характеризується:

-пануванням приватної власності;

-організацією суспільного виробництва на основі досконалої конкуренції;

-мінімальним і виваженим втручання в економічні процеси;

-принципово новим механізмом регулювання усіх мікро – та макроекоекономічних процесів (розподіл ресурсного потенціала, ціноутворення, розподіл доходів, регулювання на основі вільної конкуренції, попиту та пропозиції тощо);

-конкуренцією рушійних мотивів економічної поведінки суб’єктів господарювання. В основі економічної діяльності індивіда і колектива є матеріальний інтерес та отримання прибутку (надприбутку);

-економічною свободою суб’єктів господарювання.

Остання риса вимагає короткого пояснення. Економічна свобода, або ринкова свобода означає:

вільний доступ до ринку і вільний вихід із нього, кількість учасників ринку нічим і ніким не обмежується;

вільне пересування матеріальних, фінансових і трудових ресурсів та вільне використання прибутку і особистих доходів;

Ринкова економіка вільної конкуренції проіснувала приблизно до першої третини XX ст.

 Змішана економічна система. Для неї характерно:

46

-взаємодія ринку і плану (новий механізм господарювання);

-соціальна орієнтація ринкової економіки;

-значне розширення державного контролю і регулювання економічних процесів на основі державних витрат , державної власності;

-державне програмування суспільного виробництва, індикативне планування;

-панування корпоративної , акціонерної та колективної власності;

-високий рівень розвитку продуктивних сил і наявність розвинутої інфраструктури суспільства.

Взмішаній економіці ринкові зв’язки охоплюють практично усе населення країни, оскільки кожна дієспособна людина є, з однієї сторони кінцевим споживачем матеріальних та інших благ, а з іншої – носієм деякого ресурсу, тобто реального або потенційного фактора виробництва (як підприємиць, як найманий працівник, як власник позичкового капіталу або власник майна).

Сучасна ринкова система – це така економічна система, яка поєднує

всобі різні форми власності та два механізми регулювання: ринковий і державний. У кожній сучасній ринковій країні співвідношення між ринковим і державним регулюванням неоднакове. В одних країнах держава відіграє меншу роль в регулюванні економіки, у інших – більшу. Так, прикладом активного втручання держави в економіку є японська модель. Американська модель характеризується незначним втручанням держави в економіку.

-Історія і уроки формування економічної системи України

Специфічні процеси перебудови економіки України являють собою динамічний процес переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки. Такої точки зору дотримується більшість сучасних реформаторів і науковців України, хоча необхідність формування (а вірніше розвитку) ринкових відносин у колишньому СРСР декларувалась давно, принаймні з другої половини 60-х років. Найбільш популярними в ті часи були економічні погляди Г. Лисичкіна, які він виклав у своїй багатолітній науковій праці „План і ринок‖. Сутність її змісту – зробити ринкові відносини головним регулятором соціалістичного виробництва. Пізніше таку спробу зробив і Я. Певзнер. Логічним завершенням наукових поглядів цих економістів явились практичні заходи Уряду колишнього СРСР переходу до ринку, які були намічені на II-му з’їзді народних депутатів у 1985 році. Якраз тоді, під тиском найбільш прогресивної наукової громадськості країни була запропонована програма оздоровлення народного господарства і поступового переходу до ринкових відносин. В цій програмі було виділено два етапи розвитку та удосконалення народного господарства:

47

І-й етап 1990-1992 рр. На цьому етапі передбачався комплекс надзвичайних заходів щодо подолання бюджетного дефіциту, глибокої розбалансованості, здійснення деяких заходів поступового розвитку ринкових відносин.

ІІ-й етап 1993-1995 рр. – в дію повинні були вступити тільки економічні методи керівництва народним господарством. Крім того, передбачалось забезпечити перехід до багатоваріантних форм власності, удосконалити форми самоврядування і самофінансування.

Такий підхід, на думку багатьох економістів, в принципі довав змогу забезпечити практичні рішення невідкладних економічних завдань. Проте, уже на І-му етапі (в травні 1990 року) деякі показники

розвитку економіки дозволили зрозуміти, що ця програма не спрацьовує, більш того, відбулось значно глибше ніж раніше падіння темпів росту виробництва в базових галузях економіки. В цих умовах Уряд пропонує нову 3-х річну програму, спрямовану на реформування економіки. Однак зрозумів антинародний характер цього документу, Верховна Рада Союзу РСР відмовляє Уряду в його реалізації.

Свою спробу в розробленні економічної програми, яка була розрахована на 400 днів, зробила і група молодих вчених – економістів під керівництвом Г. Явлінського. З часом його програма була доповнена деякими концептуальними викладками Шаталіна і подана на обговорення Верховної Ради під назвою „Програма 500 днів‖. Депутати законотворчого органу і цю Програму сприйняли насторожено. Таким чином, в державі існувало вже два проекти програми ринкових реформ: одна – урядова, друга – шаталінська. Проте відмінність між ними – суто методологічна. Наприклад: перша пропонує формувати ринкові відносини Уряду; друга – на основі створення відповідних умов; перша – пропонує збереження міцної централізованої держави; друга – визнання суверенітету союзних республік і більш того – самостійних національних самоутворень; Урядова програма розрахована на довгострокове збереження діючих управлінських структур, програма Шаталіна відводить командно-адміністративній структурі управління термін її існування до 1 липня 1991 року; урядова програма припускає збереження налагодженої практики формування податків і розподіл доходів, шаталінська

– відстоює розподіл усіх доходів у бюджети союзних республік, а потім їх перерозподіл у союзний бюджет, Урядова програма виходить з того, що треба і можна захистити від негативних наслідків ринку усі верстви населення, шаталінська програма передбачала відстоювати інтереси людей тільки з фіксованими доходами.

Отже, урядова програма була побудована на обережних засадах, вона була схильна до марксових догматичних положень і категорично відкидала можливість використання приватної власності. В основі програми Шаталіна лежали соціал-демократичні напрямки реформування економіки. Оцінюючи ці дві програми, колишній перший і останній президент Союзу РСР допустив одну з багатьох тактичних помилок, він зізнався у тому, що йому більш імпонує програма Шаталіна. Цим самим він дав зрозуміти суспільству, що не

48

розділяє поглядів Уряду. Але оскільки „коней на переправі не міняють‖, М. С. Горбачов бере на себе функцію керівництва в розроблені нової комплексної програми.

Проте для України вона уже не мала суттєвого значення. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України проголошує незалежність і створює самостійну Українську державу, а в жовтні 1992 року приймає „Основні напрямки економічної політики в умовах незалежності‖. В цьому документі передбачалась поки що тільки структурна перебудова економіки України. Спроба ж переорієнтуватись на ринкову економіку безпосередньо була здійснена в „Основах національної економічної політики України‖, які були розглянуті Верховною Радою у березні 1992 року. Приймаються важливі економічні рішення і відповідними урядовими установами. Проте ні перші, ні другі документи, які були доведені до свідомості тільки окремих членів суспільства, не були результативними. Малоефективним є становлення ринкових відносин і після прийняття Програм Президента України, які були проголошені і прийняті Верховною Радою України у жовтні 1994 року, стратегії економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки затвердженої Верховною радою України у січні 2000 року. А якщо і намітились деякі тенденції в економічному зростанні, то цим результатом суспільство „зобов’язане‖ ціновому фактору. Це не абстрактний умовивід, не демагогія, а наша реальна дійсність. Тільки у 2000 році статистичними органами зафіксовано зростання цін і споживчому ринку на 25,8% (у 1999 р. – на 19,2%), у сфері послуг найбільше (на 39,2 та 31,6%) підвищилися тарифи на житлово-комунальні послуги та послуги зв’язку, ціни виробників промислової продукції у 2000 році зросли на 20,8% (у 1999 р. на15,7%). Негативна тенденція зростання цін продовжується і сьогодні.

У зв’язку з цим важливо знати причини, що постійно відтворюють таку „результативність‖ програмних документів формування нової економічної системи. По-перше, в Україні і сьогодні відсутня аргументована концепція ринкових відносин і власна модель цивілізованого ринку. «Десять років рухалися ми не в тому напрямі, бо не було наукового осмислення реформ». Так заявив Л. Д. Кучма ще в 2002 році на засіданні Верховної Ради. Звідси традиційний експериментальний підхід до реформування фінансовокредитної системи, системи управління і господарського механізму в цілому. До речі, в колишньому СРСР тільки за післявоєнні роки було прийнято більш 30 постанов по проблемам удосконалення управління в промисловості, в сільському господарстві, на транспорті та інших галузях. Схоже на те, що цей досвід владні структури України використовують задовільно, а самі найгірші традиції в керівництві економікою колишнього Радянського Союзу отримують свій подальший розвиток і удосконалення.

По друге, уряд і його економічні радники дуже повільно позбавляються від ідеологічних і економічних догм. Ідеологія багатьох політиків і керівників народним господарством високого рівня і сьогодні залишається на позиціях XIX-го – початку XX ст., а це означає, що багато фахівців, які розробляють основні принципи економічної політики держави,

49

топчуться на місці, не бачать перспектив в розвитку держави. Отже, долаючи стереотипи старого мислення, виступаючи за все нове, не можна скеровувати економіку у русло вільних ринкових відносин 150-200-річної давнини. Такого ринку немає навіть в сучасному розвиненому капіталістичному суспільстві.

По-третє, постійно порушався і порушується світовий постулат, аксіома суспільного розвитку: „економіка первинна, політика вторинна‖. Це концепція загальносвітова і виконувати її потрібно безпомилково. Навіть такі економісти, як Д. Кейнс і П. Самуельсон виходили у своїх економічних питаннях з першості економіки, а не політики.

По-четверте, нові владні і господарські структури дуже швидко ліквідували старе, але вороже ставляться до нового, чого вимагає ринкова економіка. Невиправдано ліквідували прогнозування, в державі відсутній план розвитку національної економіки не тільки на рівні країни, але в областях і районах. Наука відірвана від запитів відповідних органів, ліквідовані вертикальні зв’язки економічних служб та інше. Такої „розкішності” не дозволяють собі навіть високорозвинуті в індустріальному відношенні країни світу.

По-п'яте, у господарське життя держави впроваджувались і впроваджуються реформаторами найкращі досягнення високорозвинених країн світу (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції, та інших), економіка яких перебуває на третьому (постіндустріальному) етапі розвитку. І це дуже похвально. Досвід таких країн потрібно вивчати і використовувати, але використовувати творче, пристосовувати до реальної дійсності і відповідного етапу розвитку держави з урахуванням психології і менталітету людей.

ТЕМА № 5 . ТОВАРНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА

Основні проблеми теми:

1.Характеристика натурального господарства.

2.Товарне виробництво та умови його виникнення.

3.Товар і його властивості. Двоїстий характер праці втіленої в товарі.

4.Величина вартості товару. Закон вартості і його функції.

5.Виникнення грошей, їхня сутність та функції

1. Характеристика натурального господарства

Розвиток суспільства свідчить про те, що протягом тривалих історичних періодів виникають та існують разом з виробничими відносинами спільні форми економічного життя, зокрема господарювання (див. рис. 6.1). Історично першою формою економічного розвитку стало натуральне виробництво, за якого продукти праці використовувались для задоволення особистих потреб безпосередніх виробників і членів їх родини – тобто для використання в межах господарської одиниці. І навіть тоді, коли окремі продукти праці інколи обмінювалися на інші з якимось відокремленим

50